Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №460/13212/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/13212/25 пров. № А/857/39600/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року (судді Комшелюк Т.О., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі № 460/13212/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України в якому просять визнати протиправним і скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 20 червня 2025 року №54/в, в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця Збройних сил України старшого солдата ОСОБА_5 , зобов`язати Міністерство оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 (законного представника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з доданими до них документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю під час проходження військової служби військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_5 в порядку і розмірі, передбаченому Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Міністерства оборони України подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби є адміністративним правопорушенням, передбаченим статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У відзиві зазначалось, що притягнення до адміністративної відповідальності є неможливим через смерть особи (ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення), однак це не скасовує факту вчинення правопорушення, а встановлення факту алкогольного сп`яніння підтверджено токсикологічною експертизою (2,3%о алкоголю у крові) та актом службового розслідування. Таким чином, підстава передбачена п. «а» ч. 1 ст. 16-4 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у даній справі наявна. Суд першої інстанції залишив без розгляду та належної правової оцінки ключовий доказ, поданий МОУ, чим позбавив відповідача можливості реалізувати право на доведення своїх заперечень і отримати вмотивоване рішення, відсутність доказів причинного зв`язку між перебуванням ОСОБА_5 у стані алкогольного сп`яніння та його смертю, оскільки у висновку експерта і в лікарському свідоцтві про смерть офіційною причиною зазначено «гостра серцева недостатність, дилатаційна кардіоміопатія», а тому суд відкинув застосування п. «б» ч.1 ст. 16-4 Закону. Такий підхід суду є хибним і суперечить вимогам закону, який не вимагає, щоб алкоголь був прямо вказаний у лікарському свідоцтві як безпосередня причина смерті. Для застосування п.«б» ч. 1 ст. 16-4 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” достатньо встановити, що смерть настала внаслідок дій у стані сп`яніння. Саме таке тлумачення відповідає змісту норми та практиці її застосування. У матеріалах справи наявні належні та допустимі докази: у крові загиблого виявлено 2,3% алкоголю, що відповідає тяжкому сп`янінню; клінічні протоколи МОЗ прямо вказують, що вживання алкоголю у такій концентрації при серцевій патології різко підвищує ризик раптової смерті; акт службового розслідування підтверджує як сам факт вживання значної кількості спиртного, так і порушення статутних вимог, що у сукупності свідчить, що летальний наслідок настав у зв`язку з перебуванням у стані алкогольного сп`яніння. Висновок судово-медичного експерта не виключає впливу алкоголю, а лише констатує наявність хронічного серцевого захворювання як основної патології. Тобто експерт не спростував можливості багатофакторності смерті. Водночас акт службового розслідування не є припущенням, а офіційним документом, що має юридичну силу та підтверджує порушення військовослужбовцем статутних вимог і обставини події. Норма закону сформульована значно ширше, ніж це витлумачив суд: йдеться не лише про смерть від прямого отруєння алкоголем, а про смерть як наслідок дій у стані сп`яніння. Таким наслідком може бути не лише безпосереднє отруєння алкоголем, але й погіршення перебігу наявної хронічної хвороби, що у підсумку призвело до смерті. Інакше кажучи, закон (п. «б» ч. 1 ст. 16-4) охоплює будь-яку ситуацію, коли перебування у стані сп`яніння стало вирішальним фактором, який спричинив летальний результат, незалежно від того, чи це було пряме отруєння, чи загострення існуючого захворювання. Обмеження цієї норми лише випадками алкогольного отруєння є невиправданим і не відповідає її тексту та меті. Навпаки, формулювання закону є загальним і має на меті охопити всі випадки, коли смерть настала у зв`язку з перебуванням у стані алкогольного сп`яніння, тому висновки суду про необхідність прямої вказівки на алкоголь як офіційну причину смерті суперечать як буквальному змісту закону, так і його призначенню.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачі заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є дітьми військовослужбовця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 22.09.2022, актовий запис № 99).

Відповідно до розділу 3 Акту проведення спеціального розслідування нещасного випадку від 28.12.2022: 15.09.2022 близько 18 год. у потягу № 88 сполученням Ковель-Запоріжжя, у вагоні № 11 в другому купе, місце № 7, помер військовослужбовець ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Розділом 4 Акту розслідування зазначено причини нещасного випадку: За результатами службового розслідування, встановлено, що причиною нещасного випадку стала хвороба військовослужбовця, також це зумовлено зловживанням спиртних напоїв. Також, причинами нещасного випадку є надмірне вживання спиртних напоїв, що призвело до порушення статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. В діях старшого солдата військової частини НОМЕР_2 старшого солдата ОСОБА_5 містяться ознаки складу злочину що передбачає частина 3 статті 172-20 КУпАП “перебування на військовій службі в стані алкогольного сп`яніння”.

Відповідно висновку комісії (розділ 6 Акту), зокрема, “…в діях солдата резерву запасної роти військової частини НОМЕР_2 старшого солдата ОСОБА_5 виявлено порушення: Статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, де кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Статтю 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до якої військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів. Також, в діях старшого солдата військової частини НОМЕР_2 старшого солдата ОСОБА_5 , містяться ознаки складу злочин що передбачає частина 3 статті 172-20 КУпАП “перебування на військовій службі в стані алкогольного сп`яніння”. Притягнути старшого солдата ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності спроможності не маємо у зв`язку зі смертю військовослужбовця. Даний нещасний випадок не підлягає обліку і на нього не складається акт за формою НВ-3”.

Згідно із висновком експерта Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи, Козятинське відділення, № 103 від 16.09.2022, на підставі судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_5 , 1982р.н., приймаючи до уваги обставини справи, результат судово-токсикологічної експертизи крові, катамнестичні дані, згідно з поставленими запитаннями, експерт дійшов до таких підсумків: при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_5 механічних тілесних ушкоджень не виявлено. Смерть ОСОБА_5 настала від гострої серцево-недостатності, яка розвинулась внаслідок захворювання дилатаційної кардіоміопатії. Даний висновок підтверджується ознаками швидконасталої смерті та порушення органного кровообігу на фоні збільшення розмірів серця, розширення порожнин серця, витончення стінок серця, дряблого серцевого м`язу, пристінкових тромбів тощо. При судово-токсикологічній експертизі крові від трупа ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт у концентрації 2,3 % відповідно орієнтовної таблиці, може вказувати на алкогольне сп`яніння середнього ступеня померлого перед настанням смерті.

Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_5 № 103 від 16.09.2022 з відміткою “остаточне”, виданого Вінницьким обласним бюро судово-медичної експертизи, Козятинське відділення, його смерть настала внаслідок захворювання: гостра серцева недостатність; дилатаційна кардіоміопатія. Відповідно до довідки про причину смерті від 16.09.2022 № 103, причиною смерті вказано – кардіоміопатія.

22.09.2022 Виконавчим комітетом Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області видано Свідоцтво про смерть ОСОБА_5 у віці 40 років, актовий запис № 99 серія НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з протоколу 16 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 1372 від 13.06.2024, захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті так, пов`язані з проходженням військової служби.

Позивачами були подані документи для призначення одноразової грошової допомоги членам родини військовослужбовця.

З копії Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.06.2025 № 54/в (п. 9) вбачається, що позивачам було відмовлено у призначенні та виплаті такої одноразового грошової допомоги: “…Відповідно до акту службового розслідування військової частини НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер в потягу прямуючи до м. Дніпро з лікувального закладу. Також в даному акті службового розслідування зазначено що в діях ОСОБА_5 містяться ознаки складу злочину що передбачає стаття 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно з висновком експерта Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи від 30.09.2022 № 103 під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_5 , виявлено етиловий спирт в концентрації 2,3%. Причиною смерті ОСОБА_5 стала гостра серцева недостатність. Відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням. Згідно зі статтею 16-4 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення, або вчинення дій в стані алкогольного сп`яніння”.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачі звернулися до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights) держави-учасниці визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ETS №163 (European Social Charter (revised)), у частині I проголошує, зокрема, право працівників та осіб, які перебувають на їхньому утриманні, на соціальне забезпечення (пункт 12), а також право сім`ї як головного осередку суспільства на належний соціальний, правовий та економічний захист (п.16). Україна ратифікувала цю Хартію Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та взяла на себе зобов`язання, зокрема, за частиною І та пунктами 3, 4 статті 12 і статтею 16 частини II Хартії. З огляду на це положення національного законодавства, які встановлюють обмеження доступу до гарантованої державою соціальної виплати, мають застосовуватися лише за наявності належних і достатніх доказів передбаченої законом підстави для відмови.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із ч. 1 ст. 21-4 Закону № 2232-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності іноземців або осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (далі - одноразова грошова допомога), - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 21-4 Закону № 2232-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Водночас основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, що гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.3 Закону № 2011-ХІІ його дія поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 1 статті 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із положеннями підпункту 2 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті (п.1 статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ).

Згідно пункту 4 статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема, діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець).

У відповідності до вимог абзацу 2 підпункту “а” пункту 1 ст.16-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Згідно із п. 3 ст.16-2 Закону № 2011-ХІІ розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням, зокрема, розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується в інших випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, визначається відповідно до абзацу другого підпункту “а” пункту 1 цієї статті.

За приписами п. 6 ст.16-3 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами.

За змістом п. 8 ст.16-3 Закону № 2011-XII, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

Аналогічні приписи містить і пп. 2 п. 4 та абз.3 п. 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975 (далі – Порядок № 975).

За приписами п. 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата складання актового запису про смерть.

Відповідно до п. 11 Порядку № 975 розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”.

В той же час, пунктом 1 статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Із викладених приписів вбачається, що одноразова грошова допомога не призначається та не виплачується, зокрема, у разі вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, або ж смерть військовослужбовця є наслідком вчинення дій самим військовослужбовцем, який знаходиться, зокрема, у стані алкогольного сп`яніння.

При цьому, сам факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп`яніння на час загибелі (смерті) не є підставою для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги його членам сім`ї.

Наведений висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які викладені, зокрема, у його постановах від 29.06.2022 у справі № 640/6477/19, від 10.05.2023 у справі № 640/5320/19.

Отже визначальним при вирішенні питання щодо наявності права члена сім`ї на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, є не сам стан алкогольного сп`яніння військовослужбовця, а наявність причинно-наслідкового зв`язку між вживанням алкогольних напоїв та смертю військовослужбовця.

Як встановлено судом із наявних в матеріалах справи копій документів та змісту пункту 9 оспорюваного рішення, підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачам, були приписи ст. 16-4 Закону №2011-ХІІ, за якими передбачено, що така одноразова допомога не здійснюється, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення або вчинення дій у стані алкогольного сп`яніння, а саме: “… Відповідно до акту службового розслідування військової частини НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер в потягу, прямуючи до м. Дніпро з лікувального закладу. Також в даному акті службового розслідування зазначено що в діях ОСОБА_5 містяться ознаки складу злочину що передбачає стаття 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно з висновком експерта Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи від 30.09.2022 № 103 під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_5 , виявлено етиловий спирт в концентрації 2,3%. Причиною смерті ОСОБА_5 стала гостра серцева недостатність. Відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням...”.

Тобто, зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що відповідач застосував дві підстави відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги: а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння.

Аналізуючи доводи апелянта щодо підстав вчинення ОСОБА_5 адміністративного правопорушення, як вказано в оскаржуваному рішенні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.

Участь начальників (командирів) та інших керівників у розпиванні з підлеглими військовослужбовцями, а також військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів під час виконання ними обов`язків військової служби, або невжиття ними заходів для відсторонення від обов`язків військової служби осіб, які перебувають у нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або приховування випадків розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, появи на території військової частини в нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп`яніння підлеглих військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів - тягнуть за собою накладення штрафу від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п`ятнадцяти діб.

Згідно положень статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 172-20 КУпАП, розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

Отже, як передбачено законодавством саме при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності (стаття 280 КУпАП).

Колегія суддів враховує, що відповідач-апелянт не надав суду належних і допустимих доказів того, що військовослужбовець притягувався до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення в судовому порядку.

Водночас Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі №520/18046/25 вважає, що положення статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пункту 29 Порядку №975 слід застосовувати з урахуванням того, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою соціальною виплатою членам сім`ї загиблого або померлого військовослужбовця, а тому обмеження права на її отримання мають тлумачитися не розширено, а відповідно до їхньої мети та за умови встановлення всіх юридично значущих обставин. Сам факт виявлення в організмі військовослужбовця етилового спирту не є самостійною та автоматичною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Юридичне значення для вирішення спору має не сам стан алкогольного сп`яніння, а наявність причинно-наслідкового зв`язку між таким станом, конкретними діями самого військовослужбовця та настанням його смерті. Такий причинний зв`язок не може презюмуватися лише з огляду на показник концентрації алкоголю в крові або інших біологічних рідинах на момент смерті, оскільки останній має бути встановлений на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів у їх сукупності. Аналогічні правові підходи є сталими та неодноразово застосованими Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі №186/1129/16-а, від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19, від 09 вересня 2025 року у справі №240/5502/24.

Саме з урахуванням наведеного Суд застосовує статтю 16-4 Закону №2011-ХІІ у взаємозв`язку із загальними положеннями статті 16 цього Закону та виходить з того, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги є правомірною лише тоді, коли компетентним органом встановлено, що смерть військовослужбовця перебуває у прямому причинному зв`язку з його діями у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або з безпосереднім медичним впливом такого стану на організм.

Щодо застосування відповідачем підпункту «б» пункту 1 статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ, то колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що смерть військовослужбовця стала наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння, не встановлено і причинного зв`язку смерті ОСОБА_5 з вчиненням як вказує апелянт адміністративного правопорушення передбаченого статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до витягу з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії № 1372 від 13.06.2024 встановлено, що захворювання старшого солдата ОСОБА_5 1982 року народження, «Гостра серцева недостатність. Дилатаційна кардіоміопатія», послужило причиною смерті 15.09.2022 - Захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті так, пов`язані з проходженням військової служби.

Так, згідно із висновком експерта Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи, Козятинське відділення, № 103 від 16.09.2022, на підставі судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_5 , 1982р.н., смерть ОСОБА_5 настала від гострої серцево-недостатності, яка розвинулась внаслідок захворювання дилатаційної кардіоміопатії. Даний висновок підтверджується ознаками швидконасталої смерті та порушення органного кровообігу на фоні збільшення розмірів серця, розширення порожнин серця, витончення стінок серця, дряблого серцевого м`язу, пристінкових тромбів тощо.

При судово-токсикологічній експертизі крові від трупа ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт у концентрації 2,3 % відповідно орієнтовної таблиці, може вказувати на алкогольне сп`яніння середнього ступеня померлого перед настанням смерті.

Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_5 № 103 від 16.09.2022 з відміткою “остаточне”, виданого Вінницьким обласним бюро судово-медичної експертизи, Козятинське відділення, його смерть настала внаслідок захворювання: гостра серцева недостатність; дилатаційна кардіоміопатія.

Відповідно до довідки про причину смерті від 16.09.2022 № 103, причиною смерті вказано – кардіоміопатія. Отже, виходячи із аналізу наведених доказів, наявності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою військовослужбовця ОСОБА_5 - перебуванням його у стані алкогольного сп`яніння на момент смерті та його смертю, судом не встановлено і відповідачем не спростовано.

Крім цього, із лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_5 № 103 від 16.09.2022 з відміткою “остаточне”, чітко зазначено, що його смерть настала внаслідок захворювання: гостра серцева недостатність; дилатаційна кардіоміопатія.

Відповідно до довідки про причину смерті від 16.09.2022 № 103, причиною смерті вказано – кардіоміопатія. а матеріалами справи не підтверджено висновок комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що смерть ОСОБА_5 є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач-апелянт жодних застережень, що вказане захворювання, яке спричинило смерть ОСОБА_5 виникло внаслідок зловживання померлим алкогольними напоями ні висновок експерта, ні лікарське свідоцтво про смерть не містять, доказів його скасування надано не було.

Суд наголошує, що причина смерті померлої особи має бути відображена саме у лікарському свідоцтві про смерть, яке видається у встановленому законодавством порядку відповідальною особою, зокрема, судово-медичним експертом, а висновки комісії з спеціального розслідування викладені у акті проведення спеціального розслідування нещасного випадку від 28.12.2022, що причиною нещасного випадку ОСОБА_5 захворювання військовослужбовця зумовлено зловживанням спиртних напоїв, є не що іншим, як припущенням, яке не ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що з матеріалів справи не відслідковується належних та достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_5 дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, що мали своїм наслідком його смерть, а отже, висновок відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу та членам його родини є необгрутованим.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №802/1869/17-а, від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а, від 15 червня 2022 року у справі № 826/4813/18, від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19, від 09 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24, від 15 травня 2026 року у справі № 280/1655/25, від 20 травня 2026 року у справі №520/18046/25, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволено правильно, адже у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачам, при прийнятті оскаржуваного пункту 9 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 20.06.2025 № 54/в, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70).

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України – залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі № 460/13212/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

З.М. Матковська

Повний текст постанови складено 25.05.2026