Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №320/1093/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року Справа № 320/1093/25

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у

Київській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - Відповідач), в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті основного розміру пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та доплати до пенсії за проживання в зоні радіоактивного гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплати основний розмір пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та доплати до пенсії за проживання в зоні радіоактивного гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.07.2024.

2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року позов задоволено повністю.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції прийняв до уваги рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі №4-р(І)/2024, а також актуальну правову позицію Верховного Суду та зазначив, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

Також суд зазначив, що Позивачка має право на підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення. Водночас, констатував, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 не застосовується як розрахункова величина, а тому прийшов до висновку, що Позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, стверджуючи, що 29.06.2021 Верховною Радою України на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(I)/2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-IX (далі - Закон № 1584-IX).

Апелянт також зазначає, що Позивачка отримує пенсію по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків внаслідок аварії на чорнобильській АЕС у розмірах, визначених чинним законодавством з урахуванням індексації, проведеної у 2022-2025 роках.

З цих та інших підстав Відповідач вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а від 18.03.2026 - призначено справу до судового розгляду.

5. У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні з наступних підстав.

7. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи, внаслідок захворювання, пов`язаного з аварією на Чорнобильській АЕС з 26.11.2020, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №1072170.

Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю II групи відповідно до статті 54 Закону №796-XII (у розмірі відшкодування фактичних збитків).

Позивачка зареєстрована та постійно проживає: с. Синява, Білоцерківського району Київської області, що підтверджується довідкою від 10.12.2024 №986/02-37. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 вказаний населений пункт відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 вказаний населений пункт відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Також, має статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986 (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане Київською облдержадміністрацією 23.01.1998 року.

На запит представника Позивачки щодо нарахування та виплату основного розміру пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та доплати до пенсії за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення листом від 27.12.2024 №1000-0202-8/199900 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило позивачу в нарахуванні та виплаті вказаного підвищення до пенсії, оскільки Законом України від 04.02.2016 №987-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39, відповідно до якої громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Зміни, внесені Законом №987-VIII, на предмет неконституційності Конституційним Судом України не розглядались та неконституційними не визнавались.

Не погоджуючись з відмовою Відповідача у нарахуванні та виплаті пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій та доплати до пенсії за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.ст. 39, 54 Закону №796-XIІ, Позивачка звернулася до суду з позовом.

8. Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон 796-ХІІ), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом № 796-ХІІ.

За змістом статті 1 Закону № 796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.

Так, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№ 1788 - XII).

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, яким статтю 54 Закону № 796-XII викладено у такій редакції:

«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».

Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.

Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону № 2136-VIII.

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону № 2136-VIII, Конституційний Суд України Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.

На виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон № 1584-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, за змістом частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-ІХ) розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності - 6000 гривень;

для II групи інвалідності - 4800 гривень;

для III групи інвалідності - 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.

Щодо доплати до пенсії

Стаття 39 Закону № 796-ХІІ?у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

28 грудня 2014 року прийнято?Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VII?(далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року та п.п. 7 п. 4 розділу І якого внесено зміни до?Закону № 796-ХІІ?шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

01 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04.02.2016 № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Разом з тим,?рішенням Конституційного Суду України від 17.07. 2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають?Конституції України, зокрема, п.п. 7 п. 4?розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення п.п. 7 п. 4?розділу І Закону № 76-VІІІ?визнані неконституційними та втрачають чинність з дня?ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом ч.ч 2 і 3?ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають?Конституції України?або якщо була порушена встановлена?Конституцією України?процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.?Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

При цьому,?Закон № 796-ХІІ?не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано?Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-ХІІ?(далі - Закон № 791а-ХІІ), ст. 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.

Частина 1 цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме:

1) зона відчуження;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення;

3) зона гарантованого (добровільного) відселення;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ч.ч. 2, 3?ст. 2 Закону № 791а-ХІІ?повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 року № 106.

Пунктом 2?розділу І Закону № 76-VІІІ?у?ст. 2 Закону № 791а-ХІІ?внесено зміни, якими абз. 5 ч. 2?ст. 2 цього Закону?виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року.

Отже, з 1 січня 2015 року?стаття 2 Закону № 791а-ХІІ?визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених?Законом № 791а-ХІІ.

Законом № 76-VIII?виключено також?статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Водночас,?Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивача до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають?Конституції України? (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I?Закону № 76-VIII.

В свою чергу, зміни, внесені?Законом № 76-VIII?до?Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались.

Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція?ст. 2 Закону № 791а-ХІІ?не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік», установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Висновки суду апеляційної інстанції.

9. Щодо перерахунку та виплати основного розміру пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком

Переглядаючи рішення суду першої інстанції з урахуванням доводів Апелянта, колегія суддів відзначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

У цьому рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, свого Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону №230/96-ВР.

Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду, Верховний Суд у постанові від 11.12.2024 у справі №240/1121/24 дійшов до висновку, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону № 796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені статтею 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-IX ) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.

Врахувавши зазначене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає необґрунтованою позицію Апелянта щодо відсутності підстав для перерахунку пенсії Позивачки та застосування норми статті 54 Закону № 796-XII у редакції, яка передбачає її право на отримання пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Позивачки про визнання протиправними дій та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до вимог ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених коштів.

Аналогічні правові висновки сформовано Верховним Судом в релевантній щодо цієї справи судовій практиці, зокрема у постановах від 16.12.2024 у справі № 120/1225/24, від 18.12.2024 у справі № 240/2273/24.

10. Щодо доплати до пенсії за проживання в зоні радіоактивного гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат

Системний аналіз наведених правових норм надає підстави стверджувати, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39?Закону, яка була чинною до 01.01.2015. Відтак з моменту?ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018?відновлено право відповідної категорії осіб на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що відповідно до?рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018?та?ст. 39 Закону № 796-ХІІ?із 17.07.2018 особа має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39?Закону, а не Постановою №1210, яка є актом нижчої юридичної сили у порівнянні із Законом.

Оскільки Позивачка є непрацюючим пенсіонером, зареєстрована та постійно проживає: с. Синява, Білоцерківського району Київської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що Апелянтом не оспорюється, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у Позивачки права на спірну доплату.

Водночас, 06.12.2016 був прийнятий?Закон № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що набрав чинності 01.01.2017.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим?Законом?не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Отже, норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі?статті 39 Закону № 796-ХІІ??встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №?240/19227/21.

Згідно з частиною п`ятою?статті 242 КАС України?при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, а не двом мінімальним заробітним платам.

Однак, попри правильні висновки суду, викладені його у мотивувальній частині, суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги про визнання протиправними дій Відповідача та зобов`язання його здійснити Позивачці перерахунок та виплату пенсії з урахуванням доплати до пенсії за проживання в зоні радіоактивного гарантованого добровільного відселення у розмірі саме двох мінімальних заробітних плат, а не прожиткових мінімумів. Отже, рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає зміні.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року оскаржується ГУ ПФУ у Київській області в повному обсязі. Однак, Апелянт не зазначає жодних доводів щодо помилковості висновків суду першої інстанції в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308 КАС України).

Аналізуючи всі доводи апеляційних скарг, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

11. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року - без змін.

12. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року - змінити в резолютивній частині.

Викласти абзац другий та третій резолютивної частини рішення суду у наступній редакції:

« 2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті основного розміру пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та доплати до пенсії за проживання в зоні радіоактивного гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплати основний розмір пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та доплати до пенсії за проживання в зоні радіоактивного гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.07.2024.»

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 26 травня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев