Вирок від 26 травня 2026 р. у справі №336/10941/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/10941/25

Пр. 1-кп/336/701/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025082050001383 від 16.07.2025, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м.Запоріжжя, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, працевлаштованого на посаді водія ТОВ «Стандарт Трейдинг», розлученого, на утриманні дітей та інших осіб не має, інвалідності не має, адреса реєстрації за місцем фактичного проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимого:

за ознаками вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , інших учасників кримінального провадження: потерпілого ОСОБА_6 , представника потерпілого адвоката ОСОБА_7 , -

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що 15 липня 2025 року, приблизно, о 18 годині 50 хвилин, водій ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «ПАЗ 4234», р.н. НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Чарівної зі сторони вул. Бочарова в напрямку вул. Цитрусової в м. Запоріжжі. В цей час, у зустрічному водію ОСОБА_3 напрямку по проїзній частині вул. Чарівної, здійснював рух електросамокат «TESLA» під керуванням ОСОБА_6 .

Під час руху на нерегульованому перехресті вул. Чарівної та вул.Безіменної, що веде до вул. Магістральної в м. Запоріжжі, водій ОСОБА_3 , маючи об`єктивну можливість виявити електросамокат «TESLA» під керуванням ОСОБА_6 , що рухався у зустрічному напрямку, діючи із кримінально протиправною недбалістю, порушуючи вимоги п. п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N1306 від 10.10.2001, відповідно до яких:

п. 10.1: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

п 16.13: «Перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються рівнозначною дорогою в зустрічному напрямку прямо чи праворуч. Цим правилом повинні керуватися між собою і водії трамваїв»,-

виїхав вказане перехрестя, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та, не надавши переваги в русі зустрічному транспортному засобу, почав виконувати маневр повороту ліворуч, внаслідок чого виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив наїзд на електросамокат «TESLA».

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_6 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: відкрита черепно-мозкова травма з переломом правої скроневої кістки, з раною лівої лобової ділянки, з ділянками забоїв тканин головного мозку та кровотечею над і під оболонки головного мозку, що кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки небезпека для життя.

Порушення водієм ОСОБА_9 вимог п. п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв?язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення беззаперечно визнав, надав покази, які повністю відповідають фактичним обставинам, що викладені в обвинувальному акті, підтвердивши їх, зокрема, дату, час, місце й спосіб його скоєння, порушення п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, що призвело до ДТП та отримання потерпілим ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, у скоєному щиро розкаявся.

Так, обвинувачений показав суду, що у дату та час, вказані в обвинувальному акті, він керував технічно справним службовим автобусом «ПАЗ 4234», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Чарівній в м. Запоріжжі, в подальшому маючи намір повернути вліво, а саме на вул. Безіменну у м. Запоріжжі. Дане перехрестя доріг є нерегульованим. ОСОБА_3 показав, що до його посадових обов`язків відноситься доставлення працівників на підприємство ТОВ «Стандарт Трейдинг» до та після початку їх робочої зміни. Так, керуючи автобусом, він від`їхав від зупинки громадського транспорту вул. Заводська, рухався зі швидкістю 30 км/год (орієнтовно). Впевнившись, що в зустрічному напрямку не має іншого транспорта, обвинувачений почав здійснювати маневр повороту ліворуч, проте, не побачивши скутер, яким керував ОСОБА_10 , скоїв наїзд на потерпілого. Ймовірно, на його уважність вплинула непомірна спека, яка була того вечора. Обвинувачений також додав, що опадів в день події не було, дорожнє покриття було сухим, шальмівний шлях на місці ДТП майже відсутній.

Також ОСОБА_3 на запитання прокурора зазначив, що скутер опинився під колесами автобуса, а його водія – потерпілого ОСОБА_11 , який був без шолому, інших засобів захисту, відкинуло внаслідок зіткнення. При цьому, у потерпілого була відкрита рана на лобі, йшла кров. Спочатку, як вказує обвинувачений, потерпілий не був в свідомості, згодом прийшов до тями. Обвинувачений викликав поліцію та швидку допомогу.

ОСОБА_3 також підкреслив, що водієм працює все своє професійне життя, під час російської агресії до 2023 року також виконував обов`язки водія як військовослужбовець, має низку відзнак. Крім того, у скоєному розкаюється, відшкодував моральну шкоду в узгодженому із потерпілою стороною розмірі, відвідував ОСОБА_11 у лікарні, адже хвилювався про стан здоров`я.

Потерпілий ОСОБА_6 , допитаний судом, показав, що пам`ятає день події, вказаний у обвинувальному акті, виключно до моменту як виїхав від будинку, де він мешкає, по вул. Карпенка-Карого в м.Запоріжжі, а саме на скутері в напрямку парку по вул. Бочарова. Більше нічого не пам`ятає, моменту ДТП зокрема. Після вказаного часу пам`ятає як прийшов у свідомість у лікарні.

Дійсно, ОСОБА_3 відвідував його, відшкодував завдану моральну шкоду, крім того, потерпілий пробачив обвинуваченого, тому просить не призначати додаткове покарання у виді позбавлення його права керування транспортними засобами, беручи до уваги здобутки ОСОБА_3 у військовій сфері водієм та працевлаштування на посаді водія протягом тривалого часу.

Представник потерпілого адвокат ОСОБА_7 висловився на користь того, що потерпілому повністю відшкодовано моральну шкоду, при цьому, у потерпілого наявні вимоги виключно про стягнення майнової шкоди до страхової компанії, яка є страховиком володільця «ПАЗ 4234», р.н. НОМЕР_1 .

Адвокат ОСОБА_7 наголосив, що думка щодо покарання, яке є застосованим в даному випадку, є узгодженою із потерпілим, просить врахувати посткримінальну поведінку особи, його заслуги, доповідь відділу пробації, повне відшкодування моральної шкоди. Відповідно, представник потерпілого просить застосувати до обвинуваченого покарання, не пов`язане з позбавленням волі, не застосовувати додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Судом визначено порядок дослідження доказів у даному провадження з урахуванням позиції обвинуваченого з приводу беззаперечного визнання винуватості у вчиненні злочину. Так, судом здійснено дослідження письмових доказів, долучених сторонами, а також проведено допит обвинуваченого, потерпілого. Під час дослідження доказів суд дослідив, зокрема, відомості щодо відсутності стану сп?яніння у водія, висновки експертиз, постанови щодо речових доказів, вжитих заходів забезпечення, приналежності транспортного засобу, понесених процесуальних витрат, а також матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, долучені сторонами.

Зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд під час розгляду провадження всебічно сприяв змагальності сторін, які мали можливість самостійно обстоювати їхні правові позиції, права, свободи, захищати законні інтереси, передбачені КПК України, відповідно, сторони не були позбавлені права та можливості подавати до суду речі, документи, інші докази, заявляти клопотання, а також реалізувати інші права.

Розгляд провадження здійснювався із застосуванням норми ч.3 ст.349 КПК України, за згодою всіх учасників судового провадження. Так, судом не досліджувався весь наявний обсяг доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, що їх позиція є добровільною та істинною, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений, якому роз`яснено зміст наведеної вище норми, подав до суду відповідну письмову заяву про її застосування від 26.05.2026.

Судом встановлено, що потерпілому ОСОБА_6 внаслідок ДТП, яка сталась 15.07.2025 о 18-50 годині на перехресті вул.Чарівної та вул.Безіменної в м.Запоріжжі, спричинено тяжке тілесні ушкодження у вигляді: відкрита черепно-мозкова травма з переломом правої скроневої кістки, з раною лівої лобової ділянки, з ділянками забоїв тканин головного мозку та кровотечею над і під оболонки головного мозку. У сторін кримінального провадження відсутні зауваження чи розбіжності щодо ступеню тяжкості отриманих ушкоджень та їх переліку, при цьому, сторони повідомили про здійснення перекваліфікації дій ОСОБА_3 під час досудового розслідування з ч.1 ст.286 КК України на ч.2 ст.286 КК України саме з урахуванням медичного висновку, що завадило примиренню сторін.

Справний технічний стан автобуса «ПАЗ 4234», р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 під час ДТП, встановлений судом за даними висновку експерта, здійсненим Запорізьким НДЕКЦ МВС України №СЕ-19/108-25/16610-ІТ від 25.07.2025, відповідно до якого на момент проведення огляду та експертного дослідження рульове керування, робоча гальмівна система та ходова частина автобуса знаходились у працездатному стані.

За даними посвідчення водія НОМЕР_2 ОСОБА_3 має право керування транспортними засобами категорій В,С з листопада 1994 року, іншими (крім А, А1 та Т), - з жовтня 1996 року. Крім того, як встановлено судом, ОСОБА_3 , за встановлених вище обставин керував приналежним ОСОБА_12 транспортним засобом, д.н.з. НОМЕР_3 , що видно за даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

За даними висновка щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складеного КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР, на підставі акта медичного огляду ОСОБА_3 №5186 від 15.07.2025 (о 21-35 годині), у особи, медичний огляд якої проведено, ознак сп`яніння не виявлено.

Фактичні обставини вчинення ДТП також підтверджені дослідженим висновком Запорізького НДЕКЦ МВС України №КСЕ-19/108-25/19344 від 27.10.2025, швидкість руху автобусу ВХ 9580 НВ в момент наближений до ДТП в інтервалі між 33,06 км/год до 36,54 км/год, що узгоджується з показами обвинуваченого, а самоката – в інтервалі від 13,8 км/год до 15,12 км/год. Крім того, у цій дорожньо-транспортній ситуації ОСОБА_6 повинен був діяти у відповідності до вимог п.12.3 ПДР України, а водій ОСОБА_3 – п.10.1,16.13 ПДР України. Водій ОСОБА_6 не мав технічної можливості запобігти ДТП, а відповідна технічна можливість для ОСОБА_3 визначалась виконанням вимог п.10.1,16.13 ПДР України. У цій дорожньо-транспортній ситуації в діях ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам п. 10.1,16.13 ПДР України, що з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з подією пригоди, а в діях водія ОСОБА_6 невідповідність до вимог п. 12.3 ПДР не вбачається.

Дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, встановивши фактичні обставини події, суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, та кваліфікує його дії за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

При цьому, суд враховує, що основним безпосереднім об`єктом цього кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК, і його додатковим обов`язковим об`єктом виступає життя і здоров`я особи.

Так, об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України утворює, в даному випадку, діяння – порушення водієм правил безпеки дорожнього руху, а саме невиконання дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог ПДР України (п.10.1, 16.13), затверджених Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, тобто, що пов`язано із невиконанням вказаних нормативних приписів. Також до об`єктивної сторони в даному випадку віднесено наслідки діяння – у вигляді спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а також причинний зв`язок між діянням та даним наслідком.

Із суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України характеризується необережною виною (злочинною недбалістю) стосовно наслідків.

Крім цього, слід враховувати, що за змістом ст.286 КК України, цей злочин належить до злочинів із матеріальним складом. А тому ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах даної статті, і перебувають з ними у причинному зв`язку.

Таким чином, в даній справі, з урахуванням показів обвинуваченого, який беззаперечно визнав свою провину, суд дійшов висновку про те, що за умови виконання вказаних пунктів Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, ОСОБА_3 подія ДТП не відбулася б, як наслідок, невідповідність вказаним вимогам дій водія перебуває у причинному зв`язку із настанням події дорожньо-транспортної пригоди, а також настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Так, обвинувачений, керуючи технічно справним транспортним засобом, з урахуванням дорожніх умов, прямуючи ділянкою дороги, на якій сталась подія, мав враховувати її особливості, кількість учасників дорожнього руху тощо, пильно слідкуючи за дорожньою обстановкою.

За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Разом з цим, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження №51-4235 км 22).

Так, діяння, передбачене ч.2 ст.286 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.

Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття. За усталеною правозастосовною практикою щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї протиправної поведінки. Суд, при цьому, не вважає добровільне відшкодування моральної шкоди обставиною, що передбачена ст.66 КК України та в даному випадку має місце, позаяк учасниками кримінального провадження підтверджено виключно відшкодування моральної шкоди, а не завданих збитків, про завдання яких даних у справі немає, позаяк відповідні вимоги за твердженням потерпілої сторони будуть заявлені до страхової компанії.

Згідно зі ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Суд, призначаючи покарання, враховує вік й відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, сталі соціальні зв`язки, під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

За даними досудової доповіді, складеної на виконання ухвали суду від 27.03.2026 Комунарським РВ філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області, ризик повторного вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 , як і ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюються як низькі. Відповідно, у випадку прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, крім обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України, на думку пробації, необхідно покласти й обов`язок, визначений ч.3 ст.76 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації.

За даними характеристики директора ТОВ «Стандарт Трейдинг» ОСОБА_13 від 22.01.2026, ОСОБА_3 за час роботи водієм зарекомендував себе дисциплінованим та відповідальним працівником, сумлінно та відповідально виконує поставлені задачі. За період роботи ОСОБА_3 забезпечував безаварійну експлуатацію транспортних засобів, суворо дотримуються ПДР України, вимог з охорони праці, демонструє відмінні знання доріг міста, області, вміє оптимально планувати маршрути. Є пунктуальним, виваженим, стресостійким, у критичних ситуація на дорозі діє швидко та розсудливо, ввічливий, дотримується корпоративної етики, шкідливих звичок не має, сумлінно ставиться до доручень керівництва.

За даними трудової книжки у засвідченій копії БТ-ІІ №4002271 від 01.04.1989, ОСОБА_3 переведений вперше на посаду водія з грудня 1991 року, на даній посаді переважно працював на різних підприємствах протягом всієї своєї професійної діяльності.

За даними посвідчення УБД №031438 від 23.12.2015 ОСОБА_3 має пільги для ветеранів війни – учасників бойових дій, за даними військового квитка НОМЕР_5 обвинувачений був військовослужбовцем в званні «солдат» військово-облікової спеціальності «водій перевезення автомобільним транспортом» в період з 08.03.2015, востаннє виключений з військової частини НОМЕР_6 02.06.2023.

Крім того, стороною захисту подано дві грамоти, якими нагороджено ОСОБА_3 у зв`язку із професійним виконанням військових обов`язків, сумлінне виконання військових обов`язків, - у зв`язку із звільненням в запас за підписом командира військової частини – польової пошти НОМЕР_7 , а також за підписом командира ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час призначення покарання судом береться до уваги вчинення обвинуваченим одного епізоду кримінального правопорушення, спосіб вчинення злочину, необережна форма вини, наслідки, що настали. Суд зважує на посткримінальну поведінку особи, який повністю визнав свою провину у вчиненні злочину, надавши чіткі та послідовні покази, сприяв здійсненню судового розгляду справи. Крім того, обвинувачений примирився із потерпілою стороною та щиро розкається у скоєному, здійснив відшкодування завданої моральної шкоди. Зазначене свідчить про те, що він зробив належні висновки для себе та бажає стати на шлях виправлення.

Слід врахувати й думку потерпілого щодо призначення покарання обвинуваченому. Так, він просить не позбавляти волі обвинуваченого, а також права керування транспортними засобами.

Таким чином, за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.2 ст.286 КК України, на мінімально допустимий строк, тобто, тривалістю 3 (три) роки відповідно до санкції вказаної норми. Альтернативного виду покарання санкцією статті не передбачено.

Судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 КК України.

В питанні призначення покарання обвинуваченому суд виходить з того, що застосування статті 75 КК України полягає у наданні засудженій особі можливості протягом іспитового строку підтвердити можливість її виправлення і інтеграції у суспільство без відбування призначеного покарання.

Так, на переконання суду, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, тому необхідно звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, призначивши іспитовий строк згідно зі ст.75 КК України тривалістю два роки, якщо протягом цього строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені обов`язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

Щодо додаткового покарання суд зауважує, що його призначення відповідно до ч.2 ст.286 КК України не є обов?язковим.

Щодо додаткового покарання, зважаючи на ставлення винного до наслідків скоєного, відшкодування ним моральної шкоди, думку потерпілої сторони, відсутність відомостей про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язані з керуванням транспортних засобів, об`єктивно доведений факт керування ним автомобілем у тверезому стані, професійну кваліфікцію та спрямованість обвинуваченого, суд вважає за можливе не позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами.

Визначене судом покарання, на переконання суду, буде свідчити про справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме тяжкості кримінального правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», сприятимеме його виправленню і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy» (№2) (Заява №10249/03) від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК України).

Відповідно, визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою ОСОБА_3 , адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом (п.10 ч.1 ст.56 КПК України). Ця шкода, зокрема, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч.2 ст.127 КПК України), якщо його пред`явлено до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч.1 ст.128 КПК України).

Разом з цим, в даному провадженні цивільного позову не подано. Відповідно до розписки, складеної від імені ОСОБА_6 в рахунок моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, від ОСОБА_3 ним отримано 2 000 євро.

При цьому, витрати на лікування будуть заявлені до відшкодування окремо, відповідні вимоги згідно з твердженням сторони потерпілого будуть пред`явлені до страхової компанії в порядку цивільного судочинства. Будь-яких претензій до обвинуваченого у потерпілого не має.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

За приписами ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Суд встановив, що ухвалою Дніпровського районного суду м.Запоріжжя у справі №334/5730/25, пр.1-кс/334/1846/25 від 18.07.2025 вжито захід забезпечення у вигляді арешту майна – транспортних засобів, водії якого є учасниками ДТП в даному провадженні. Вказане судове рішення набрало законної сили, що видно за даними ЄДРСР.

При цьому, арешт майна частково скасований, як видно з ухвали Дніпровського районного суду м.Запоріжжя у справі №334/5730/25, пр.1-кс/334/2678/25 від 03.11.2025.

Так, арешт, накладений на рухоме майно відповідно до зазначеного вище судового рішення, підлягає скасуванню, оскільки вжитий як захід забезпечення кримінального провадження та в подальшому його збереження не є необхідним.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались, про їх застосування сторонами не заявлено.

Відповідно до ст.118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати пов`язані із залученням експертів. За змістом ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Оскільки проведення по справі експертиз здійснювалося за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділялися експертній установі з Державного бюджету України, документально підтверджені процесуальні витрати, які складаються з витрат на проведення судових експертиз, мають бути стягнуті з обвинуваченого на користь держави.

Так, витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні підтверджені наявними довідками про витрати, а саме, за проведення судових експертиз: висновок №СЕ-19/108-25/16610-ІТ – 5 348,40 гривень; №КСЕ-19/108-25/19344 – 7 131,20 гривень, всього – 12 479,60 гривень.

Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. 2-3, 7, 17, 55-56, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 127-128, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

У відповідності до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового злочину, а також виконає обов`язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76 КК України:

- періодично з`являтиметься для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомлятиме уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 12 479,60 гривень (дванадцять тисяч чотириста сімдесят дев`ять гривень 60 копійок).

Скасувати арешт рухомого майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні №334/5730/25, пр.1-кс/334/1846/25 від 18.07.2025.

Речовий доказ – автомобіль «ПАЗ 4234», д.н.з. НОМЕР_1 , що переданий на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - залишити йому за приналежністю.

Речовий доказ – електросамокат «TESLA», що перебуває на території спеціального майданчика тимчасового тримання транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд.13, - повернути потерпілому ОСОБА_6 .

Речовий доказ – DVD-R-диск з відеозаписом, долучений до кримінального провадження, - залишити у справі.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.

Роз`яснити, що обвинувачений, захисник, потерпілий, представник мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи, присутнім під час проголошення вироку, не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1