Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №297/908/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 297/908/26 пров. № А/857/23072/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 06 квітня 2026 року у справі № 297/908/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,

місце ухвалення судового рішення м.Берегове

Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ

суддя у І інстанціїВіталій Михайлишин

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 06 квітня 2026 року у справі № 297/908/26 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мензак Юлія Юлійовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання недійсною, скасування постанови № R429541 від 17.03.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 17000,00 гривень та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що вказану оскаржувану постанову, як і рішення суду вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Зокрема позивач зазначає, що 06 лютого 2026 року в застосунку Резерв+ виготовив електронне направлення на проходження ВЛК, датою початку ВЛК було зазначено 07.02.2026 року.

09 лютого 2026 року позивач почав проходити різні медичні процедури. Однак, після неодноразових візитів до ВЛК з питанням щодо отримання висновку, позивача відправляли до ІНФОРМАЦІЯ_1 , і в кінцевому рахунку 17 березня 2026 року в ІНФОРМАЦІЯ_2 йому повідомили про те, що він «прострочив» строк проходження ВЛК. Крім того скаржник зазначив, що позивачем менш ніж за рік до дати винесення оскаржуваної постанови було пройдено ВЛК. При цьому, позивач має відстрочку від проходження військової служби, і за таких обставин проходження ним ВЛК має формальний характер, адже не несе практичного значення.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання повісток, ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

В судове засідання сторони не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановлені строки не пройшов військово-лікарську комісію. Вказане свідчить про порушення визначеного порядку ведення військового обліку та проходження медичного огляду, що обґрунтовано вказує на наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, 09 лютого 2026 року ОСОБА_1 було створено електронні направлення на проходження медичного огляду (а.с. 14-18).

Крім цього, 16 лютого 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 створено направлення позивачу про направлення для стаціонарного обстеження, за результатами якого 25 лютого 2026 року створено Акт дослідження здоров`я (а.с. 19).

В подальшому постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №R429541 від 17.03.2026 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

З оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 3 статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по-батькові, особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення): місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення: нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення: прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності: інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема у протоколі №11/2026 від 17.03.2026 року зазначено, що позивачем в порушення вимог п. 2.8.6 Наказу Міністерства оборони України №402 було протерміновано строк проходження ВЛК.

Судом також установлено, що 09 лютого 2026 року позивачем було створено електронні направлення на проходження медичного огляду (а.с. 14-18).

16 лютого 2026 року відповідачем створено направлення позивачу про направлення для стаціонарного обстеження, за результатами якого 25 лютого 2026 року створено акт дослідження здоров`я (а.с. 19).

Відповідно до вимог п. 2.8.6 Наказу Міністерства оборони України №402, строки проведення медичного огляду, а також лабораторних та інструментальних досліджень не повинні перевищувати 6 днів, а у разі необхідності додаткових досліджень не більше 14 днів.

Згідно частини 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Оцінюючи правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, суд виходить із таких мотивів.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка засягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відтак, обов`язковими елементами складу будь-якого адміністративного проступку є наявність його об`єктивної (протиправне діяння) та суб`єктивної (вина особи) сторін.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови та протоколу №11/2026 від 17.03.2026 року, підставою для притягнення позивача до відповідальності став висновок відповідача про те, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК, чим протермінував визначені пунктом 2.8.6 Наказу Міністерства оборони України №402 строки проведення медичного огляду.

Суд зазначає, що положеннями пункту 2.8.6 Наказу №402 дійсно встановлено, що строки проведення медичного огляду не повинні перевищувати 6 днів, а у разі необхідності додаткових досліджень — не більше 14 днів. Водночас, за змістом частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», обов`язок громадян щодо проходження медичного огляду реалізується у межах чітко визначеної правової процедури та у взаємодії із закладами охорони здоров`я.

Під час розгляду справи судом достеменно встановлено, що позивач демонстрував належну правослухняну поведінку, спрямовану на виконання свого військового обов`язку. Зокрема, 09 лютого 2026 року позивачем було створено електронні направлення на проходження медичного огляду (а.с. 14-18), що свідчить про своєчасний початок процедури ВЛК.

Надалі, 16 лютого 2026 року відповідачем було створено та видано позивачу направлення для проходження стаціонарного обстеження. За результатами вказаного обстеження відповідним закладом охорони здоров`я лише 25 лютого 2026 року було складено Акт дослідження стану здоров`я (а.с. 19).

Аналізуючи наведені обставини, суд доходить висновку, що тривалість проведення стаціонарного медичного обстеження, графік роботи лікарів, а також строки безпосереднього оформлення медичних документів (численні інформаційні пам`ятки про проходження запланованих обстежень, консультацій, талонів прийому та акта дослідження стану здоров`я) лікувальним закладом є об`єктивними чинниками. Вони перебувають поза межами волі та процесуального контролю самого позивача.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів (у розумінні статей 73, 74 КАС України), які б свідчили про умисне затягування позивачем строків медичного огляду, його відмову від явки до лікарів чи саботаж лікувальних процедур. Навпаки, факт складення Акта 25 лютого 2026 року підтверджує, що позивач безперервно перебував у процесі проходження стаціонарного огляду, призначеного самим відповідачем.

З огляду на це, відповідач при винесенні оскаржуваної постанови безпідставно ототожнив час, необхідний державній медичній установі для повного дослідження здоров`я пацієнта, із протиправним «ухиленням чи відмовою» особи від проходження ВЛК. Таким чином, відповідач діяв формально, не дослідив належним чином суб`єктивну сторону діяння та не довів наявності вини в діях ОСОБА_1 .

Аналізуючи правову природу адміністративної відповідальності, суд зазначає, що притягнення особи до відповідальності можливе лише за наявності в її діянні всіх без винятку елементів складу адміністративного правопорушення: об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони. Відсутність бодай одного з цих елементів виключає можливість кваліфікації діяння як правопорушення, що є абсолютною підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП.

За змістом диспозиції частини третьої статті 210-1 КУпАП, правопорушення може бути вчинене виключно у формі протиправної бездіяльності, яка виражається в умисному невиконанні чи ігноруванні особою встановлених законодавством мобілізаційних обов`язків.

Об`єктивну сторону даного проступку становить протиправне невиконання обов`язку, тобто наявність реальної та об`єктивної можливості у особи діяти відповідно до вимог закону, яку вона свідомо не реалізувала. Проте, як встановлено судом, позивач розпочав процедуру медичного огляду 09.02.2026 року, а з 16.02.2026 року за направленням самого відповідача перебував на стаціонарному обстеженні, яке завершилося складенням Акта лише 25.02.2026 року.

Тривалість медичних маніпуляцій, швидкість проведення лабораторних досліджень та строки виготовлення Акта медичним закладом є факторами об`єктивної неможливості для позивача одноособово завершити ВЛК у 6-денний строк, передбачений пунктом 2.8.6 Наказу МОУ №402. Позивач не мав юридичної та фактичної можливості вплинути на прискорення внутрішніх регламентів закладу охорони здоров`я. Отже, у діях ОСОБА_1 повністю відсутній елемент протиправної бездіяльності, що свідчить про відсутність об`єктивної сторони правопорушення.

Суб`єктивна сторона правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП характеризується виною у формі прямого чи непрямого умислу, за якого особа усвідомлює протиправний характер своєї бездіяльності, передбачає її негативні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання. Натомість поведінка позивача (створення електронних направлень, явка на стаціонарне обстеження) свідчить про його добросовісність та активний намір виконати вимоги закону.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 02 червня 2016 року № 4-rp/2016 наголосив, що юридична відповідальність особи має бути індивідуалізована, а обов`язковою умовою її застосування є встановлення вини особи. Оскільки затримка у проходженні ВЛК зумовлена виключно специфікою медичного процесу в державній установі, в діях позивача повністю відсутня вина, що нівелює суб`єктивну сторону проступку.

Адміністративне стягнення не може бути застосоване на основі припущень або суто формального підрахунку днів, без дослідження причинного зв`язку між поведінкою особи та настанням наслідків. За таких обставин, відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови не було доведено наявності жодної з обов`язкових складових елементів адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 .

Резюмуючи викладене, суд доходить переконливого висновку про повну відсутність події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, що є безальтернативною підставою для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного рішення суб`єкта владних

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, тоді як висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені без повного, всебічного та об`єктивного дослідження відповідних правових норм і фактичних обставин справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції — скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 06 квітня 2026 року у справі № 297/908/26 скасувати.

Ухвалити постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову № R429541 від 17.03.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 17000,00 гривень та закрити провадження у справі про вказане адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетного фінансування ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 532,48 грн - за подання позову до суду першої інстанції та 798,72 грн- за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 26 травня 2026 року