Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №260/5569/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/5569/25 пров. № А/857/2061/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року (суддя – Іванчулинець Д.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення – не зазначено),

в адміністративній справі №260/5569/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви про зміну позову, просив: 1) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №596 від 18.05.2025 року в частині призову солдата ОСОБА_1 на військову службу за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 з 18.05.2025 року; 2) визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №142 від 18.05.2025 року, яким солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на посаду водія-електрика; 3) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби; 4) стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір.

Відповідач-1 позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №596 від 18.05.2025 року в частині призову солдата ОСОБА_1 , 1982 р.н. ВОС НОМЕР_2 на військову службу за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 з 18.05.2025 року. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 №142 від 18.05.2025 року, яким солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на посаду водія-електрика. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн..

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-2 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт оскаржуване рішення суду необґрунтованим, яке підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що позивач не подавав заяви на відстрочку від військової служби. Згідно довідки ВЛК №2025-0516-2008-0963-0 від 16.05.2025 року, видана позаштатою постійно діючою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 було визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Щодо позовних вимог про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2025 №142 у частині призначення та зарахування позивача до списків особового складувійськової, вважає скаржник, що за правилами п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Отже, Законом №2232-ХІІ чітко визначені підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану, а Положення №1153/2008 визначає порядок такого звільнення. При тому, Законом №2232-ХІІ не передбачено звільнення з військової служби шляхом визнання процедури призову протиправною. Наказ про зарахування до списків особового складу військової частини вже реалізований, позивач зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому визнання процедури призову протиправною не відновлює початковий стан і не призводить до захисту прав та інтересів позивача. Відповідно до статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” відсутня така підстава звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за рішенням суду на підставі скасування наказу про призов. Крім того, згідно з актом обстеження сімейного стану (призовника) військовослужбовця, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.06.2025 року встановлено, що в ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 виявлено додаткові родинні зв`язки: за результатами перевірки по реєстру ДРАЦС а саме дитина: ОСОБА_3 , який теж може здійснювати догляд за своєю матір`ю. Також скаржник зазначає, що військовослужбовець з травня місяця 2025 року проходить військову службу, отримує відповідне грошове забезпечення, забезпечений повністю продовольчим та речовим майном. Також йому нараховується вислуга років за період проходження служби. У разі скасування наказу, позивач буде зобов`язаний повністю відшкодувати Міністерству оборони України нараховане та виплачене йому грошове забезпечення, вартість отриманого та спожитого ним набором продуктів за увесь період служби та відшкодування вартості речового майна, зношеного позивачем за період проходження служби. Також Пенсійний фонд України зобов`язаний анулювати вислугу років за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . А суд першої інстанції не взяв до уваги цей момент. Враховуючи, що позивач не використав своє право на відстрочку шляхом вчинення активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом районним центром комплектування та соціальної підтримки, та згідно наказу №142 від 18.05.2025 року командира військової частини НОМЕР_1 , набув статусу військовослужбовця, рапорту на звільнення не подавав, тому його звільнення зі служби має проходити згідно Закону України «Про військовиий обов`язок і військову службу», а саме відповідно до ст.26 вказаного Закону, а не в будь-який інший спосіб.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 01.12.2025 в частині задоволення позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 .

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає заявлені апелянтом в скарзі мотиви та вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції, яким заявлені позовні вимоги задовольнено повністю, справедливим та законним. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, залишивши без змін оскаржене рішення суду.

Відповідач-1 подав апеляційному суду письмові пояснення, де просить задоволити апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 .

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга відповідача-2 підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 01.07.2024 року з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних та подання заяви для оформлення відстрочки. Відповідальним працівником територіального центру позивачу було повідомлено про велику кількість звернень, що спричинило велике навантаження на комісію і запропоновано звернутися в порядку черговості на дату 07.08.2024 року та надано перепустку. 07.08.2024 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення своїх персональних даних, а також для реалізації права на отримання відстрочки шляхом особистого подання відповідної заяви з доданими документами, а саме: копію паспорта ОСОБА_1 , копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 , акт про встановлення факту догляду від 09.07.2024 року, витяг з реєстру територіальної громади про адресу місця проживання ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади про адресу місця проживання ОСОБА_2 , заяву ОСОБА_2 від 07.08.2024 року, копію довідки до акта огляду МСЕК №292598 від 21.03.2023 року, копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 10.05.2024 p., копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00045840064. Вказана заява зареєстрована в автоматизованій інформаційно-пошуковій системі.

Відповідальною особою ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачу надано повістку №28985, датовану 07.08.2024 року, на 09.09.2024 року, видану з метою уточнення персональних даних та роз`яснено, що до вказаного часу, з урахуванням великого навантаження, питання оформлення відстрочки буде вирішено.

09.09.2024 року позивач по повістці від 07.08.2024 року, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де йому повідомлено, що в системі оберіг міститься відмітка про здійснення ним догляду за матір`ю інвалідом II групи, однак довідку із зазначенням строку відстрочки за відповідною формою не надано, через наявність на розгляді декілька тисяч заяв та фізичною неможливістю їх своєчасного виготовлення.

Також позивач 24.10.2024 року засобами поштового зв`язку, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 надіслав заяву, з посиланням на відповідні норми Порядку №560, та повторно порушувалось питання розгляду, поданих ним 07.08.2024 року заяви та документів, що підтверджують право на відстрочку, а також повідомлення позивача про прийняте рішення, за наслідками такого розгляду. До вказаної заяви додано копію заяви позивача від 07.08.2024 року про надання відстрочки. Однак, 18.11.2024 року вказане поштове відправлення позивачу повернуто, з довідкою про причини повернення - “адресат відмовився”.

16.05.2025 року, проїжджаючи блок-пост між населеними пунктами м. Тячів - селище Буштино, автомобіль позивача було зупинено працівниками поліції, які після пред`явлення позивачем документа, що посвідчує особу та військово-облікового документа в паперовому та електронному виді, повідомили позивача про порушення ним правил військового обліку та, затримавши позивача, доставили до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач звернувся до уповноваженого працівника ІНФОРМАЦІЯ_5 та пред`явив копію заяви про оформлення відстрочки та оригінали всіх документів, доданих до неї, але остання залишилась без реагування.

Пройшовши ВЛК, за результатами медичного огляду позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Позивачу вручено повістку з метою призову на військову службу під час мобілізації, а також мобілізаційне розпорядження. Однак позивач відмовився від підписання зазначених документів, про що складено відповідний акт.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.05.2025 року за №596 “Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації та інші заходи” ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період до військової частини НОМЕР_1 з 18.05.2025 року (а.с.94).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.05.2025 року за №142 позивача з 18.05.2025 зараховано до списків особового складу військової частини, справи і посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою водія-електрика електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 3-го інженерного батальйону (а.с.174).

Вважаючи протиправними накази відповідачів про призов його на військову службу по мобілізації та зарахування до особового складу військової частини, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

За правилами, що визначені частиною 1 статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги за відсутності підстав виходу за такі межі.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідача-2, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №142 від 18.05.2025 року про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду водія-електрика та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби, з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

За приписами ст.1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Колегія суддів також враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб.

На момент розгляду даної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено:

- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби встановлює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно із частинами першою-третьою статті 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 1 Закону №2232-XII, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (частина дев`ята статті 1 Закону №2232-XII).

Згідно із частиною другою статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною першою статті 4 Закону №2232-XII передбачено, що збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII передбачено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно з частиною одинадцятою статті 38 Закону №2232-XII, призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Абзац 2 частини першої статті 39 Закону № 2232-XII передбачає, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Відтак, правове регулювання військового обов`язку здійснюється відповідно до Закону №2232-XII, а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається статтею 23 Закону №3543-XIII.

Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підпунктом 1 пункту 252 Положення №1153/2008 визначено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; надають командирам військових частин інформацію про військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.

Пунктом 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Таким чином, право на відстрочку від призову під час мобілізації та право на звільнення з військової служби є різними за своїм змістом, підставами виникнення та правовими наслідками правовими категоріями.

Право на відстрочку виникає до моменту набуття особою статусу військовослужбовця та стосується стадії призову на військову службу під час мобілізації. Таке право врегульоване статтею 23 Закону №3543-XII та полягає у звільненні окремих категорій осіб від призову під час мобілізації за наявності визначених законом умов.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 280/6033/22.

Так, пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

При цьому відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Подібні положення відображено у пункті 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 921, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до якого призовники і військовозобов`язані повинні особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку призовників, військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов`язком військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про місце роботи і посади.

При цьому, колегія суддів зауважує, що правовий статус особи, яка реалізувала право на відстрочку у визначеному законом порядку, та особи, яка такого права не реалізувала, не є тотожним.

Особа, яка до моменту призову звернулась із заявою та документами, що підтверджують наявність підстав для відстрочки, набуває правового становища особи, щодо якої територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний перевірити наявність відповідних підстав та прийняти рішення з урахуванням установлених законом гарантій звільнення від призову під час мобілізації.

Натомість у випадку, коли особа, маючи передбачене законом право на відстрочку, не реалізувала його у визначений спосіб до моменту призову, а після призову була зарахована до списків особового складу військової частини, спірні правовідносини переходять у сферу проходження військової служби та регулюються спеціальним законодавством про військову службу.

Водночас такий висновок не означає, що будь-яке порушення права на відстрочку не може мати правових наслідків для оцінки правомірності рішень чи дій суб`єкта владних повноважень. Оцінка наслідків призову особи, яка мала право на відстрочку, має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, у тому числі поведінки особи щодо реалізації такого права, характеру допущених порушень та стадії спірних правовідносин.

Право ж на звільнення з військової служби виникає після набуття особою статусу військовослужбовця та регулюється статтею 26 Закону №2232-XII. Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 вказаного Закону.

Отже, наявність у особи права на відстрочку від призову не є тотожною наявності права на звільнення з військової служби після фактичного призову та зарахування до списків особового складу військової частини.

Аналогічна правова позиці наведена у постанові Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі №620/183/23, яка є релевантною до вказаної справи із формуванням висновку щодо застосування пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ у подібних правовідносинах.

У розглядуваній справі колегія суддів враховує, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 18.05.2025 року за №596 “Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації та інші заходи” позивача ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 з 18.05.2025 року.

Надалі наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.05.2025 року за №142 позивача з 18.05.2025 зараховано до списків особового складу військової частини, справи і посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою водія-електрика електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 3-го інженерного батальйону.

Вирішуючи позовні вимоги, які заявлені до відповідача-2 щодо оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2025 №142 у частині призначення та зарахування позивача до списків особового складу військової частини, та щодо зобов`язання виключити позивача зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби, суд першої інстанції не врахував вищенаведених норм законодавства щодо розмежування права особи (військовозобов`язаного) на відстрочку від призову та права особи (військовослужбовця) на звільнення з військової служби після фактичного призову.

Як уже було вказано вище, право на відстрочку від призову під час мобілізації та право на звільнення з військової служби є різними за своїм змістом, підставами виникнення та правовими наслідками.

З цього приводу колегія суддів також зазначає, що пунктом 2 ч.4 ст. 26 №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби на підставах: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Отже, Законом №2232-ХІІ чітко визначені підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану, а Положення №1153/2008 визначає порядок такого звільнення.

Разом з тим правильно зазначив апелянт, що Законом №2232-ХІІ не передбачено звільнення з військової служби шляхом визнання процедури призову протиправною. Наказ про зарахування до списків особового складу військової частини вже реалізований, позивач зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому визнання процедури призову протиправною не відновлює початковий стан і не призводить до захисту прав та інтересів позивача.

Оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а тому звільнення з військової служби може бути лише на правових підставах, визначених частиною 4 ст.26 №2232-ХІІ.

За правилами п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що матеріали справи не містяь доказів подання позивачем до військової частини НОМЕР_1 відповідного рапорта та документів, які підтверджують бажання військовослужбовця на звільнення з військової служби та підстави такого звільнення.

Отже, у суду відсутні підстави для формування висновків про наявність факту протиправності наказу командира військової частини НОМЕР_1 №142 від 18.05.2025 року, необхідність його скасування та зобов`язання відповідача-2 виключити позивача зі списків особового складу військової частини та звільнити з військової служби.

В такій ситуації, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідача-2, з урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції в оскарженій частині прийнято рішення з невідповідністю його висновків обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи та підтверджує обґрунтованість доводів апеляційної скарги у відповідній частині.

Тому, колегія суддів вважає за необхідне частково скасувати рішення суду першої інстанції, а саме, в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №142 від 18.05.2025 року, яким солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду водія-електрика, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби, - і в цій частині прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

У решта частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, оскільки таке рішення суду першої інстанції не оскаржене в апеляційному порядку відповідачем-1.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – задоволити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року в адміністративній справі №260/5569/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії – скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №142 від 18.05.2025 року, яким солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду водія-електрика, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби, – і в цій частині прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

У решта частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року в адміністративній справі №260/5569/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська