Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №946/799/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/970/26

Номер справи місцевого суду: 946/799/26

Головуючий у першій інстанції Яковенко І. І.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,

за участю секретаря – Соболєвої Р.М.,

захисника – адвоката Бірюкова Андрія Миколайовича,

апеляційну скаргу захисника Бірюкова Андрія Миколайовича, який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,

на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 квітня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 665,60 грн.

ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 20.01.2026 близько 20:00 год, знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності малолітніх дітей вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_2 , під час якої кричав на неї, ображав, принижував, тим самим вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.173-2 КУпАП.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, захисник Бірюков А.М., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження по справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що жодна із сторін не давала пояснень, щодо наявності будь-яких сварок після 20.01.2026, суд самостійно зробив хибний висновок, ситуація щодо фестивалю мало місце кілька років тому і мала іншу механіку та зміст. Більш того, сам факт спільного проживання після нібито епізоду сімейного насильства, ставить під сумнів як наявність негативних наслідків, так і сам факт такого насильства.

Пояснення ОСОБА_2 надані в суді відрізняються від того, як це зазначив суд, оскільки пояснення стосуються різних проміжків часу, більш того, в цих поясненнях відсутні ознаки сімейного насильства. Щодо утримання, то ОСОБА_1 повідомив, що наразі не зможе давати стільки коштів, скільки потрібно, через накопичені складнощі з грошима. І саме по собі, це є дивним, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 завжди, навіть під час сварок, продовжував фінансувати потреби дружини та дітей. ОСОБА_2 у своїх поясненнях не зазначала конкретних фраз, які казав ОСОБА_1 , більш того, на пряму питання суду, вона відповіла «діти знаходились в іншій кімнаті».

Суд першої інстанції не надав належної оцінки ключовому факту: під час конфлікту 20.01.2026 ОСОБА_1 запропонував дружині мирний вихід — свій добровільний виїзд з квартири для припинення суперечки, що прямо свідчить про відсутність умислу на здійснення психологічного тиску чи придушення волі потерпілої.

Крім того, суд проігнорував доказ того, що після 20.01.2026 сторони продовжували проживати разом ще протягом кількох днів, вести спільний побут та виховувати дітей. Факт продовження спільного проживання без звернень до поліції в цей період повністю спростовує твердження потерпілої про «стан страху» чи «психологічне травмування».

Суд першої інстанції взагалі не надав оцінки свідченням самої ОСОБА_2 , наданим під час судового засідання (фіксується звукозаписом від 07.04.2026), потерпіла під протокол визнала, що:

- саме вона фактично розпочала сварку 20 січня через побутове питання (купівля куртки дитині);

- ОСОБА_3 не заперечував проти покупки, а лише пояснив, що в даний конкретний момент на це немає коштів;

- форма конфлікту: потерпіла підтвердила, що почала розмову з претензій та на підвищених тонах, відсутність свідків-дітей;

- відсутність системності агресії: потерпіла визнала, що зазвичай під час суперечок ОСОБА_1 просто припиняв розмову та виходив з дому, що свідчить про наявність звичайного побутового конфлікту, а не психологічного насильства;

- відсутність наслідків: ОСОБА_2 не змогла відповісти на те, які саме негативні наслідки вона переживає/пережила, згадала лише про відсутність фінансової можливості самостійно утримувати дітей, при цьому, після того, як вона виїхала до ОСОБА_4 , вони відновили спілкування із чоловіком, вели активну переписку, вона сама запропонувала організувати спілкування з дітьми, але підкреслила, що ніхто не має знати про це спілкування, бо вона ризикує залишитись без фінансування з боку благодійної організації.

Суд вийшов за межі предмета розгляду (протоколу), оскільки постанова суду базується на описах «минулих періодів» життя сім`ї, проте предметом розгляду згідно з протоколом є виключно події 20.01.2026.

Суд не вказав у постанові, чому відхилив надані стороною захисту письмові докази: переписки, де дружина дякує за щасливе життя, фотографії спільного відпочинку, докази утримання сім`ї та рішення суду про усиновлення, надавши перевагу лише усним поясненням однієї сторони.

Суд вказав на наявність ознак економічного насильства, посилаючись лише на слова потерпілої, при цьому судом були проігноровані надані захистом банківські виписки, які підтверджують перерахування ОСОБА_1 на особисту картку дружини понад 100000 грн за останні 5 місяців, твердження про «економічне насильство» за наявності стабільного фінансування всіх потреб сім`ї та оплати дозвілля дружини (йога, театри) є юридичним абсурдом.

Згідно з банківської виписки, що була додана до матеріалів справи, загальний обіг по рахунку ФОП ОСОБА_5 за період з 16.09.2025 року до 03.02.2026 склав 213680,44 грн, за той самий період, ОСОБА_5 перевів на рахунки дружини для її особистих потреб - 101867 грн, та витрачено на продукти та побутові потреби 101846 грн, тобто лише на особисті потреби дружини та загальні витрати на сім`ю було витрачено 203713 грн з 213680 грн, які були отримані, як дохід. Суд не взяв до уваги надані докази, які підтверджують фінансування ОСОБА_5 дозвілля дружини, її подорожі, зустрічі з подругами в кафе, боулінгу, тощо.

Вказує, що суд поклав в основу рішення висновки психологів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , проте дані фахівці є співробітниками ГО «Центр «Жіночі перспективи», яка представляє інтереси потерпілої, наявний очевидний конфлікт інтересів, висновки не містять посилань на валідні наукові методики, що підтверджено Рецензіями канд. психол. наук ОСОБА_8 (Вих. № 201, № 202), суд першої інстанції фактично ухилився від оцінки Рецензій захисту, не навівши мотивів їх відхилення, чим порушив принцип змагальності сторін.

Суд не врахував, що у травні 2025 року (справа № 946/3197/25) ОСОБА_1 було дозволено усиновлення дітей за згодою самої потерпілої та позитивним висновком органів опіки, це виключає тезу про «багаторічне системне насильство», оскільки за наявності такого насильства процедура усиновлення була б неможливою.

Грубе порушення процедури опитування дитини як доказу, оскільки суд поклав в основу постанови результати опитування лише однієї дитини, проте цей доказ є недопустимим, з огляду на те, що опитування проводилося без участі психолога або педагога,під час відеоконференції чітко видно, що дитина не розуміє суті питань через недостатнє володіння українською мовою, в момент опитування, були наявні факти підказування відповідей дитині з боку матері та її адвоката, такий «доказ» є маніпулятивним і не може бути покладений в основу обвинувального рішення.

Від представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Федькович В.Г. надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін, посилаючись на те. що дії ОСОБА_1 були умисними та порушили права потерпілої, останній має значну перевагу сил над потерпілою, та перекладає на неї вину. Вказує, що суд першої інстанції правомірно розпізнав це та справедливо відзначив наявність «колеса насильства», у якому кривдник звинувачує постраждалу, заперечує, що було насильство, або каже, що постраждала перебільшує. Добровільний вихід кривдника з приміщення після вчинення насильства не скасовує факт насильства. Вимушені комунікації з кривдником лише підтверджують надзвичайно складне становище жінки, яка одночасно рятує себе та п`ятьох дітей від кривдника та залежить від зовнішньої матеріальної підтримки через неможливість самостійного заробітку.

06.05.2026 усудовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 та захисник Бірюков А.М. підтримали доводи апеляційної скарги, просили задовольнити апеляційну скаргу та скасувати постанову суду.

ОСОБА_1 пояснив, що перебував у сильному емоційному напруженні, 20.01.2026 відбувалася сварка, можливо і були фрази, але це через відключення світла, війни, шахеди, фінанси.

Представник потерпілої ОСОБА_2 – адвокат Федькович В.Г. вважала апеляційну скаргу необґрунтованою та пояснила, що кривдник добровільно вийшов із кімнати, не спростовує факт вчинення насильства до виходу з кімнати, стосовно того, що продовжувалося спільне проживання, пояснила, що постраждала не мала куди піти з п`ятьма дітьми, одній з яких 4 місяці, без власного доходу при повній фінансовій залежності від кривдника, без можливості працювати, ОСОБА_1 перекладає відповідальність. Діти чули як ОСОБА_1 ображає, принижує, погрожує вигнати з дому потерпілу, про те, що потерпіла ініціювала покупку куртки, пояснює, що сім`я проживала на мінімальному фінансовому забезпеченні, грошей вистачало тільки на базові продукти, коли протерпіла побачила, що чоловік витратив значну суму грошей на розваги, зробила висновок, що є фінансові можливості, проте реакцією на це були тільки крики, погрози та залишення без допомоги. Перевага сил над ОСОБА_2 є очевидною. Докази завданої шкоди підтверджуються поясненнями потерпілої та висновком психолога, яким встановлено рівень тривоги та значне зниження рівня життя.

Після оголошеної у справі перерви до судового засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 , потерпіла ОСОБА_2 та її адвокат Федькович В.Г. не з`явилися, належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення при обов`язковому з`ясуванні вини даної особи у вчиненні адміністративного правопорушення та того, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, суддя зобов`язаний з`ясувати також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашнього насильства» (далі - Закон).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція), відповідно до положень якої "домашнє насильство" означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Отже, необхідною передумовою, з наявністю (існуванням) якої законодавець передбачає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП у зв`язку із скоєнням домашнього насильства фізичного та психологічного характеру, є встановлення тієї обставини, що неправомірна поведінкою кривдника, полягає, серед іншого, але не виключно, у вчиненні дій з нанесення потерпілій побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, унаслідок чого заподіюється шкода фізичному здоров`ю потерпілої, а також у разі настання наслідків, які викликають у особи, яка постраждала від домашнього насильства, побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відтак, тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих правопорушень покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення, тобто поліцейських.

Обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 763622 від 06.02.2026 вбачається, що 01.2026 біля 20:00 год. ОСОБА_1 , знаходячись за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності малолітніх дітей вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_2 , під час якої кричав на неї, ображав, принижував, тим самим вчинив домашнє насильство психологічного характеру, роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. Вказаний протокол ОСОБА_1 підписав без зауважень (а.с. 2).

Зазначені обставини відображені у рапорті чергового інспектора Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області від 06.02.2026 (а.с. 3)

В заяві про вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 повідомила, що 20.01.2026 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство щодо неї та дітей, в той день повідомила, що не може терпіти його насильства і хоче розлучитися, на що ОСОБА_1 розізлився, кричав, що не погоджується, ображав та принижував її, погрожував, що якщо піде, то не буде винаймати квартиру і не буде давати грошей. 03.02.2026 ОСОБА_2 втекла до Львову і разом з дітьми перебуває у притулку ГО «Центр «Жіночі перспективи» для постраждалих від домашнього насильства жінок та дітей (а.с. 4-6)

Згідно з письмових пояснень ОСОБА_1 , останній проживав разом із дружиною ОСОБА_2 та п`ятьма дітьми, 20.01.2026 посварився із дружиною на побутовому підґрунті, в ході сварки вони кричали один на одного у присутності дітей, через деякий час дружина забрала дітей і поїхала у невідомому напрямку, в результаті дізнався, що дружина звернулась до якоїсь організації, що допомагає жертвам домашнього насильства. (а.с. 11)

Судом першої інстанції встановлено, що потерпіла ОСОБА_2 вже тривалий час є жертвою домашнього насильства, про що свідчать дані довідки ГО «ЖиваЯ» (м. Ізмаїл Одеської області), згідно з якою протягом останніх двох років ГО надавала психологічну підтримку ОСОБА_2 , що була пов`язана із систематичним домашнім насильством щодо неї та її дітей з боку її чоловіка. Наприкінці 2025 року ОСОБА_2 звернулась з проханням знайти притулок для неї та її дітей, оскільки була вже не в змозі терпіти постійні знущання щодо себе та дітей. Наразі вона перебуває у притулку для постраждалих від домашнього насильства жінок та дітей у місті Львові.

Про вказані обставини також свідчать дані довідки ГО «Центр «Жіночі перспективи» від 02.03.2026, згідно якої ОСОБА_2 прибула до притулку цієї ГО для жінок та дітей, постраждалих від домашнього насильства разом з п`ятьма дітьми 04.02.2026. ОСОБА_2 повідомила, що втекла з дітьми від чоловіка ОСОБА_1 , який протягом тривалого часу вчиняв домашнє насильство щодо неї та дітей. ОСОБА_2 повідомила, що боялася звертатися до поліції за місцем проживання у м. Ізмаїл через погрози чоловіка, що він має зв`язки і звернення нічого не дадуть, а також через вразливий стан, бо має п`ятеро дітей, молодшій з яких тільки 4 місяці. Після останнього випадку насильства 20.01.2026 прийняла рішення шукати безпечне місце та тікати. ОСОБА_2 та діти в ГО «Центр «Жіночі перспективи» отримують безоплатну психологічну та правничу допомогу щодо захисту та подолання наслідків домашнього насильства, організація буде надавати допомогу доки це буде необхідно. ГО «Центр «Жіночі перспективи» більш ніж 25 років працює у сфері подолання домашнього насильства. Зокрема, ГО надає юридичну та психологічну допомогу постраждалим жінкам та їх дітям, проводить навчання для працівників правоохоронних органів, суду, соціальних працівників, бере участь у розробці та моніторингу виконання законодавства, національних та обласних програм.

У судовому засіданні в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що є дружиною ОСОБА_1 , з яким вона протягом одинадцяти років зберігала шлюб. 20.01.2026 між нею та чоловіком в черговий раз виникла сварка, почалося все через курточку для її доньки, яку вона хотіла придбати, однак ОСОБА_1 відмовився давати гроші. Після того, що вона для нього зробила, ОСОБА_1 сказав, що вона не є тією жінкою, заради якої він буде старатися, через що вона виявила намір піти від чоловіка та розлучитися з ним. Почувши це, ОСОБА_1 спочатку розмовляв спокійно, потім вони почали говорити на підвищених тонах, а згодом чоловік заявив, що даватиме грошові кошти лише на підгузки та суміші для своїх кровних дітей. Під час сварки у присутності дітей він говорив, як втомився від всіх, від неї, від дітей, згадував про її подружню зраду, ображав її. Вона на теперішній час підробляє через Інтернет ресурси, щоб заробити хоч якусь копійку для забезпечення належного побуту. Після 20.01.2026 вона залишилася проживати разом з ОСОБА_1 , а 03.02.2026 між ними знову виникла сварка, оскільки вона попросила чоловіка допомоги, поїхати на фестиваль, однак ОСОБА_1 розлютився, пошкодив картину, тому вона вирішила від нього піти. Питання грошей між ними більше не піднімалося через те, що ОСОБА_1 добре розумів, що вона сама не спроможна заробляти з маленькою дитиною на руках. У той час, коли вони були у сварках, притягуваний давав гроші лише на утримання своїх біологічних дітей, за ці ж кошти вона мала оплачувати оренду за житло, вартість якої на той час складала 13000 грн. Потерпіла зазначила, що ОСОБА_1 також мав бажання виїхати за кордон. З приводу житлових умов вона зауважила, що бувало й таке, що діти спали на підлозі, оскільки не всі орендовані чоловіком квартири були у задовільному стані. Це лише остання трикімнатна квартира на вул. Європейській була в належному стані, де всі діти спали на ліжечках. Після всіх сварок, вона завжди визнавала свою провину, пропонувала чоловіку знайти компроміс, залагодити конфлікт, але остання сварка стала вирішальною.

Згідно із письмовими поясненнями ОСОБА_2 , її чоловік ОСОБА_1 цинічно заперечує, що вчиняв насильство 20.01.2026 та знущався з неї та їх дітей протягом довгого часу. Те, що ОСОБА_1 називає «сварка» та «конфлікт» насправді були образи та приниження її у присутності дітей, погрози та шантаж лишити її та дітей без засобів до існування. Вона злякалася за себе та за дітей, тому була готова погодитись на будь-що, аби не опинитися на вулиці з п`ятьма дітьми, молодшій було тільки 4 місяці на той момент. Після 20.01.2026 вона була в постійній тривозі та страху за себе та за дітей, шукала можливості допомоги і безпечного місця для себе та для дітей. Вона вже давно зверталася до організації «ЖиваЯ» та працювала з психологом, вони допомогли їй виїхати до Львова у притулок громадської організації «Жіночі перспективи», у якому вона з дітьми перебуває до теперішнього часу. Зазначила, що ОСОБА_1 дійсно платив за оренду житла та давав певні кошти на продукти, за які мала жити вона разом із новонародженою дитиною та чотирма дітьми підлітками, однак цього вистачало лише на базові потреби та продукти. Що стосується договору оренди трикімнатної квартири на пр. Миру, ОСОБА_2 пояснила, що договір був укладений 12.04.2025 перед розглядом справи про усиновлення, там не було належних умов для проживання. ОСОБА_1 вимагав, щоб вони жили в його однокімнатній квартирі, бо він хоче бачити дитину і не хоче приходити в орендовану квартиру із-за її неналежного стану. 31.10.2025 було укладено договір оренди на трикімнатну квартиру по вул. Європейській з нормальними умовами, але ОСОБА_1 продовжував вчиняти відносно неї та дітей психологічний тиск, неодноразово йшов з дому, залишаючи її з дітьми в розгубленості та страху за майбутнє. Щодо усиновлення її дітей вона зазначила, що ОСОБА_1 обіцяв змінитися, поводитись нормально і тиснув психологічно, що він може загинути на службі, нібито, вони мають його врятувати, переконував, що без нього вона не виживе разом з дітьми. Після усиновлення її дітей він отримав право на відстрочку і звільнився з армії.

Відповідно до висновку психолога ГО «Центр «Жіночі перспективи» від 17.02.2026, у ОСОБА_2 виявлено високий рівень тривоги, що може суттєво впливати на емоційний стан, поведінку та фізичне самопочуття; помірну депресію; можливий суттєвий вплив травматичних подій на психоемоційний стан та можливий діагноз посттравматичний (або комплексний посттравматичний) стресовий розлад. За даними цього ж висновку, стан ОСОБА_2 може бути наслідком пережитого домашнього насильства. У зв`язку з викладеним ОСОБА_2 надається психологічна допомога в режимі 1 сесія (50 хв.) у тиждень, згідно з протоколом діагностики травматичних досвідів та підвищеної тривоги. За цим же висновком, у ОСОБА_2 в результаті домашнього насильства спостерігалося також значне зниження рівня життя (згідно з критеріями ВООЗ), а саме: зниження енергійності, негативні переживання, зниження самооцінки, концентрації, зниження повсякденної активності, порушення соціальних зв`язків.

Крім того, під час консультації з психологом 06.02.2026 неповнолітні та малолітні діти ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , розповіли про систематичні жорстокі поводження з ними з боку притягуваного ОСОБА_1 – як фізичні, так і психологічні, що вбачається з відповідного висновку психолога, яким встановлено негативні наслідки насильства ОСОБА_1 для психологічного здоров`я та розвитку дітей.

Наведені у висновку відомості щодо застосування насильства щодо дітей та щодо потерпілої ОСОБА_2 суд мав можливість перевірити шляхом безпосереднього заслуховування пояснень одного з дітей, а саме малолітнього потерпілого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який у присутності законної представниці – матері ОСОБА_2 – під час судового розгляду пояснив, що раніше жив у м. Ізмаїлі разом з мамою, татом, братами й сестрою, а на теперішній час він проживає у Львові без тата. Зазначив, що майже нічого не пам`ятає, але розповів як батько кинув його об стіл, коли вони проживали в трикімнатній квартирі. Він також зазначив, що між його матір`ю й батьком ніколи не було нормальних стосунків, бо батько завжди розпочинав сварки.

Суд зазначив, що відсутні підстави недовіряти даним, що містяться у висновку психолога ГО «Центр «Жіночі перспективи» від 17.02.2026 щодо ОСОБА_2 , оскільки повністю співпадають із сукупністю інших доказів, досліджених судом, зокрема, з тим, що це було не спонтанне звернення ОСОБА_2 до вказаної ГО з метою отримання допомоги як постраждалої від домашнього насильства, а внаслідок систематичних насильницьких дій з боку притягуваного, з приводу чого ОСОБА_2 протягом останніх двох років отримувала психологічну підтримку з боку ГО «ЖиваЯ», що підтверджується відповідною довідкою цієї організації. Ці обставини також підтверджуються поясненнями малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , а також поясненнями самої потерпілої ОСОБА_2 .

Також, як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_12 , який пояснив, що з ОСОБА_1 перебуває у дружніх стосунках, а з його дружиною ОСОБА_2 йому ніколи не вдавалося знайти спільну мову. Йому відомо, що в родині ОСОБА_5 відбувалися сварки, проте свідком він ніколи не був. З їх родиною вони часто зустрічалися відпочити, з`їздити на риболовлю, на природу. Якось ОСОБА_5 навіть лишали на них своїх дітей коли їздили до м. Харкова. Коли ОСОБА_1 повернувся з армії, він (свідок) разом зі своєю дружиною ОСОБА_13 часто відвідували ОСОБА_1 , приходили до нього в кабінет, розташований в однокімнатній квартирі. Вони також були у них на новосіллі в трикімнатній квартирі, яка була розташована на АДРЕСА_2 . Деколи він зустрічався лише з ОСОБА_1 , а деколи разом з ним була дружина ОСОБА_2 з дітьми. Про події, які відбувалися 20.01.2026, йому нічого невідомо, окрім того, що ОСОБА_2 згодом зникла разом з дітьми.

Свідок ОСОБА_13 під час судового розгляду в суді першої інстанції пояснила, що разом із Хрупіними вони товаришують сім`ями, вони бували у них часто вдома в гостях, їздили разом на пікнік, з притягуваним ОСОБА_1 спілкувалися частіше. У гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_3 , який перероблений на квартиру, ОСОБА_1 разом із дітьми лише зареєстрований, але не проживають. Оскільки вона є вчителем української мови, то деколи вона займалася із дітьми ОСОБА_2 . Про стосунки у родині діти ніколи не говорили, вони завжди були добре одягнені, ні в чому не мали потреб. ОСОБА_1 забезпечував усю родину фінансово. Деколи вона чула про сварки від ОСОБА_2 , проте свідком конфліктів вона ніколи не була.

Сукупність вищенаведених доказів вагомо свідчить про наявність у потерпілої побоювання за свою безпеку, що є об`єктивною стороною складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду, що 20.01.2026 стався не лише конфлікт між притягуваним та потерпілою, а тривалий час наявний умисний патерн контролю з боку притягуваного, заснований на його зловживанні владою і контролю, внаслідок чого постраждала в силу свого вразливого стану опинилася у безвихідному положенні, що обумовлювало її підкорення.

Сам по собі факт того, що пояснення потерпілої стосувалися різних проміжків часу, не свідчить про їх суперечливість чи недостовірність, оскільки виклад обставин у часовій послідовності залежить від характеру поставлених запитань та предмета з`ясування під час судового розгляду. При цьому, суд першої інстанції оцінював пояснення потерпілої не вибірково, а у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Посилання заявника на те, що ОСОБА_2 не навела конкретних фраз, висловлених ОСОБА_1 , також не спростовують встановлених судом обставин, оскільки для надання оцінки поведінці особи суд враховує не лише дослівний зміст окремих висловлювань, а й загальний характер взаємовідносин між сторонами, поведінку учасників конфлікту та інші обставини справи.

Крім того, пояснення потерпілої про те, що діти під час конфліктів перебували в іншій кімнаті, не свідчать про недостовірність її показань, а лише характеризують окремі деталі подій, які були предметом дослідження суду.

Твердження про те, що ОСОБА_1 продовжував фінансово забезпечувати дружину та дітей навіть під час конфліктів, саме по собі не виключає можливої наявності психологічного домашнього насильства, оскільки матеріальне утримання сім`ї не є безумовним доказом відсутності неправомірної поведінки у сімейних відносинах.

Доводи скарги, що судпершої інстанції не надав належної оцінки ключовому факту: під часконфлікту 20.01.2026 ОСОБА_1 запропонував дружині мирний вихід — свійдобровільний виїзд з квартири для припинення суперечки, апеляційний суд відхиляє, оскільки сам по собі намір або пропозиція припинити конфлікт шляхом тимчасового виїзду з місця проживання, не є безумовним доказом відсутності психологічного тиску.

Суд першої інстанції дослідив пояснення сторін щодо перебігу конфлікту 20.01.2026 року та надав їм належну оцінку, при цьому окремі дії ОСОБА_1 , спрямовані на припинення суперечки, не виключають можливості попередньої неправомірної поведінки чи психологічного впливу, які були предметом судового дослідження.

Сам по собі факт подальшого спільного проживання сторін, ведення спільного побуту або продовження спілкування після конфлікту не виключає можливості вчинення домашнього насильства та не свідчить автоматично про відсутність психологічного впливу чи емоційного напруження у потерпілої. Особливості сімейних відносин, наявність спільних дітей, матеріальна залежність, побутові обставини та інші чинники можуть обумовлювати продовження спільного проживання або підтримання контакту між сторонами навіть після конфліктних ситуацій.

Посилання захисника на відсутність звернень до правоохоронних органів одразу після конфлікту є неспроможними, оскільки закон не ставить факт звернення до поліції у залежність від наявності чи відсутності відповідних протиправних дій.

Колегія суддів також враховує, що пояснення потерпілої, надані під час судового засідання 07.04.2026 року, були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції та оцінювалися у сукупності з іншими доказами у справі. При цьому окремі обставини, на які посилається заявник, зокрема щодо причин виникнення конфлікту, відсутності заперечень проти придбання речей для дитини або того, що під час суперечок ОСОБА_1 залишав місце проживання, самі по собі не виключають можливості домашнього насильства.

Апеляційний суд вказує, що необхідно розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство», не кожен конфлікт є домашнім насильством, і що за наявності ознак умисних дій, спрямованих на приниження, образу, залякування чи заподіяння шкоди фізичному або психічному стану особи, з якою винний перебуває у сімейних чи близьких відносинах, такі дії набувають характеру домашнього насильства.

Визначальним при цьому є не форма прояву конфлікту, а його зміст і наслідки, зокрема те, чи спричинили вони моральні страждання, відчуття страху, емоційну залежність або приниження гідності потерпілої особи.

Доводи скарги, що суд вийшов за межі предмета розгляду (протоколу), оскільки постанова суду базуєтьсяна описах «минулих періодів» життя сім`ї, проте предметом розгляду згідно з протоколом є виключно події 20.01.2026, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, предметом розгляду були обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення щодо подій 20.01.2026 року. Водночас для належної правової оцінки характеру конфлікту, взаємовідносин сторін та встановлення наявності чи відсутності ознак домашнього насильства суд вправі досліджувати й інші обставини, які передували події, що стали підставою для складення протоколу, оскільки такі дані мають значення для правильного встановлення фактичних обставин справи.

Посилання у постанові суду на окремі обставини попередніх періодів сімейного життя сторін не свідчать про вихід суду за межі пред`явленого обвинувачення чи зміну предмета розгляду, а лише відображають оцінку судом усіх доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

При цьому рішення суду ухвалене саме за результатами оцінки обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення відносно подій 20.01.2026 року, а наведення у мотивувальній частині постанови відомостей щодо попередніх взаємовідносин сторін саме по собі не є істотним порушенням вимог процесуального закону та не тягне скасування судового рішення.

Оцінюючи надані стороною захисту письмові докази: переписки, де дружинадякує за щасливе життя, фотографії спільного відпочинку, доказиутримання сім`ї та рішення суду про усиновлення, апеляційний суд вказує, що сам по собі факт наявності між сторонами позитивного спілкування у певні періоди, спільного відпочинку, ведення сімейного побуту чи матеріального забезпечення сім`ї не виключає можливості виникнення конфліктних ситуацій або вчинення психологічного насильства у конкретний період часу, який інкримінується ОСОБА_1 . Аналогічно, рішення суду про усиновлення саме по собі не є доказом відсутності між сторонами конфліктних взаємовідносин.

Посилання апелянта на те, що суд нібито надав перевагу виключно усним поясненням потерпілої, є безпідставними, оскільки зі змісту постанови вбачається, що суд оцінював усі наявні у справі докази у їх сукупності, відповідно до вимог закону. При цьому суд не зобов`язаний окремо та детально спростовувати кожен довід сторони захисту або наводити мотиви відхилення кожного доказу, якщо загальний зміст судового рішення дає можливість встановити мотиви, з яких суд дійшов відповідних висновків.

Апеляційний суд відхиляє посилання захисника, що суд вказав нанаявність ознак економічного насильства, оскільки таке не підтверджується матеріалами справи.

Крім того, надання матеріальної підтримки членам сім`ї є виконанням звичайних сімейних та майнових обов`язків і не може автоматично свідчити про відсутність неправомірної поведінки щодо потерпілої.

Посилання апелянта на те, що значна частина доходів витрачалася на особисті потреби дружини, її дозвілля, подорожі чи відпочинок, також не мають вирішального значення для правильного вирішення справи, оскільки такі обставини самі по собі не спростовують інших доказів, досліджених судом, та не свідчать про відсутність підстав для ухвалення оскаржуваного рішення. До того ж, об`єктивна сторона правопорушення, що інкримінується ОСОБА_1 , полягає саме у психологічному, а не економічному насильстві.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно поклав в основу рішення висновки психологів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є співробітниками ГО «Центр «Жіночі перспективи», не свідчать про недопустимість чи неналежність зазначених доказів.

ГО «Центр «Жіночі перспективи» є організацією, яка здійснює заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а отже є суб`єктом, що здійснює заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а тому уповноважена на здійснення відповідних заходів, у тому числі щодо забезпечення надання дієвої допомоги та захисту постраждалим особам з урахуванням основних засад запобігання та протидії домашньому насильству, визначених статтею 4 Закону № 2229-VІІІ, зокрема, щодо забезпечення отримання соціальних послуг медичної, соціальної, психологічної допомоги, і таке не свідчить про наявність конфлікту інтересів та не ставить під сумнів об`єктивність і неупередженість таких висновків.

Стороною захисту не надано жодних об`єктивних даних, які б підтверджували особисту заінтересованість психологів у результаті розгляду справи.

Аргументи апелянта на відсутність у висновках посилань на валідні наукові методики також не спростовують їх доказового значення, оскільки оцінка доказів здійснюється судом у сукупності з іншими матеріалами справи. При цьому самі по собі рецензії кандидата психологічних наук ОСОБА_8 (вих. № 201, № 202) відображають позицію сторони захисту щодо змісту відповідних висновків та не мають наперед встановленої переваги над іншими доказами.

Надання судом дозволу на усиновлення та позитивний висновок органу опіки та піклування самі по собі не свідчать про відсутність конфліктних відносин між сторонами чи фактів можливого домашнього насильства, оскільки предметом розгляду у справі про усиновлення є насамперед забезпечення найкращих інтересів дітей, відповідність усиновлювача встановленим законом вимогам та створення належних умов для виховання дітей.

Крім того, згода потерпілої на усиновлення не може автоматично розцінюватися як підтвердження відсутності будь-яких протиправних дій з боку особи, оскільки така згода надається в межах окремих правовідносин та оцінюється судом у контексті конкретної категорії справи. Відтак, наведені апелянтом обставини не спростовують встановлених судом фактів та не є безумовною підставою для висновку про недоведеність обставин, покладених в основу оскаржуваного рішення.

Проведення опитування без участі психолога чи педагога не свідчить про автоматичну недопустимість отриманих пояснень, оскільки необхідність залучення відповідних спеціалістів вирішується судом з урахуванням віку дитини, її психологічного стану та конкретних обставин справи.

При цьому матеріали справи не містять даних про те, що дитина не могла сприймати поставлені запитання або надавати відповіді з огляду на свій вік чи стан.

Посилання апелянта на те, що дитина нібито не розуміла суті поставлених запитань через недостатнє володіння українською мовою, мають характер суб`єктивного припущення та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.

Із матеріалів судового засідання вбачається, що дитина надавала відповіді по суті поставлених запитань, а будь-яких заяв чи клопотань щодо необхідності залучення перекладача або проведення опитування іншою мовою стороною захисту під час розгляду справи не заявлялося.

Також не знайшли свого підтвердження доводи про підказування дитині відповідей з боку матері чи її представника. Самі по собі припущення сторони захисту щодо можливого впливу на відповіді дитини не можуть бути підставою для визнання доказу недопустимим, оскільки об`єктивних даних, які б свідчили про спотворення змісту пояснень або неможливість їх самостійного надання дитиною, матеріали справи не містять.

Крім того, суд першої інстанції не поклав зазначені пояснення в основу рішення ізольовано, а оцінював їх у сукупності з іншими доказами у справі, дотримуючись вимог щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи.

Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому, розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.

Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, яке підтверджується доказами, дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника Бірюкова Андрія Миколайовича, який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова