Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №460/6602/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2026 року м. Рівне№460/6602/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "МОДУЛЬ НАФТА"

доГоловного управління ДПС у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МОДУЛЬ НАФТА" до Головного управління ДПС у Рівненській області, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 30.03.2026 № 435 про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності товариству з обмеженою відповідальністю «МОДУЛЬ НАФТА» за адресою роздрібної торгівлі пальним: Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вулиця Залізнична, 99. Зобов`язати Головне управління ДПС у Рівненській області видати товариству з обмеженою відповідальністю «МОДУЛЬ НАФТА» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, за адресою роздрібної торгівлі пальним: Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вулиця Залізнична, 99.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.03.2026 позивач звернувся до ГУ ДПС у Рівненській області із щодо отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за місцем розташування власного об`єкту господарювання, модульної АЗС: Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вулиця Залізнична, буд. 99, надавши належним чином завірені копії необхідних документів, які визначені ч.5 ст.43 Закону України від 18 червня 2024 року №3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» , проте, рішенням ГУ ДПС у Рівненській області від 26.01.2026 року №187/03-20-09-03-01 позивачу відмовлено у видачі ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним згідно поданої ним заяви.

Позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним від 30.03.2026 № 435 є протиправним, прийнятим безпідставно та з порушенням вимог Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а тому підлягає скасуванню. У сукупності, просить позовні вимоги – задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 20.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву в якому останній заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема вказав, що ТОВ «МОДУЛЬ НАФТА» при поданні заяви та документів на отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним не дотримано вимог статті 43 Закону №3817-ІХ, а саме: в заявлених документах на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вулиця Залізнична, 99, відсутні сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для здійснення такої діяльності, а також не додано документи, що підтверджує право власності: на нерухоме майно по зареєстрованому типу об`єкту оподаткування 700003 - автогаззаправка та земельної ділянки. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МОДУЛЬ НАФТА» створено 21.05.2025 за національним законодавством України та є юридичною особою приватного права.

Основним видом економічної діяльності Товариства є роздрібна торгівля пальним (47.30), додатковим оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (46.71).

20.03.2026 Товариство звернулось до Головного управління ДПС у Рівненській області із заявою щодо отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за місцем розташування власного об`єкту господарювання, модульної АЗС: Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вулиця Залізнична, 99.

На виконання вимог Закону до заяви Позивач приєднав:

- копію платіжного доручення № 14 від 20.03.2026 про внесення плати за видачу ліцензії;

- копію договору суборенди земельної ділянки № 1 від 07.08.2025;

- копію акту введення в експлуатацію основних засобів № 1 від 12.03.2026;

- копію акту монтажу САКА № 1 від 01.02.2026;

копію дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки № Д3-259/3Х/3,2-26 від 26.01.2026;

копію дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки № Д3-265/3Х/3,2-26 від 26.01.2026; - копію паспорта РККЕ «АЗС POS Mini» № 3.021.163ПС від 22.07.2021;

- копію паспорта САКА № 0001 від 31.08.2025;

- копію реєстраційного посвідчення на РРО № 2957 від 19.03.2026;

- копію паспорту резервуару № 1685 від 18.12.2025.

Податковий орган зареєстрував заяву в Єдиному реєстрі ліцензіатів 20.03.2026 за № 1346/АП/17-00.

Головним управлінням ДПС у Рівненській області за результатами розгляду заяви та долучених до неї документів, прийнято рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності від 30.03.2026 № 435.

Підставою для відмови у видачі ліцензій є пункт 5 частини першої статті 45 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме:

1) відсутній сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для здійснення такої торгівлі;

2) відсутні документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно по зареєстрованому типу об`єкту оподаткування — автогаззаправка та земельної ділянки.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 18 червня 2024 року №3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону №3817-ІХ:

ліцензія - право суб`єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності (пункт 40);

надання ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження певного виду (кількох видів) господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про надання ліцензії на право провадження певного виду (кількох видів) господарської діяльності та внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, а в передбачених цим Законом випадках - також шляхом набуття такого права автоматично (пункт 52);

роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшої реалізації або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з місць роздрібної торгівлі пальним через паливороздавальні колонки, газороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, а також реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів, а також заправлення з бункерувальника у водному просторі морських та річкових суден (пункт 77).

Одним з видів ліцензії згідно з пункту 22 частини другої статті 41 Закону №3817-ІХ, є ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним.

Частиною третьою вказаної норми закону передбачено, що на кожний вид господарської діяльності надається окрема ліцензія, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно частини першої статті 42 Закону №3817-ІХ, ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається, за умови реєстрації або взяття на облік суб`єкта господарювання у податкових органах та повідомлення таким суб`єктом господарювання про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, та проходження електронної ідентифікації онлайн в електронному кабінеті з дотриманням вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» і здійснення листування з контролюючим органом через електронний кабінет відповідно до прийнятої контролюючим органом заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет.

Відповідно до частини першої, другої статті 43 Закону №3817-ІХ, ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається органом ліцензування шляхом прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

Для отримання ліцензії суб`єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Згідно частини п`ятої вказаної статті, до заяви про отримання ліцензії на право виробництва, оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального додатково додаються копії:

1) документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки (у разі відсутності кадастрового номера земельної ділянки у зазначених документах надається витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку), на якій розташовано об`єкт виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального (крім зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки), чинних на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію (зазначені документи не подаються у разі розміщення об`єкта нерухомого майна на території порту, за умови подання документів, що підтверджують право користування портовою інфраструктурою).

Для бункерувальника подаються копії документів, що засвідчують право його власника або користувача на розміщення такого бункерувальника в акваторії водойми згідно із законодавством України (договір оренди/суборенди причальної стінки чи стоянки в порту або інші документи, що засвідчують право власника або користувача бункерувальника на розміщення бункерувальника в акваторії водойми);

2) сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності, - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 1 травня 2011 року;

технічного паспорта та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна, що підтверджують функціональне призначення об`єкта нерухомого майна, що видані бюро технічної інвентаризації або фізичною особою - підприємцем, або юридичною особою, у складі якої працюють один або більше виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, що пройшли професійну атестацію та отримали кваліфікаційний сертифікат на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність", - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до 30 квітня 2011 року включно, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності.

Підтвердженням введення в експлуатацію об`єктів нерухомого майна, призначених для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, право приватної власності на які виникло у порядку, визначеному законами України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», є реєстрація права власності у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У разі якщо документи, зазначені у пунктах 1 і 2 цієї частини, видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта нерухомого майна;

3) свідоцтва про право власності та/або користування на судно, свідоцтва про придатність судна до плавання або класифікаційного свідоцтва на судно, або акта огляду судна, що видані у встановленому законом порядку, - для бункерувальника;

4) технологічного регламенту, що містить інформацію про всі об`єкти та технологічне обладнання у місці виробництва, необхідні для забезпечення здійснення виробництва та зберігання пального, - для ліцензії на право виробництва пального;

5) технічних умов на виробництво пального визначеної якості, що має відповідати вимогам технічних регламентів та національним стандартам з якості пального, - для ліцензії на право виробництва пального;

6) дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці;

7) документа, що підтверджує акредитацію випробувальної лабораторії з визначення показників якості пального, виданого уповноваженим органом, або договору з акредитованою відповідно до законодавства лабораторією (у разі відсутності власної акредитованої лабораторії) - для ліцензії на право виробництва пального;

8) документа/документів, що засвідчують право власності або право користування спеціалізованими транспортними засобами для перевезення балонів із скрапленим вуглеводневим газом, з яких здійснюватиметься роздрібна торгівля скрапленим вуглеводневим газом у балонах для побутових потреб населення та інших споживачів, - для ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним (скрапленим вуглеводневим газом у балонах для побутових потреб населення та інших споживачів) із спеціалізованих транспортних засобів для перевезення балонів із скрапленим вуглеводневим газом.

Заявники, які здійснюють оптову торгівлю пальним за відсутності місць оптової торгівлі пальним, не подають копії документів, передбачені абзацом першим цього пункту.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві про отримання ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки зазначають про використання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки і наводять такі відомості:

для стаціонарних резервуарів - загальна місткість і їх фактичне місцезнаходження;

для нестаціонарних ємностей та/або споживчої тари (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об`ємом до 60 літрів включно):

для ємностей місткістю до 250 літрів кожна та загальною місткістю ємностей та/або споживчої тари до 500 літрів включно - про їх наявність, без зазначення загальної кількості таких ємностей, та про їх фактичне місцезнаходження;

для ємностей місткістю понад 250 літрів кожна - місткість кожної ємності та загальна місткість ємностей, без зазначення їх фактичного місцезнаходження.

При поданні заяви про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним копії документів, передбачених пунктами 1, 2 і 6 цієї частини, не подаються, якщо заявником є суб`єкт господарювання державного сектору економіки або суб`єкт господарювання, власником якого є суб`єкт господарювання державного сектору економіки, який разом із заявою про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним подав копію одного з таких документів:

документа, що підтверджує приймання суб`єктом господарювання об`єкта нерухомого майна за договором управління майном, укладеним між суб`єктом господарювання - заявником та Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, у порядку, передбаченому статтею 21-1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», на підставі рішення Кабінету Міністрів України;

документа, що підтверджує приймання суб`єктом господарювання нерухомого майна, примусово відчуженого або вилученого у власника в умовах правового режиму воєнного стану згідно із законами України «Про правовий режим воєнного стану», «;Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», документа, що підтверджує передачу акцій суб`єкта господарювання у межах процедури примусового відчуження або вилучення в умовах правового режиму воєнного стану згідно із законами України «Про правовий режим воєнного стану», «;Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Дія цього абзацу поширюється на об`єкти нерухомого майна, які на день передачі акцій суб`єкта господарювання перебували у власності такого суб`єкта господарювання, який мав діючу ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним;

документа, що підтверджує приймання суб`єктом господарювання на підставі рішення Кабінету Міністрів України в управління нерухомого майна, стягнутого у дохід держави згідно із Законом України «Про санкції»;

документа, що підтверджує приймання суб`єктом господарювання на підставі рішення Кабінету Міністрів України у господарське відання та/або в управління об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності Російської Федерації та її резидентів, примусово вилучених відповідно до Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів».

Копії документів, передбачених пунктами 1, 2 і 6 цієї частини, суб`єкт господарювання державного сектору економіки або суб`єкт господарювання, власником якого є суб`єкт господарювання державного сектору економіки, має подати до контролюючого органу протягом двох років з дня подання заяви про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. У разі припинення ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, отриманої у порядку, встановленому цією частиною, при поданні повторної заяви про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним суб`єкт господарювання має подати всі документи, передбачені цією частиною.

Згідно пункту 1 частини сьомої статті 43 Закону №3817-ІХ, орган ліцензування зобов`язаний прийняти рішення про надання або про відмову в наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності не пізніше 20 робочих днів з дня одержання від заявника заяви про отримання ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв (крім малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 45 Закону №3817-ІХ, підставами для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є, серед іншого, неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом.

ГУ ДПС у Рівненській області у рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначило, що в поданих ТОВ «Модуль Нафта» разом із заявою матеріалах відсутній сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для здійснення такої торгівлі;

Однак, суд не погоджується із такими підставами для відмови у видачі ліцензій, зважаючи на таке.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».

Матеріалами справи стверджується, що позивачем до заяви про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним надано ГУ ДПС у Рівненській області, зокрема, паспорт станції автозапровочної контейнерної автоматичної (САКА) з обліковими номерами № 0001.

Паспорт САКА оформлений виробником відповідно до вимог нормативнотехнічної документації України (ДСТУ, ГОСТ, ТУ, СНиП, вимог ДСТУ, Держпраці та Мінекології) та містять основні відомості про заправну станцію, її технічні характеристики, обладнання та експлуатаційні параметри, правила експлуатації, технічного обслуговування та зберігання виробу.

Згідно пункту 1.1. паспорту САКА, автозаправна контейнерна станція типу САКА, представляє собою автозаправну станцію з наземним розташуванням контейнерів для зберігання палива, до складу якого входять контейнер або контейнери (резервуари) зберігання палива, резервуар надземний для зберігання пропан-бутану (скрапленого газу), технологічне оснащення, контейнер з паливороздавальною колонкою (ТРК), термінал управління ТРК із вбудованим касовим апаратом і інформаційним дисплеєм, насосна установка з електродвигуном.

В пункті 1.2. паспорту САКА вказано, що автозаправна контейнерна станція виконана як єдиний виріб, що складається з декількох внутрішніх блоків (контейнерів) та надземного резервуару для зберігання пропан-бутану (скрапленого газу).

Згідно розділу паспорту, САКА є модульною автозаправною станцією, повністю укомплектований заводський виріб, відповідає вимогам технічної документації, допускається до монтажу та експлуатації.

Введення в експлуатацію САКА засвідчується актом введення в експлуатацію основних засобів.

Згідно пунктів 4.4.1. 4.4.3. паспорту САКА, підготовка монтажу, демонтажу, налаштування і експлуатація САКА має відповідати вимогам даних технічних умов, керівництва по експлуатації, а також супровідній документації комплектуючих виробів і забезпечується замовником устаткування.

Особливості монтажу і налаштування САКА:

- САКА є повністю готовим заводським виробом та встановлюється на тверде покриття (асфальтоване або бетонне покриття, гранітна/бетонна бруківка);

- встановлення САКА не передбачає виконання будівельних робіт та прийняття їх в експлуатацію;

- монтаж САКА не потребує будівництва фундаменту, приміщень чи інших об`єктів нерухомості;

- монтаж та налаштування САКА здійснюється у відповідності до інструкцій розроблених заводом виробником.

Електромонтажні роботи повинні здійснюватися відповідно до вимог ГОСТ 12.2.007.0-75, ПУЕ-2008, ПУЄ. При монтажі виконувати вимоги по опору і міцності ізоляції, вимоги по заземленню електроустаткування.

При монтажі САКА на об`єкті, для захисту від грозових напруг (блискавкозахисту), необхідно встановити зовнішнє заземлення (опором не більше 4Ом). При більшому значенні опору виконати посилення контуру заземлення по силі установки додаткових вертикальних заземлень. Заземлення виконати з відрізків круглої сталі діаметром 20мм (чи кутової рівнополочної сталі 50х50,5 мм) довжиною 3,0м, забитих в ґрунт на глибину 3,2м від рівня землі і сполучених сталевою смугою 40х4.

Отже паспортами САКА підтверджується, що АЗС, на які позивач подав заяви про отримання ліцензій є модульного (контейнерного) типу, виконані як цілісні заводські вироби, та для їх установлення не передбачено виконання будь-яких будівельних робіт.

Згідно паспортів, монтаж АЗС не потребує фундаменту, приміщень чи інших об`єктів нерухомого майна, що виключає потребу у виконанні будівельних робіт та не передбачає прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва відповідно до норм містобудівного законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 23.08.2023 у справі № 640/27953/21 зазначив, що установлення на бетонний майданчик АЗС, які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщені такої АЗС не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

В постанові від 08.06.2022 у справі № 340/3135/20 Верховний Суд дійшов висновку, що правомірною є відмова у видачі ліцензії суб`єкту господарювання на роздрібну торгівлю пальним у разі неподання таким суб`єктом акта вводу в експлуатацію об`єкта, акта готовності об`єкта до експлуатації або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а саме - стаціонарного заправного комплексу.

Водночас, установлення на бетонний майданчик автозаправної станції, яка виконана як цілісний заводський виріб і для її установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщенні такої автозаправної станції не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19.

Підсумовуючи наведені висновки, Верховний Суд у постанові від 09 08.2022 у справі № 580/2513/21 зазначив, що для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним суб`єкт господарювання зобов`язаний подати до ліцензійного органу акт вводу в експлуатацію об`єкта, акт готовності об`єкта до експлуатації або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта щодо виконаної цілісним заводським виробом стаціонарної автозаправної станції, проте такий обов`язок не виникає, якщо автозаправну станцію розміщено на бетонному майданчику як цілісний заводський виріб і для його установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту.

В подальшому Верховний Суд підтвердив такий правовий висновок у постанові від 28.01.2025 у справі № 140/1784/22 та у постанові від 16.10.2025 у справі № 600/1745/24-а.

Відповідно до ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій», модульна автозаправна станція автозаправна станція з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням ПРК та резервуара зберігання палива.

При цьому, у даному ж ДБН наявна таблиця 10.9 під назвою «Класифікація АЗС за їх категорією», де чітко визначено 4 типи АЗС за їх технологічним рішенням, а саме залежно від розміщення резервуара відносно ПРК, визначення яких наведено в розділі 3 «Терміни і визначення»:

- традиційна АЗС - АЗС з підземним розташуванням резервуарів зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням резервуарів і паливно-роздавальних колонок (ПРК) (п. 3.65);

- блочна АЗС - АЗС з підземним розташуванням резервуарів зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розміщенням ПРК над резервуаром та виконана як цілісний заводський виріб (п. 3.9);

- модульна АЗС - АЗС з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням ПРК та резервуара зберігання палива (п. 3.40);

- контейнерна АЗС - установка для відпуску нафтопродуктів, яка складається з резервуара і ПРК, зблокованих в єдиному контейнері (п. 3.34).

Також цей розділ закріплює визначення і інших термінів, які пов`язані з обігом пального: багатопаливна АЗС, технологічне обладнання якої призначено для заправлення автотранспорту моторним паливом двох або трьох видів, серед яких дозволяється рідке моторне паливо (бензин/дизельне паливо) (п. 3.6); паливозаправний пункт - АЗС, яка розташована на території підприємства і призначена для заправлення автотранспорту, який належить підприємству (п. 3.42): пересувна АЗС - комплексна установка технологічного обладнання, змонтованого на автомобільному шасі або причепі, для транспортування та відпуску нафтопродуктів (п. 3.44).

В таблиці 10.9 ДБН Б.2.2-12:2019 зазначено, що заправки з роздільним (модульним) наземним резервуаром ємністю до 80 м куб., включно (наземне розташування) відносяться до типу В (середніх АЗС).

Відповідно до паспорту резервуару сталевого горизонтального, якій використовує ТОВ «Модуль Нафта» у своїй господарській діяльності, його ємність не перевищує 15м.куб. Отже АЗС позивача відповідає ознакам модульної автозаправної станції.

Також, у складі документів для отримання ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним позивачем було подано дозвіл Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №Д3-259/3Х/3.2-26 від 26.01.2026, яким Товариству дозволено експлуатувати обладнання призначене для використання в потенційно вибухонебезпечних середовищах, яке зазначене у додатку 1 Технічного регламенту обладнання та захисних систем, призначених для використання в потенційно вибухонебезпечних середовищах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1055.

Вказаним дозволом надано ТОВ «МОДУЛЬ НАФТА» експлуатувати:

- станцію автозаправну контейнерну автоматичну САКА, облік № 0001, 2025 р.в., Україна;

- резервуар сталевий горизонтальний типу РГН-2-1-15 для зберігання нафтопродуктів, зав. № 1685, 2025 р.в., Україна;

- колонку паливнороздавальну типу Шельф 200-50-1-2 LPG, зав. № 87305, 2025 р.в., Україна,

- рівнеміри магнітострикційні типу NAVITRACK MLS-01 Ex - 3 од., зав. №№ 00001612, 00001613, 00001614, 2025 р.в., Україна за місцем експлуатації: Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вул. Залізнична, 99.

Також судом встановлено, що 26.01.2026 Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці Товариству видано дозвіл № ДЗ-265/3Х/3.2-25 на виконання робіт у вибухонебезпечних та/або 8 пожежонебезпечних зонах за адресою: Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вул. Залізнична, 99.

Тобто, Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці фактично дозволило Товариству експлуатувати станцію автозаправну контейнерну автоматичну типу САКА.

З огляду на викладене суд зазначає, що оскільки при влаштуванні модульної автозаправної станції позивач не здійснював будь-яких будівельних робіт, а обладнання розташовано на бетонних майданчикам без улаштування фундаментів, то розміщення таких автозаправних станцій не потребує документів, що дають право на її будівництво, та, відповідно, вона не підлягає прийняттю в експлуатацію в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

З огляду на наведене, з урахуванням особливостей спірних правовідносин, висновок ГУ ДПС у Рівненській області про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з підстав відсутності акту вводу в експлуатацію, або акту готовності об`єкта до експлуатації чи сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або документів про право власності є безпідставним та суперечить вимогам закону. Більше того, закон визначає, що вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 30.03.2026 № 435, яким позивачу відмовлено у видачі ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним та його скасування.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати товариству з обмеженою відповідальністю «МОДУЛЬ НАФТА» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, за адресою роздрібної торгівлі пальним, суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд зазначає, що способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.

Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 245 (у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд).

Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Пантелеєнко проти України» (заява №11901/02, п.77) з посиланням на статтю 13 Конвенції зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі «Salah v. The Netherlands» (заява №196/02, п.50), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб не відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постановах від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 Верховний Суд вказав, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation №R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява №49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 26 травня 2021 року у справі № 824/266/20-а, від 8 липня 2021 року у справі №160/1598/20, від 28 липня 2021 року у справі № 280/160/20, від 21 квітня 2021 року у справі №480/2675/20, від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 26 жовтня 2022 року у справі №640/30483/21, від 21 березня 2023 року у справі № 640/17821/21, від 1 травня 2023 року у справі №540/913/21, від 1 травня 2023 року у справі № 540/913/21 та від 16 травня 2023 року у справі №380/3195/22.

В даному випадку у оскаржуваному рішенні зазначено підставу для відмови у видачі позивачу ліцензії, яке судом визнано протиправним, а вказані підстави визнано необґрунтованими.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі №826/17220/17.

Відповідно до ч.6 ст.41 Закону №3817-ІХ ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним надаються та їхня дія припиняється органами ліцензування - територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 №609 «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» визначено органи ліцензування: - щодо діяльності з виробництва пального ДПС; - щодо оптової та роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального - територіальні органи ДПС.

Таким чином, в спірному випадку, органом, уповноваженим на видачу ліцензії для роздрібної торгівлі пальним є Головне управління ДПС у Рівненській області.

Враховуючи вищезазначені положення Закону №3817-ІХ зі змісту якого не вбачається наявності декількох варіантів поведінки відповідача під час видачі витягів з ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, суд доходить висновку, що правомірним для відповідача, за встановлених судом попередніх обставин справи, є лише один варіант поведінки і відповідач не наділений повноваженнями діяти не за законом, а на власний розсуд.

Таким чином, задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за місцями роздрібної торгівлі пальним є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у видачі такої ліцензії, яке було предметом судового розгляду у межах цієї справи.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 02.04.2024, яка прийнята за результатами розгляду справи №440/2357/24 та у постанові від 29.04.2025, яка прийнята за результатами розгляду справи №380/16902/24.

Відповідно до положень частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи чинного законодавства України, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень вказаного Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сплачена сума судового збору у розмірі 6 656,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 30.03.2026 № 435 про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності товариству з обмеженою відповідальністю «МОДУЛЬ НАФТА» за адресою роздрібної торгівлі пальним: Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вулиця Залізнична, 99.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Рівненській області видати товариству з обмеженою відповідальністю «МОДУЛЬ НАФТА» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, за адресою роздрібної торгівлі пальним: Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вулиця Залізнична, 99.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МОДУЛЬ НАФТА» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області витрати по сплаті судового збору в сумі 6 656,00.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 27 травня 2026 року

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "МОДУЛЬ НАФТА" (вул. Сурмичі, 13, офіс 38,м. Дубно,Дубенський р-н, Рівненська обл.,35604, ідентифікаційний код 45895343)

Відповідач: Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12,м. Рівне,Рівненська обл.,33023, код ЄДРПОУ 44070166)

Суддя В.В. Щербаков