Вирок від 25 травня 2026 р. у справі №127/3305/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/3305/26

Провадження № 1-кп/127/88/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці кримінальне провадження № 62025240040005030 від 19.11.2025 по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця РФ, с. Нова Чара, Каларського району Читінської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, раніше судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 382 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби призваним за призовом під час мобілізації, в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, всупереч вимогам ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області, яка набрала законної сили 23.07.2025, вже 26.07.2025 у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у не встановленому в ході досудового розслідування місці, діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, повторно, без поважних причин, в умовах воєнного стану, до розташування військової частини НОМЕР_2 не прибув. Таким чином ОСОБА_4 не з`явився до місця несення служби без поважних причин та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби в період до 03.12.2025, коли був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, згідно ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.07.2025 у справі №147/1118/25 ОСОБА_4 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407, на підставі ч. 1 ст. 401 КК України та зобов`язано його невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання ухвалою суду законної сили, прибути до військової частини НОМЕР_2 для продовження проходження військової служби. Діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаної ухвали суду та будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання ухвали суду щодо прибуття до військової частини НОМЕР_2 , маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, ОСОБА_4 у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, перебуваючи у невстановленому в ході досудового розслідування місці, без поважних причин до розташування військової частини НОМЕР_2 не прибув, таким чином не з`явився до місця несення служби та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєних злочинах не визнав. Повідомив, що раніше вперше самовільно залишив військову частину НОМЕР_3 у зв`язку з тим, що не міг там пройти лікування. За рішенням суду в липні 2025 року на протязі 7-ми днів мав прибути до військової частини НОМЕР_2 . Зазначив, що двічі приходив до вказаної військової частини. Спершу приходив, але на той час у нього були відсутні документи, тому чергові військовослужбовці записали його дані до журналу і сказали, що їм потрібна ухвала суду. Потім він пішов до СІЗО, де запитав за ухвалу суду. Там йому повідомили, що ухвалу може надати лише той суд, який прийняв рішення, тобто Тростянецький районний суд Вінницької області, який знаходиться в смт Тростянець. Оскільки він не мав змоги туди поїхати, він повернувся до військової частини НОМЕР_2 , де зі слів обвинуваченого, йому повідомили, що без ухвали суду його не приймуть до вказаної частини. ОСОБА_4 надав пояснення, згідно яких в подальшому він прийняв для себе рішення піти та влаштуватись на роботу, однак в майбутньому планував повернутись до служби. Додатково пояснив суду, що до військової служби правопорядку він не звертався, тому що мобільного зв`язку не мав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що він перебуває на посаді військового-сержанта рекрутера у військовій частині НОМЕР_2 . Пояснив суду, що особисто ОСОБА_4 не бачив, але виписував на нього відповідні документи. Командир їхньої військової частини видав згоду на проходження ОСОБА_4 військової служби у них, тому що раніше ОСОБА_4 перебував у СЗЧ. Зазначив, що ОСОБА_4 раніше до них не звертався, не пам`ятає особисто, щоб обвинувачений до них приходив, оскільки їх контролюють з прокуратури чи прибули військовослужбовці. З приводу того чи проводив співбесіду з ОСОБА_4 свідок не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_7 повідомив суду, що він перебуває на посаді офіцера з розшуку ЗВ ВСП. В обличчя ОСОБА_4 він знає, також йому відомі анкетні дані останнього, знає що він був у СЗЧ. Додатково повідомив, що з військової частини НОМЕР_2 надійшло повідомлення, що ОСОБА_4 на виконання ухвали суду не з`явився до військової частини, тому ними було прийнято рішення передати його дані до поліції для розшуку. Самостійно ОСОБА_4 до військової частини не з`явився, його виявили та затримали у грудні 2025.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що він перебуває на посаді начальника організації охорони і розшуку ЗВ ВСП. Свідок повідомив суду, що раніше бачив ОСОБА_4 як військовослужбовця, який перебував у СЗЧ. Зазначив, що вони отримали лист з в/ч НОМЕР_2 і ухвалу суду про те, що ОСОБА_4 не прибув до військової частини на виконання ухвали суду. Дані події мали місце в літку 2025, а до них ОСОБА_4 прибув на початку грудня 2025.

Свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що перебуває на посаді начальника відділу рекрутингу військової частини НОМЕР_2 та працює з 22.01.2025 в даній частині. Пояснив суду, що вони в липня 2025 року надавали ОСОБА_4 письмову згоду на проходження ним військової служби. Йому відомо, що суд звільнив ОСОБА_4 з-під варти ще влітку 2025, з того часу ОСОБА_4 до їх частини не з`являвся. Саме тому вони повідомили до ВСП про неявку обвинуваченого.

Свідок ОСОБА_10 , якого було допитано в судовому засіданні, пояснив суду, що він перебуває на посаді водія забезпечення рекрутингу в/ч НОМЕР_2 . Свідку відомо, що була письмова згода на продовження служби ОСОБА_4 у їх частині. Зазначив, що у розташуванні їх частини ОСОБА_4 він не бачив та не пам`ятає чи приходив останній з метою повернення для проходження служби.

В судовому засіданні також були досліджені докази, надані сторонами кримінального провадження.

Відповідно до витягів з ЄРДР від 19.11.2025, 08.12.2025, 09.12.2025 встановлено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після набрання законної сили ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.07.2025 у справі № 147/1118/25, якою його було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, на підставі ч. 5 ст.401 КК України, діючи умисно, в порушення зобов`язань покладеною на нього вказаною ухвалою суду, протягом 72 годин не з`явився для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 , службові обов`язки не виконує та проводить час на власний розсуд не пов`язаний з проходженням військової служби.

Згідно повідомленням про кримінальне правопорушення від 14.11.2025 вбачається, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 проведена перевірка за фактом невиконання рішення суду та неприбуття до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби солдатом ОСОБА_4 .

Відповідно до ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.07.2025 клопотання прокурора задоволено та звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадженні №62025240040002249, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.05.2025 – закрито.

На підставі ст. 288 КПК України, зобов`язано солдата ОСОБА_4 не пізніше 72 годин після набрання ухвалою законної сили прибути до військової частини НОМЕР_2 для проходження військової служби.

В той же час, відповідно до листа командира військової частини НОМЕР_2 від 12.11.2025 № 1579/7/17390 встановлено, що солдат ОСОБА_4 не виконав ухвалу Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.07.2025 та у визначений термін не прибув до розташування військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби, на телефонні дзвінки не відповідає, обов`язки військової служби не виконує, а час проводить на власний розсуд.

Згідно відповіді т.в.о. начальника-штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_2 , станом на 12.11.2025 року, до розташування військової частини ОСОБА_4 не прибував та в списках особового складу військової частини НОМЕР_2 не рахується.

Актом службового розслідування щодо самовільного залишення розташування базового табору військової частини НОМЕР_3 старшим солдатом ОСОБА_4 від 08.05.2025 встановлено, що правопорушення сталося з вини військовослужбовця ОСОБА_4 , причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення є особиста недисциплінованість старшого солдата ОСОБА_4 .

Згідно зобов`язання від 16.07.2025 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язується невідкладно, але не пізніше 72 год після набрання ухвалою законної сили, прибути до військової частини НОМЕР_2 , для проходження військової служби відповідно до ухвали від 15.07.2025 Тростянецького районного суду Вінницької області.

Протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 08.12.2025 встановлено, що 08.12.2025 о 19:05 год було затримано згідно ч.4 ст.208 КПК України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч.1 ст. 382 КК України. Клопотань, заяв чи скарг від затриманого не надходило. Протокол було складено у присутності понятих та захисника.

Згідно протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 22.01.2026, вилучено копії матеріалів судової справи №147/1118/25 та диск СD-R із надписом «147/1118/25 ОСОБА_4 », який було оглянуто згідно протоколу огляду документу від 23.01.2026.

На запит захисника обвинуваченого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 , суду надано та досліджено відповідь т.в.о. начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_2 , згідно якої в тому числі у період з 17.07.2025 по 21.07.2025 журнал обліку відвідувачів у військовій частині НОМЕР_2 не вівся.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

В достовірності та об`єктивності досліджених судом доказів у суду сумніву не виникає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достатніми.

Будь-яких протиріч у досліджених доказах, що мають істотне значення для висновків суду, не встановлено.

При цьому суд зауважує, що під час судового розгляду даного кримінального провадження судом були створені всі необхідні умови для виконання сторонами обвинувачення і захисту їхніх процесуальних обов`язків і здійснення прав, у тому числі і права на захист.

Оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів доведена як письмовими доказами, зокрема матеріалами службового розслідування щодо неприбуття на службу без поважної причини понад три доби та умисне невиконання ухвали суду, що набрала законної сили, так і показаннями допитаних судом свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є послідовними та повністю узгоджуються між собою і з письмовими доказами.

Щодо показань обвинуваченого, то ОСОБА_4 фактично не заперечує нез`явлення на службу без поважних причин, тривалістю понад 3 доби хоча вважає, що в його діях не було наміру переховуватися. Однак протилежного суду стороною захисту не доведено.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), Series А, заява № 25, від 18.01.1978, пункт 161, та «Коробов проти України», заява № 39598/03, від 21.07.2011, пункт 65, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Будь-яких вагомих, достовірних доказів, які надають розумні підстави сумніватися у доведеності вини ОСОБА_4 , у судовому засіданні не встановлено.

При кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к, відповідно до якої кваліфікація злочину – це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Самовільне залишення військової частини та нез`явлення вчасно на службу без поважних причин полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об`єктивні можливості для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно до частини не з`являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк. При цьому нез`явлення вчасно на службу само по собі не утворює складу злочину, який пов`язаний із нез`явленням вчасно на службу та формується тільки за відсутності поважних причин такого вчинку.

Поважними причинами нез`явлення вчасно на службу можуть бути: хвороба військовослужбовця, його родичів, перешкоди стихійного характеру, поломка транспортного засобу та інші причини. Питання щодо наявності поважних причин нез`явлення вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи.

Початком нез`явлення вчасно без поважних причин на службу для всіх категорій військовослужбовців вважається закінчення встановленої тривалості правомірного перебування поза службою.

Під розташуванням військової частини розуміється територія, на якій розташовано підрозділи та служби частини.

Місце служби – це будь-яке місце, яке збігається з розташуванням військової частини та визначене військовослужбовцю для виконання обов`язків з військової служби протягом встановленого часу, або місце, де він повинен перебувати за наказом або за розпорядженням командування.

Крім того, суд приходить до переконання, що обвинуваченому було відомо про рішення Тростянецького районного суду Вінницької області, він був присутній при розгляді клопотання прокурора, в матеріалах справи міститься зобов`язання останнього, згідно з якими він зобов`язується прибути не пізніше 72 год після набрання ухвалою законної сили до військової частини НОМЕР_2 .

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та вважає, що його дії вірно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК, тобто у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та ч. 1 ст. 382 КК України, тобто в умисному невиконанні ухвали суду, що набрала законної сили.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.

Відтак, суд, за внутрішнім переконанням, дійшов висновку про те, що встановлені судом обставини дозволять ухвалити обвинувальний вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями, викладеними у пунктах 1, 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами та доповненнями), а також виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

За правилами кримінального закону покарання, призначене особі за вчинене кримінальне правопорушення, має бути законним і справедливим. Законність покарання означає, що його має бути призначено особі відповідно до вимог цього закону, а справедливість покарання визначається принципом його домірності, тобто необхідності його визначення судом саме у тому виді й розмірі, яке, з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, буде необхідним та достатнім для її виправлення й попередження нових кримінальних правопорушень.

На підставі вимог статті 65 КК України суд призначає покарання за вчинене кримінальне правопорушення відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до характеризуючих даних ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності притягувався, перебував на обліку в психіатричному відділенні №19 з 16.10.2025 по 06.11.2025, на момент вчинення інкримінованого злочину був військовослужбовцем, відповідно до довідки селищного голови ОСОБА_12 скарги та заяви на адресу селищної ради відносно ОСОБА_4 не надходили.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшували б покарання обвинуваченого не встановлено.

Обставинами, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжували б покарання ОСОБА_4 є вчинення злочинів особою повторно та вчинення злочинів з використанням умов воєнного стану.

Відповідно до положень статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, а також не має на меті завдання фізичних страждань або приниження людської гідності.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням обставин справи (злочини вчинено військовослужбовцем ЗСУ в умовах воєнного стану), тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (відповідно до ст. 12 КК України, злочин вчинений за ч.5 ст.407 КК України є тяжким злочином), відсутність шкоди від злочинів, особи обвинуваченого (раніше судимий, перебував на обліку в психіатричному відділенні), який не визнав всі обставини вчинених злочинів, викладені в обвинувальному акті, хоча й не заперечував факту нез`явлення на службу, також враховуючи відсутність пом`якшуючих та обтяжуючу обставину, з метою захисту прав і законних інтересів особи, суспільства і держави, зважаючи на вимоги справедливості і мету правосуддя, враховуючи позицію сторін судового провадження щодо необхідної міри покарання, суд дійшов переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Саме таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, є гуманним, справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому, досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року. При цьому, визначене покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Крім того, суд вважає необхідним зауважити, що нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та умисне невиконанні ухвали суду, що набрала законної сили без поважних причин в умовах воєнного стану, так своїми діями діючий військовослужбовець подає іншим військовослужбовцям ганебний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, що в свою чергу підриває не лише боєготовність військових формувань, але й авторитет Збройних Сил України в цілому.

Відповідно до протоколу затримання ОСОБА_4 було затримано 08.12.2025.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 10.12.2026 по справі № 127/386973/25 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Тому з урахуванням положень ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_4 необхідно зарахувати у строк покарання період його попереднього ув`язнення під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, з моменту його фактичного затримання і по дату набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Накладені арешти, речові докази та процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 50, 65, 66, 382, 407 КК України, ст. ст. 371, 373, 374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.382, ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік;

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом частково складання покарань, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання період його тримання під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з моменту його фактичного затримання - 08.12.2025 і по дату набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дати набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Не пізніше наступного дня після ухвалення, копію вироку направити учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

Суддя: