Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №380/20063/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/20063/25 пров. № А/857/8844/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року, головуючий суддя – Коморний О.І., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 НГУ, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 року по день фактичної виплати 11.07.2025 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 року по день фактичної виплати 11.07.2025 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом від 02.04.2019 року № 71 позивача виключено зі списків особового складу частини. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 380/9492/24 дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 02.04.2019 року визнані протиправними, та зобов`язано нарахувати і виплатити відповідні суми. На виконання вказаного судового рішення відповідач 11.07.2025 року здійснив виплату позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення у розмірі 48 139,66 грн. Позивач вказує, що оскільки виплата належних йому сум грошового забезпечення (індексації) здійснена з порушенням встановлених законодавством строків (затримка склала понад один календарний місяць), він має право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III. Позивач звертався до відповідача із заявою про виплату такої компенсації, проте листом від 18.09.2025 року отримав відмову, яку вважає протиправною.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період затримки виплати з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати 11 липня 2025 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати 11 липня 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 НГУ оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення (наказ МВС № 200) індексація не входить до складу виплат, що здійснюються при звільненні. Також відповідач посилається на Закон України № 2050-III та зазначає, що основною умовою для виплати компенсації є порушення строків виплати нарахованих доходів. Оскільки індексація грошового забезпечення позивачу у період проходження служби та при звільненні не нараховувалася, а була нарахована лише на виконання рішення суду у 2025 році, то, на думку відповідача, підстави для виплати компенсації за період до моменту фактичного нарахування відсутні. Крім того, зазначає про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону від 01.07.2022 року № 2352-IX), вважаючи, що позивач мав дізнатися про порушення своїх прав ще при звільненні або при отриманні виплати.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом попередньої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.02.2019 року № 11 позивача звільнено у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2019 року № 71 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також направлено на військовий облік.

На виконання судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 року у справі № 380/9492/24 , яке набрало законної сили, відповідач 11.07.2025 року здійснив нарахування та фактичну виплату позивачу коштів.

Згідно з випискою з карткового рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» від 14.07.2025, на рахунок позивача 11.07.2025 року зараховано кошти в сумі 48 139,66 грн з призначенням платежу: «Індексація г/з зг. рішення Львівського окружного адмін. суду по справі №380/9492/24 від 28.08.24 року». Таким чином, виплата належних позивачу сум індексації грошового забезпечення, які мали бути виплачені ще в період проходження служби та при звільненні (у 2018-2019 роках), фактично відбулася із значною затримкою – у липні 2025 року.

Вважаючи, що у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення він має право на компенсацію втрати частини доходів, позивач 18.08.2025 року звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою. У заяві він просив нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до Закону України № 2050-III за весь час затримки виплати індексації.

За результатами розгляду заяви відповідач листом від 18.09.2025 року № 50/14/12-2237 відмовив у виплаті компенсації.

Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що індексація грошового забезпечення не входить до переліку виплат, передбачених Інструкцією № 200 при звільненні. Крім того, відповідач зазначив, що дія Закону № 2050-III поширюється на випадки порушення строків виплати нарахованих доходів, тоді як індексація позивачу своєчасно нарахована не була, а її нарахування відбулося лише на виконання рішення суду у 2025 році.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки основна сума боргу (індексація за період 2018-2019 років) була виплачена 11.07.2025, саме в цей момент у відповідача виник обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з інфляцією, що мала місце в період невиплати. Невиконання цього обов`язку є протиправною бездіяльністю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ закріплено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За змістом статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту наведених норм слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Згідно з пунктами 5, 7 Порядку № 159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, дія вищенаведених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові від 29.04.2020 року (справа № 420/2093/16-а).

Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

За наведених обставин, відповідач у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати пенсії, право позивача на яку встановлено судовим рішенням в іншій справі, повинен був здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у порядку, передбаченому Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159.

Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Слід також зауважити, що у постанові від 11.07.2017 року у справі №2а-1102/09/2670 Верховний Суд України виклав правову позицію щодо застосування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати» саме у контексті втрати позивачем заробітку у зв`язку з невиконанням відповідачем судового рішення про поновлення його на роботі. Так, у цій постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Від вказаного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступала, а отже він є застосовним до спірних правовідносин у цій справі.

Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку про те, що право працівника на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати може виникати не тільки у працівника, який перебуває у трудових відносинах із роботодавцем, але і у звільненого також, або в разі несвоєчасного виконання рішення суду про стягнення заробітку.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини стосуються періоду, коли частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а відтак строк звернення до суду із цим позовом позивачем не пропущено.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що виплата належних сум грошового забезпечення, що належали позивачу, відбулася після звільнення позивача з військової служби, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та зобов`язання вчинити дії.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем до апеляційної скарги не було долучено документа, що підтверджує сплату судового збору.

Розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 1816,80 грн.

Відтак, враховуючи, що апелянтом не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України суму судового збору, яка підлягала сплаті за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі №380/20063/25 – без змін.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок за подання апеляційної скарги на рішення суду у справі №380/20063/25 за наступними реквізитами: «Отримувач - ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) – 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача – UA338999980313161206081013952; код класифікації доходів бюджету – 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу – *;101; код платника; судовий збір; № справи; Восьмий апеляційний адміністративний суд».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич