Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №500/6874/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 25 травня 2026 р.

Справа: №500/6874/25

Суддя: Шевчук Світлана Михайлівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/6874/25 пров. № А/857/9784/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтей Р.В.

Нос С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 500/6874/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль

розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїПодлісна І.М.

дата складання повного тексту рішення08.01.2026

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просив суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 у підвищення до пенсії за п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.09.2025 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 500/6874/25 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії за пунктом «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.10.2025 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судове рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач зазначає те, що позивачу не встановлено підвищення до пенсії у розмірах, передбачених постановою КМУ від 16.07.2008 №654, як реабілітованому чи як члену сім`ї реабілітованого, оскільки позивач не надав необхідних підтверджуючих документів. При цьому, відповідачем рекомендовано позивачу звернутись із відповідною заявою до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) територіального органу Пенсійного фонду України та надати документи, які б підтверджували статус реабілітованого чи члена сім`ї реабілітованого, для здійснення підвищень до пенсії згідно чинного законодавства.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки, позивач є членом сім`ї репресованої особи та є потерпілою від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", то у ОСОБА_1 наявне право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом г статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи.

Водночас, оскільки за призначенням підвищення до пенсії позивач звернувся із заявою 30.09.2025, тому призначення та виплату підвищення до пенсії слід здійснити з 01.10.2025, а не з дати як просив позивач у своєму позові з 01.09.2025.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 25.12.1997 Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області, ОСОБА_1 , 05.04.1956 є уродженцем м. Інта. (а.с.10-11)

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20.04.1956, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . (а.с.11)

Відповідно до архівної довідки Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 19.02.2020 №69/24-4-2020 батько позивача- ОСОБА_2 , 1920 р.н., уродженець і житель с.Сидорів Пробіжнянського (тепер-Гусятинського) району Тернопільської області, 24 червня 1945 року був заарештований Гусятинським РВ НКВС Тернопільської області за участь в ОУН, а 14 серпня 1945 року, вироком воєнного трибуналу військ НКВС Тернопільської області засуджений за ст.ст. 54-1 «а» (зрада Батьківщині) та 54-11 (участь в антирадянській організації) Кримінального кодексу УРСР 1927-1960 р.р. до позбавлення волі у виправно-трудових таборах строком на 10 років, з поразкою в правах на 5 років і з конфіскацією майна. Покарання відбував у виправно-трудовому таборі МВС «Мінеральний» (Комі АРСР).

Звільнений із ВТТ 10 грудня 1955 року і напрвлений у заслання на спецпоселення в м. Інта Комі АРСР, де перебував до 26 квітня 1956 року.

30 жовтня 1991 року батько позивача ОСОБА_2 - РЕАБІЛІТОВАНИЙ.

Відтак, Позивач є дитиною, тобто членом сім`ї репресованої особи, яку у подальшому - реабілітовано, народився на засланні (висланні) під час перебування репресованої особи на засланні (висланні), на момент здійснення репресій проживав з репресованою особою однією сім`єю, був пов`язаний спільним побутом. (а.с.12)

30.09.2025 позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Тернопільській області з заявою про встановлення підвищення до пенсії, як члену сім`ї репресованої особи, у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». (а.с. 13)

До вказаної заяви позивачем додано:

- копію паспорта громадянина України;

- копію картки платника податків позивача;

- копію свідоцтва про народження;

- копію довідки про реабілітацію батьків.

Розглянувши вказану заяву позивача з доданими до неї документами Головне управління ПФУ в Тернопільській області листом №7313-7785/В-02/8-1900/25 від 22.10.2025 повідомило, що визначення порядку та розмірів виплат вказаної категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. Постановою КМУ №654 від 16.07.2008 установлено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 грн. Зауважено, що відповідно до пункту 2.13 Порядку №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів, а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Повідомлено, що станом на 21.10.2025 підвищення як реабілітованому чи як члену сім`ї реабілітованого позивачу не встановлено. Одночасно відповідачем зазначено, що для розгляду питання щодо встановлення надбавки позивачу необхідно звернутись із заявою до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) територіального округу Пенсійного фонду України та надати документи, що підтверджують особу. Повідомлено, що на даний час підстави для перерахунку відсутні. (а.с.14-15)

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії за п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Згідно із статтею 1 Закону № 962-XII, реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Статтею 3 Закону № 962-XII встановлено, що реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Так, вказане свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

У статті 1-1 Закону №962-XII визначенні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Статтею 1-3 Закону № 962-XII визначено, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Таким чином, положення вказаної вище норми визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Отже, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Як встановлено пунктом 6 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у м.Інта, Комі АРСР під час перебування у засланні його батька ОСОБА_2 , який в силу вимог Закону №962-XII вважається репресованою та в подальшому реабілітованою особою.

Також, як встановлено судом вище, згідно архівної довідки Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 19.02.2020 №69/24-4-2020 батько позивача- ОСОБА_2 , 1920 р.н., уродженець і житель с.Сидорів Пробіжнянського (тепер-Гусятинського) району Тернопільської області, 24 червня 1945 року був заарештований Гусятинським РВ НКВС Тернопільської області за участь в ОУН, а 14 серпня 1945 року, вироком воєнного трибуналу військ НКВС Тернопільської області засуджений за ст.ст. 54-1 «а» (зрада Батьківщині) та 54-11 (участь в антирадянській організації) Кримінального кодексу УРСР 1927-1960 р.р. до позбавлення волі у виправно-трудових таборах строком на 10 років, з поразкою в правах на 5 років і з конфіскацією майна. Покарання відбував у виправно-трудовому таборі МВС «Мінеральний» (Комі АРСР).

Звільнений із ВТТ 10 грудня 1955 року і напрвлений у заслання на спецпоселення в м. Інта Комі АРСР, де перебував до 26 квітня 1956 року.

30 жовтня 1991 року батько позивача ОСОБА_2 - РЕАБІЛІТОВАНИЙ.

Таким чином, наведені вище обставини вказують на те, що позивач є членом сім`ї репресованої особи та є потерпілим від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач відповідно до положень статті 1-3 Закону № 962-XII є особою, потерпілою від репресій, оскільки є дитиною репресованої особи, народженою на засланні.

Зважаючи на те, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», апеляційний суд вважає суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII .

Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 13.05.2024 № 500/5507/23.

Беручи до уваги викладене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.09.2025 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 500/6874/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос

Оригінал: reyestr.court.gov.ua