Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №759/1073/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1073/26

пр. № 2/759/6188/26

26 травня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Петренко Н.О.

за участю секретаря судових засідань Чумак В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визннаня особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ,

ВСТАНОВИВ :

І. Зміст позовних вимог.

Представник позивача звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідно до договору дарування від 23.09.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. (зареєстровано в реєстрі за № 3431) , ОСОБА_1 належить 5/100 частини квартири за АДРЕСА_1 . Одним із дарувальників вказаного майна був відповідач ОСОБА_2 . Після укладення договору дарування відповідач добровільно звільнив житлове приміщення, забрав свої речі, проте досі залишається зареєстрованим за вказаною адресою. Згідно з Актом про непроживання від 06.10.2025 року, відповідач за місцем реєстрації не проживає, комунальні послуги не сплачує та участі в утриманні житла не бере. Наявність реєстрації відповідача створює позивачу перешкоди у здійсненні права власності та користування майном, зокрема змушує її сплачувати за комунальні послуги з урахуванням зареєстрованої особи. Оскільки зняти відповідача з реєстрації в адміністративному порядку без згоди інших 19 співвласників квартири не представляється можливим , позивач просить задовольнити позов у судовому порядку.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2026 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 12.05.2026 року закрито підготовче провадження.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Представник позивача надала заяву про проведення судового розгляду без її участі .

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не подав, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

За згодою представника позивача суд ухвалив розглядати справу в порядку заочного провадження..

ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права,які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Суд, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 23 вересня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 3431, позивач ОСОБА_1 є власником 5/100 частини квартири за АДРЕСА_1 .

Згідно з текстом договору дарування, одним із дарувальників зазначеного вище нерухомого майна виступав відповідач ОСОБА_2 . Після відчуження своєї частки майна на користь позивача та укладення договору, відповідач не змінив свого зареєстрованого місця проживання. Станом на момент звернення позивача до суду він залишається зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною довідкою про склад зареєстрованих осіб.

Факт постійного непроживання відповідача за місцем реєстрації з моменту переходу права власності до позивача підтверджується Актом про непроживання особи від 06 жовтня 2025 року, складеним за участю представника ЖЕКу.

Таким чином, строк непроживання відповідача у спірному житлі без поважних причин значно перевищує встановлені законом шість місяців.

Дослідженими матеріалами справи підтверджується, що відповідач, не проживаючи за даною адресою, повністю ухиляється від обов`язків щодо утримання житла, не приймає участі у сплаті за користування ним та не оплачує комунальні платежі.

Суд встановив, що збереження реєстрації відповідача ОСОБА_2 у кімнаті, яка належить позивачу на праві приватної власності, створює для ОСОБА_1 суттєві перешкоди у здійсненні її законних прав володіння та користування майном. Зокрема, позивач змушена нести додаткові фінансові витрати та сплачувати рахунки за нараховані комунальні послуги з урахуванням реєстрації відповідача.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

При цьому, вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим, поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивач є власником 5/100 частин квартири (кімнати АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23.09.2024 року. Матеріалами справи Актом від 06.10.2025 року підтверджується, що відповідач понад шість місяців без поважних причин не проживає у спірному приміщенні.

Будь-яких доказів, які б свідчили про поважність причин його відсутності понад встановлений законом шестимісячний строк, чи доказів чинення йому перешкод у користуванні кімнати з боку позивача суду надано не було.

Відповідач повністю втратив інтерес до вказаного житла, не бере участі в утриманні майна та оплаті житлово-комунальних послуг.

За таких обставин, оскільки відповідач понад шість місяців без поважних причин не проживає у спірній квартирі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», вказані поняття: зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Отже зняття з реєстрації (реєстраційного обліку) не належить до компетенції суду.

Водночас, відповідно до ст. 7 вищевказаного Закону, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виходячи з того, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є достатньою правовою підставою для зняття відповідача з реєстрації.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, а тому позовні вимоги в частині задоволенню не підлягають.

У зв`язку з тим, що позивачем не заявлено вимог про стягнення судового збору, суд залишає витрати по сплаті судового збору за позивачем.

Керуючись ст. 9, 61, 64, 71, 72 ЖК України, ст. ст. 81, 258, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визннаня особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: кімнатою АДРЕСА_1 . .

Копію заочного рішення направити сторонам, які не з`явились в судове засідання, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н.О. Петренко