Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №380/4802/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/4802/26 пров. № А/857/22917/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

за участю секретаря судового засідання – Чорної І.Б.,

представника позивача - Герасимчука Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року (суддя – Сидор Н.Т., м. Львів) у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області до Сихівського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування повідомлення,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області у березні 2026 року звернулося в суд з позовом до Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просило визнати протиправним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 11.03.2026, винесене головним державним виконавцем Грицай-Липською Наталією Степанівною.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у справі №380/7526/26 судом видано виконавчий лист про зупинення експлуатації приміщень, площею 150 кв м (орендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ; суборендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 , до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, окрім виконання робіт, пов`язаних із усуненням порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки. Однак, замість належного виконання рішення суду за виконавчим листом №380/7526/25, головний державний виконавець Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грицай-Липська Н.С. видала повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. В даному повідомленні головний державний виконавець Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грицай-Липська Н. С. вказала, що: “...керуючись п.6 частини четвертої статті 4 Закону України “Про виконавче провадження”, повертається виконавчий документ без прийняття до виконання.”.

Позивач зазначає, що згідно ч. 5 ст. 373 КАС України якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих документів , у яких зазначаються один стягувач та один боржник, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. Враховуючи той факт, що Львівський окружний адміністративний суд у справі № 380/7526/25 на заяву ГУ ДСНС України у Львівській області видав один виконавчий лист, то очевидним є той факт, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 у задоволенні позову Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області до Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування повідомлення, відмовлено повністю.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задоволити. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч. 5 ст. 373 КАС України якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих документів , у яких зазначаються один стягувач та один боржник, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. Враховуючи той факт, що Львівський окружний адміністративний суд у справі № 380/7526/25 на заяву ГУ ДСНС України у Львівській області видав один виконавчий лист в якому зазначив двох боржників та всю необхідну інформацію, то очевидним є той факт, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. Законодавством України не визначено в якій саме формі у виконавчому документі має зазначатися інформація про те, що стягнення є солідарним. Апелянт вважає, що виданий Львівським окружним адміністративним судом виконавчий лист відповідає вимогам законодавства, а головний державний виконавець Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грицай-Липська Н. С. не діяла у спосіб передбачений законодавством

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у справі №380/7526/25 зупинено експлуатацію приміщень, площею 150 кв м, орендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ; суборендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, окрім виконання робіт, пов`язаних із усуненням порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки.

На виконання вказаного рішення Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист від 27.01.2026 №380/7526/25 про зупинення експлуатацію приміщень, площею 150 кв м орендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ; суборендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, окрім виконання робіт, пов`язаних із усуненням порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки.

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області звернулось до Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою, у якій просило прийняти до виконання виконавчий лист у справі №380/7526/25, виданий 27.01.2026 Львівським окружним адміністративним судом та відкрити виконавче провадження.

Головний державний виконавець Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грицай-Липська Н.С., керуючись п.6 ч.4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», 11.03.2026 сформувала повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. У повідомленні вказано, що відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. У виконавчому листі, що пред`явлений до виконання та заяві стягувача зазначено два боржника – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , що унеможливлює в даному випадку повне, об`єктивне, всебічне дотримання вимог Закону виконання рішення суду.

Вважаючи таке повідомлення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист від 27.01.2026 №380/7526/25 є таким, що не відповідає вимогам законодавства. Зокрема, суд зазначив, що зі змісту резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у справі №380/7526/25 випливає, що таке ухвалено проти кількох відповідачів ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ). Відтак, з урахуванням положень ч. 2 ст. 4 Закону №1404-VІІІ та ч. 5 ст. 373 КАС України, на виконання такого рішення має бути видано два виконавчі листи або ж зазначено, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

У виданому судом виконавчому листі від 27.01.2026 №380/7526/25 зазначено два боржника – фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 та фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 . Втім, відмітки про те, що обов`язок чи право стягнення є солідарним у виконавчому листі не міститься.

Відтак, прийняте державним виконавцем повідомлення від 11.03.2026 є правомірним, а позовні вимоги позивача – необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки суду першої інстанції є правильними з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

“На підставі” означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

“У спосіб” означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України “Про виконавче провадження”.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі – Закон №1404-VІІІ) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Пунктом 1 ч. 2 ст.18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Стаття 4 Закону №1404-VІІІ визначає вимоги до виконавчого документа.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №1404-VІІІ у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Частина 2 ст. 4 Закону №1404-VІІІ визначає, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Аналогічна норма міститься у ч. 5 ст. 373 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у справі №380/7526/25 зупинено експлуатацію приміщень, площею 150 кв м (орендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ; суборендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, окрім виконання робіт, пов`язаних із усуненням порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки.

Отже, зі змісту резолютивної частини такого рішення слідує, що таке ухвалено проти кількох відповідачів.

Відтак, з врахуванням положень ч. 2 ст. 4 Закону №1404-VІІІ та ч. 5 ст. 373 КАС України, на виконання такого рішення має бути видано два виконавчі листи або ж зазначено, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

На виконання зазначеного рішення Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист від 27.01.2026 №380/7526/25 про зупинення експлуатацію приміщень, площею 150 кв м (орендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ; суборендар: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, окрім виконання робіт, пов`язаних із усуненням порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки.

У такому листі зазначено два боржника – фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 та фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 . Втім, відмітки про те, що обов`язок чи право стягнення є солідарним у виконавчому листі немає.

Зазначене свідчить про те, що виконавчий лист від 27.01.2026 №380/7526/25 не відповідає вимогам законодавства.

В апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що оскільки Львівський окружний адміністративний суд у справі № 380/7526/25 на заяву ГУ ДСНС України у Львівській області видав один виконавчий лист, то очевидним є той факт, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Однак, такі доводи позивача є помилковими з огляду на те, що вимоги законодавства, а саме положення ч. 2 ст. 4 Закону №1404-VІІІ та ч. 5 ст. 373 КАС України прямо передбачають необхідність зазначення у виконавчому листі інформації про те, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

У вказаному контексті, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що державний виконавець не може самостійно визначити: хто саме з боржників має виконати певні дії та в якому обсязі; чи є обов`язок солідарним (оскільки у виконавчому листі про це нічого не вказано); який обов`язок у кожного з боржників за вказаним виконавчим документом.

Окрім того, державний виконавець не має права змінювати зміст виконавчого документа або тлумачити його на власний розсуд.

Відповідно до ч.5 ст. 373 КАС України якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих документів, у яких зазначаються один стягувач та один боржник, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

З наведеної норми слідує, що якщо рішення ухвалено проти кількох відповідачів або передбачає вчинення кількох дій, то суд видає декілька виконавчих листів та зазначає: яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом або вказує, що обов`язок є солідарним. Тобто закон прямо виходить із необхідності індивідуалізації обов`язків або визначення солідарності. Якщо цього немає виникає невизначеність виконання.

Пункт 6 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VІІІ встановлює, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Таким чином, оскільки виконавчий лист від 27.01.2026 №380/7526/25 не відповідає вимогам ст. 4 Закону №1404-VІІІ, то на переконання суду апеляційної інстанції головним державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грицай-Липською Наталією Степанівною 11.03.2026 правомірно сформовано повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Апеляційний суд резюмує, що зазначені державним виконавцем підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання прямо передбачені законом «Про виконавче провадження» (п.6 ч.4 ст.4), а недоліки виконавчого листа є суттєвими, які не можна віднести до формальних.

Апелянтом не доведено протиправності дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, натомість відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року у справі №380/4802/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 26.05.26