Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №159/9370/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/9370/25 Головуючий у 1 інстанції: Губар В. Є.

Провадження № 22-ц/802/708/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою від його імені представником ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі – ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 04 вересня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 554802429 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 20 000 грн шляхом переказу коштів на його банківську карту, зі сплатою процентів відповідно до обумовлених сторонами умов, виходячи із часу дії вказаного договору та виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Станом на день звернення до суду із цим позовом заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 554802429 становить 57 400 грн, з яких: 20 000 грн – заборгованість по тілу кредиту, 27 400 грн – заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом та 10 000 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Відповідно до договору факторингу № МВ-ТП/6, укладеного 29 жовтня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс», та витягу з реєстру прав вимоги від 29.10.2024, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 554802429 від 04.09.2024.

28 травня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 28/0525-01, відповідно до умов якого та реєстру прав вимоги № 2 від 28.05.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 554802429 від 04.09.2024.

16 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 16/07/25-Е, відповідно до умов якого та реєстру боржників від 16.07.2025 до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 554802429 від 04.09.2024.

Ураховуючи наведене та невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором № 554802429 від 04.09.2024, ТОВ «ФК «ЕЙС» просило стягнути з відповідача на його користь 47 400 грн заборгованості за кредитним договором, а також відшкодувати судові витрати: 2 422,40 грн судового збору і 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 554802429 від 04.09.2024 у розмірі 47 400 грн, 2 000,42 грн судового збору та 5 780,60 грн витрат на професійну справничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені відповідача ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати це рішення в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по нарахованих ТОВ «Таліон Плюс» процентах після укладення договору факторингу.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що строк кредитного договору закінчився після того, як ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало свої повноваження ТОВ «Таліон Плюс», тобто строк закінчився 29.10.2024, у зв`язку із чим розмір заборгованості по процентах становить лише 11 000 грн, а нарахування обумовлених договором процентів після цієї дати є неправомірним.

Крім того, вважає заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу завищеним, неспівмірним зі складністю справи та таким, що підлягає зменшенню до 1 000 грн..

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «ФК «ЕЙС», посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду в оскаржуваній частині щодо визначення розміру процентів за користування кредитом та в частині розподілу судових витрат необхідно змінити з таких підстав.

Задовольняючи позов у заявленому розмірі, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем по процентах за користування кредитом становить 27 400 грн і його визначено відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, без належного дослідження та оцінки наданих сторонами доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з матеріалами справи, 04 вересня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора DEVK-2495 укладено договір кредитної лінії № 554802429, згідно з умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в сумі кредитного ліміту у розмірі 20 000 грн 00 коп на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» /п. п. 2.1., 2.3./.

Згідно складеної позивачем виписки з особового рахунку за кредитним договором № 554802429 від 04.09.2024, станом на 01.11.2025 заборгованість за кредитним договором не погашена і складає 57 400,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту – 20 000,00 грн, прострочена заборгованість за процентами – 27 400,00 грн, заборгованість за штрафними санкціями – 10 000,00 грн (а.с.133).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

29.10.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/6, відповідно до умов якого та реєстру прав вимоги від 29.10.2024 до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 554802429 від 04.09.2024.

28.05.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 28/0525-01, відповідно до умов якого та реєстру прав вимоги № 2 від 28.05.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 554802429 від 04.09.2024.

16.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 16/07/25-Е, відповідно до умов якого та реєстру боржників від 16.07.2025 до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 554802429 від 04.09.2024.

Надані позивачем копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Щодо заявленої до стягнення позивачем суми заборгованості по процентах за користування кредитом, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, згідно умов п. 3.1. Кредитного договору позичальнику надається Дисконтний період кредитування, який складає 18 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку, передбаченому п. 3.2. договору..

Пунктом 3.2. кредитного договору визначено, що сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань, строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо позичальником в Особистому кабінеті активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

За користування кредитом протягом Дисконтного періоду визначено сплату процентів у розмірі 3 600 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступної пролонгацій, позичальник інформується через Особистий кабінет /п. 3.3./.

Так, згідно розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.136-137), відповідачем ні протягом Дисконтного періоду, ні в останній день його закінчення, тобто 22.09.2024, жодних оплат не проведено, а тому в силу вимог п. п. 3.2., 3.3. Договору строк дії Дисконтного періоду, тобто його подальшої пролонгації за умовами договору не відбувалося.

Таким чином, станом на 22.09.2024 ОСОБА_1 був зобов`язаний сплатити кредитору 20 000 грн тіла кредиту і 3 600 грн процентів за користування кредитом, визначених у п. 3.3. договору /1,00 % від суми Кредиту за кожен день користування ним за 18 днів дисконтного періоду/ (200 грн/день х 18 днів), а тому саме такий розмір заборгованості і підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Нарахування і стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком, при відсутності передбачених договором умов та порядку пролонгації дії Дисконтного періоду, суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У позовній заяві до стягнення заявлено лише заборгованість по тілу кредиту і заборгованість по несплачених процентах за користування кредитом (а. с. 1-6).

Вимог про стягнення коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України із зазначенням їх розміру та наведенням розрахунку – позивач не заявляв.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення процентів у заявленому позивачем розмірі зроблені з неповним з`ясуванням обставин справи, дослідженням та оцінкою наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду.

Також необхідно виключити з мотивувальної частини рішення обґрунтування суду про відмову у задоволенні позову про стягнення 10 000 грн заборгованості за штрафними санкціями, оскільки таких позовних вимог до стягнення позивачем у прохальній частині позовної заяви не заявлено

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 20 000 грн сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом і не переглядається.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).

Позовну заяву задоволено частково, а тому витрати по сплаті судового збору за її подання необхідно стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн.

Із заявленої по майновій вимозі ціни позову 47 400 грн задоволено лише 23 600 грн, що становить 49,79 %, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 206,11 грн судового збору.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність зменшення витрат на правничу допомогу до 1 000 грн – відхиляються апеляційним судом, оскільки наведене обґрунтування не містить конкретизації.

До позовної заяви позивачем приєднано договір про надання правничої допомоги від 20.08.2025, додаток № 1 до договору про вартість кожної послуги; додаткову угоду до цього договору від 11.09.2025, акт прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025, у якому конкретизовано перелік наданих послуг, кількість витрачених годин на кожну послугу та вартість кожної послуги.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем лише заявлено про неспівмірність витрат.

Разом із тим, не виконано покладеного процесуальним законом обов`язку доведення неспівмірності таких витрат та не конкретизовано, які зазначені в акті прийому-передачі від 25.11.2025 надані послуги є неспівмірними та якими мають бути.

Ураховуючи наведене, у зв`язку із частковим задоволенням позову, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача також пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 3 485,30 грн (49,79 % від 7 000 грн).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 4 691,41 грн (1 206,11 грн судового збору + 3 485,30 витрат на правничу допомогу).

Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4 542 грн.

Апеляційну скаргу про незгоду із визначенням розміру процентів за користування кредитом задоволено повністю, а тому за її подання з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 4 542 грн витрат по сплаті судового збору.

Ураховуючи наведене, а саме те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 4 691,41 грн, а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 4 542 грн, то із застосуванням вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути різницю у судових витратах, а саме 149,41 грн (4 691,41 – 4 542), звільнивши позивача від відшкодування судових витрат відповідачу.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2026 року змінити.

Викласти абзаци другий і четвертий резолютивної частини рішення суду в такій редакції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії № 554802429 від 04.09.2024 у розмірі 23 600 (двадцять три тисячі шістсот) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 149 (сто сорок дев`ять) грн. 41 коп різниці у судових витратах.

Виключити з мотивувальної частини рішення обґрунтування суду про відмову у задоволенні позову про стягнення 10 000 грн заборгованості за штрафними санкціями.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді