Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №640/19317/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/19317/22 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ СВЯТОШИСНЬКОГО РАЙОНУ МІСТА КИЄВА" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 у справі за адміністративним позовом Громадської організації "СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ СВЯТОШИСНЬКОГО РАЙОНУ МІСТА КИЄВА", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київська міська рада третя особа - Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс", про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради №2185/2226 від 31 серпня 2021 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в частині включення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 16 до переліку паркувальних майданчиків, що закріплені за Комунальним підприємством «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація);

- визнати протиправними дії Київської міської ради про закріплення за Комунальним підприємством «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 16, кадастровий номер 8000000000:75:299:000;

- зобов`язати Київську міську раду утриматись від вчинення дій щодо прийняття рішення про закріплення за Комунальним підприємством «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 16, кадастровий номер 8000000000:75:299:0002, до моменту законного вирішення питання користування цією земельною ділянкою відповідно до вимог земельного законодавства..

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2022 відмовлено у відкритті провадження у зв`язку із тим, що розгляд заявленого до вирішення спору віднесено до підсудності господарських судів, з урахуванням територіальної юрисдикції та із застереженням щодо суб`єктного складу учасників справи.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2022 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що рішення та дії відповідача щодо включення спірної земельної до переліку паркувальних майданчиків КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» є протиправним.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» подало письмові пояснення, у яких виразило згоду із рішенням суду першої інстанції та просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

ОСОБА_2 подав до суду письмові пояснення, у яких просив апеляційну скаргу задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Київська міська рада прийняла рішення № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким відповідно до Податкового кодексу України Київська міська рада вирішила установити в м. Києві місцеві податки і збори, зокрема, серед яких і збір за місця для паркування транспортних засобів

Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві» Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в м. Києві.

Рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2185/2226, таблиця 1 додатку 5, що визначає перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:299:0002 по вул. Якуба Коласа, 16 у Святошинському районі місті Києва, має комунальну форму власності та є власністю територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Київської міської ради від 31 серпня 2021 року № 2185/2226 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», окрім іншого, включенно земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 16 до переліку майданчиків, які закріплені за КП «Київтранспарксервіс».

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оскільки, рішення Київської міської ради №2185/2226 від 31 серпня 2021 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» в частині включення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 16 до переліку паркувальних майданчиків, що закріплені за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» є правомірним та відповідає компетенції Київської міської ради, та прийнято відповідно до встановленого порядку, тому вимоги позивачів щодо визнання вищевказаного рішення протиправним та його скасування, визнання протиправними дій Київської міської ради, а також вимога зобов`язати Київську міську раду утриматись від вчинення дій щодо прийняття рішення про закріплення за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 16, є безпідставними, неаргументованими та не підтверджується жодними доказами, із зазначеного слідує, що позивачами не доведено факт порушення їх прав.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, кожній особі надається право звернутися до адміністративного суду у разі, якщо дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.06.2018 (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Відтак, визначальним при вирішенні питання щодо юрисдикції спору є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач.

Так, звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивачі наполягали на тому, що оскаржувані рішення та дії відповідача порушують право позивачів на користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 16, кадастровий номер 8000000000:75:299:000.

При цьому, як також вказав Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.04.2024 у даній справі, суть заявленого позивачами спору поглинається питанням про речове право на земельну ділянку, натомість, даний спір виник не в публічно-правовій сфері регулювання, а його приватно-правова складова не може бути вирішена в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, адміністративний суд у межах предмету даної справи не вправі втручатися у питання, що пов`язані із правом володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, майном, що знаходиться на ній. Тому, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника, що стосуються неправомірності оскаржуваних рішень та дій у контексті порушення права позивачів на користування такою земельною ділянкою та майном, що знаходиться на ній.

У свою чергу, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.04.2024 також вказав, що позивачем оскаржується рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», рішення стосується сплати податків та зборів, та відповідно до норм статті 19 КАС відноситься до справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Оцінюючи вимоги позивачів у цьому контексті, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною першою статті 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) проголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Наука адміністративного права визначає способи захисту порушених прав (свобод, інтересів) як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права (свободи, інтересу). Такі дії є завершальними актами захисту у виді матеріально-правових або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права (свободи, інтересу) і є результатом діяльності щодо їх захисту.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Праву на позов повинно відповідати певне конкретне порушене право чи охоронюваний законом інтерес.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.04.2020 у справі № 821/1438/17.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Так, як вірно встановив суд першої інстанції, відповідно до з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:299:0002 по вул. Якуба Коласа, 16 у Святошинському районі місті Києва, має комунальну форму власності та є власністю територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. У свою чергу, не надано жодного правовстановлюючого документу на підтвердження реєстрації права власності чи права користування (оренди) на земельну ділянку із кадастровим номером 8000000000:75:299:0002 в установленому законом порядку та згідно положень статті 125 Земельного Кодексу України.

Як вже зазначалося, адміністративний суд не вправі втручатися у питання, що пов`язані із правом користування майном, на порушенні якого наголошують позивачі та які стосуються приватно-правових відносин. У свою чергу, у межах предмету та підстав заявленого позову, у колегії суддів відсутні підстави вважати про порушення прав позивачів у публічно-правових відносинах, які можуть бути захищені адміністративним судом.

Відсутність порушеного права у межах саме публічних правовідносин є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, які стосуються недоцільності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки це питання належить до дискреційних повноважень відповідача, а втручання суду у реалізацію таких повноважень свідчитиме про порушення принципу розподілу влади.

Результат вирішення судового спору щодо оскарження «подібного» рішення відповідача не є умовою, яка зобов`язує суд вирішувати певним чином спір, який має місце у даній справі. Розгляд та вирішення господарськими судами питань, що стосуються права користування позивачем спірною земельною ділянкою у минулому, не впливають на спірні правовідносини, які виникли значно пізніше. При цьому, адміністративний суд не вправі вирішувати питання, що стосуються належного виконання рішень господарських судів. Тому, відповідні доводи скаржника також підлягають відхиленню.

Враховуючи викладене, перевіривши доводи скаржника у межах, які стосуються компетенції адміністративних судів, не втручаючись при цьому у права, що випливають із володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації "СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ СВЯТОШИСНЬКОГО РАЙОНУ МІСТА КИЄВА" залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова

Повний текст постанови складений 27.05.2026.