Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №580/10692/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/10692/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Попової О.Г., суддів Говоруна О.В. та Чуприни О.В., перевіривши на відповідність вимогам ст.ст. 295, 296 КАС України апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Києві, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Києві, у якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17 липня 2025 року № 230750003862, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 10 липня 2025 року призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком на підставі пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ, врахувавши до стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.07.2012 до 27.12.2019 машиністом катка Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобан»; та з 23.11.1988 до 19.02.1989 трактористом колгоспу «Дружба».

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі у зв`язку із порушенням судом норм матеріального і процесуального права.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що загальний трудовий стаж позивача згідно наданих ним документів складає 22 роки 6 місяців 10 днів, а тому ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Пенсійного фонду України в Києві, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Зазначає, що відповідачем в апеляційній скарзі не наведено доводів на підтвердження необґрунтованості чи незаконності рішення суду першої інстанції.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2026 та від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, по досягненню повних 57 років, 10.07.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Розгляд заяви за принципом екстериторіальності здійснило Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Згідно з рішенням відповідача від 17.07.2025 №230750003862 Товстоп`яту відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Мотивуючи таку відмову, відповідач зазначив, що відповідно наданих до заяви документів про стаж (довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудової книжки, військового квитка, диплому, довідки про стаж) загальний страховий стаж враховано повністю та складає 22 роки 6 місяців 10 днів. Враховуючи вищезазначене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Судом встановлено, що згідно запису у військовому квитку № НОМЕР_1 позивач 20.06.2024 був призваний в Збройні сили України по мобілізації.

Згідно довідки від 27.06.2025 №1720/1549, видної військовою частиною НОМЕР_2 , підтверджено його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в періоди 07.10.2024 -22.11.2024, 23.11.2024 - 28.11.2024, з 09.12.2024 - 16.01.2025, 06.02.2025 - 23.02.2025, з 08.03.2025 - 31.03.2025.

Згідно з посвідченням від 23.05.2025 серії НОМЕР_3 підтверджено статус позивача як ветерана війни - учасника бойових дій.

Згідно записів військового квитка, диплому про освіту, трудової книжки позивач: з 01.09.1983 - 19.07.1986 - навчання в Корсунь-Шевченківському середньому профтехучилищі за професією тракториста-машиніста широкого профілю з умінням виконувати роботи слюсаря-ремонтника; 17.05.1986 - 28.10.1986 - робота трактористом колгоспу «Дружба» (записи 1, арк 2, 1, арк. 7 трудової книжки № НОМЕР_4 , військовий квиток № НОМЕР_1 , архівні довідки); 29.10.1986 -22.11.1988 - строкова військова служба (військовий квиток № НОМЕР_1 ); 23.11.1988- 19.02.1989 - робота трактористом колгоспу «Дружба» (запис 2, арк 2, трудової книжки № НОМЕР_4 ); 20.02.1989- 02.09.1992 - робота газорізальником Смілянського машинобудівного заводу (запис 1 -4, арк 2 -4, трудової книжки №3961642); 16.09.1992 -26.03.1996- робота регулювальником радіоелектронної апаратури Радіприладного заводу м. Сміла (записи 5-7, арк 4-6, трудової книжки №3961642); 26.03.1996 - 01.01.2001 - робота в колективному сільсько-господарському підприємстві «Дружба», що реорганізоване в СТОВ «Дружба» (записи 3-6 трудової книжки № НОМЕР_4 ); 01.04.2003-30.04.2003 - робота в ДП "СМІЛЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" (довідка ОК-5); 30.06.2009 - 05.05.2010 - робота лісорубом ДП "СМІЛЯНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" (записи 7-8 трудової книжки № НОМЕР_4 ); 01.07.2012-27.12.2019 - працював машиністом катка товариства з обмеженою відповідальністю «Русско-германское совместное предприятие «Автобан»», що розташоване на території російської федерації (записи №8 -10 трудової книжки №3961642); 14.03.2020 працює машиністом катка ТзОВ «АБС», з якого був увільнений на період військової служби за мобілізацією. Позивач проходить військову службу до даного часу.

Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в м.Києві, позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом частини першої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Частиною другою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Відповідно до частини третьої цієї ж статті органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з п. 1.1 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.

Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991року № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами пунктів 3, 20 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутня інформація, що визначає право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

Отже, зміст наведених норм права свідчить, що основним документом на підтвердження пільгового стажу роботи є трудова книжка, та за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. Уточнюючі довідки мають подаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Як встановлено судом першої інстанції, при зверненні позивача до пенсійного органу ним подано оригінал трудової книжки НОМЕР_5 у якій міститься запис 8-10 на сторінках 6-9 про те, що позивач працював машиністом катка 01.07.2012 по 27.12.2019. Підстави внесення записів: наказ № 197/2 від 01 липня 2012, наказ № 315 від 27 грудня 2019 року. Вищевказані записи завірений печаткою підприємства та підписом уповноваженої особи підприємства де працював позивач.

Надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.

Суд першої інстанції на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що у відповідача були відсутні підстави для незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.07.2012 по 27.12.2019, оскільки такий підтверджений належними доказами.

Оцінюючи доводи пенсійного органу про припинення участі РФ в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, колегія суддів виходить з такого.

Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

При цьому, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).

Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі рф в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.

Верховний Суд у постанові від 28 січня 2025 року, справа № 620/3530/22 сформував висновки про застосування норм права внаслідок виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначивши (п. 47-51): "....у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. ...Не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди). Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів. Крім того, надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв 'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне сформувати такий правовий висновок: відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записа у трудовій книжці".

Враховуючи висновки Верховного Суд, сформовані у справі №620/3530/22, а також встановлені обставини судом першої інстанції обґрунтованою є вимога врахувати до стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.2012 до 27.12.2019 машиністом катка Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобан».

Щодо вимоги позивача про врахування до його трудового стажу період роботи з 23.11.1988 до 19.02.1989 трактористом колгоспу «Дружба», то колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем до пенсійного органу було подано оригінал трудової книжки НОМЕР_6 в якій зазначено, що ОСОБА_1 з 17.05.1986 на підставі наказу №7 від 23.05.1986 прийнятий в члени колгоспу "Дружба" (запис №1) та на підставі наказу № 2 від 19.02.1989 виведений за власним бажанням (запис №2).

Згідно розрахунку стажу (форма РС-право), відповідачем враховано період строкової військової служби позивача 29.10.1986 до 22.11.1988. Проте не враховано до стажу, який дає право на призначення пенсії, роботу позивача з 23.11.1988 - 19.02.1989 трактористом колгоспу «Дружба», де він продовжив працювати після звільнення зі строкової військової служби.

Записи в трудовій книжці є розбірливими, чіткими, скріпленими печаткою та підписом відповідальної особи колгоспу.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зарахувати період роботи позивача в колгоспі "Дружба" з 23.11.1988 - 19.02.1989 трактористом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач набув необхідного трудового стажу для призначення пенсії за віком на підставі пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Києві, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.

Суддя Чуприна О.В.