Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №525/856/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 525/856/25 Номер провадження 22-ц/814/1908/26Головуючий у 1-й інстанції Прасол Я. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Сидоренка Юрія Володимировича, представника ОСОБА_1 , на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2025 року (час ухвалення судового рішення не зазначений, дата складання повного текста судового рішення - 19 грудня 2025 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в :

У липні 2025 року «Бізнес Позика» звернулось до суду із вказаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №494659-КС-001 від 30.03.2024 в сумі 22 580,58 грн, що складається з: 7 000 грн суми простроченого тіла кредиту, 14 530,58 – суми прострочених процентів, 1 050 грн суми прострочених платежів за комісією, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

В обґрунтування позову посилалося на невиконання відповідачкою умов кредитного договору.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2025 року позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором №494659-КС-001 про надання кредиту від 30.03.2024 у розмірі 22 580,58 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

В апеляційній скарзі адвокат Сидоренко Ю.В., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт того, що позивач не надав доказів на підтвердження отримання відповідачкою кредитних коштів відповідно до укладеного кредитного договору.

Висновок суду про доведеність факту перерахування на рахунок відповідачки ОСОБА_1 коштів у розмірі 7 000 грн на виконання умов договору є безпідставним, оскільки згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» та випискою за договором № б/н за період 30.03.2024-20.07.2024, на які посилається суд, платником коштів в сумі 7 000 грн, які 30.03.2024 були зараховані на карту № НОМЕР_1 є payway1*tr4CV, 12G.KOZHUMYATSKA ST., а не ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» чи навіть ТОВ «ПрофітГід» і призначення цього платежу (зміст господарської операції) в цих документах не вказане.

При нарахуванні процентів суд не врахував ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", яким у тому числі були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", а положеннями ч. ч. 4, 5 ст. 8 Закону установлено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях. Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %

Вимоги позивача у частині стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту (якщо буде доведено його надання) в загальному розмірі 1 050,00 гривень є необґрунтованими, оскільки умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо сплати комісії за надання кредиту, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», що, в свою чегру, узгоджується з висновками викладеними у пункті 31.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21)

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У підтвердження заперечень проти апеляційної скарги повторно вказує зазначене у позові.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав:

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

Рішення суду у частині укладення договору не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється.

З матеріалів справи вбачається, що 30.03.2024 між ОСОБА_1 і ТОВ «Бізнес Позика» укладено кредитний договір №494659-КС-001.(а.с.19-23)

Відповідно до п.2.6 Договору кредиту ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 7 000 грн

Строк кредитування визначено 16 тижнів - до 20.07.2025. (п.2.3. та 2.7.)

Стандартна фіксована процентна ставка складає 2 % в день. Знижена 1,16272505% в день ( п.2.4). Комісія за надання кредиту складає 1050 грн (п.2.5.).

Згідно позову ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало - надало позичальнику грошові кошти в розмірі 7 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № № НОМЕР_2 (котру позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті) (а.с.36).

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, на які посилався позивач у підтвердження заявлених вимог.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до вимог статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

За правилами частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП або УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Якщо ж електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису (не КЕП чи УЕП), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документу до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

Так, згідно із частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

При цьому, згідно із частиною третьою статті 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Як убачається із матеріалів справи на підтвердження позовних вимог позивачем надано копії: договору про надання кредиту №494659-КС-001 від 30.03.2024; прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти Договір №494659-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма)(а.с.19-23, 29-33), які містять персональні дані відповідачки, а також відомості про підписання договору ОСОБА_1 , та ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА». Час: 30.03.2024 13:45:17.

Між тим, у справі відсутні докази реєстрації ОСОБА_1 у інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, а також, що позичальник отримав та у стислі строки ознайомився зі складними для розуміння та значними за обсягами договором та паспортом про споживчий кредит, а також використання ним одноразового ідентифікатора, відомості про який у справі відсутні.

Тоді як відсутність доказів, які б підтверджували достовірність, цілісність і незмінюваність відповідного договору, з огляду на позицію Верховного Суду, сформовану у справі №758/14925/23 від 04.02.2026, виключають підстави вважати погодженим позичальником істотних умов кредитування, таких як строк дії договору, розмір неустойки та процентної ставки за користування кредитними коштами, а отже, їх стягнення в судовому порядку.

Відповідачка не заперечує факт укладення договору, однак заперечує факт отримання коштів, що може бути підтверджено належними та допустимими доказами, якими є первинні бухгалтерські документи, а саме виписки із особових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 у банках, якими має бути підтверджено, що у період із 30.03.2024 по 01.04.2024 на її користь зараховані кошти у розмірі 7 000 грн від ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА».

У підтвердження виконання первісним кредитором свого обов?язку із надання позичальнику кредитних коштів кредитор надав суду лист ТОВ “ПрофітГід”, з якого вбачається, що в рамках Договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, Товариством з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід» було здійснено успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача. Платник ТОВ БІЗНЕС ПОЗИКА, код 41084239. Номер транзакції 41179-91697-68193. Дата / час здійснення переказу коштів 2024-03-30 13:46:10. Сума переказу, грн 7000. Номер платіжної картки отримувача НОМЕР_2 . Емітент платіжної картки отримувача PRIVAT BANK. Код авторизації 088193. Код RRN 409013069580. Призначення переказу Перерах. коштiв Любаєвій І.М. ІПН НОМЕР_3 зг. до кредитного дог. №494659-КС-001 від 30.03.2024 Без ПДВ (а.с.37)

У нижній частині вказаного листа зазначено «підписано кваліфікованим електронним підписом», однак ким саме було підписано лист не зазначено, а також не надано протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису. Отже, вказаний доказ суд не може брати до уваги, оскільки відсутні відомості його достовірності.

На запит суду АТ КБ «ПриватБанк» надав суду виписку про рух коштів по картковому рахунку № НОМЕР_1 , який емітовано на ім`я ОСОБА_1 , а також відомості про джерела надходження коштів (а.с.101-102, 122)

З вказаної виписки про рух коштів вбачається, що 30.03.2024 на рахунок № НОМЕР_1 було зараховано кошти у розмірі 7 000 грн і платником зазначений payway1*tr4CV, 12G.KOZHUMYATSKA ST.

Отже, суду не надано доказів на підтвердження перерахування ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та отримання ОСОБА_1 коштів.

За змістом ст.ст.77-80 ЦПК України докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з положеннями ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності (п.4 ч.3 ст.2 ЦПК України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, слід виходити з того, що позивач не надав суду неналежні (ст.77 ЦПК України) і достатні (ст.80 ЦПК України) докази на підтвердження здійснення переказу грошових коштів на користь відповідачки на виконання умов кредитного договору.

Надані позивачем докази у сукупності доводять лише факт укладення в електронному виді кредитного договору між первісним кредитором і відповідачем, але сам факт укладення такого договору не є достатнім для підтвердження дійсності права вимоги кредитора, а саме виконання останнім обов?язку з перерахування коштів за укладеним кредитним договором.

Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів позивача та скаржника, колегія суддів прийшла до висновків про необхідність скасування судового рішення та постановлення нового по суті заявлених вимог, а саме про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, з ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката Сидоренка Юрія Володимировича, представника ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2025 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 25 травня 2026 року.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов