Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №320/45268/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/45268/25 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києва від 24 липня 2025 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києва призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на пільгових умовах з наступного дня після звільнення зі служби, а саме з 07.11.2015 року із розрахунку вислуги років на день звільнення у календарному обчисленні (з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні): 22 роки 10 місяців 09 днів.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києва від 24 липня 2025 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києва призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на пільгових умовах з наступного дня після звільнення зі служби, а саме з 07.11.2015 із розрахунку вислуги років на день звільнення у календарному обчисленні (з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні): 22 роки 10 місяців 09 днів.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, у період з 07 серпня 1999 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в ГУМВС України у Луганській області, що підтверджується посвідченням від 28 грудня 2016 року серії НОМЕР_1 , виданим Головним управлінням Національної поліції в Луганській області, дублікатом трудової книжки від 06 листопада 2015 року серії НОМЕР_2 , довідками Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області від 27 травня 2019 року та від 27 жовтня 2021 року, витягами з наказів ГУМВС України у Луганській області по особовому складу від 06 листопада 2015 року № 402 о/с та від 15 квітня 2021 року № 4 о/с.

Рішенням Київсько окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 640/7325/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України щодо оформлення подання про призначення пенси за вислугу років ОСОБА_1 та направлення документів до органів Пенсійного Фонду.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подання та відповідні документи для призначення пенсії ОСОБА_1 з врахуванням вислуги років у кількості 22 (двадцять два) роки 10 (місяців) 09 днів за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12, статті 17-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та підпунктів "а" та "в" пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів №393 від 17.07.92 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей", із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії вислуги років ОСОБА_1 у пільговому обчисленні.

На виконання вказаного рішення суду начальником відлілу координації пенсійних питань МВС України (уповноваженим підрозлілом МВС України) 02 травня 2025 року направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - подання № 1721 про призначення пенсії на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі №640/7325/22, встановивши вислугу років на день звільнення у календарному обчисленні (з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні): 22 роки 10 місяців 09 днів.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, розглянувши подане 05.05.2025 Міністерством внутрішніх справ України подання від 02.05.2025 № 1721 та додані до нього документи, надіслав представнику позивача лист від 04.08.2025 року № 2600-0202-8/139325, у якому надав копію рішення від 24.07.2025 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у зв?язку з відсутністю на час звільнення зі служби календарної вислуги років, що дає право на призначення пенсії.

Не погоджуючись з рішенням відповідача та відмовою у призначенні пенсії на підставі поданих документів, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Гарантії конституційного права людини на соціальний захист розвинене в положеннях Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Статтею 1 Закону № 2262-ХII передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв?язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Отже, Закон № 2262-ХП як єдину, обов?язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги).

При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи. Визначення у Законі № 2262-ХП вислуги саме в календарних роках передбачае обов?язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буле відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом № 2262-ХII календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

При цьому, передбачені статтею 17-1 Закону № 2262-ХП пільгові умови призначення пенсій відповідно до Постанови № 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислути років. Крім того, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Таким чином, для призначення пенсій за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Постанови № 393. Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18. При цьому, у вказаній постанові з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду відступає від висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 161/4876/17, від 15.08.2019 у справі № 281/459/17, від 27.03.2020 у справі № 569/727/17 та інших, у яких Верховний Суд дійшов висновку про неможливість пільгового обчислення вислуги років та невідповідності в цій частині Порядку № 393 Закону № 2262-XII.

Календарна вислуга років позивача, з урахуванням рішення суду у справі № 640/7325/22, станом на час звільнення зі служби (07.11.2015) становила, з урахуванням пільгового стажу, 22 роки 10 місяців та 09 днів, тобто, відповідає умовам, визначеним пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-ХII.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 50 Закону № 2262-ХІ пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів «а», «в» статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення.

Верховний Суд, у постановах від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-2, від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18, наголошує, що право на пенсію за вислугою років, станом на момент звільнення позивача - до 16.02.2022 року, не ставилася в залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги. При цьому, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що правовою підставою для набуття особою права на призначення пенсії за вислутою років є наявність в неї відповідного стажу роботи, набутого у відповідності до норм законодавства.

Підпунктами «а» та «» пункту 3 Порядку № 393 (у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року) було передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: «за вказаний період часу до вислуги років для призначення пенсій за фактично відпрацьований час зараховується на пільгових умовах, як один місяць служби за півтора місяця», а також «за вказаний період часу до вислуги років для призначення пенсій фактично відпрацьований час зараховується на пільгових умовах, як один місяць служби за три місяця за «час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.

Водночас, відповідно до підпункту пункту 3 Порядку № 393 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України N 119 від 16 лютого 2022 року) до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах (пункт 3 в редакції постанови Кабінету Міністрів України N 119 від 16 лютого 2022 року). Таким чином, редакція Порядку № 393 до внесення змін передбачала зарахування календарної вислуги років на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років за Законом№ 2262-ХПІ.

Новою редакцією пункту 3 Порядку № 393 передбачено зарахування останньої тільки для визначення розміру пенсії. З огляду на це, Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХII календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року.

У свою чергу, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги, що звільнення позивача зі служби та звернення із заявою про призначення пенсії відбулось до внесення постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року змін до Порядку № 393, а саме: 06.11.2015 та 09.02.2022 року відповідно.

Таким чином позивач почав реалізацію свого права на призначення пенсії на момент правового регулювання Порядку № 393 до її зміни постановою КМУ № 119, тому для вказаних правовідносин повинно застосовуватись правове регулювання, яке існувало на момент звернення про призначення пенсії - на 09.02.2022 року.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 520/33044/23 та Постанові Верховного Суду від 27 листопала 2024 року у справі № 420/29256/23, у якій зазначено, що «Так, у справах, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, особи, яким було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, були звільнені зі служби і вважали, що набули право на призначення пенсії після змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 до Порядку № 393, однак у цій справі позивач набув право на призначення пільгової пенсії у грудні 2017 року, коли діяла редакція Порядку № 393 до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119».

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дiю чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вiльний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, позаяк завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцiнюванні та діях, у виборі одного з варіантів рiшень та правових наслідків.

Отже, оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років на пільгових умовах з наступного дня після звільнення зі служби, а саме з 07.11.2015 року із розрахунку вислуги років на день звільнення у календарному обчисленні (з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні): 22 роки 10 місяців 09 днів, суд дійшов висновку, що у цьому випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у цьому випадку є саме призначення пенсії позивачу.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції стосовно того, що наявні підстави для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києва призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на пільгових умовах з наступного дня після звільнення зі служби, а саме з 07.11.2015 із розрахунку вислуги років на день звільнення у календарному обчисленні (з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні).

Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Я. М. Василенко