Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №154/4232/22 — Волинський апеляційний суд

Справа № 154/4232/22 Головуючий у 1 інстанції: Пустовойт Т. В.

Провадження № 22-ц/802/526/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Зарічанського споживчого товариства до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, за апеляційною скаргою позивача Зарічанського споживчого товариства на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 08 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року Зарічанське споживче товариство звернулося до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що відповідач ОСОБА_1 на підставі розпорядження № 3 від 26 липня 2021 року була прийнята на посаду продавця за сумісництвом. Після чого, підписавши з товариством договір повну матеріальну відповідальність за збереження довірених їй матеріальних цінностей та зобов`язання у випадку незабезпечення такого збереження відшкодувати завдану шкоду, приступила до роботи з 27 липня 2021 року.

Також позивач вказував, що 17 листопада 2021 року згідно розпорядження адміністрації товариства за участю відповідача ОСОБА_1 , було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, за наслідками якої складено відповідний акт інвентаризації матеріальних цінностей від 17 листопада 2021 року. Цим актом було встановлено недостачу матеріальних цінностей на загальну суму 60666 грн 80 коп., який відповідач підписала.

Після чого ОСОБА_1 18 листопада 2021 року написала розписку, в якій зобов`язувалась упродовж двох тижнів відшкодувати завдані споживчому товариству збитки. Однак грошові кошти не сплатила.

Крім того позивач зазначав, що розпорядженням голови правління товариства № 6 від 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 була з 18 листопада 2021 риоку звільнена з роботи за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь матеріальну шкоду завдану нестачею товаро-матеріальних цінностей в сумі 60666 грн 80 коп. та відшкодувати витрати зі сплати судового збору у розмірі 2482 грн.

Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 08 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, позивач Зарічанське споживче товариство подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував того, що між сторонами спору було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого, відповідач як працівник прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за збереження довірених їй товариством матеріальних цінностей та зобов`язувалась у випадку незабезпечення такого збереження, відшкодувати роботодавцю завдану шкоду, яку фактично визнала написавши розписку про повернення боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, просила залишити його в силі та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, на якого у даній категорії справ покладається тягар доказування заподіяння йому матеріальної шкоди діями працівника, під час розгляду справи не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому шкоди відповідачем.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що згідно з розпорядженням Зарічанського споживчого товариства №3 від 26 липня 2021 року відповідча ОСОБА_1 з 27 липня 2021 року було прийнято на посаду продавця по сумісництву з повною матеріальною відповідальністю.

26 липня 2021 року між позивачем Зарічанським споживчим товариством та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Згідно п. п. 1, 2 якого працівник, який займає посаду продавця, бере на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження довірених йому адміністрацією матеріальних цінностей. Адміністрація зобов`язується створити працівникові умови необхідні для нормальної роботи із забезпеченням повного збереження довірених йому матеріальних цінностей. Проводити в установленому порядку інвентаризацію матеріальних цінностей.

Пунктом 4 вказаного договору передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо шкода заподіяна не з його вини.

Крім того встановлено, що відповідно з розпорядженням адміністрації Зарічанського споживчого товариства №14 від 16 листопада 2021 року в магазині ТПП Пятидні 2, було призначено проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей.

17 листопада 2021 року представником правління (членом інвентаризаційної комісії) Зарічанського споживчого товариства Шаран Г.В., з участю відповідача ОСОБА_3 , було проведено інвентаризації товарно-грошових цінностей в магазині ТПП П`ятидні 2 та складено акт результатів інвентаризації і інвентаризаційний опис фактичних залишків товарів наявних в магазині села П`ятидні. Згідно цього акту, який наявний в матеріалах справи, недостача всіх цінностей становить 60666 грн 80 коп. у доданому акті відсутній підпис матеріально-відповідальної особи.

Після чого 15 листопада 2021 року розпорядженням позивача Зарічанського споживчого товариства № 6 відповідача ОСОБА_1 було звільнено з посади продавця з 18 листопада 2021 року на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). Підстава звільнення - заява ОСОБА_1 від 15 листопада 2022 року.

З приєднаної до матеріалів справи копії розписки від 18 листопада 2021 року слідує, що ОСОБА_1 зобов`язувалася у продовж двох тижнів оплатити борг, який виник під час її роботи продавцем в магазині села П`ятидні.

Статтею 130 КЗпП України встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За замістом ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

В силу ст. 135-1 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва (даліПерелік), затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».

Згідно розділу ІІ Переліку до таких робіт віднесені роботи з продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготовки до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації).

Із положень ст. 138 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,повному,об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що працівники несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання ними своїх трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Юридичною підставою відповідальності працівника,яка виникає внаслідок заподіяння шкоди підприємству,установі чи організації,є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать порушення працівником трудових обов`язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою працівника та шкодою і вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Повна матеріальна відповідальність працівників це покладення на працівника обов`язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень. Повна матеріальна відповідальність покладається, зокрема, на працівників, які згідно Переліку виконують роботи, пов`язані із забезпеченням цілості майна та інших цінностей, переданих їм для зберігання або для інших цілей, і які уклали з підприємством, установою, організацією письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. До таких робіт, серед іншого, віднесені роботи з продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготовки до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації).

Як роз`яснив Пленуму Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються. Це правило діє, якщо законом не передбачено перерозподіл обов`язків доказування.

При вирішенні трудових спорів про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками, тягар доведення підстав для відшкодування такої шкоди покладається повною мірою на позивача (власника, роботодавця).

Отже, саме позивач (власник, роботодавець) повинен довести підстави матеріальної відповідальності працівника за завдану шкоду, зокрема, наявність вини та винних дій працівника, розмір завданої шкоди. Водночас позивач (власник, роботодавець) несе ризики настання негативних наслідків, пов`язаних із недоведеністю цих підстав.

Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року (справа №739/1930/15-ц) і від 22 січня 2020 року (справа №287/354/14-ц).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 працювала продавцем у магазині в селі П`ятидні, який належить позивачу Зарічанському споживчому товариству і виконувала роботи з відпуску товарів.

На підтвердження підставності заявленого позову позивачем було надано суду слідуючі докази: розпорядження про прийняття відповідача на посаду продавця, договір про повну матеріальну відповідальність, акт результатів інвентаризації від 17 листопада 2021 року та інвентаризаційний опис фактичних залишків товарів від цього ж числа.

Водночас позивачем на підтвердження позовних вимог не було надано суду інших доказів, які мають суттєве значення для розгляду справи, а саме не надано акт про передачу та прийняття ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей на початок її роботи в магазині, акт про передачу товару за період проведення інвентаризації або протокол інвентаризації, у якому зазначаються висновки щодо виявлених розбіжностей між фактичною наявністю активів і зобов`язань і даними бухгалтерського обліку, які наводяться в звіряльних відомостях. Крім того надані позивачем акт результатів інвентаризації та інвентаризаційний опис фактичних залишків товарів від 17 листопада 2021 року містять суттєві розбіжності, щодо суми товарів та наявності підписів посадових осіб.

Також позивачем не було надано суду інших доказів на підтвердження вини працівника у заподіянні йому матеріальної шкоди і які дії останнього цьому сприяли.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для покладення на ОСОБА_3 матеріальної відповідальності за нестачу матеріальних цінностей відсутні, оскільки позивачем Зарічанським споживчим товариством не доведено достатніми та допустимими доказами, наявність вини та винних дій відповідача у заподіянні шкоди товариству.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Зарічанського споживчого товариства залишити без задоволення.

Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 08 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді