Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №485/302/26 — Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 485/302/26

Провадження №2/485/291/26

РІШЕННЯ

іменем України

27 травня 2026 року м. Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Соловйова О.В.,

секретар судового засідання Гусарова І.М.,

за участю представника позивача - адвоката Чуб Т.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на майно та право постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом,

встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Чуб Т.В., звернулася до суду з позовом до Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на майно та право постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 4825781700:187:003:0003, для будівництва та обслуговування вище зазначеного житлового будинку. З метою оформлення спадкових прав позивач звернувся до Снігурівської державної нотаріальної контори, однак 17 жовтня 2025 року державним нотаріусом позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, у зв"язку з тим, що ним подано документ, який посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, а не право власності спадкодавця, а також 27 жовтня 2025 року державним нотаріусом позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, у зв"язку з відсутністю правовстановлюючого документу на нерухоме майно.

Посилаючись на те, що позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті батька, інших спадкоємців немає, просить визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті батька право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також право постійного користування земельною ділянкою площею 0,25 га, кадастровий номер 4825781700:187:003:0003, для обслуговування вказаного житлового будинку за вище зазначеною адресою.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Чуб Т.В. позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.

В судовому засіданні 13 травня 2026 року позивач, будучи допитаним в якості свідка, пояснив, що будинок АДРЕСА_1 побудував його батько. Поки будувався будинок вони проживали у діда, який жив по сусідству, а після закінчення будівництва він з батьками та сесторою проживали у вказаному будинку. Згодом він та сестра переїхали жити до м. Херсон, а батьки проживали в цьому будинку до своєї смерті.

Представник відповідача згідно з поданою заявою також просив справу розглядати у відсутність представника Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, позовні вимоги позивача визнають.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Максимівка Снігурівського району Миколаївської області помер батько позивача ОСОБА_2 , що підтверджується наданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 19 вересня 2006 року (а.с.10).

За життя, 09 липня 2004 року, ОСОБА_2 залишив заповіт, посвідчений секретарем виконкому Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області Чубатенко О.П. за реєстровим № 35, згідно з яким житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку надану для обслуговування житлового будинку за тією адресою, заповідав в рівних долях дочці ОСОБА_3 та синові ОСОБА_1 (а.с. 16 зворот -17).

Як вбачається з копії спадкової справи №109/07, заведеної в Снігурівській державній нотаріальній конторі Миколаївської області 10 листопада 2006 року після смерті ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину як спадкоємець за заповітом на підставі поданої ним до держнотконтори заяви протягом шестимісячного строку після смерті батька, яку прийнято та зареєстровано у книгу обліку спадкових справ за № 247. Родинні відносини зі спадкодавцем підтверджено наданою копією свідоцтва про народження позивача з даними відомостей про батьків серії НОМЕР_2 виданого 26 серпня 1957 року. Дружина померлого ОСОБА_4 (мати позивача) своєю заявою від 10 листопада 2006 року відмовилася від належної їй частки спадкового майна після смерті чоловіка на користь позивача ОСОБА_1 . Дочка померлого ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини за заповітом до нотаріуса не зверталася. Згідно довідки, виданої виконкомом Киселівської сільської ради Снігурівського району від 19 квітня 2007 року, померлий ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 1955 року по день свої смерті, разом з ним за вказаною адресою на момент смерті була зареєстрована та проживала лише дружина ОСОБА_4 18 травня 2007 року державним нотаріусом Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченого секретарем виконкому Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області 09 липня 2004 року за реєстровим № 36, на грошові вклади з відповідними відсотками та компенсаціями в Снігурівському відділенні Ощадного банку № 3255\02 Миколаївської області. Крім того, 18 травня 2007 року державним нотаріусом Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 4,70 га, кадастровий номер 4825781700:03:000:0046, розташованої в межах території Киселівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Інші спадкоємці за матеріалами спадкової справи відсутні (а.с. 81-94).

Мати позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 видане 03 жовтня 2016 року (а.с. 10).

17 жовтня 2025 року постановою завідувача Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_5 відмовлено у прийнятті документів для видачі свідоцтва позивачу про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, надану в постійне користування для будівництва і обслуговування житлового будинку, площею 0,2500 га, яка розташована в межах АДРЕСА_1 , яка залишилася після смерті ОСОБА_2 , у зв"язку з тим, що ним надано документ, який посвідчує право постійного користування землею, а не право власності спадкодавця (а.с. 29 зворот - 30).

Крім того, 27 жовтня 2025 року постановою завідувача Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Коваль Ю.В. відмовлено у прийнятті документів для видачі свідоцтва позивачу про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , у зв"язку з відсутністю правовстановлюючого документу на нерухоме майно (а.с. 34).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК України).

Згідно з ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

По положенню ст. ст. 1258, 1261 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України).

За п.3.1 листа Вищого Спеціалізованого Суду України від 16 травня 2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Позивач зазначає, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , був побудований його батьком на земельній ділянці, наданої йому на праві постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування землею, виданого 29 листопада 1993 року Киселівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі, визнання права.

Як вбачається з Державного акту (без серії та номеру), виданого Киселівською сільською Радою народних депутатів 29 листопада 1993 року на підставі рішення виконкому Киселівської сільської Ради народних депутатів Снігурівського району Миколаївської області від 15 жовтня 1993 року № 11, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 238, батькові позивача ОСОБА_2 було надано на праві постійного користування землю для обслуговування житлового будинку (а.с. 20-21).

Згідно даних Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6101165102025 сформованого 11 вересня 2025 року, державний акт від 29 листопада 1993 року також зазначено як документ, що посвідчує право ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою площею 0,2500 га, кадастровий номер 4825781700:18:003:0003, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 22-27).

Згідно копії технічного паспорта від 28 серпня 2025 року за реєстраційним номером у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:9188-0881-4511-9052, виготовленого Комунальним підприємством "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" на замовлення позивача, рік будівництва житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 - 1965 рік, тобто, в той період, коли нормами діючого в той час законодавства не було передбачено жодних реєстраційних дій щодо права власності на житло (а.с.31-33).

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що проживав в с. Максимівка. Будинок АДРЕСА_1 побудував батько позивача приблизно в 60-х роках, коли саме не пам"ятає, та у вказаному будинку проживав позивач з батьками та сестрою. Інших будинків в с. Максимівка батько позивача не будував та у власності не мав. Також пояснив, що номера будинків в селі почали присвоювати десь у 80-х роках.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що батьки позивача проживали в будинку АДРЕСА_1 , який і побудували самі, інших будинків в сселі не мали. Як будували будинок він не памятає оскільки був маленьким, але памятає як батьки позивача добудовували кухню.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що проживає в с. Киселівка з 1960 року. Батьки позивача побудували будинок АДРЕСА_1 , де проживали до своєї смерті. Інших будинків в селі не мали.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п.3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Слід зазначити, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Оцінюючи підстави виникнення права власності на новостворене майно суд враховує, що правовідносини щодо будівництва садових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року, а не нормами ЦК України від 16 січня 2003 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

Листом ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.03.2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" визначено, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

Згідно з п. 20 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі - Інструкція), яка втратила чинність 19 січня 1996 року, передбачалася реєстрація будинків і домоволодінь на підставі записів у погосподарських книгах.

У постанові від 06 листопада 2019 року в справі №559/375/16 Верховний Суд зазначив, що записи в погосподарських книгах визнавалися як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право власності. Під час вирішення питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди в порядку спадкування записи в погосподарських книгах оцінюються в сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

За звернення ОСОБА_9 в інтересах позивача до Киселівського старостинського округу Первомайської селищної ради Миколаївського району Миколаївської обалсті щодо надання витягу з погосподарської книги відносно житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , 05 листопада 2025 року старостою с. Киселівка та с. Максимівка І.Волько надано письмове повідомлення про те, що відповідно до наявних відомостей, погосподарські книги Киселівського старостинського округу були знищені, внаслідок бойових дій на території старостату у 2022 році, у зв"язку з цим надати витяг з погосподарської книги зазначеного будинку не є можливим (а.с. 29).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Належність спадкодавцю спірного житлового будинку підтверджується: актом № 60 обстеження від 05 листопада 2025 року комісії в складі старости с. Киселівка та с. Максимівка Первомайської селищної ради Миколаївського району Миколаївської обласі Волько І.І., спеціаліста категорії Киселівського старостинського округу Авраменко К.В. про те, що будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, яка була надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у постійне користування ОСОБА_2 , згідно державного акту на земельну ділянку виданий 29 листопада 1993 року (а.с. 28 зворот).

Довідкою, виданою виконкомом Киселівської сільської ради Снігурівського району від 19 квітня 2007 року, також підтверджується що ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 1955 року по день свої смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 92).

За даними відповіді КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" №4-585 від 28 серпня 2025 року, за замовленням позивача від 13 серпня 2025 року проведено інвентаризаційні роботи житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 . Право власності станом на 28 грудня 2012 року в Снігурівській філії КП "ММБТІ" не зареєстровано. За результатами обстеження, станом на 13 серпня 2025 року встановлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , знаходяться: А-1, житловий будинок, житлова площа 45,2 кв.м., загальна площа 66,3 кв.м.; Б-1 літня кухня, № 1 огорожа, № 2 хвіртка. Об"єкти самочинного будівництва відсутні (а.с. 30 зворот).

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6101165102025 від 11 вересня 2025 року, підтверджується що земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 4825781700:18:003:0003, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була надана в постійне користування ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вказаною адресою (а.с. 22-27).

Також, відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин далі Закон № 561-XII), постійним визнається землекористування беззаздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства,для ведення особистого підсобного господарства.

Відповідно до ст. 19 Закону № 561-XII, сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами, зокрема,для особистого підсобного господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст.23 Закону№ 561-XII).

У ст. 56 Закону № 561-XII зазначено, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара.

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з ч.1 ст. 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Суд бере до уваги позицію ВП ВС у постанові від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц, яка з урахуванням позиції ВП ВС, висловленій у постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 прийшла до наступного висновку.

Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18).

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Остільки, позивач довів наявність спадкового майна, підстави до його успадкування, неможливість реалізації спадкових прав у інший спосіб, беручи до уваги, що право постійного користування землею також відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, враховуючи що відповідач Заводська селищна рада позов визнала повністю, визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи, інтереси інших осіб, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та ухвалює про їх задоволення.

Судом перевірено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (довідка № 479068029 та № 479067496 від 27 травня 2026 року) житловий будинок та земельна ділянка за адресою по АДРЕСА_1 , під обтяженням, забороною чи в іпотеці не перебуває.

На прохання сторони позивача, суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Заводської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на майно та право постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування земельною ділянкою площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4825781700:18:003:0003, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею, виданого Киселівською сільською Радою народних депутатів 29 листопада 1993 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 238.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 27 травня 2026 року.

Суддя О. В. Соловйов