Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №308/3915/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3915/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

26 травня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання – Майор Ю.В.

за участі:

представника позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород в режимі відеоконференції цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_2 подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 в особі уповноваженого представника ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання.

Позовні вимоги представник позивача мотивує тим, що 27.09.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Ужгородського міського управління юстиції Закарпатської області, про що в книзі реєстрації актів зроблено запис № 617.

Від даного шлюбу у сторін народився син — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19.03.2008.

Представник зазначає, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.02.2012 у справі № 2-6849/11 шлюб між сторонами розірвано, а також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи з 27.10.2011 і до досягнення дитиною повноліття.

На виконання цього рішення суду 28.11.2012 Ужгородським міськрайонним судом видано виконавчий лист № 2-6849/11. Виконавче провадження № 36817110 було відкрито державним виконавцем 01.03.2013. У ході виконання зазначеного виконавчого провадження було встановлено заборгованість Відповідача зі сплати аліментів. Водночас державним виконавцем були вжиті усі передбачені законодавством заходи примусового виконання, зокрема стягнення суми заборгованості, арешт майна та обмеження виїзду за кордон. За наявними даними, заборгованість, що утворилася, повністю стягнута та погашена відповідно до матеріалів виконавчого провадження.

Вказує, що на даний час ОСОБА_4 є повнолітнім, проте продовжує навчання за денною формою у навчальному закладі Institut Saint Joseph у Королівстві Бельгія, що підтверджується довідкою навчального закладу з нотаріальним перекладом українською мовою.

Зазначає, що із цієї ж довідки вбачається, що навчальний заклад не має власного інтернату, а отже ОСОБА_4 не перебуває на повному утриманні навчального закладу та потребує щоденного матеріального забезпечення. Позивачка та ОСОБА_4 на законних підставах перебувають на території Королівства Бельгія та проживають разом, що підтверджується довідкою про проживання осіб у Бельгії з перекладом, з якої вбачається їх спільне проживання за однією адресою.

За таких обставин саме позивачка фактично несе витрати, пов`язані з проживанням, харчуванням, побутовим забезпеченням та навчанням сина. ОСОБА_4 власного доходу не має та у зв`язку з продовженням навчання за денною формою об`єктивно потребує матеріальної допомоги. Після досягнення сином повноліття відповідач матеріальної допомоги на його утримання не надає.

Представник також вказує, що позивачці не відомі актуальні відомості щодо фактичного місця роботи та розміру доходу Відповідача. Водночас Відповідач є особою працездатного віку, відомості про наявність обставин, які б об`єктивно виключали можливість надання ним матеріальної допомоги, відсутні.

За таких обставин, оскільки повнолітній син сторін продовжує навчання, власного доходу не має та потребує матеріальної допомоги, а відповідач участі в його утриманні не бере, позивачка звертається до суду з даним позовом про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Зазначає, що спільний син сторін ніде не працює, оскільки, є студентом і у зв?язку з продовженням навчання можливість заробляти гроші для свого утримання у нього цілком обмежена, оскільки, весь час і зусилля він спрямовує на навчальний процес. Представник вказує, що у свою чергу, батько дитини не виявляє бажання у добровільному порядку допомогти синові і, в цілому, він не приймає участі у його житті. Однак, дитина повинна мати гідні умови для життя, навчання та розвитку.

На даний час всі фактичні витрати на навчання сина несе одноосібно позивач.

З посиланням на викладене, на норми ст.ст. 199,200 СК України, оскільки син ОСОБА_3 навчається, не має самостійного доходу та потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість, але добровільно не надає дитині матеріальну допомогу, представник позивача просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ним 23 річного віку; Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Позиція сторін по справі.

В судове засідання позивач не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Зазначив, що спільна дитина сторін навчається за денною формою у навчальному закладі Institut Saint Joseph у Королівстві Бельгія, не має самостійного доходу та потребує матеріальної допомоги від обох батьків.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи та письмового відзиву до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України. Оскільки відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру гр. ОСОБА_3 знятий з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 06.10.2025 року, то ОСОБА_3 викликався до суду через оголошення на офіційному веб -сайті судової влади України, на 20.04.2026 року та 22.05.2026 року .

Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Окрім того, ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній» за №R067138438560 та №R067133645877.

Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

17.03.2026 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду позовну заяву залишено без руху.

23.03.2026 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.

17.04.2026 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду задоволено клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції.

Заслухавши вступне слово представника позивача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Як встановлено судом, у сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_3 народився син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19.03.2008 року, копія якого приєднана до матеріалів справи.

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.02.2012 року у справі №2-6849/11 шлюб, укладений 27.09.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який було зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Ужгородського міського управління юстиції Закарпатської області про що в книзі реєстрації актів зроблено актовий запис №617 було розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на вихованні матері ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 500,00 грн. щомісяці починаючи з 27.10.2011 року до досягнення дитиною повноліття.

Судом встановлено, що на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.02.2012 року у справі №2-6849/11, 28.11.2012 року було видано виконавчий лист.

Судом встановлено, що 04.03.2013 року державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №36817110 на підставі виконавчого листа виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області №2-6849/11 від 28.11.2012 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахований на денну форму навчання протягом 2025/2026 навчального року та відвідує заняття у 4-му загальноосвітньому класі за спеціалізацією «Економічні науки». Учень перебуває на денній формі навчання (без проживання в інтернаті), оскільки Інститут Святого Йосипа не має власного інтернату (гуртожитку), що підтверджується довідкою про відвідування навчального закладу – учень денної форми навчання виданою Інститутом Святого Йосипа від 10.02.2026 року, переклад якої здійснено перекладачем ОСОБА_6 з французької мови на українську мову та справжність підпису перекладача засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омарова В.С. за №2873

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та його мати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 23.05.2022 року та станом на 27.02.2026 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні виданої Королівством Бельгії - Адміністративним округом ОСОБА_8 від 27.02.2026 року, переклад якої здійснено перекладачем Філатова Г.В. з французької мови на українську мову та справжність підпису перекладача засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омарова В.С. за №2872.

Нормативно-правове регулювання.

Правовідносини між сторонами випливають із норм Сімейного Кодексу України.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу, яка зокрема передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 Сімейного кодексу України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної, фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).

У відповідності до ст. 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

За змістом ст.199 СК України обов`язок утримувати повнолітнього доньку (сина), яка (який) продовжує навчання, покладено на обох батьків.

Варто також зазначити, що згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів " від 15.05.2006 року № 3роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що підставою для сплати аліментів на навчання є досягнення дитиною повноліття, факт продовження навчання, потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Аналіз положень ст. 199 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні вимог про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, сина які продовжують навчання суд має встановити реальне існування особливих обставин, досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Лише при наявності цих умов і їх встановленні можливе ухвалення рішення про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, сина які продовжують навчання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок щодо застосування статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)»

Звертаючись до суду із позовом позивач просить суд стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання сина у зв`язку із продовженням ним навчання, на підтвердження чого позивач надала суду довідку про відвідування навчального закладу – учень денної форми навчання від 10.02.2026 року, видану Інститутом Святого Йосипа від 10.02.2026 року, переклад якої здійснено перекладачем ОСОБА_6 з французької мови на українську мову та справжність підпису перекладача засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омарова В.С. за №2873 та довідку про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 27.02.2026 року, видану Королівством Бельгії - Адміністративним округом Монс Муніципалітету Буссу від 27.02.2026 року, переклад якої здійснено перекладачем Філатова Г.В. з французької мови на українську мову та справжність підпису перекладача засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омарова В.С. за №2872.

Суд зазначає, що навчання ОСОБА_4 на денній формі навчання перешкоджає йому займатись діяльністю, направленою на отримання доходу, зокрема, працевлаштуватись, та, одночасно з цим, вимагає від нього необхідності купувати канцелярські вироби, підручники та інші необхідні для навчання речі і необхідні для навчання послуги, що, в свою чергу, ускладнює задоволення його потреб у харчуванні, одязі та інших необхідних потреб.

За таких обставин Суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 потребує матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчання.

Стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Щодо матеріального стану відповідача, то слід зазначити, що ним не спростовано того факту, що він не може надавати таку матеріальну допомогу.

Згідно ч.1 ст.200 СК України розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина суд визначає у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходи) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 цього Кодексу.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

В той же час, обов`язок утримувати свою повнолітню дитину, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття, незалежно від форми навчання, покладається на обох батьків.

Виходячи з системного тлумачення зазначених норм права, вибір способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина, і який є позивачем у справі про стягнення аліментів. Тобто, саме позивачу належить право вибору способу стягнення аліментів (у твердій грошовій сумі чи у частці від заробітку платника аліментів).

При визначенні способу стягнення аліментів суд погоджується з обраним позивачем способом стягнення аліментів та вважає, що він повинен бути визначений у частці від заробітку (доходи) платника аліментів.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд вказав, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

При встановленні потреби в утриманні повнолітнього сина або дочки, суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, суд враховує вимоги ст. 182 СК України, надані сторонами докази в підтвердження своїх позовних вимог , враховує досягнення сином ОСОБА_4 віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ним навчання; потреба у зв`язку з цим матеріальної допомоги та наявність у відповідача можливості надавати таку допомогу ( доказів зворотнього до суду не надано) , а також покладення обов`язку утримання дітей на обох батьків, а відтак суд вважає за доцільне стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно на сина ОСОБА_4 враховуючи його сімейний , майновий стан та стан здоров`я , а також майновий стан позивача, що буде відповідати вимогам закону та принципам справедливості.

Судом встановлено, що спільний син позивача та відповідача у зв`язку з навчанням потребує матеріальної допомоги з боку батька, навчання на денній формі суттєво утруднює можливість особистого працевлаштування та отримання ним іншого доходу, він потребує матеріальних витрат на продукти харчування, одяг та взуття, засоби гігієни, придбання підручників та інших матеріалів для навчання.

Відповідач є особою працездатного віку, будь-яких доводів для заперечення позовних вимог не навів, доказів про його тяжкий матеріальний стан або інших доказів, які б підтверджували його неспроможність у наданні матеріальної допомоги повнолітньому сину, який навчається, не надав.

Будь яких обставин, що перешкоджали б відповідачу сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , який продовжує навчання в судовому засіданні не встановлено.

Загальними положеннями ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, за загальним правилом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається,виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, з урахуванням принципу співмірності, достатніх потреб дитини, дійсної участі батька у її утриманні, а також покладення обов`язку утримання дитини на обох батьків та відсутності будь-яких заперечень з боку батька дитини, відповідач будь-яких доводів для заперечення позовних вимог не навів, доказів про його тяжкий матеріальний стан або інших доказів, які б підтверджували його неспроможність у наданні матеріальної допомоги повнолітньому сину, який навчається, не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання підлягають до задоволення, а саме слід стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно починаючи з дня подачі позовної заяви, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Оскільки з позовом позивач звернулася 13.03.2026 року, що підтверджується штемпелем на зазначеній позовній заяві, аліменти на утримання дитини підлягають стягненню з цієї дати.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Відповідно ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог тому суд вважає, що оскільки позивачі за подання позовів про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору, відповідно до Закону України "Про судовий збір", з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленомузаконом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. ч. 1, 3ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1статті 1Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність`договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/ WestAllianceLimited» проти України`заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 3 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку,недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконанняробіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 6 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

Окрім цього, у постанові від 07.09.2023 року у справі за № 202/8301/21 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду зазначає, що обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому закономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (справи №821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 826/1216/16).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд зазначає про те, що відповідно до укладеного договору про надання правничої (правової) допомоги №25136 від 28.08.2025 року адвокат Яресько Т.В. надає позивачу правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором.

Стороною позивача надано суду: договір про надання правничої (правової) допомоги №25136 від 28.08.2025 року, укладений між адвокатом Яресько Т.В. та ОСОБА_2 за яким адвокат взяв на себе зобов`язання надати клієнту юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

На виконання вимог ст. 137 ЦПК України надано: договір про надання правничої (правової) допомоги №25136 від 28.08.2025 року, дадаток №2 до договору про надання правничої (правової) допомоги №25136 від 28.08.2025 року, розрахункову квитанцію про отримання гонорару №20/02/26 від 20.02.2026 року на суму 9000,00 грн., детальний опис робіт (наданих послуг) згідно договору про надання правничої (правової) допомоги №25136 від 28.08.2025 року від 13.03.2026 року, акт приймання-передачі послуг №1 від 13.03.2026 року на суму 9000,00 грн.

Отже матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ОСОБА_2 послуг адвоката Яресько Т.В. з надання правової допомоги в суді першої інстанції.

Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що дана справа для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, залучення до участі у справі інших учасників.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Слід зазначити, що звернення до суду з позовами про стягнення аліментів носить масовий характер, справа, що розглядається, не є складною, в справі - невелика кількість письмових доказів (справа в одному томі), а відтак суд вважає заявлений розмір витрат сторони позивача неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами). З цих підстав суд вважає, що послуги адвоката за даною категорією справ є стандартними послугами і тому не потребують великих професійних затрат та часу. Витрати на правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. за даною справою є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатами робіт.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354, 430 ЦПК України та ст.ст. 180-182, 184, 199-200 Сімейного Кодексу України, суд, –

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання– задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно починаючи з дня подачі позовної заяви до суду 13.03.2026 року та до закінчення навчання у Інституті Святого Йосипа у Королівстві Бельгія, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави суму судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) ;

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Дата оголошення повного тексту судового рішення - 26.05.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца