Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №161/26842/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/26842/25 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б.

Провадження № 22-ц/802/746/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (далі – ТОВ «ФК «Артеміда-Ф») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 12 січня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір № 434392 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту. Згідно з умовами кредитного договору відповідач отримала від товариства у тимчасове платне користування грошові кошти у розмірі 2 900 грн, які зобов`язалася повернути у визначений договором строк та сплатити відсотки за користування ним.

Позивач зазначав, що право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором перейшло спочатку до ТОВ «Сіроко Фінанс» на підставі договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, а потім до ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» на підставі договору факторингу №20241021/2 від 21 жовтня 2024 року.

Позивач зазначав, що відповідач належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитним договором і станом на 22 грудня 2025 року у неї утворилася заборгованість у розмірі 12 862 грн 63 коп., з яких: 2 900 грн – заборгованість за тілом кредиту, 7995 грн 30 коп. - проценти за користування кредитом, 1 967 грн 33 коп. - інфляційні втрати.

Ураховуючи наведене, ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором № 434392 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 12 січня 2020 року у розмірі 12 862 грн 63 коп., а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу розмірі 7 000 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» заборгованість за договором № 434392 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 12 січня 2020 року у розмірі 12 862 грн 63 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Повернуто ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» з державного бюджету 50% сплаченого судового збору згідно з платіжною інструкцією № 2330 від 23 грудня 2025 року, що становить 1 211 грн 20 коп.

В апеляційній скарзі представник позивача ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» Бачинський О. М., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції змінити та збільшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача у суді першої інстанції, з 3000 грн до 7 000 грн. Крім того, в апеляційній скарзі просив суд стягнути з відповідача на користь товариства витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у цій справі. Суд не мав права вирішувати питання про зменшення розміру зазначених витрат, оскільки на адресу суду не надходило клопотання відповідача з чітким обґрунтуванням неспівмірності таких витрат. Крім того, в умовах договору про надання правової допомоги сторони погодили фіксований розмір гонорару в 7 000 грн, а тому суд не вправі був втручатися у договірні правовідносини сторін.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подала.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині, що стосується розміру витрат на професійну правничу допомогу, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, то відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційним судом в решті рішення суду не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 27 травня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (ст. 59 Конституції України).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частинах 4-6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (п. 5.39. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, складання відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» - адвокат Бачинський О. М. у прохальній частині позовної заяви зробив заяву про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та надав докази, які підтверджують надання такої допомоги позивачу, а саме: договір про надання правової допомоги № 211100100 від 18 грудня 2025 року; розрахунок судових витрат; рахунок № 1 від 18 грудня 2025 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 18 грудня 2025 року; платіжну інструкцію № 2310 від 22 грудня 2025 року. Згідно з умовами зазначеного договору про надання правової допомоги сторони погодили, що за надання адвокатом правничої допомоги за цим договором сплачується гонорар у розмірі, що становить 7 000 грн, та який клієнт зобов`язується сплатити адвокату впродовж 15 днів з моменту укладення даного договору (п. 4.3.). Позивач на виконання умов згаданого договору сплатив адвокату Бачинському О. М. згідно з актом № 1 приймання-передачі наданих послуг до зазначеного договору 7 000 грн, що підтверджується приєднаною до апеляційної скарги платіжною інструкцією від 22 грудня 2025 року № 2310.

Зважаючи на те, що сторони у договорі про надання правової допомоги погодили фіксований розмір гонорару, тому детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги у даному випадку не потрібен.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено наступний правовий висновок.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 у поданій до суду 07 квітня 2026 року заяві заперечив щодо стягнення витрат на правничу правову допомогу у розмірі 7000 грн, зазначивши, що такі витрати є неспівмірними та завищеними.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у п. 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за ст. 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі ст. 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У п. 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції урахувавши, що в матеріалах справи містяться докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення представника відповідача про їх неспівмірність, обґрунтовано виходив з того, що реально понесені витрати позивача на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000 грн є розумним розміром відшкодуванням таких витрат і співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому дійшов правильного висновку про стягнення їх у зазначеному розмірі з відповідача на користь позивача. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Отже, висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права та під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення в оскаржуваній частині та відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування у цій частині відсутні. Зважаючи на це, у даному випадку відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2026 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: