Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №640/2408/21 — Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 травня 2026 рокум. ДніпроСправа № 640/2408/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду з Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Апарату Верховної Ради України (далі – відповідач), в якій просить суд:

- визнати бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за період роботи з 16 липня 2007 року по 02 березня 2015 року протиправною;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 95 442 грн 44 коп;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 13.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку, з 02.03.2015 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної відпустки: з 16 липня до 13 листопада 2007 року - 11 календарних днів щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки (всього 26 календарних днів); з 26 листопада 2007 року до 12 грудня 2012 року - 151,5 календарних днів; з 13 грудня 2012 року до 27 листопада 2014 року - 59 календарних днів; з 28 листопада 2014 року до 02 березня 2015 року - 8 календарних днів.

При звільненні позивач подав заяву від 22.12.2020 про надання довідок щодо заробітної плати та виплату належної їй суми компенсації за невикористані частини щорічної відпустки.

Однак, листом від 15.01.2021 № 15/26-2021/9729 відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку з посиланнями на те, що народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

Вказане рішення відповідача, на думку позивача, не ґрунтується на вимогах законодавства та порушує її конституційні права.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 прийнято справу до провадження та витребувано у відповідача доказии у справі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 позовну заяву залишити без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року скасовано. Справу направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 продовжено розгляд справи № 640/2408/21.

Трудові відносини, які виникають між народним депутатом України та помічниками-консультантами жодним чином не залежать від Апарату Верховної Ради України. Умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України мають спеціально-правовий характер, тобто безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, який здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічника-консультанта, підписує табель обліку робочого часу своїх помічників-консультантів, розподіляє між ними фіксований фонд заробітної плати, премії та інше.

Відповідач лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та її роботодавцем - народним депутатом України. При цьому, здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями (підпункт 1 пункту 10 розділу II Положення про Апарат Верховної Ради України).

Також вказано, що з наданої інформації компетентних структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України, можна зробити наступні висновки, а саме: за період з 16 липня по 13 листопада 2007 року - не використано (10 календарних днів щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки) - 25 днів відпустки - до сплати 3296,75 грн.; за період з 23 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року не використано 151,5 днів, до сплати 32973,98 грн; за період з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року не використано 59 днів, до сплати 15098,10 грн; за період з 28 листопада 2014 року по 2 березня 2015 року не використано 8 календарних днів щорічної основної відпустки, за які було виплачено 1009,12 грн. без утримання ПДФО, ЄСВ та військового збору, що підтверджується платіжною відомістю за березень 2015 року, що міститься у додатках до відзиву.

Тобто загальна кількість невикористаних днів основної щорічної і додаткової відпусток за період роботи з 16 липня 2007 року по 02 березня 2015 року не використано 235,5 днів - до сплати 51368,83 грн.

Але, за час перебування позивача з 16 липня по 13 листопада 2007 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України п`ятого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи нею не використано 10 календарних днів щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу», що становить 3296,75 грн.

Однак, фактичним розпорядником коштів щодо позивача (матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо) є народний депутат України. При цьому, Апарат Верховної Ради України здійснює нарахування та виплату заробітної плати помічникам-консультантам у сумах, визначених безпосередньо народним депутатом України. Всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) згідно довідок Управління кадрів Апарату Верховної Ради України №20-20/72 від 29.01.2021 та № 20-26/1702 від 31.12.2020 працювала:

з 01 червня 2006 року по 15 червня 2007 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України п`ятого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи виплачено компенсацію за 31 календарний день щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу»;

з 16 липня 2007 року по 13 листопада 2007 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України п`ятого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 11 календарних днів щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу»;

з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_3 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 151,5 календарний день щорічної основної відпустки;

з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_4 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи нею не використано 59 календарних днів щорічної основної відпустки;

з 28 листопада 2014 року по 2 березня 2015 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_5 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи нею не використано 8 календарних днів щорічної основної відпустки.

Також Управлінням кадрів Апарату Верховної Ради України у відповіді № 20/10-2025/116054 від 19.05.2025 на запит від 15.05.2025 зазначено, що заяви та листи щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку до Управління не надходили. Звернуто увагу, що довідка від 29 січня 2021 року № 20-20/72 містить помилкову інформацію щодо дати зарахування позивача, а саме: позивач зарахована 23 листопада 2007 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 , натомість в довідці зазначено дату - 26 травня 2007 року. Також відповідно до розпорядження Керівника апарату Верховної Ради України від 16 листопада 2007 року № 6687 «Про звільнення ОСОБА_6 - помічника-консультанта народного депутата України» у довідці помилково зазначено, що за період роботи з 16 липня по 13 листопада 2007 року ОСОБА_1 не використано 11 календарних днів щорічної основної відпустки, натомість за вказаний період не використано 10 календарних днів щорічної основної відпустки.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» №2790-ХІІ від 17.11.1992 (далі - Закон України №2790-ХІІ) народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України №2790-ХІІ помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону України №2790-ХІІ народний депутат має право у межах загального фонду, виділеного йому для оплати праці помічників-консультантів та не використаного ним для цієї мети, сплачувати визначені договорами чи угодами роботи, послуги, пов`язані із здійсненням депутатських повноважень.

Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України визначається Положенням про помічника-консультанта народного депутата, затвердженого постановою ВР України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР).

Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України, його права та обов`язки, порядок прийняття на посаду, організаційне, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його діяльності визначається Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 за № 379/95-ВР відповідно до статті 34 Закону №2790-XII.

Статтею 3.1 цього Положення передбачено, що персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

За умовами прийняття на роботу, визначеними статтею 3.2 даного Положення, помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України, у межах якого народний депутат України самостійно: 1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; 2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; 3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про державну службу» (стаття 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України).

Статтею 4.2 цього Положення, яка визначає організацію праці помічника-консультанта, визначено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який прикріплений для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, надається одне постійне робоче місце у службовому кабінеті народного депутата України.

Статтею 4.4 цього ж Положення урегульовано питання відпусток помічників-консультантів, за змістом якої помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. Помічнику-консультанту народного депутата України, що перебуває на державній службі, надається допомога на оздоровлення в порядку та розмірах, встановлених Законом України «Про державну службу» (3723-XII), в межах загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

При цьому, специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого роду.

Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.

Пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31.05.2000 № 459, викладеного в новій редакції Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 14.03.2006 № 217, чинного на період роботи позивачки на посаді помічника-консультанта народного депутата України, визначено, що Апарат ВРУ є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.

Частиною першою статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент зарахування позивачки на означену посаду) визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Укладення договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (частини третя та четверта статті 24 КЗпП України у цій же редакції).

Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи (частина перша статті 23 КЗпП України).

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга статті 23 КЗпП України).

Таким чином, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Судом встановлено, що позивача було призначено на посаду та звільнено із посад помічника-консультанта народних депутатів України відповідними розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, а отже суд дійшов висновку, що позивач перебувала у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із відповідним народним депутатом України Верховної Ради України.

Відповідний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 757/45463/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 757/57336/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц (на які, зокрема, посилалися й суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи), а також у постановах від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21, від 29 березня 2023 року у справі № 640/24361/19 та від 11 квітня 2023 року у справі № 640/19047/21, від 08 серпня 2024 року по справі № 640/14569/21.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) право на відпустки забезпечується: 1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; 2) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Компенсація за всі не використані працівником дні щорічної відпустки є державною гарантією, а спір про стягнення цієї компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку із її несвоєчасною виплатою на підставі статті 117 КЗпП України є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

З огляду на такі висновки, суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність коштів, передбачених на діяльність відповідного народного депутата України, є підставою для невиплати компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні помічника-консультанта. Відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання зазначеної компенсації.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності у нього обов`язку щодо виплати компенсації, оскільки, всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічниківконсультантів, оскільки такі твердження не відповідають вимогам Закону №2790-ХІІ.

Положеннями статті 34 Закону України №2790-ХІІ встановлено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

При цьому, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Вказаний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року у справі № 826/23419/15, та є сталим.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що при звільненні позивача їй не було виплачено компенсацію за невикористані нею дні відпусток за періоди її роботи з 16.07.2007 по 02.03.2015.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 16.07.2007 по 02.03.2015.

При цьому, суд зазначає, що розрахунок вказаної компенсації покладається саме на роботодавця, тобто відповідача, з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, оскільки сума компенсації, яку просить стягнути позивач, йому ще не нараховувалася відповідачем та відповідно не виплачувалась, а підлягає нарахуванню саме на підставі цього судового рішення, то належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язаня відповідача нарахувати та виплати позивачу вказану компенсацію.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, суд зазначає таке.

За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як встановлено судом у день звільнення позивача відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме: не здійснено виплату вищевказаної компенсації.

У зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17.

При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 у справі №806/305/17.

Крім того, у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Як встановлено з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем не було здійснено виплату позивачу спірної компенсації.

У той же час, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказані висновки застосовані Верховним Судом і у адміністративній справі №816/1640/17 (постанова від 20.05.2020).

Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми середнього заробітку за час затримки виплати компенсації суд має, зокрема, встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.

Таким чином, суд, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні підлягають частковому задоволенню з корегуванням обраного способу захисту порушених прав.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, 5) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за періоди роботи з 16.07.2007 по 02.03.2015.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за періоди роботи з 16.07.2007 по 02.03.2015.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця