Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №471/350/25 — Миколаївський апеляційний суд

25.05.26

22-ц/812/1039/26

Провадження № 22-ц/812/1039/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 травня 2026 року м. Миколаїв

справа № 471/350/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Локтіонової О.В.,

із секретарем судового засідання Чистої В.В.,

за участі позивачки ОСОБА_1 , її представника Бем Ю.Ю., представника відповідача Андрухова М.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

Приватного підприємства «Зверов В.В.»

на рішення Братського районного суду Миколаївської області, ухваленого 02 березня 2026 року під головуванням судді Гукової І.Б., в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складене 03 березня 2026 року, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Зверов В.В.» про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У березні 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Бем Ю.Ю., звернулася з позовом до Приватного підприємства (далі – ПП) « ОСОБА_2 » про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості.

Позивачка зазначала, що на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 18 листопада 2021 року, їй належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090, загальною площею 9,1152 га, яка розташована на території Новоолександрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївській області, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

27 серпня 2015 року між ОСОБА_3 (попереднім власником) та ПП « ОСОБА_2 » було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки та дві додаткові угоди від 27 серпня 2018 року та 28 серпня 2020 року. Строк оренди земельної ділянки – до 2036 року.

Позивачка зверталася до ПП «Зверов В.В.» з питання отримання копії договору оренди земельної ділянки та отримання орендної плати, яке залишилося без реагування.

Зазначає, що відповідач за період 2023-2024 роки не сплатив їй орендну плату, та станом на час звернення до суду мається заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 21788,38 грн. Невиконання умов договору є підставою для його розірвання, у зв`язку з чим позивачка і звернулася до суду із вказаним позовом.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд стягнути з ПП «Зверов В.В.» на її користь заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 21788,38 грн, а також розірвати договір від 27 серпня 2015 року оренди земельної ділянки, з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090, загальною площею 9,1152 га, укладений між ОСОБА_1 (бувша власниця ОСОБА_3 ) та ПП « ОСОБА_2 ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2026 року позов задоволений частково.

Постановлено розірвати договір б/н від 27 серпня 2015 року оренди земельної ділянки, з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090 загальною площею 9,1152 га, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 " ОСОБА_5 ». Стягнуто з приватного підприємства "ЗВЕРОВ В.В." на користь ОСОБА_1 8361,06 грн заборгованості з орендної плати за 2023-2024 роки.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи у суді, 07 листопада 2025 року ПП « ОСОБА_2 » сплатило ОСОБА_1 орендну плату за 2024 рік у сумі 7409,52 грн. Згідно листа ГО Держгеокадастру у Миколаївській області від 28 січня 2026 року, НГО земельної ділянки площею 9,1152 га з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090 за 2024 рік становить 324264,92 грн, НГО за 2023 рік не проводилося. За таких обставин стягненню підлягає заборгованість за 2023-2024 роки у сумі 8361,06 (2318,43 грн. недоплачена орендна плата за 2024 рік; 6042,63 грн. орендна плата за 2023 рік відповідно до умов договору).

Судом встановлено, що орендар не належним чином виконував свої зобов`язання за договором оренди, допустив систематичну несплату орендної плати, а саме за 2023-2024 роки, що є підставою для розірвання договору оренди від 27.08.2015 року. Сплата частини заборгованості з орендної плати після пред`явлення позову про розірвання договору або під час розгляду справи не позбавляє орендодавця права вимагати розірвання договору. Систематична несплата свідчить про неналежне виконання договірних зобов`язань, і подальше погашення боргу не змінює факту, що порушення вже відбулося і має систематичний характер.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПП «Зверов В.В.» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, не встановлення обставин у справі у повному обсязі, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначав, що умовами договору між сторонами було погоджено, що на підставі заяви орендодавця та у разі наявності відповідної можливості, орендар має право здійснити виплату орендної плати авансом наперед в рамках строків оренди. У зв`язку із клопотанням орендодавця, про виплату орендної плати авансом, 28 серпня 2020 року між сторонами була підписана додаткова угода, якою сторони погодилися збільшити строк договору до 27 серпня 2036 року.

Згідно умов договору орендодавцю ( ОСОБА_6 ) виплачувалася орендна плата в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Враховуючи, що орендар згідно до законодавства є податковим агентом та несе встановлену законодавством відповідальність за порушення податкового законодавства з питань оподаткування доходів орендодавця, податок на доходи фізичних осіб та інші визначенні законодавством збори сплачувалися орендарем за рахунок суми орендної плати та не підлягали компенсації орендарем орендодавцеві.

Згідно умов договору виплата орендної плати здійснювалася як в у вигляді видачі грошових коштів так і в натуральній формі (у вигляді видачі зерна) про що орендодавець особисто ставила свій підпис у відповідних відомостях, розписках. 30 серпня 2019 року ОСОБА_3 (за її заявою для проведення лікування) було видано грошових коштів на загальну суму 106 400 грн. У 2020 році у натуральній формі видано зерном (пшеницею) 7 тонн 480 кг. 28 серпня 2020 року ОСОБА_7 було видано 5 000 грн. У 2021 році у натуральній формі видано зерном (пшеницею) 1350 кг. Всі ці факти підтверджуються розписками, та видатковими відомостями. Відповідно до розписок, які додаються, орендна плата була сплачена до 2023 року включно.

Апелянт зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції грошовими переказами від 07 листопада 2025 року підприємством було перераховано орендну плату у розмірі 7490,52 грн. за 2024 рік та 8389,40 грн. за 2025 рік. Отже, усі зобов`язання за договором виконано, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 визнала, що нею були отримані грошові кошти від ПП “ ОСОБА_8 ”.

Також представник відповідача вказував, що у березні 2024 року ОСОБА_1 вже зверталася до суду із позовом до ПП «Зверов В.В.» про розірвання договору оренди. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року (справа № 473/1674/24) ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 « ОСОБА_2 » про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено. Суд дійшов висновку, що невиплата позивачці орендної плати за договором оренди землі за 2021-2023 роки сталася не у зв`язку із простроченням боржника у зобов`язанні відповідача у справі, а через прострочення кредитора позивачки, яка не вчинила дій, що встановлені законом та договором, випливають із суті зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку (невчасно повідомила про зміну власника земельної ділянки, не звернулася до підприємства за отриманням орендної плати та не повідомила відповідачу реквізити свого банківського рахунку). А тому на думку апелянта встановлені судом обставини мають преюдиційне значення. Відтак висновок суду першої інстанції про те, що орендар не належним чином виконував свої зобов`язання за договором оренди, допустив систематичну несплату орендної плати, а саме за 2023-2024 роки, не відповідає обставинам справи, а систематичність несплати орендної плати з вини орендаря відсутня.

Узагальнені доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від позивачки надійшов відзив, в якому вона просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити в силі.

У відзиві зазначала, зокрема, що 27 квітня 2023 року вона зверталася з офіційним повідомленням про те, що є новим власником орендованої земельної ділянки, зазначила реквізити, куди потрібно перерахувати кошти, але дане повідомлення проігноровано. Факт звернення з відповідним повідомленням встановлено по справі № 473/1674/24, а отже посилання представника відповідача на порушення з її боку вимог статті 148-1 ЗК України не відповідає дійсності.

Позивачка зазначає, що матеріали справи не містять жодного документа, яким би було підтверджений факт належного виконання умов договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2015 року. Наявні «розписки» не ідентифікують та не містять жодних посилань на виплату орендної плати ПП « ОСОБА_2 ».

Також зазначає, що в судовому засіданні ОСОБА_3 , яка була допитана як свідок, показала суду, що підпис на наданих документах про розрахунок за орендну плату нібито її, однак коштів за земельний пай вона від ПП «Зверов В.В.» не отримувала. Судові рішення по справі № 473/1674/24 не містять жодних підтверджень належності виконання умов договору оренди землі.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Позиція апеляційного суду

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України вирізняє, зокрема, договори.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У частині першій статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін), є приписи частини другої статті 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у частині другій статті 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовані до усіх видів приватноправових договорів.

Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України "Про оренду землі", а також статті 141 ЗК України, пункт "д" частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Функціональним призначенням ЦК України у врегулюванні спірних відносин є деталізація та диференціація факту систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

Ця деталізація та диференціація здійснюється відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Водночас істотним, відповідно до цієї норми права, є таке порушення стороною договору його умов, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії "систематична несплата земельного податку або орендної плати" як однієї з підстав припинення права оренди землі.

Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами ЗК України, а нормами ЦК України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з`ясування наявності підстав для його розірвання.

До того ж потрібно враховувати, що коли норма закону закінчується словами "якщо інше не встановлено законом або договором" (або інше подібне формулювання), як от в частині першій статті 651 ЦК України, то це означає, що правила спеціального закону або домовленість сторін договору можуть скасувати дію відповідної загальної правової норми шляхом запровадження іншого правила поведінки, розрахованого на ту ж саму фактичну ситуацію, на яку була розрахована така норма.

У частині другій статті 651 ЦК України використано дещо іншу формулу закінчення "та в інших випадках", що дозволяє зробити висновок, що правило, викладене у цій правовій нормі, не може бути скасоване (ані спеціальним законодавством, ані домовленістю сторін), а може бути винятково доповнене - спеціальним законодавством або домовленістю сторін.

З наведеного можна зробити висновок, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та правила частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки - доповнюють одні одних.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, провадження № 12-19гс24.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт (абзац п`ятий частини першої статті 24 Закону України "Про оренду землі").

Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт (частина друга статті 25 Закону України "Про оренду землі").

Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.

Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як "систематичність" та "несплату", зокрема, орендної плати.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття "систематичність" у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, яка визначає умови підтвердження виконання зобов`язання, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Норми статті 537 ЦК України регламентують, що боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі №709/1089/17 (провадження №61-12745сво18) зроблено висновок, що: «застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору вимагати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю. Однак, зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса. Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором. Відсутність у договорі обов`язку перерахування коштів на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплати цих сум. А тому не використання орендарем свого права на внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитися як невиконання ним зобов`язання, не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати».

У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року в справі №479/210/21 зазначено, що: «Верховний Суд звертає увагу на те, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, при укладенні якого орендодавець розраховує на отримання орендних платежів. Разом з тим, сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Оскільки позивач мотивувала позовні вимоги тим, що відповідачем не сплачено орендну плату за 2016-2019 роки, відтак, відповідач повинен був спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача про несплату орендної плати. При цьому відповідач ці доводи не спростував, а, навпаки, пояснив, що орендну плату не платив, оскільки не знав, хто є спадкоємцем померлої. Разом з тим ці кошти і на депозит нотаріуса не були внесені».

У справі, яка переглядається, встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 421898 ОСОБА_3 була власницею земельної ділянки площею 9,12 га з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090, що розташована в межах території Новоолекснадрівської сільської ради Братського району Миколаївської області, яку вона передала на 10 років в оренду ПП « ОСОБА_2 » за договором без номеру від 27 серпня 2015 року оренди земельної ділянки.

27 серпня 2018 року ОСОБА_3 та ПП «Зверов В.В.» уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2015 року, за умовами якої строк дії договору становить 18 років: з 27 серпня 2015 року по 27 серпня 2033 року.

Відповідно до Розділу 4 Договору в редакції додаткової угоди від 27 серпня 2018 року Договору орендна плата виплачується у грошовій, натуральній та відробітковій формах протягом звітного року, але не пізніше 31 грудня звітного року та не може бути меншою за 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один рік користування земельною ділянкою, що на момент укладання договору становить 7250 грн. 55 коп. Можлива передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати.

28 серпня 2020 року ОСОБА_3 та ПП «ЗверовВ.В.» до договору було укладено додаткову угоду, якою визначено строк дії Договору до 27 серпня 2036 року.

18 листопада 2021 року на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , остання набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090, площею 9,1152 га.

Сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилалася на систематичне порушення відповідачем строків сплати орендної плати за укладеним договором оренди земельної ділянки за 2023-2024 роки.

Заперечуючи в задоволенні позову відповідач зазначав, що орендну плату за 2023 рік він сплатив раніше попередньому власнику цієї земельної ділянки – ОСОБА_3 , а за 2024 рік орендна плата ним оплачена 7 листопада 2025 року під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому він посилався на відсутність систематичності в порушенні строків виплати орендної плати, вважаючи, що орендна плата за 2023 рік була оплачена своєчасно, а за 2024 рік – під час розгляду цієї справи.

Між тим, рішенням Миколаївського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року у справі № 473/1674/24 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Зверов» про розірвання договору оренди землі встановлено, що орендна плата за договором оренди земельної ділянки площею 9,1152 га з кадастровим номером 4821483000:03:000:0090 від 27 серпня 2015 року, за 2023 рік, на момент розгляду справи відповідачем не сплачена, в тому числі і ОСОБА_3 .

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, враховуючи висновки апеляційного суду, викладені у постанові від 27 грудня 2024 року у справі № 473/1674/24, які мають преюдиційне значення для цієї справи, станом на момент ухвалення вказаного судового рішення ПП «Зверов» не сплачено орендну плату за 2023 рік.

За такого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості по орендній платі за 2023 рік.

Визначаючи розмір такої заборгованості, суд виходив із суми, яка зазначена в первісній редакції договору оренди від 27 серпня 2015 року, а саме 6042,63 грн.

Заперечень щодо вказаного розміру оренди за 2023 рік позивачка не заявляла, а тому, враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, колегія суддів також погоджується з таким розміром.

Доводи апеляційної скарги про те, що орендну плату за 2023 рік було сплачено попередньому орендодавцю – ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє з наведених вище підстав.

Що стосується орендної плати за 2024 рік.

Судом встановлено, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки за 2024 рік становить 324264,92 грн., що підтверджується листом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 28 січня 2026 року (а.с. 207-208).

Отже, з урахуванням умов договору щодо розміру орендної плати, який становить 3% від нормативно грошової оцінки землі, розмір орендної плати за 2024 рік становить 9727,95 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач надав до суду платіжну інструкцію від 7 листопада 2025 року про сплату ОСОБА_1 оренди за 2024 рік в розмірі 7490,52 грн. (а.с. 147).

За такого, суд дійшов обґрунтованого висновку про часткову оплату відповідачем оренди за 2024 рік.

Визначаючи загальний розмір заборгованості за 2023-2024 роки у сумі 8361,06 грн., суд виходив з недоплаченого розміру орендної плата за 2024 рік – 2318,43 грн. та розміру орендної плати за 2023 рік відповідно до умов договору – 6042,63 грн.

Заперечень щодо вказаного розрахунку позивачкою не заявлялось. Не наведено відповідних заперечень і в апеляційній скарзі відповідача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром заборгованості по орендній платі за 2023-2024 роки у сумі 8361,06 грн.

Щодо вимог про розірвання договору

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що "несплата орендної плати" охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з основним висновком суду першої інстанції про те, що орендар не належним чином виконував свої зобов`язання за договором оренди, допустив систематичну несплату орендної плати, а саме за 2023-2024 роки, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки. Сплата частини заборгованості з орендної плати після пред`явлення позову про розірвання договору або під час розгляду справи не позбавляє орендодавця права вимагати розірвання договору. Систематична несплата свідчить про неналежне виконання договірних зобов`язань, і подальше погашення боргу не змінює факту, що порушення вже відбулося і має систематичний характер.

А тому, висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 є правильним, оскільки дослідженими доказами доведено факт систематичного невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати орендної плати за 2023-2024 роки, що є істотним порушенням умов договору через не виконання відповідачем обов`язку щодо виплати орендної плати в строк, передбачений договором, а отже і підставою для розірвання договору оренди, незважаючи на те, що заборгованість була виплачена в подальшому.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для розірвання договору оренди суперечать наведеним висновкам Верховного Суду, а тому апеляційний суд такі доводи відхиляє.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Зверов В.В.» залишити без задоволення, рішення Братського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2026 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський

Судді: Т. Б. Кушнірова О.В. Локтіонова

Повне судове рішення складене 27 травня 2026 року