Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №473/1151/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1151/26

РІШЕННЯ

іменем України

"27" травня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої – судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,

представника позивачів ОСОБА_1 ,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради, Дробинської Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення та стягнення аліментів на дітей, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , інтереси яких представляє ОСОБА_1 , звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення - перебування на утриманні. Просили встановити факт перебування неповнолітніх дітей, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на утриманні позивача, ОСОБА_2 , а також стягнення аліментів з ОСОБА_5 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, представниця позивачів зазначає, що ОСОБА_2 з 2021 року здійснює постійне виховання, утримання та забезпечення належних умов проживання малолітніх дітей – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із ним однією сім`єю та перебувають на його повному матеріальному забезпеченні.

Позивач фактично виконує усі батьківські функції щодо дітей: забезпечує їх харчуванням, одягом, лікуванням, навчанням, створює належні побутові умови для проживання та розвитку, бере безпосередню участь у їх вихованні, духовному та моральному розвитку, піклується про їх психологічний стан та соціальну адаптацію. Діти сприймають ОСОБА_2 як рідного батька, називають його «татом», мають із ним тісний емоційний зв`язок та перебувають під його постійною опікою.

Водночас біологічний батько дітей – ОСОБА_4 – протягом тривалого часу самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні дітей, не підтримує з ними регулярного спілкування, не цікавиться їх життям, здоров`ям, навчанням та розвитком, матеріальної допомоги на їх утримання не надає, участі у забезпеченні їх потреб не бере. Після припинення спільного проживання з матір`ю дітей відповідач фактично припинив будь-які сімейні відносини з дітьми.

Представник позивачів звертає увагу суду на те, що з початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України відповідач залишився проживати на тимчасово окупованій території Херсонської області, не вживав жодних заходів для підтримання зв`язку з дітьми, не надавав їм матеріальної чи моральної допомоги, не сприяв їх евакуації у безпечне місце та повністю самоусунувся від участі у їх житті.

Натомість саме ОСОБА_2 забезпечив дітям стабільні та безпечні умови проживання, належне матеріальне забезпечення, можливість навчання та розвитку, що підтверджується письмовими доказами, характеристиками, довідками навчальних закладів, довідками ВПО, а також показаннями свідків та іншими матеріалами справи.

Позивачі вважають, що встановлення факту виховання та утримання дітей вітчимом має істотне юридичне значення, оскільки безпосередньо пов`язане із захистом прав та законних інтересів малолітніх дітей, підтвердженням фактичних сімейних відносин, а також забезпеченням реалізації прав позивача як особи, яка фактично здійснює їх виховання та матеріальне забезпечення.

Чинним законодавством України не передбачено іншого порядку встановлення такого юридичного факту, а тому його підтвердження можливе виключно у судовому порядку. Встановлення зазначеного факту не суперечить інтересам дітей, відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини та спрямоване на належний правовий захист сімейних правовідносин, що фактично склалися між позивачем та малолітніми дітьми.

Ухвалою суду від 20 березня 2026 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Цивільним процесуальним законодавством віднесено до юрисдикції суду розгляд справ про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Закон передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18.

Таким чином, метою встановлення юридичного факту того, що ОСОБА_2 як відчим фактично здійснює виховання та утримання малолітніх дітей, є належне оформлення та реалізація передбачених законодавством України соціальних прав, гарантій, пільг і видів державної допомоги, у тому числі як для багатодітної сім`ї, а також забезпечення прав та законних інтересів дітей.

Встановлення такого факту має істотне значення для підтвердження складу сім`ї позивача та фактичного перебування малолітніх дітей на його утриманні, що безпосередньо впливає на обсяг соціальних, житлових, трудових та пенсійних прав, гарантованих державою.

Невстановлення зазначеного юридичного факту фактично позбавляє заявника та дітей можливості реалізувати гарантовані державою права та пільги, що суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, закріпленому у законодавстві України та міжнародно-правових актах.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 вказала, що справи про встановлення фактів, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Встановлення юридичних фактів, які стосуються прав інших осіб, відбувається за правилами загального позовного провадження (справа №:551/812/23 від 04.12.2024).

Ухвалою суду від 01 квітня 2026 року залучено третьою особу Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області та витребувано висновок від останнього.

06 травня 2026 року на адресу надійшли пояснення від Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, в яких заначено про неможливість надати висновку про доцільність встановлення факту утримання та виховання малолітніх дітей.

В судове засідання з`явилася представник позивачів ОСОБА_1 , підтримала позовні вимоги.

В судове засідання з`явився представник третьої особи, який не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради, Дробинська Н.В., просила відмовити в задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту, що має юридичне значення.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, судом належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, судом належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали заяви, пояснення третіх осіб, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступне.

Щодо вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у них народилися діти – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, наявними в матеріалах справи (а. с. 36,40).

Судом також встановлено, що з квітня 2021 року сторони припинили спільне проживання та ведення спільного господарства, після чого малолітні діти залишилися проживати разом із матір`ю – ОСОБА_3 .

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 2021 року ОСОБА_2 проживає разом із ОСОБА_3 та малолітніми дітьми, здійснює їх фактичне виховання та матеріальне утримання, забезпечує належні умови для проживання, навчання та розвитку дітей. (а. с. 42(свідоцтво про шлюб), а. с. 38 (свідоцтво про народження ОСОБА_7 ).

13.06.2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5, ОСОБА_3 офіційно не працевлаштована, трудову діяльність не здійснює, отримує пенсійне забезпечення.

Разом із тим, з огляду на відсутність постійного самостійного доходу, окрім пенсійних виплат, ОСОБА_3 фактично перебуває на матеріальному утриманні свого чоловіка, який забезпечує сім`ю необхідними коштами для проживання, харчування, лікування, оплати комунальних послуг та інших повсякденних потреб.

Згідно з довідками навчальних закладів, характеристиками, довідками ВПО та іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, діти проживають разом із позивачами, перебувають на повному матеріальному забезпеченні ОСОБА_2 , навчаються у навчальному закладі та мають належні умови для виховання й розвитку.

Судом встановлено, що біологічний батько дітей, ОСОБА_4 , тривалий час не бере участі у вихованні та утриманні дітей, матеріальної допомоги не надає, з дітьми не спілкується та окремо проживає на тимчасово окупованій території Херсонської області.

Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, а також узгоджуються між собою та не спростовані належними і допустимими доказами.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні (п.2 ч.1 ст.315 ЦПК України). У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

Зі змісту вказаної статті вбачається, що суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Як слідує з п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 №5, встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Відповідно до ч.2, ч.4 ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом 5 пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.09.1999 у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Факт, що ОСОБА_2 утримує неповнолітніх дітей, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , підтверджено наступними матеріалами справи:

- довідкою про реєстрацію місця проживання дітей із позивачами(а. с. 67,69);

- довідкою зі школи, з яких вбачається, що навчанням та вихованням дітей займається вітчим і мати;

- довідкою про розмір заробітної плати заявника, який дозволяє йому утримувати дітей на належному рівні;

- довідками-характеристиками з місця праці, які підтверджують, що вихованням дітей займаються мати та вітчим.

Згідно з ч.1ст.260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1ст.268 СК України).

Між тим, суд роз`яснює, що «обов`язок утримання» та «факт перебування на утриманні» – поняття різної правової природи. Факт перебування на утриманні означає, що особа отримувала регулярну матеріальну допомогу від іншої особи, яка була основним джерелом її існування. Утримання – це фактична фінансова залежність. Людина вважатиметься утриманцем, якщо допомога була для неї основним або єдиним джерелом існування. Утриманець – це не лише член сім`ї, який проживав разом. Закон і судова практика виходять із того, що визначальним є не статус, а реальна потреба в матеріальній підтримці та залежність від неї. Тому утриманцем може бути будь-яка людина, щодо якої буде доведено, що допомога була основним джерелом його існування. Окремим випадком є ситуації, коли утриманець не перебував у родинних відносинах, але фактичні обставини свідчать про регулярну і суттєву допомогу. У таких справах суди оцінюють не формальний статус, а реальний зміст відносин і доведеність фінансової залежності. Для спадкових справ має значення також тривалість утримання – не менше одного року до смерті, що є передумовою для позачергового спадкування. Суди оцінюють не лише період, але й сталість допомоги та те, наскільки вона була визначальною для життя утриманця.

Аналізуючи наявні у справі докази суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 утримує неповнолітніх - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд додатково роз`яснює, статтею 51 Конституції України визначено, що дитинство охороняється державою. Охорона прав дітей в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом, закріпленим у положеннях Закону України «Про охорону дитинства». Держава забезпечує права дітей, базуючись на міжнародних стандартах, зокрема відповідній Конвенції ООН. В умовах війни особлива увага приділяється захисту дітей.

Діти мають усі права людини незалежно від свого віку та будь-яких інших обставин. Водночас, діти, зважаючи на їх стан розвитку, потребують особливого піклування про їх здоров`я, гідність та безпеку, захист права на належні умови життя та освіти.

Держава, суспільство мають забезпечити якнайкращий фізичний, інтелектуальний та духовний розвиток дітей, здійснюючи розвиток культури і спорту, дбаючи про належний стан закладів здоров`я та медичної допомоги, формуючи ефективну освітню траєкторію, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, готувати її до самостійного життя та праці.

Держава повинна гарантувати дитині право на гідність, рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, на охорону здоров`я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров`я, сприяти створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

Тож даними у справі доказами підтверджено, що позивач ОСОБА_2 фактично здійснює систематичне та основне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей. Сукупність досліджених доказів є достатньою та взаємопов`язаною, що дає підстави для висновку про наявність правових підстав для встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні позивача.

Щодо вимоги про стягнення аліментів.

Суд встановив, що позивачка та відповідач є батьками неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають з матір`ю та вітчимом, знаходяться на утриманні ОСОБА_2 .

Як роз`яснено судом вище, «обов`язок утримання» та «факт перебування на утриманні» – поняття різної правової природи. Факт перебування дітей на утриманні вітчима ОСОБА_2 не звільняє їх батька, ОСОБА_4 , від обов`язку їх утримання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Поняття «інтереси дитини» чітко не визначається національним законом, оскільки запроваджено не для загального типу дитини, а для конкретних дітей, щодо яких уповноваженому суб`єкту необхідно приймати рішення, з їхніми унікальними індивідуальними особливостями, їхніми реальними потребами, різними рівнями зрілості, внутрішніми ресурсами, досвідом і здатністю налагоджувати стосунки.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти)присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Отже, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти, матеріалами справи підтверджується проживання дитини з матір`ю.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 181 та ч. ч. 1-3 ст. 183 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той з батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

За правовою природою аліменти – це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц,від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20.

Отже за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків із утримання неповнолітніх дітей, зокрема, сплати аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені у частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182СК України).

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я, матеріальне становище дитини та платника аліментів, наявність в останнього інших осіб на утриманні, інші обставини.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на двох дітей не може бути меншим, ніж однієї третини платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, дана норма закріплена у статті 183 СК України.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач може щомісячно сплачувати аліменти на утримання дитини у визнаному ним розмірі - 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

Стягнення аліментів починається з дати подачі позову до суду та припиняється з досягненням дітьми повноліття.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

В силу ст. 141 ЦПК України з відповідача також підлягають стягненню на користь державного бюджету 1 211,20 грн судового збору.

Керуючись ст.ст.2, 4, 13, 19, 76-82, 89, 141, 263-265, 267, 268, 273, 293, 294, 315-319, 351-352, 354 ЦПК України, суд, -

Ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Вознесенської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення та стягнення аліментів на дітей – задовольнити.

Встановити факт перебування неповнолітніх дітей – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні військовослужбовця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Стягувати з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 РНОКПП: НОМЕР_3 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ), щомісячно кошти (аліменти) на утримання неповнолітніх дітей – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 16 березня 2026 року і до повноліття дітей.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір на користь держави (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106), код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) у розмірі 1 331 гривень 20 копійок.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Повний текст рішення складено 27 травня 2026 року.

Суддя: М. С. Булкат