Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №380/7504/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/7504/25 пров. № А/857/32667/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року (ухвалене головуючим – суддею Качур Р.П. у м. Львів) у справі № 380/7504/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача (Витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум) від 13.12.2024 року № 216/975, в частині виплати позивачу одноразової грошової допомоги станом 01.01.2016 року;

зобов`язати відповідача прийняти рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги позивачу згідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців. військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, станом на 01.01.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він є особою з інвалідністю І групи, яка настала внаслідок травми, безпосередньо пов`язаної із захистом Батьківщини. Ця травма була отримана 26.11.2022 під час виконання бойових завдань, що підтверджується відповідними військово-медичними документами.

На підставі цього, 20.10.2023 медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) йому було вперше встановлено І групу інвалідності. Позивач категорично не погоджується із рішенням відповідача, який при призначенні одноразової грошової допомоги неправомірно, на його думку, застосував розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2016 року. Таке рішення відповідач мотивував тим, що у 2016 році позивачу вже встановлювалась ІІІ група інвалідності.

Однак, наголошує, що інвалідність 2016 року мала зовсім інший причинний зв`язок («поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії»), була наслідком інших подій та іншої травми. Крім того, позивач підкреслює, що одноразова грошова допомога за встановлення інвалідності у 2016 році він ніколи не отримував. Таким чином, позивач вважає, що встановлення І групи інвалідності у 2023 році є наслідком нового, окремого страхового випадку, який не має юридичного зв`язку з попереднім.

Відтак, відповідно до норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975, розрахунок допомоги має проводитись виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність внаслідок саме ЦЬОГО страхового випадку, тобто станом на 01.01.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України (Витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум) від 13.12.2024 року № 216/975, в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги станом 01.01.2016 року. Зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців. військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, станом на 01.01.2023 року.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , є молодшим сержантом у відставці.

07.04.2016 Позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності з причинним зв`язком: «поранення, контузія, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».

Одноразова грошова допомога за цим фактом Позивачу не призначалася і не виплачувалася, що підтверджується листом Міністерства оборони України від 15.07.2016.

17.03.2022 ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією. 26.11.2022 під час участі в бойових діях із захисту Батьківщини Позивач отримав важке поєднане поранення. На підставі довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 604304 від 01.11.2023, Позивачу 20.10.2023 встановлено І «Б» групу інвалідності, безтерміново. Причина інвалідності: «травма, пов`язана із захистом Батьківщини».

Листом Львівського обласного центру медико-соціальної експертизи від 11.11.2024 року № 03-Б підтверджено, що І «Б» група інвалідності встановлена ОСОБА_1 за наслідками поранення, отриманого 26.11.2022, вперше.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення одноразової грошової допомоги (ОГД).

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене витягом з протоколу від 13.12.2024 № 216/975, позивачу призначено одноразову грошову допомогу у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2016 року, що склало 551 200,00 грн.

Вважаючи це рішення в частині визначення року для обчислення допомоги протиправним, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, що покладає на державу посилені обов`язки у цій сфері.

Спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері соціального захисту військовослужбовців, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-ХІІ). Цей закон є lex specialis щодо інших законодавчих актів, а його норми мають пріоритет у застосуванні до спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, ОГД призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ, ОГД у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи призначається у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі – Порядок № 975). Ключовим у даному спорі є тлумачення пункту 3 Порядку № 975, який визначає день виникнення права на допомогу.

Згідно з абзацом 2 цього пункту, днем виникнення права на ОГД у разі встановлення інвалідності є дата, зазначена у довідці МСЕК, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності – дата, зазначена у довідці МСЕК про первинне встановлення інвалідності.

Відповідач трактує цю норму формально, вважаючи, що будь-яке встановлення інвалідності позивачу, навіть у 2016 році за інших обставин, є «первинним» для всіх подальших випадків. Суд не може погодитися з таким вузьким та формалістичним підходом, оскільки він не враховує суть правовідносин, призводить до порушення прав Позивача та суперечить принципам справедливості та пропорційності.

Суд наголошує на тому, що право на одноразову грошову допомогу виникає у зв`язку з настанням певного страхового випадку – втратою здоров`я внаслідок конкретних обставин (поранення, травми, захворювання), пов`язаних зі службою.

Матеріали справи беззаперечно свідчать, що у аозивача мали місце два окремих, не пов`язаних між собою страхових випадки:

1. Перший випадок: поранення, що призвело до встановлення ІІІ групи інвалідності у 2016 році з причинним зв`язком «при виконанні обов`язків в країнах, де велись бойові дії».

2. Другий випадок: важке поєднане поранення, отримане 26.11.2022 під час захисту Батьківщини, що призвело до встановлення І групи інвалідності 20.10.2023 з новим причинним зв`язком «травма, пов`язана із захистом Батьківщини».

Лист Львівського обласного центру МСЕК прямо підтверджує, що І група інвалідності встановлена позивачу вперше і є наслідком саме поранення 2022 року. Це означає, що МСЕК, як уповноважений орган, розглядала встановлення І групи інвалідності не як зміну попередньої групи, а як констатацію нового факту втрати здоров`я внаслідок нової травми.

Таким чином, встановлення І групи інвалідності у 2023 році не є «повторним оглядом та зміною групи» в межах того самого страхового випадку, що мав місце до 2016 року. Це є наслідком нового страхового випадку, який стався під час нового періоду служби та за інших обставин.

Відповідно, «первинним встановленням інвалідності» в контексті цього нового випадку є саме дата 20.10.2023, коли МСЕК вперше констатувала втрату працездатності внаслідок поранення 2022 року.

Таке тлумачення відповідає меті законодавства – справедливій компенсації за втрату здоров`я, розмір якої має бути адекватним економічним умовам (прожитковому мінімуму) на момент, коли особа зазнала такої втрати.

Застосування прожиткового мінімуму 2016 року до травми, отриманої у 2022 році, є нелогічним, несправедливим та таким, що порушує принцип пропорційності.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності враховувати суть правовідносин, а не обмежуватися формальним тлумаченням. У постанові від 21.08.2019 у справі №820/5253/17 Верховний Суд зазначив, що при визначенні розміру ОГД слід виходити з того, що це є компенсацією за конкретну шкоду, завдану здоров`ю військовослужбовця.

У постанові від 13.09.2022 у справі № 640/14168/20 Верховний Суд також дійшов висновку, що розрахункова величина прожиткового мінімуму має визначатися на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність. Суд звертає увагу на те, що слово «вперше» стосується не будь-якої інвалідності в житті особи, а інвалідності, яка стала наслідком конкретного страхового випадку.

Доводи апелянта про те, що ним застосовано пункт 19 Порядку № 975 (про доплату різниці при встановленні вищої групи), колегія суддів відхиляє, оскільки ця норма застосовується, коли йдеться про погіршення стану здоров`я внаслідок того самого захворювання чи травми. У даній справі, як встановлено судом, мало місце нове поранення, що є самостійною підставою для призначення допомоги.

Оскільки допомога за інвалідністю 2016 року позивачу не виплачувалася, положення про доплату різниці взагалі не можуть бути застосовані.

З огляду на зазначене, проаналізувавши зазначені вище нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що рішення комісії МОУ від 13.12.2024 № 216/975 в частині визначення розрахунковою датою 01.01.2016 є протиправним та підлягає скасуванню, а для ефективного захисту права позивача, необхідно зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення та виплату грошової допомоги, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційних скарг не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі № 380/7504/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула