Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №460/15173/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокуСправа №460/15173/24 пров. №А/857/19382/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (суддя Максимчук О.О., м.Рівне), -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) (далі – ОК; в/ч відповідно) в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ОК щодо невиплати ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді внаслідок незаконного звільнення (переміщання) з посади начальника відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – Посада; РТЦК відповідно) за період з 25.02.2023 по 20.09.2023;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу різницю грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді внаслідок незаконного звільнення (переміщання) з Посади за період з 25.02.2023 по 20.09.2023.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ОК щодо неприйняття рішення про нарахування і виплату ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді внаслідок незаконного звільнення (переміщання) з Посади за період з 25.02.2023 по 20.09.2023. Зобов`язано ОК прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді внаслідок незаконного звільнення (переміщання) з Посади за період з 25.02.2023 по 20.09.2023 з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі вказує, що ОК не здійснює та ніколи не здійснювало нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям РТЦК, в т.ч. позивачу. Та обставина, що позивача було переміщено наказом командувача ОК та який в подальшому був скасований судовим рішення, даного факту не змінює. Відтак, оскільки грошове забезпечення позивачу виплачувалося не ОК на вказаний орган також не може бути покладено обов`язок з виплати різниці в грошовому забезпечені за виконання обов`язків на нижче оплачуваній посаді, навіть якщо переміщення на цю нижче оплачувану посаду було здійснено командувачем ОК. Також звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду з розглядуваним позовом.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_2 , (головуючий суддя у цій справі), згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026, справа №460/15173/24 передана на розгляд головуючого судді Качмара В.Я.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач беззаперечно має право на отримання різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній Посаді; рішення про виплату недоотриманого грошового забезпечення незаконно переміщеному з посади військовослужбовцю за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді приймає повноважний орган (керівник), який видавав наказ про таке поновлення, з огляду на що, за обставинами цієї справи відповідач при поновленні позивача на Посаді з 12.09.2023 був повноважний та зобов`язаний прийняти рішення про виплату позивачу недоотриманого грошового забезпечення внаслідок незаконного переміщення, втім відповідного рішення прийнято не було; про відмову у виплаті різниці грошового забезпечення за період перебування на нижчеоплачуваній посаді позивачу стало відомо з листа відповідача від 18.09.2024. При цьому, з цим позовом позивач звернувся до суду 11.12.2024, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-ІХ).

Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що наказом командувача військ ОК (по особовому складу) від 22.02.2023 №120 майора ОСОБА_1 , Посада, звільнено з займаної посади і призначено помічником начальника стройової частини відділення персоналу штабу НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (далі – Посада-1).

Наказом начальника РТЦК (по стройовій частині) від 24.02.2023 №43 майора ОСОБА_1 з 24.02.2023 виключено зі списків особового складу РТЦК та всіх видів забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (далі – в/ч НОМЕР_3 ) (по стройовій частині) від 25.02.2023 №24 майора ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача військ ОК (по особовому складу) від 22.02.2023 №120 на Посаду-1, з 25.02.2023 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_3 та на всі види забезпечення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі №460/10393/23, визнано протиправним та скасовано наказ Командувача військ ОК (по особовому складу) від 22.02.2023 №120 в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної Посади та призначення на Посаду-1 та вирішено поновити майора ОСОБА_1 на Посаді з 24.02.2023 (далі – Рішення суду).

Відповідно до витягу з наказу начальника РТЦК (по стройовій частині) від 20.09.2023 №238 майора ОСОБА_1 , поновленого наказом командувача військ ОК (по особовому складу) від 12.09.2023 №593 на Посаді, з 20.09.2023 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

На виконання Рішення суду начальник РТЦК звернувся з листом від 23.02.2024 №1449 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_4 ), до якого долучено рапорт майора ОСОБА_1 .

Листом від 27.03.2024 №10/2/961 начальник ОТЦК повідомив начальника РТЦК про те, що відповідно до пункту 9 розділу XXXI «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі – Порядок №260), виплата різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді проводиться на підставі наказу РТЦК, виданого на виконання рішення (наказу) ОК про нарахування і виплату різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді майором ОСОБА_1 . Рішенням суду не передбачено нарахування і виплату різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді майором ОСОБА_1 . Враховуючи зазначене, ОТЦК командувачу військ ОК направлено телеграму від 27.03.2024 року №6/2048 щодо прийняття рішення про виплату різниці у грошовому забезпеченні за час виконання майором ОСОБА_1 військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді.

Тимчасового виконуючий обов`язки помічника командувача військ з фінансово- економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби управління ОК листом від 18.09.2024 №501/25/3215 повідомив, що рішення суду виконане ОК в добровільному порядку та в повному обсязі. Так, на підставі наказу командувача військ ОК (по особовому складу) від 12.09.2023 №593 майор ОСОБА_1 поновлений на Посаді.

Враховуючи те, що інших зобов`язань згаданим Рішенням суду ОК винесено не було, рішення стосовно виплати недоотриманого грошового забезпечення ОСОБА_1 за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній Посаді-1 командувачем військ ОК не приймалося.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, предметом спору в даній справі є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплатити позивачу різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній Посаді-1 внаслідок незаконного звільнення (переміщання) з Посади за період з 25.02.2023 по 20.09.2023.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 статті 8 Закону №2011-XII у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад. У разі заподіяння йому таким звільненням (переміщенням) моральної шкоди вона може бути відшкодована за рішенням суду.

У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

Окрім цього, загальною нормою, яка регулює трудові правовідносини, в тому числі і правовідносини публічної служби, до якої відноситься і військова служба, є КЗпП, відповідно до статті 235 якого при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Зазначені норми конкретизовані у Порядку №260.

Відповідно до пункту 9 розділу XXXI «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» зазначеного Порядку грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.

До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду, з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення.

Як видно з матеріалів справи наказом командувача військ ОК (по особовому складу) від 22.02.2023 №120 ОСОБА_1 , Посада, звільнено з займаної посади і призначено на Посаду-1.

У подальшому, Рішенням суду, визнано протиправним та скасовано наказ Командувача військ ОК (по особовому складу) від 22.02.2023 №120 в частині звільнення позивача із займаної Посади та призначення на Посаду-1 та вирішено поновити майора ОСОБА_1 на Посаді з 24.02.2023.

На виконання вказаного Рішення суду та відповідно до витягу з наказу начальника РТЦ (по стройовій частині) від 20.09.2023 №238 майора ОСОБА_1 , поновленого наказом командувача військ ОК (по особовому складу) від 12.09.2023 №593 на Посаді, з 20.09.2023 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3, 4 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Положеннями пункту 8 розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Згідно з пунктом 11 розділу І Порядку №260 у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою, перебування на лікуванні в лікарняних закладах та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни.

Відповідно до пункту 14 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Тож, з наведеного слідує, що рішення про виплату недоотриманого грошового забезпечення незаконно переміщеному з посади військовослужбовцю за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді приймає повноважний орган (керівник), який видавав наказ про таке поновлення, з огляду на що, за обставинами цієї справи відповідач при поновленні позивача наказом від 12.09.2023 №593 на Посаді з 12.09.2023 був повноважний та зобов`язаний прийняти рішення про виплату позивачу недоотриманого грошового забезпечення внаслідок незаконного переміщення, втім відповідного рішення прийнято не було.

Окрім цього, відповідач листом від 18.09.2024 №501/25/3215 повідомив, що Рішення суду виконане ОК в добровільному порядку та в повному обсязі. Враховуючи те, що інших зобов`язань згаданим Рішенням суду ОК винесено не було, рішення стосовно виплати недоотриманого грошового забезпечення позивачу за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній Посаді-1 командувачем військ ОК не приймалося.

Водночас, згадуваним Рішенням суду, яке набрало законної сили, факт звільнення з посади та призначенням на нижчій Посаду-1, визнаний незаконним, наказ про таке звільнення скасований, а позивача призначено на раніше займану ним Посаду, відтак є правильними висновки суду першої інстанції, що позивач має право на отримання грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі №640/30/21 зазначає, що вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП є період часу з першого дня після звільнення працівника й закінчується по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Отже, системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів у сукупності із встановленими судом обставинами свідчить про те, що позивач беззаперечно має право на отримання різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді і вказану різницю грошового забезпечення виходячи із пункту 9 розділу ХХХІ Порядку №260, має здійснювати саме ОК, як повноважний орган, що приймав рішення про поновлення на Посаді, внаслідок незаконного звільнення, що визнано Рішенням суду.

Щодо посилання скаржника на строки звернення до суду, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Варто зауважити, що позивач вважається таким, що проходить військову службу. З 20.09.2023 внаслідок поновлення на Посаді його зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП, в редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Разом із тим, Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

В розрізі викладеного, апеляційний суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до частини першої та другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у підпункті 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12.04.2012 № 9-рп/2012 наголошував, що звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац 5). Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (абзац 7).

Конституційний Суд України звертав увагу, що право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23.11.2018 № 10-р/2018).

Таким чином, зважаючи на те, що на час апеляційного перегляду справи положення частини першої статті 233 КЗпП було визнано неконституційним, апеляційний суд вправі не застосовувати вказану норму до спірних відносин.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №640/7102/20.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська