Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №160/27879/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 рокуСправа №160/27879/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду у Житомиріській області щодо не зарахування до пільгового стажу при призначенні пенсії ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1990 по 31.12.1991;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1990 по 31.12.1991;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 03.09.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти. Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років через відсутність необхідного спеціального стажу роботи. Позивач уважає вказане рішення протиправним, тому і звернулася з цим позовом до суду.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/27879/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до розгляду зазначену позовну заяву і відкрито провадження в адміністративній справі за наведеним позовом; постановлено здійснювати розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що ним була розглянута заява позивача про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти за принципом екстериторіальності. Оскільки станом на 03.09.2025 у позивача був відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за вислугу років, відповідач оскаржуваним рішенням відмовив позивачу у призначенні пенсії. З огляду на наведені обставини, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача.

Витребувані судом документи були надані відповідачем через систему «Електронний суд» разом з відзивом на позов.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) 03.09.2025 звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №056650011003 від 10.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

У рішенні, з-поміж іншого, зазначено таке.

Дата народження заявника: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дата звернення заявника до територіальних органів Пенсійного фонду України - 03.09.2025.

Заявник на обліку, як отримувач пенсії в органах Пенсійного фонду України не перебуває.

Вік заявника 55 років 9 місяців 16 днів.

Згідно положень пунктів 2-1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» право на пенсію за вислугу років мають особи, за їхнім зверненням, які на день набрання чинності Законом (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закону №1788).

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом:

на 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців.

Згідно статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Страховий стаж особи 39 років 10 місяців 17 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 01.11.1988 по 31.12.1988 та з 01.01.1990 по 31.12.1991 згідно трудової книжки колгоспника від 02.11.1988 НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Згідно реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності.

Спеціальний стаж відповідно до статей 52, 54, 55 Закону №1788-ХІІ становить 25 років 9 місяців 6 днів.

До спеціального стажу зараховано всі періоди.

Таким чином, заявник матиме право на пенсійну виплату з 18.11.2029 або при набутті необхідного спеціального стажу.

За таких обставин вирішено:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж роботи на посадах, затверджених переліком постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Позивач з прийнятим рішенням не погоджується, вважає його протиправним, тому звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-ІV).

Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі Закон №2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з частиною 1 статті 52 Закону №1788-ХІІ, право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема, у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим.

Таким чином, з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

За приписами пункту «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 відновлена, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року №2-р/2019, Конституційний Суд України вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відтак, ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Тому, на момент звернення позивача до відповідача пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку, за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення зазначеного виду пенсії.

Як видно із оскаржуваного у цій справі рішення, відповідачем нараховано позивачеві 39 років 10 місяців 17 днів страхового стажу та 25 років 9 місяців 6 днів спеціального стажу відповідно до статей 52, 54, 55 Закону №1788-ХІІ.

При цьому до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.11.1988 по 31.12.1988 та з 01.01.1990 по 31.12.1991.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-ІV).

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Так, трудова книжка ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 містить, з-поміж іншого, такі записи про періоди роботи позивача (мовою трудової книжки):

01.11.1988 Принята в члены колхоза им. Ульянова Красноармейского района Донецкой области.

Предоставлена работа в качестве заведующей детским садиком колхоза им. Ульянова Красноармейского района.

31.12.1991 Переведена в Ульяновский с/совет согласно решения №8 исполкома с/совета «О принятии на баланс Ульяновского с/совета д/сада к-за им Ульянова» от 31.12.1991.

Робота позивача у період з 1988 по 1991 роки в колгоспі ім. Ульянова підтверджується також архівною довідкою Гродівської селищної ради Покровського району Донецької області №5 від 10.02.2025.

Також у трудовій книжці в розділі «Трудовое участие в общественном хозяйстве» вказані дані щодо прийнятого колгоспом річного мінімуму трудової участі, виконаного річного мінімуму трудової участі, року такого прийняття та виконання, та на підставі чого внесені такі записи до трудової книжки, а саме, зазначено, що позивач відпрацювала:

- за 1988 рік – прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 36, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві - 41;

- за 1989 рік – прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 250, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві – 98, при цьому причина невиконання трудового мінімуму зазначена – декретна відпустка по догляду за дитиною до 3 років;

- за 1990 рік – прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 250, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві - -, причина невиконання трудового мінімуму – декретна відпустка по догляду за дитиною до 3 років.

Отже, як вбачається із записів в розділі трудової книжки колгоспника «Трудовое участие в общественном хозяйстве» в період з 1988 по 1990 роки позивач виконувала річний мінімум трудової участі, встановлений колгоспом, за винятком відпустки по догляду за дитиною у 1989 та 1990 роках, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини – ОСОБА_2 , серії НОМЕР_2 , виданим Димитрівським виконкомом Донецької області 07.02.1989.

Таким чином, трудовою книжкою колгоспника підтверджено, що позивач в період з 01.11.1988 по 31.12.1988 та з 01.01.1990 по 31.12.1991 працювала в колгоспі ім. Ульянова Красноармійського району Донецької області на посаді завідуючої дитячого садка.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно із зазначеним Переліком посада завідуючої дошкільного навчального закладу відноситься до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Таким чином, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 01.11.1988 по 31.12.1988 та з 01.01.1990 по 31.12.1991 мають бути зараховані до її спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім цього, суд зазначає, що частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15 Верховний Суд зазначив, що право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а).

Таким чином, суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд уважає за необхідне визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 від 10.09.2025 №056650011003.

Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

Також, суд зобов`язує Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до спеціального стажу позивача, який дає право на пенсію за вислугу років періоди її роботи з 01.11.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1990 по 31.12.1991.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, позовна заява у цій справі підлягає задоволенню частково.

Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

З огляду на положення ст. 139 КАС України, а також часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 807,47 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 від 10.09.2025 №056650011003.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди її роботи з 01.11.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1990 по 31.12.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 03.09.2025, з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 807 (вісімсот сім) грн 47 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341).

Суддя Н.В. Кучугурна