Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №161/3625/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 161/3625/26 пров. № А/857/24201/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,

за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року (головуючого судді Плахтій І.Б., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 11 год. 20 хв. в м. Луцьк повний текст рішення складено 09.04.2026) у справі №161/3625/26 провадження №2-а/161/97/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № 4165 від 10.09.2025.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року та визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 4165 про накладення адміністративного стягнення у відношенні нього від 10.09.2025. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує серед іншого, що він не отримував постанови № 4165 по справі про адміністративне правопорушення від 10.09.2025, не знав про її існування та не міг ознайомитись з її змістом. Вважає, що він як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має ряд визначених законом прав (ст. ст. 55, 57 Конституції України, ст. 268 КУпАП), зокрема, має право знайомитись з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, користуватись юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, оскаржити постанову по справі. Також, він був позбавлений права добровільного виконання постанови № 4165, передбаченого ст. 300-3 КУпАП, а його численні права були порушені і Луцький міськрайонний суд не захистив їх, як особа, яка притягалась до адміністративної відповідальності, мав право бути повідомленим про те, яке рішення було прийняте відповідачем щодо нього і яка відповідальність була застосована. Відповідач приймав рішення щодо його прав та обов`язків, обізнаність в цьому рішенні мала бути гарантована. Також, Луцький міськрайонний суд не надав належної оцінки тій обставині, що поштове відправлення № 4500100032985 від 27.09.2025, яке було відправлене відповідачем на його адресу, АТ Укрпошта не доставила, не вручила, не інформувала про надходження рекомендованого поштового відправлення, чим порушено пп. 18, 73, 86 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою КМУ № 1071 від 10.10.2023. Також відповідач при направленні Постанови № 4165 відправив не за його адресу реєстрації проживання, а за адресою: АДРЕСА_1 . Але моєю адресою реєстрації є наступна: АДРЕСА_2 . Статтею 303 КУпАП встановлено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення, постанова була винесена 10.09.2025, отже останнім днем звернення даної постанови до виконання було 11.12.2025, в матеріалах справи Луцького міськрайонного суду є постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 80015480, винесена Головним державним виконавцем Ковельського відділу ДВС у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Голярчуком О.О. 19 січня 2026 р. Отже, суд першої інстанції, при розгляді справи не надав оцінки тій обставині, що виконавче провадження по виконанню Постанови № 4165 від 10.09.2025 р. відкрите не протягом 3 місяців з дати винесення Постанови № 4165, а через 131 день, тобто майже через 4,5 місяці. Таким чином, Головний державний виконавець Голярчук О.О. відкрив виконавче провадження по виконанню Постанови № 4165, яка не підлягала виконанню за давністю виконання (ст. 303 КУпАП, п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Зауважує, що своїм рішенням Луцький міськрайонний суд порушив вимогу п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме: не надав оцінку того, наскільки оскаржуване рішення прийнято з врахуванням принципу пропорційності, тобто принципу дотримання необхідного балансу між тими несприятливими наслідками, які несе для нього оскаржувана Постанова № 4165 і цілями, для досягнення яких вона була винесена, а саме: захист суспільних відносин у сфері дотримання правил військового обліку особами, визнаними обмежено придатними, а залишення даної Постанови № 4165 у силі створює для нього тяжкі, вкрай несприятливі наслідки, оскільки тягне за собою продовження примусового стягнення виконавчою службою штрафу у розмірі 34 000 грн. та виконавчого збору у розмірі 3 400 грн., разом - 37 400 грн., така сума для безробітної особи, яка хворіє на невиліковну хворобу є надто великою та неспроможною до виконання, а скасування оскаржуваної Постанови № 4165 жодним чином не завдасть шкоди інтересам держави в особі відповідача, оскільки 23.09.2025 він почав проходження медичного огляду і 13.11.2025 завершив та був визнаний непридатним.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, підтвердив свої вимоги заявлені в апеляційній скарзі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України.

Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 10 вересня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення № 4165, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17000 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що 10 вересня 2025 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 під час дії особливого періоду було встановлено, що громадянин України віком від 25 до 60 років ОСОБА_1 був визнаний обмежено придатним до військової служби до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року № 3621-IX (не будучи визнаним в установленому порядку особою з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом до 5 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, чим не виконав вимоги пункт 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року № 3621-IX де зазначено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, тобто він вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Не погодившись із даною постановою про адміністративне правопорушення позивач звернувся до суду щодо її скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова є обґрунтованою та правомірною, винесеною з дотримання вимог чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно із частиною 1 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону №2232-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до пп. 4 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.

Законом України «Про внесенні змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-ІХ від 21.03.2024 (далі – Закон № 3621-ІХ) виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX було встановлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04 лютого 2025 року) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

15 лютого 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12 лютого 2025 року (далі - Закон №4235-ІХ), яким внесені зміни до Закону №3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2025 року № 519 внесенні зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1).

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2).

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3).

Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.

Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 справа №524/5741/16-а).

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 285/1535/15-а міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що позивач-апелянт був визнаний обмежено придатним до військової служби до набрання чинності вказаним Законом, та у строк до 05 червня 2025 року ОСОБА_1 не звернувся до відповідача особисто або через електронний кабінет призовника, з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Дана обставина позивачем-апелянтом в суді не заперечується.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не виконав обов`язку, визначеного ч. 2 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист від 21.03.2024 № 3621-ІХ, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Суд наголошує, що з набранням чинності пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» обов`язок щодо повторного проходження медичного огляду у термін до 05 червня 2025 року покладено на позивача-апелянта.

Як встановлено судом, позивач лише після 10.09.2025 вчинив дії з проходження ВЛК, що підтверджується заявою, яка ним підписана власноруч, у якій він висловив згоду на розгляд справи про адміністративне правопорушення за його відсутності та зазначив, що не оспорює не проходження ним ВЛК до 05 червня 2025 року.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем ст. 38 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 9 статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Водночас, як вказано Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі №560/2798/19, триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

У контексті наведеного необхідно зазначити, що триваючим правопорушенням є проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою, на противагу триваючому, разовим є порушення, яке виразилося в однократному порушенні вимог Закону, яке не має під собою непереривного невиконання обов`язків визначених правовою нормою.

Колегія суддів вважає, що позивач продовжував перебувати у стані безперервного невиконання покладеного на нього обов`язку щодо проходження повторного медичного огляду, правопорушення залишалося триваючим до моменту особистого звернення позивача.

Під час розгляду цієї справи апеляційним судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, також позивач не вказує на об`єктивні причини, які б унеможливили виконання ним обов`язку виконання пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а наявні докази підтверджують обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Щодо посилання апелянта на те, що постанову не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення, яка була винесена 10.09.2025, отже останнім днем звернення даної постанови до виконання було 11.12.2025, в матеріалах справи Луцького міськрайонного суду є постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 80015480, винесена Головним державним виконавцем Ковельського відділу ДВС у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Голярчуком О.О., то колегія суддів такі відхиляє, оскільки доказів скасування спірної постанови виконавця відповідно в порядку статті 287 КАС України апелянт не подає, а в даному порядку суд переглядає постанову № 4165 від 10.09.2025, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 згідно статті 286 КАС України.

Суд не приймає доводи скаржника, які ґрунтуються на посиланням на те, що його численні права були порушені і суд не захистив їх, не надано належної оцінки тій обставині, що поштове відправлення № 4500100032985 від 27.09.2025, яке було відправлене відповідачем на його адресу, не доставлено, не вручено, оскільки викладені доводи апелянта не спростовують вчинення ним адміністративного правопорушення, що оспорюється, а зводяться до намагання уникнути адміністративної відповідальності.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст. ст. 268, 271, 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року у справі №161/3625/26 провадження №2-а/161/97/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

В.О. Кушнір

Повний текст постанови складено 25.05.2026