Постанова від 25 листопада 2025 р. у справі №289/1737/22 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/1737/22 Головуючий у 1-й інст. Мельника О.В.

Категорія 61 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №289/1737/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для визначення додаткового строку для прийняття спадщини

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 березня 2024 року, яке ухвалене під головуванням судді Мельника О.В. в м.Радомишлі,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.107 т.1). Просила визначити їй додатковий строк, який обраховувати з дня набрання рішенням законної сили, у три місяці для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 86 років в с.Вишневичі Радомишльського району Житомирської області.

Свій позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_4 у віці 86 років. Спадкоємцем майна померлої став її син ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та на день своєї смерті проживав постійно з цивільною дружиною ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . У 2022 році, після смерті цивільної дружини ОСОБА_5 , у будинку серед документів покійних був виявлений заповіт, складений 26 червня 1972 року ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Вишевицької сільської Ради депутатів трудящих ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №77. Із заповіту вбачається, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй і на що вона по закону матиме право, заповіла ОСОБА_8 , тобто їй (позивачу). Вона (позивач) звернулася з письмовою заявою до державного нотаріуса Радомишльської державної нотаріальної контори Житомирської області про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, але державний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, оскільки відсутній факт прийняття нею спадщини після смерті заповідача (спадкодавця) ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У встановлений законом шестимісячний строк вона (позивач) не звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки їй не було відомо про наявність заповіту. Крім того, на час складання заповіту, їй було лише три з половиною роки, а коли померла ОСОБА_4 , вона була вагітна, часто була в лікарні на збереженні і не вникала в процес спадкування, адже була переконана, що спадщину після смерті ОСОБА_4 має оформити її син ОСОБА_5 , спадкоємець першої черги за законом, так як про заповіт, складений на неї, ОСОБА_5 нічого не сказав.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі та визначити їй додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про те, що матеріалами справи не підтверджуються її родинні відносини із ОСОБА_4 . Також, не з`ясувавши всі обставини, що мають значення для розгляду справи, суд зазначив, що нею не вказано жодної перешкоди чи обставини, що сприяла пропуску строку для прийняття спадщини з квітня 1993 року по вересень 2022 року, що становить більше 20 років. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково зазначив, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16 серпня 1963 року батьками ОСОБА_9 є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Насправді ж у вказаному свідоцтві ім`я матері ОСОБА_9 зазначено як « ОСОБА_12 ». При цьому відповідно до словника українських імен (копія відповідної сторінки додається) ім`я ОСОБА_13 є похідним від імені ОСОБА_12 . З огляду на це є очевидним, що ОСОБА_4 та ОСОБА_11 є однією і тією ж особою. Подальший порядок родинних відносин суд встановив правильно. Суд безпідставно залишив поза увагою, що у матеріалах копії спадкової справи №337/2021, отриманої судом, моя (позивача) мати - ОСОБА_14 зазначається повнорідною сестрою ОСОБА_5 , сина ОСОБА_4 , який оформив після неї спадщину. Так, судом першої інстанції з`ясовано, що згідно з витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження №00035454746 від 27 квітня 2022 року батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_10 , а матір`ю - ОСОБА_4 . Як зазначено вище, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16 серпня 1963 року батьками ОСОБА_9 є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Отже, ОСОБА_14 та ОСОБА_5 мають спільних батьків - ОСОБА_10 та ОСОБА_15 . Оскільки вона (позивач) є донькою ОСОБА_16 , то є онукою ОСОБА_4 . Також суд не врахував при ухваленні рішення заяву про видачу паспорта зразка 1974 року (форма 1) ОСОБА_4 , 1906 року народження, роздруковану засобами відомчої системи ЄІАС УМП та отриману судом 25 січня 2024 року від Радомишльського сектору Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області. Так, відповідно до вказаної заяви чоловіком ОСОБА_4 був ОСОБА_10 , що повністю співпадає з відомостями про батька моєї матері, вказаними в її свідоцтві про народження. За таких обставин, ОСОБА_5 є сином ОСОБА_4 і ОСОБА_10 , а також рідним братом ОСОБА_17 . Це означає, що вона (позивач) є племінницею ОСОБА_5 та онукою ОСОБА_4 . Відповідно до ст.534 ЦК УРСР (у редакції чинній на момент складення заповіту ОСОБА_4 ), кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам - як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Тобто, наявність чи відсутність у неї (позивача) родинних зв`язків із заповідачем (спадкодавцем) ОСОБА_4 навіть теоретично не є обставиною, яка впливає на волевиявлення спадкодавця. Крім того, самим органом місцевого самоврядування фактично визнаний родинний зв`язок між ОСОБА_4 та нею (позивачем), а також вказано ступінь такого родинного зв`язку, підтверджено обставину, яка вказує на причину пропуску нею (позивачем) строку для прийняття спадщини, а саме: заповіт ОСОБА_4 був знайдений її (позивача) родичами у лютому 2022 року. Вона (позивач) не знала про заповіт, складений 26 червня 1972 року ОСОБА_4 , аж до лютого 2022 року, оскільки на момент складення заповіту мала неповних чотири роки. Про наявність такого заповіту заповідач чи інші особи її (позивача) не повідомляли. На момент смерті заповідача (спадкодавця) вона (позивач) була вагітною, мала тяжкий перебіг вагітності та постійно перебувала в лікарні, що підтверджується відповідними документами, наявними у справі. Вказані обставини завадили її спілкуванню з ОСОБА_4 в період безпосередньо перед смертю баби по лінії матері, тож вона не змогла дізнатися про волю ОСОБА_4 на випадок її смерті від неї самої. На момент складення заповіту 26 червня 1972 року і аж до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 з заповідачем ОСОБА_4 (бабою) у її будинку постійно проживали її син ОСОБА_5 та його цивільна дружина ОСОБА_6 . Вказана обставина та пенсійний вік ОСОБА_4 , якій на момент складання заповіту вже виповнилося 65 років, ставили її у безпосередню пряму залежність від родичів, могли бути основними причинами не розголошення заповідачем про свій заповіт, адже у ньому ОСОБА_4 заповідала все своє майно малолітній онучці, а не своєму синові. Відтак, вказаний заповіт міг безпосередньо негативно вплинути на стосунки моєї бабусі з її сином та його цивільною дружиною. Також, як свідчать матеріали спадкової справи №707/2004, за результатами перевірок, проведених нотаріусом у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових прав перед видачею свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 , заповітів ОСОБА_4 не було виявлено. Це підтверджується витягом із Єдиного реєстру заповітів, сформованого нотаріусом о 08:34 02 грудня 2004 року за номером: 4776707. Наведене вище і дозволило її дядькові ОСОБА_5 оформити спадщину після смерті його матері. Водночас, вказане свідчить про те, що вона (позивач) не могла дізнатися про заповіт, навіть якщо б звернулася до нотаріуса з метою оформлення спадщини у 1993 році. Тому вона (позивач) до лютого 2022 року була переконана, що її дядько ОСОБА_5 мав право на оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 . Спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому до таких правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції став на бік ОСОБА_2 , єдиним запереченням якої було те, що вона постійно проживає в будинку АДРЕСА_1 і заповіту 1972 року ОСОБА_4 у ньому не було. Проте, ОСОБА_2 не підтверджує такі твердження жодними доказами. Натомість, як свідчить довідка від 21 червня 2022 року №282, видана виконавчим комітетом Вишевицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, яка міститься у матеріалах справи, ОСОБА_5 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживав та був зареєстрований в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 і разом із ним у цьому житловому будинку постійно проживала та була зареєстрована його цивільна дружина ОСОБА_6 . Із вказаної довідки вбачається, що більше ніхто постійно не проживав та не був зареєстрований на день смерті ОСОБА_5 та протягом шести місяців у цьому житловому будинку. Крім того, в матеріалах справи наявна інформація про те, що ОСОБА_2 зареєстрована в м. Києві. Більше того, ту обставину, що ОСОБА_2 постійно не проживала у спірному житловому будинку, а приїздила до своєї тітки не частіше одного-двох разів на місяць можуть підтвердити свідки – сусіди ОСОБА_18 та ОСОБА_19 . Наявність заповіту 1972 року позбавляє ОСОБА_20 права на отримання матеріальних цінностей в порядку спадкування. Для неї (позивача) житловий будинок АДРЕСА_1 має не лише матеріальну цінність, а є «родинним гніздом» сім`ї.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому покликається на те, що заповіт, складений 26 червня 1972 року ОСОБА_4 й посвідчений Вишевицькою сільською Радою депутатів трудящих ОСОБА_7 і зареєстрований в реєстрі за №77, знайдений у лютому 2022 року нею, ОСОБА_3 , та її ( ОСОБА_3 ) чоловіком ОСОБА_21 . Із вказаного заповіту вбачається, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, в якому зазначила, що все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй і на що вона по закону матиме право, вона ( ОСОБА_4 ) заповіла позивачу, тобто ОСОБА_22 . Стверджує, що заповіт, складений 26 червня 1972 року ОСОБА_4 , був знайдений у будинку серед документів покійних ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у лютому 2022 року. Документи знайшла вона, ОСОБА_3 , разом із ОСОБА_23 , які знаходилися у пакеті в господарській будівлі (погребі), де було приготоване місце як укриття (матрац, ковдри, одяг, свічки, сумка з вишиванням, пакет із документами). Пакет із документами вона забрала до будинку ОСОБА_23 , де почала їх переглядати, щоб знайти паспорт. Біля неї знаходився її чоловік ОСОБА_21 . Під час перегляду документів вона натрапила на старий пожовклий папір, який її зацікавив. Коли вона розгорнула папір, то побачила, що це заповіт, складений ще у 1972 році бабусею ОСОБА_4 на її рідну сестру ОСОБА_1 . Двоюрідна сестра ОСОБА_23 знаходилася в сусідній кімнаті та не була присутня, коли вона знайшла заповіт. Оскільки вона, ОСОБА_3 , її рідна сестра ОСОБА_1 , та їхні двоюрідні сестри ОСОБА_23 і ОСОБА_24 жили в мирі і злагоді, всі вони є онучками ОСОБА_4 , то вона побоялася показувати цей заповіт, щоб не налаштувати двоюрідних сестер проти них. Серед документів були також документи на земельні ділянки (паї), які їй заповів її дядько ОСОБА_5 . Вона вклала заповіт в папку з документами на земельні ділянки і цю папку забрала з собою. Все це бачив її чоловік, ОСОБА_21 , який був поряд із нею. Повернувшись до маминого будинку, вона показала знайдений заповіт мамі ОСОБА_16 . Коли прийшла її сестра ОСОБА_1 , вона віддала їй заповіт. Сестра ОСОБА_1 здивувалася знахідці. Про наявність заповіту ОСОБА_2 чи інші особи її ( ОСОБА_3 ) або інших родичів не повідомляли, а тому у неї ( ОСОБА_3 ) є всі підстави стверджувати, що до лютого 2022 року ОСОБА_1 не знала про заповіт, складений 26 червня 1972 року ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, позивач ОСОБА_1 та її адвокат Висіцька І.В. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - рішення скасувати та ухвалити нове, яким визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу визнала та просить її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким визначити сестрі ОСОБА_1 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с.30 т.3). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.9 т.1). Строк на прийняття спадщини, яка відкрилася після її смерті, закінчився 06 жовтня 1993 року, тобто до 01 січням 2004 року.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 6 лютого 2019 року в справі №145/797/15-ц виснувала, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у томи числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються новим ЦК України.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та була прийнята до 01 січня 2004 року, то до спірних правовідносин не допускається застосування норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР 1963 року.

Стаття 525 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця.

За ст.529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно з ст.534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої ст.550 ЦК УРСР, строк для прийняття спадщини, встановлений ст.549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку й без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За таких обставин, строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску.

Якщо в указаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд із цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.

Отже, правила частини першої ст.550 ЦК УРСР можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви і ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини без поважних причин, то правові підстави для вирішення питання про продовження строку для прийняття спадщини відсутні.

При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, зокрема пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 08 червня 2022 року, виданого повторно Радомишльським відділом реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а.с.9 т.1).

До складу спадщини після смерті ОСОБА_4 ввійшов житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва №200 про право особистої власності на жилий будинок, виданого 04 жовтня 1990 року виконавчим комітетом Вишевицької сільської ради та зареєстрованого в Житомирському інвентарбюро 04 жовтня 1990 року.

З наданої копії слідує, що 26 червня 1972 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений виконавчим комітетом Вишевицької сільської ради депутатів трудящих Радомишльського району Житомирської області, зареєстрований в реєстрі за № 77, яким, все належне їй майно заповіла внучці ОСОБА_25 (а.с.16 т.1). Заповіт містить запис: «за негр. ОСОБА_4 по її прозьбі росписався ОСОБА_26 ».

Радомишльською державною нотаріальною конторою 02 грудня 2004 року заведено спадкову справу №707/2004 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с.131-198 т.2).

Згідно з довідкою, виданою виконкомом Вишевицької сільської Ради народних депутатів Радомишльського району Житомирської області 26 листопада 2004 року за №774, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на день смерті проживала та була прописана у будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.139 т.2). Крім померлої у цьому будинку проживав на день смерті (і проживає на даний час) її син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщину в шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_4 прийняв її син ОСОБА_5 шляхом вступу у фактичне володіння спадковим майном, проживав у даному будинку, проводив поточний ремонт будинку, обробляв земельну ділянку.

Завідувачем Радомишльської державної нотаріальної контори Михальовим Г.І. 02 грудня 2004 року ОСОБА_5 , як сину спадкодавця ОСОБА_4 , який фактично вступив у володіння спадковим майном, видано свідоцтво про право на спадщину за законом на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.142 т.2).

Станом на дату видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців, про видачу свідоцтва про право на спадщину до Радомишльської державної нотаріальної контори не зверталися.

Також за результатами перевірок, проведених нотаріусом у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових прав, заповітів ОСОБА_4 не виявлено, що підтверджується витягом із Єдиного реєстру заповітів, сформованого нотаріусом о 08:34, 02 грудня 2004 року за номером: 4776707, який знаходиться в матеріалах спадкової справи №707/2004 (а.с.135 т.2).

До Радомишльської державної нотаріальної контри у серпні 2022 року звернулася представник ОСОБА_27 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цей же цілий житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с.159 т.2).

Представник ОСОБА_1 пред`явила дублікат заповіту, що виданий секретарем Вишевицької сільської ради Житомирського району Житомирської області 09 червня 2022 року за реєстром №32. За даними Спадкового реєстру дублікат зареєстрований у Спадковому реєстрі 16 червня 2022 року Житомирською регіональною філією державного підприємства «Національні інформаційні системи» (а.с.165 т.2).

Зазначений дублікат заповіту виданий ОСОБА_1 у зв`язку із зіпсуванням заповіту ОСОБА_4 , що посвідчений виконавчим комітетом Вишевицької сільської ради депутатів трудящих Радомишльського району Житомирської області 1972 року червня місяця 26 дня за реєстром №77. За даними спадного реєстру заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі 26 липня 2006 року Житомирською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Згідно з витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 27 квітня 2022 року №00035454746 батьками ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є: батько - ОСОБА_10 та матір - ОСОБА_4 (а.с.64 т.1).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 січня 2005 року №6211983 власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02 грудня 2004 року №1-2327 є ОСОБА_5 (а.с.11 т.1).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 17 листопада 2021 року серії НОМЕР_3 , виданим Радомишльським відділом реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про що складено відповідний актовий запис за №538 (а.с.12 т.1).

Відповідно до довідки від 21 червня 2022 року №282, виданої виконавчим комітетом Вишевицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_5 на день своєї смерті постійно проживав та був зареєстрований в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14 т.1). Разом із ним в цьому житловому будинку постійно проживала та була зареєстрована його цивільна дружина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Більше ніхто постійно не проживав та не був зареєстрований на день його смерті та протягом шести місяців в цьому житловому будинку.

Із виписки з погосподарської книги Вишевицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 20 червня 2022 року №279 прослідковується, що з 21 січня 1968 року по 06 квітня 1993 року головою двору за адресою: АДРЕСА_1 , була ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15 т.1). Із 1993 по 2021 рік головою двору за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 04 грудня 2021 року за №67622627 вбачається, що після смерті ОСОБА_5 заведена спадкова справа за номером 337/2021 (а.с.44 т.1).

За життя 15 листопада 2018 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, зареєстрований в реєстрі за №47, згідно з яким, житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 0,500 га, з них 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,2500 га для ведення особистого селянського господарства, заповів ОСОБА_6 (а.с.58 зворот т.1). Згідно відмітки голови Вишевицької сільської ради С.Гаврутенко, цей заповіт на день смерті заповідача не змінювався та не скасовувався (а.с.58 зворот т.1).

Також із матеріалів спадкової справи №337/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 вбачається, що згідно з заявою від 04 грудня 2021 року ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 та вказала в заяві, що крім неї спадкоємцями померлого за іншим заповітом є ОСОБА_3 (а.с.52 зворот т.1).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується виданим Радомишльським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного МУМЮ (м. Хмельницький) свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 04 березня 2022 року, про що складено відповідний актовий запис №149 (а.с.59 т.1).

За життя 21 червня 2018 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, зареєстрований в реєстрі за №33, згідно з яким, сертифікат на земельну частку (пай) ЖТ №0213954 площею 2,66 гектарів заповів ОСОБА_3 (а.с.62 т.1). Згідно з відмітки секретаря сільської ради, цей заповіт на день смерті заповідача не змінювався та не відмінявся (а.с.62 т.1).

ОСОБА_3 заявою від 06 травня 2022 року відмовилася від прийняття спадщини за заповітом, що залишилася після померлого ОСОБА_5 (а.с.59 зворот т.1).

Також з матеріалів спадкової справи №337/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 вбачається, що згідно інформації, яка міститься у Інформаційній довідці зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №67622664 від 04 грудня 2021 року, заповіт ОСОБА_5 від 21 червня 2018 року за реєстровим №33, посвідчений Вишевицькою сільською радою, зареєстрований в Спадковому реєстрі і на момент заведення спадкової справи є чинним.

Також із матеріалів спадкової справи №337/2021 слідує, що до нотаріуса із заявою від 04 травня 2022 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулася сестра спадкодавця - ОСОБА_16 (а.с.63 т.1).

ОСОБА_1 звернулася 05 серпня 2022 року до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цілий спірний житловий будинок, як спадкоємиця за заповітом щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с.65 т.1).

Відповідно до свідоцтва про народження від 16 серпня 1963 року серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_9 є: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Відповідно до Свідоцтва про шлюб від 12 травня 1968 року серії НОМЕР_5 ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_29 та прізвище після державної реєстрації шлюбу обрала – ОСОБА_30 (а.с.63 зворот т.1).

30 квітня 1989 року Вишевицькою сільською радою Радомишльського району Житомирської області зареєстрований шлюб між ОСОБА_31 та ОСОБА_25 про що зроблено актовий запис №9. Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_25 надано прізвище « ОСОБА_32 ».

Із постанови Державного нотаріуса Радомишльської державної нотаріальної контори Житомирської області Капранчук О.В. від 26 серпня 2022 року за №309/02-31 слідує, що нотаріусом ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цілий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 заповідача ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 факту прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця та заповідача ОСОБА_4 , та вже виданим свідоцтвом про право на спадщину за законом 02 грудня 2004 року за реєстром №12327 іншому спадкоємцю за законом першої черги ОСОБА_5 (а.с.19 т.1).

Також з матеріалів спадкової справи №73/2022 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 вбачається, що 20 квітня 2022 року ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а.с.82 т.1).

Підсумовуючи викладене вище, спірні правовідносини врегульовані ст.550 ЦК УРСР, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася і була прийнята до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Принцип «суд знає закони» підлягає безумовному застосуванню та суд зобов`язаний застосувати правильні норми права незалежно від посилань позивача.

Разом із тим, вирішуючи питання про визначення позивачу додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті баби по лінії матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд має дослідити поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому слід виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Згідно з частинами першою-третьою ст.12, частинами першою, п`ятою та шостою ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга ст.78 ЦПК України).

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі №129/1033/13-ц).

На спростування мотивів та висновків суду першої інстанції позивач на стадії апеляційного провадження подала докази, які не були подані до суду першої інстанції.

Такі докази, що не були подані до суду першої інстанції, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки не встановлено винятковості для такого випадку. Скаржник та її представник не довели неможливості подання суду першої інстанції доказів із причин, що об`єктивно не залежали від них, зокрема, допитати свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_21 , а тому суд апеляційної інстанції переглядає справу за вже наявними у ній матеріалами. Протилежне свідчило б про порушення принципу змагальності сторін та рівності всіх учасників перед судом. Вирішуючи питання доказової бази, апеляційний суд дотримується правил процесуальної добросовісності.

За таких обставин, самі по собі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, ОСОБА_4 склала заповіт на онуку ОСОБА_33 більше ніж за 20 років до своєї смерті, а беззаперечних доказів того, що позивачу про нього не могло бути відомо за цей період матеріали справи не містять, оскільки на час смерті баби ОСОБА_1 досягла віку 24 років, тобто була повнолітньою, та не була обмежена у праві звернутися до Вишевицької сільської ради для з`ясування обставини залишення бабою заповіту, але на той час був живим її дядько по материнській лінії ОСОБА_5 , який спадщину, що залишилася після смерті своєї матері, прийняв шляхом вступу в фактичне володіння спадковим майном, і потреби у прийнятті спадщини після смерті баби по материнській лінії на час її відкриття для родини у широкому розумінні не існувало, а така потреба постала лише тоді, коли у квітні 2022 року спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняла ОСОБА_2 . Також позивачем не доведено жодної перешкоди для прийняття спадщини з квітня 1993 року по вересень 2022 року, що складає майже 29 років, тоді як суду першої інстанції не були надані докази, а відтак не доведено, за яких обставин, від яких родичів та коли саме позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_3 стало відомо про наявність заповіту. Доказів приховування жодним суб`єктом наявності заповіту, який складений у 1972 році на ім`я ОСОБА_34 спадкодавцем ОСОБА_4 , матеріали справи також не містять.

Із огляду на викладене вище, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За положеннями ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення – 26 травня 2026 року.

Головуюча Судді: