Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №750/10137/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/10137/25

Провадження № 2/750/176/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря – Левченка К.С.,

за участю представника позивача Кшевецької І.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_3 через свого представника – адвоката Кшевецьку І.В. засобами поштового зв`язку звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить розірвати шлюб між позивачем та відповідачем, визнати за ним право особистої приватної власності на 27/50 частин трикімнатної квартири та визнати за ним право власності на 23/100 частин квартири АДРЕСА_1 , а також, визнати за відповідачем право власності на 23/100 частин зазначеної квартири.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача засобами поштового зв`язку надіслав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що відповідач позовні вимоги в частині розірвання шлюбу визнає, в частині визнання за позивачем права особистої приватної власності на 27/50 частин трикімнатної квартири АДРЕСА_1 просить відмовити в повному обсязі. Крім того, відповідач пред`явила зустрічний позов, в якому у порядку поділу спільного майна подружжя просить визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , на іншу 1/2 частину квартири – визнати право власності за ОСОБА_3 .

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що у період перебування у шлюбі позивач та відповідач придбали, згідно договору купівлі – продажу, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . До укладення Договору, позивач за зустрічним позовом 4 жовтня 2018 року, згідно розписки в одержані завдатку від 04 жовтня 2018 року, передала завдаток у сумі 56200 грн, що еквівалентно 2000 доларів США агенції нерухомості ПП «АН «Нова Адреса», котрі представляли інтереси продавця квартири ОСОБА_4 . У розписці про одержання завдатку від 04 жовтня 2018 року представник продавця та ОСОБА_1 зафіксували вартість квартири – 632250 грн., що еквівалентно 22500 доларам США. Натомість, для зменшення розміру податків у договорі зазначено вартість продажу житла 386330 грн. Кошти на придбання квартири в основному збирала ОСОБА_1 , котра з 2001 року безперервно працювала на умовах трудового договору в КНП «СП» ЧМР та отримувала офіційний дохід. У свою чергу, відповідач здебільшого не мав доходу, у зв`язку з чим не приймав участі в збиранні коштів на придбання квартири. Оскільки відповідач не мав офіційних доходів, останній перед купівлею квартири продав об`єкти нерухомості, частину коштів з яких використав для сплати податків згідно Договору, решту коштів використав у своїх особистих цілях. Таким чином, квартира є спільною сумісною власністю позивача та відповідача.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 вересня 2025 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 листопада 2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечувала у повному обсязі.

Відповідач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги в частині розірвання шлюбу визнали, проти інший вимог позову заперечували, підтримали зустрічний позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та дослідивши наявні у справі докази, суд встановив таке.

Позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 серпня 2004 року (а.с. 9).

Від даного шлюбу сторони мають дочку – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 67).

Позивач у позовній заяві зазначив, що подружні відносини подружжя припинило, спільне господарство не ведеться, подальше збереження шлюбу позивач вважає не можливим, оскільки це суперечить її інтересам.

Проти вказаних доводів позивача щодо розірвання шлюбу відповідач у судовому засіданні не заперечувала, згодна на розірвання шлюбу.

У період перебування у зареєстрованому шлюбі, відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гезою І.А., придбав трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 11).

Згідно п.п.2.1, 2.3 договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 386330 грн., які отримані продавцем від покупця повністю до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за цим договором купівлі – продажу.

Відповідно до п. 4.3 вказаного договору, квартира, що є предметом цього договору придбається покупцем з письмової, нотаріально засвідченої згоди його дружини.

Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 , остання 09.11.2018 дала свою згоду на укладення її чоловіком, ОСОБА_3 , договору купівлі – продажу, за яким купити за ціну та на умовах на його розсуд квартиру АДРЕСА_1 . Цією заявою ОСОБА_1 підтвердила, що вказаний договір укладається в інтересах сім`ї і відповідає їх спільному волевиявленню. Зміст статей 60-65 Сімейного кодексу України (якими врегульовано право спільної сумісної власності подружжя) заявнику нотаріусом роз`яснено (а.с.112)

У судовому засіданні представник позивача пояснила, що для отримання достатньої суми коштів для придбання спірної квартири позивач продав належне йому на праві особистої приватної власності нерухоме майно, а саме: 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_4 та 7/50 частин 5-кімнатної квартири АДРЕСА_5 .

Відповідно до договору купівлі-продажу частки квартири від 06 листопада 2018 року ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_7 7/50 часток у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 . Продаж цей вчинено за 81354 грн., які продавець отримав від покупця до підписання цього договору (а.с. 126-127).

У пункті 1.2 договору зазначено, що 7/50 часток у праві власності на квартиру, що відчужується належить продавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 28.07.2004 Виконавчим комітетом Деснянської районної ради, на підставі розпорядження (наказу) від 26.07.2004 за №969. Згідно п.3.3 абзацу 2 договору, продавець стверджує, що відчужувана частка в праві власності на квартиру є особистою приватною власністю, оскільки отримана в процесі приватизації.

Позивач також стверджує, що 06 листопада 2018 року, з метою отримання коштів на придбання спірної квартири, ним було продано ще й інше житлове приміщення, яке йому належало на праві власності, а саме: квартиру АДРЕСА_4 .

Разом з тим, згідно копії договору купівлі-продажу від 06.11.2018, ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_9 купила за 128534 грн. 80 коп. квартиру АДРЕСА_4 . Вказана квартира належала продавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 01.07.2004 Виконавчим комітетом Деснянської районної ради, відповідно до рішення виконкому Деснянської районної ради №832 від 30.06.2004 (а.с.130-131).

За таких обставин, наявними у справі доказами спростовано доводи позивача про те, що саме він був власником квартири АДРЕСА_4 та що він здійснив відчуження цього нерухомого майна.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_5 (сестра відповідача) та ОСОБА_6 (дочка сторін) суду повідомили, що обидва подружжя працювали, мали постійний дохід та назбирали кошти на придбання квартири. ОСОБА_6 суду повідомила, що батьки раніше продали автомобіль, а тому, можливо, на придбання квартири були використані кошти від реалізації автомобіля.

Свідок ОСОБА_5 суду повідомила, що всіма питаннями, в тому числі пошуком квартири, займалася відповідач, бо позивач на той час вже проживав за кордоном, але дружина радилася з чоловіком щодо всіх деталей придбання житла. Позивач лише приїздив в Україну з метою оформлення спірної квартири. Вся сім`я допомагала робити ремонт у квартирі. Свідку відомо, що квартиру придбали за 22500 доларів США.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо розірвання шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Відповідно до положень частин третьої та четвертої статті 56 Сімейного кодексу України, кожен має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно зі статтею 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України.

З огляду на викладене, визнання позову в цій частині відповідачем, суд дійшов висновку, що подальше збереження шлюбу між сторонами суперечитиме їхнім інтересам, а тому шлюб підлягає розірванню, а позов в цій частині - задоволенню.

Щодо поділу майна подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша, друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями частини першої статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Статтями 316, 317 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У відповідності до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження № 14-108звц21) конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідачем презумпцію спільності права власності подружжя не спростовано.

Зокрема, доказів на підтвердження вкладення власних коштів для придбання житлового приміщення, позивачем не надано.

Доводи позивача з приводу того, що ним на придбання спірної квартири витрачено власні кошти від продажу 7/50 частин квартири АДРЕСА_5 в розмірі 81354 грн., не підтверджені належними доказами.

Зокрема, розпискою про одержання завдатку від 04.10.2018, підтверджується передача ОСОБА_1 завдатку в розмірі 56200 грн., що є еквівалентно 2000 доларів США, які нею були передані в цей день агентству «Нова адреса», яке представляло інтереси продавця квартири – ОСОБА_4 згідно договору про надання послуг (а.с.71-72)

Таким чином, кошти у вигляді завдатку в розмірі 56200 грн. були передані відповідачем ОСОБА_1 04.11.2018 продавцю спірної квартири, тобто ще до укладення позивачем 06.11.2018 договору купівлі продажу власної частки житлового приміщення, а саме 7/50 частин квартири АДРЕСА_5 .

Також у розписці про одержання завдатку наявна інформація про те, що ціна продажу квартири за домовленістю сторін становить 632250 грн., що еквівалентно 22500 доларів США.

До матеріалів справи сторонами надано докази на підтвердження того, що подружжя у період зареєстрованого шлюбу працювали, кожен отримував дохід (а.с.73-78, 119-122).

Подібним до спірних правовідносин є висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2023 року у справі №344/5528/22, де суд касаційної інстанції зазначив, що сам по собі факт того, що договір продажу особистої квартири позивача був укладений в один день з договором купівлі спірної квартири, не є достатнім доказом факту сплати позивачем особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру.

Інша ж квартира АДРЕСА_4 взагалі позивачу не належала, а була відчужена його матір`ю – ОСОБА_8 і доказів на підтвердження того, що кошти від продажу квартири були передані матір`ю для придбання спірної квартири, матеріали справи не містять.

Таким чином, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач на придбання спірної квартири сплатив особисті кошти, матеріали справи не містять.

Навпаки, при придбанні спірної квартири, яка була оформлена на позивача, відповідач, як дружина надала згоду на придбання її чоловіком цього житла в інтересах сім`ї і доказів того, що між подружжям існувала домовленість про відступлення від рівності часток у спільній власності подружжя, позивачем не надано.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 вказано, що згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Згідно частин першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи викладене, суд знаходить підстави для задоволення вимог за зустрічним позовом про поділ майна подружжя шляхом визнання за позивачем та відповідачем права власності на квартиру в рівних частинах.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, при ухваленні рішення, суд розподіляє між сторонами понесені у справі судові витрати по сплаті судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07 серпня 2004 року виконкомом Авдіївської сільської ради Сосницького району, Чернігівської області, актовий запис № 9 – розірвати.

В іншій частині вимог за первісним позовом – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 62,3 м2, житлова площа 36,5 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 62,3 м2, житлова площа 36,5 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1211 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору за задоволену вимогу про розірвання шлюбу.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 7267 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору у зв`язку із задоволенням зустрічного позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.05.2026

Суддя