Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №524/3431/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/3431/25 Номер провадження 22-ц/814/1223/26Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Полтава цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Єрмоленка Олександра Віталійовича на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2025 року позивач звернувся з вказаним позовом до суду першої інстанції, у якому просив стягнути з відповідача на його користь аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є особою з інвалідністю третьої групи, перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Автозаводського району департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради та отримує щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 2361 грн.

Крім соціальної допомоги єдиним його доходом є виплата за оренду земельного паю, яку отримує один раз на рік. Однак, коштів на достатній рівень життя не вистачає.

Незважаючи, що його син зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , всі витрати по сплаті комунальних послуг сплачує одноособово.

В той же час, його син ОСОБА_2 , який є особою працездатного віку, матеріальної допомоги не надає. Оскільки через інвалідність не має змоги працювати, розмір соціальної допомоги є недостатнім для забезпечення власних потреб, оплати комунальних послуг, тому потребує матеріальної допомоги.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання у розмірі 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 24 березня 2025 року і довічно.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення в частині стягнення сум платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на його утримання у розмірі 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 24 березня 2025 року і довічно.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_2 – адвокат Єрмоленко Олександр Віталійович, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що суд не взяв до уваги майновий стан позивача та наявність у його власності рухомого та нерухомого майна.

Вказував, що позивач користується його пільгами по сплаті комунальних послуг у розмірі 75%, оскільки відповідач є учасником бойових дій.

Також вказував, що матеріали справи не містять жодного належного підтвердження про те, що позивач потребує матеріальної допомоги на своє утримання у зв`язку із станом здоров`я.

Звертає увагу, що пояснення позивача про його незадовільний матеріальний стан є необґрунтованими, непідтвердженими, та такими, що є абсолютно надуманими, та помилково взяті судом першої інстанції до уваги.

Вважає, що лише факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Позивач ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю третьої групи та отримує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_2 . Згідно довідки управлінні соціального захисту населення Автозаводського району департаменту соціального захисту населення Кременчуцької міської ради № 613 від 18.03.2025 року, розмір державної соціальної допомоги за період з січня 2024 по грудень 2024 становить 28332 грн.

Відповідно до довідки від 18.03.2025 року № 1603-25-05375 з державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу за період з січня 2024 року по грудень 2024 року, крім, державної соціальної допомоги позивачем ОСОБА_1 у серпні 2024 одержано дохід у розмірі 14314,38 грн. за надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Судом встановлено наявність у ОСОБА_1 нерухомого та рухомого майна, а саме: житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,246 га за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіля Volkswagen, 70Х02А, д.н. НОМЕР_3 , мотоциклу Musstang MT 125-8, має у власності гараж в автогаражному кооперативі «Молодіжний», площею 36 кв.м.

Згідно довідки про доходи виданої бухгалтерським бюро MG Маржена Гібас відповідач ОСОБА_2 здійснює одноособову підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_3 , з 09.09.2024 року. Розмір доходу за період з 01.01.2025 по 31.05.2025 року становить 13017,49 злотих.

ОСОБА_2 має у власності земельну ділянку площею 2,0 га, яка розташована в Семенівському районі Полтавської області для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в оренді ФГ «Білоцерківець».

Згідно листа ФГ «Білоцерківець» від 02.07.2025 року № 56 земельна ділянка площею 2,0 га, що належить ОСОБА_2 знаходиться в оренді господарства з 18.08.2021 року. Виплата орендної плати за 2022-2026 роки проведена із каси господарства по видатковому касовому ордеру від 16.11.2021 р. № 83 в сумі 33748,20 грн.

Також встановлено, що згідно укладеного договору безпечного іпотечного кредиту від 15.02.2024 р. ОСОБА_2 надано іпотечний кредит на придбання житла у розмірі 435000 злотих з 15.02.2024 р.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд врахував наявність у позивача інших дітей - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , від яких він може отримувати матеріальну допомогу, врахував розмір доходу позивача, наявність нерухомого та рухомого майна, а також матеріальне становище відповідача, наявність у нього кредитних зобов`язань.

При ухваленні рішення,місцевий суд виходив з того, що позивач є непрацездатним, особою з інвалідністю, розмір його доходу 3560 грн щомісячно. Місцевий суд врахував стан здоров`я позивача, умови проживання та постійні витрат на ліки та комунальні послуги, та прийшов до висновку, що матеріальний стан позивача не може задовольнити його життєві потреби, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений в статті 51 Конституції України. Дана конституційна норма знайшла своє відображення і в Сімейному кодексі України (статті 202-206).

Так, згідно ч.1 ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тлумачення ст. 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх «дітей» утримувати своїх батьків виникає на підставі сукупності наступних умов - походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення), непрацездатність матері, батька та потреба матері, батька в матеріальній допомозі.

Відповідно до п.21Постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", зазначено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст.204 СК). Згідно з ч.2ст.205 СК при визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків необхідно враховувати можливість отримання ними матеріальної допомоги від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, а також від дружини, чоловіка та своїх батьків.

Таким чином, право на утримання від дочки, сина - мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо.

Під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц).

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №757/52096/18.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скаргищодо наявності у позивача рухомого та нерухомого майна не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку утримання непрацездатного батька.

Наявність такого майна не підтверджує наявність щомісячного грошового доходу, достатнього для забезпечення життєвих потреб особи з інвалідністю, навпаки, зумовлює додаткові витрати на їх утримання та обслуговування.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач користується пільгою у розмірі 75% на сплату комунальних послуг завдяки статусу відповідача, як учасника бойових дій, не спростовує факт скрутного матеріального становища позивача.

Позивач має обов`язок сплачувати решту 25% вартості комунальних послуг одноособово, оскільки відповідач зареєстрований, але не проживає за вказаною адресою і витрат не несе, що є підтвердженням того, що позивач несе фінансовий тягар утримання майна при його доході.

Доводи апеляційної скарги про надуманість потреби в допомозі спростовуються матеріалами справи, оскільки позивач є особою з інвалідністю III групи, що свідчить про наявність стійкого розладу функцій організму та зумовлює постійну потребу у витратах на медичні препарати та підтримання здоров`я.

Його середньомісячний дохід становить близько 3560 грн на місяць, ця сума ледь перевищує законодавчо встановлений прожитковий мінімум, що свідчить про об`єктивну потребу у сторонній матеріальній допомозі для забезпечення базових умов життя.

Щодо матеріального стану відповідача, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції повною мірою врахував майновий стан відповідача ОСОБА_2 . Крім того, наявність кредитних зобов`язань не звільняє повнолітню працездатну дитину від конституційного обов`язку утримувати своїх непрацездатних батьків.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має необхідність у матеріальній допомозі, яку відповідач, який є її сином, має можливість сплачувати аліменти на утримання батька.

Ураховуючи наведене та з огляду на те, що позивач просив стягнути 1/4 частку доходів, суд першої інстанції, встановивши баланс інтересів сторін, врахував наявність у позивача інших дітей та правомірно і обгрунтовано зменшив розмір стягнення до 1/8 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених в апеляційній скарзі підстав відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення, а зводяться до незгоди із визначеним судом розміром аліментів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Єрмоленка Олександра Віталійовича – залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 травня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль