Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №260/3293/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/3293/25 пров. № А/857/28906/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Носа С.П.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року (головуючого судді Гаврилка С.Є., ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №260/3293/25 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАСТ ЛІД» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАСТ ЛІД» (далі – відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 831135,69 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Вказує серед іншого, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у зв`язку з чим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце для осіб з інвалідністю, а також накладено пеню за простроченням сплати адміністративно-господарських санкцій, а посилання судом першої інстанції на постанову Верховного Суду від 21.11.2022 у справі №400/3957/21 є помилковою, що підтверджується постановою від 24.04.2025 у справі №280/3642/23.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення, не визнає апеляційну скаргу повністю і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, із наявної інформації в Централізованому банку даних з проблем інвалідності щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАСТ ЛІД» у період з січня 2024 року по липень 2024 року відповідачем було працевлаштовано 0 осіб інвалідністю, з серпня 2024 по грудень 2024 року було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю (а.с. 6).

Згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАСТ ЛІД» за 2024 рік складає 20 осіб, згідно рядка 03, кількість осіб з інвалідністю які повинні працювати на підприємстві становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2024 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб. Розрахована сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 824539,37 грн. (а.с. 4).

Відповідач до 15 квітня 2024 року самостійно відповідні санкції не сплатив, розрахунок пені позивача, станом на день подання даної позовної заяви - строк прострочення відповідачем платежу за адміністративно-господарські санкції становить 16 днів, а отже пеня, при обліковій ставці НБУ 25% становить 659,32 грн., а тому позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції посилаючись на постанову Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21 дійшов висновку, що позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, поданих доказів, які наявні в матеріалах справи колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно із ст. 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» регламентовано Порядком проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №70.

Предметом проведення перевірки, відповідно до п.2 вказаного Порядку є реєстрація суб`єктів господарювання у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів; подання суб`єктами господарювання до відділень Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно п.16 Порядку у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.

Пунктом 17 вказаного Порядку визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

У постанові від 21.11.2022 по справі №400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраця та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Після затвердження постановою Кабінету Міністрів України №466 від 05.06.2019р. «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до статті 19 Закону №875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

У вказаній постанові Верховного Суду від 21.11.2022 по справі №400/3957/21 колегія суддів зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій як суб`єктом владних повноважень порушень, не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

З 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8-25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а зазначив, що передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин, другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Отже, нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Як видно з поданого позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 20 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", повинна складати 1 особу. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність становить 0 осіб.

Таким чином, позивач-апелянт вказує, що станом на 2024 рік 1 робоче місце, призначене для особи з інвалідністю, залишилось не зайнятим і відповідач не виконав встановлений норматив, що є підставою для застосування санкцій, встановлених ст. 20 Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що у січні 2024 року середньооблікова кількість працівників ТОВ «ФАСТ ЛІД» складала 7 осіб, і за результатами лютого перевищила 8 осіб, що відповідно зумовило обов`язок працевлаштувати особу з інвалідністю.

Наказом директора ТОВ «ФАСТ ЛІД» № 6 від 01 лютого 2024 року створено робоче місце, посаду інженера-програміста із зазначенням – особа з обмеженими можливостями інвалідність ІІ-ІІІ груп, якій рекомендовано уникати фізичного навантаження і не заборонено працювати з комп`ютерною технікою неповний робочий день у відповідності до вимог Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Також введено посаду інженера-програміста (із зазначенням - особа з обмеженими можливостями) до штатного розкладу підприємства (а.с.26).

31 липня 2024 року згідно наказів директора ТОВ «ФАСТ ЛІД» №42 -к, № 34-к з 1 серпня 2024 року було прийнято на роботу 2-х осіб з обмеженими можливостями: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є інвалідами ІІІ групи, що підтверджено довідкою до акту МСЕК №1232 від 17.10.2022, довідкою до акту огляду МСЕК серія 10 ААБ №451689 від 12.12.2012 (а.с. 27-32).

Отже, зазначеними доказами підтверджено факт створення ТОВ «ФАСТ ЛІД» робочого місця для осіб з інвалідністю у відповідності до встановленого нормативу та прийняття двох осіб з обмеженими можливостями на роботу.

Апелянт не наводить спростування відповідних поданих відповідачем доказів щодо працевлаштування осіб із інвалідністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є інвалідами ІІІ групи. Таким чином, письмовими доказами доведено, що у 2024 році на ТОВ «ФАСТ ЛІД» протягом 5 місяців працювали 2 особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.

Відповідно до п.2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики від 28 вересня 2005 року №286 (далі - Інструкція №286) в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.

Відповідно до п. 3.2.1. Інструкції №286 середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Згідно із п. 3.2.5 Інструкції №286, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто

Колегія суддів враховує, що кількість працюючих на ТОВ «ФАСТ ЛІД» осіб із встановленою згідно чинного законодавства інвалідністю у 2024 році становила із серпня 2024 року по грудень 2024 року - 2 особи, тому у відповідності до наведених норм Інструкції №286 середньооблікової чисельності штатних працівників ТОВ «ФАСТ ЛІД», за 2024 рік становить 1 особа, відповідно нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені за порушення термінів сплати цих санкцій є необґрунтованим, вказаних обставин справи апелянтом не враховано.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19, від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22, від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 24.04.2025 по справі № 280/3642/23, від 27.06.2025 по справі № 400/3796/24, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки встановлений ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 року ТОВ «ФАСТ ЛІД» виконано, що апелянт не спростував, проте в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, а тому колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частини рішення суду у частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1, частин 2 та 4 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, колегія суддів роз`яснює, що позовні вимоги в цьому позові задоволенню не підлягають з мотивів, які наведені вище у цій постанові судом апеляційної інстанції, а в решті залишенню без змін, адже судом першої інстанції правильно прийнято рішення про відмову в задоволенні позову, відповідно апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю – задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі №260/3293/25 – змінити в частині мотивів відповідно до мотивувальної частини постанови апеляційного суду.

В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі №260/3293/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Ільчишин

судді В. В. Гуляк

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 25.05.26