Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №524/12424/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/12424/25 Номер провадження 22-ц/814/1673/26Головуючий у 1-й інстанції Ковальчук Т. М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі: Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Гонтар Валерія Миколайовича

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 грудня 2025 року, ухвалене суддею Ковальчук Т. М., повний текст рішення складено – дата не вказана

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

16.09.2025 ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024 станом на 29.07.2024 у розмірі 33 00,00 грн, яка складається з: - 5 500,00 грн – заборгованість за кредитом; - 27 500,00 грн – заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) за період з 11.01.2024 по 29.07.2024 (включно); - 0,00 грн заборгованість за штрафом, а також стягнути судові витрати у розмірі 2 422,40 грн та 10 000 грн витрат на правничу допомогу.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» (торгова марка «SelfieCredit») та ОСОБА_1 , відповідач отримала кредит у розмірі 5 500 грн, строком на 360 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «ПУМБ» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Зразок кредитного договору, Правила надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 20.11.2023, викладені для загального доступну в мережі Інтернет на сайті https://selfiecredit.com.ua/pro-nas/. Відповідач відповідно до умов кредитного договору, Правил, в особистому кабінеті в ІТС прийняв пропозицію укласти кредитний договір та підписав кредитний договір 11.01.2024 о 21:17:55 годині шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором C855, надісланий на номер телефону відповідача. Кредитні кошти були перераховані відповідачу 11.01.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «ПУМБ».29.07.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» (клієнт) та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №29/07/2024 від 29.07.2024, відповідно до умов якого право вимоги за договором №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024 перейшло до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс». Відповідно до умов кредитного договору, первісний кредитор нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування. Строк надання кредиту відповідно до п. 1.3. кредитного договору становить 360 днів. Відповідно до п.1.1 кредитного договору, відповідач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Згідно п.5.1 кредитного договору, відповідач зобов`язаний у встановлений договором строк повернути кредит та сплатити проценти за користування, штрафні санкції (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором.У зв`язку з порушеннями зобов`язань заборгованість за кредитним договором станом на 29.07.2024 (дата переходу права вимоги до позивача) становить 33 000 грн, яка складається з: - 5 500 грн – заборгованість за кредитом; - 27 500 грн – заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) за період з 11.01.2024 по 29.07.2024 (включно).

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 грудня 2025 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» 33 000 грн заборгованості за кредитним договором №1229817 від 11.01.2024, а також 2 422,40 грн судового збору та 3 000 грн витрат професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд першої інстнації дійшов висновку про підтвердження факту укладення кредитного договору №1229817 від 11.01.2024 між відповідачем та фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем у вигляді заборгованості у сумі 33 000,00 грн, з яких 5 500,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 27 500,00 грн – заборгованість за відсотками. З огляду на викладене, суд першої інстанції вбачив наявність підстав для задоволення позову.Виходячи з принципу співмірності (який, включає у себе, зокрема такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, суд першої інстанції вважав за можливе обмежити належний до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначивши його у сумі 3 000,00 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Гонтар В.М. просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що як вбачається з обставин справи, кредитний договір було укладено в письмовій формі, зазначено умови надання кредиту та умови повернення кредитних коштів. Проте, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачем не надані суду жодні первинні документи (їхні засвідчені копії), що могли б підтвердити факт видачі кредитів та наявну суму заборгованості позичальника станом на дату подання позову, не надано належним чином оформлених витягів про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів, квитанцій будь-які інші первинні документи. Позивачем, в обґрунтування розміру заборгованості, надано розрахунок заборгованості за крединим договором боржника ОСОБА_1 . Як можна пересвідчитися з аналізу наданого позивачем розрахунку заборгованості та наведених правових норм, зазначений розрахунок не задовольняє вимоги до первинних документів, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та «Положенню про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України», затвердженому постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 №566, оскільки його додано до позову, а не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення, із зазначенням всіх зазначених реквізитів, посад та підписів осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення. Таким чином, розрахунок заборгованості не може підтверджувати наявність кредитної заборгованості, оскільки не є касовими документами та документом первинного бухгалтерського обліку, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Отже, розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий позивачем, не може бути прийнятим в якості належного та допустимого доказу по справі. Таким чином, за наявними у матеріалах справи документами встановити та перевірити зазначену позивачем суму заборгованості неможливо, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі. Посилається на те, що позовні вимоги є безпідставними, надуманими, а тому і у їх задоволенні слід відмовити. Суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, на вищенаведені обставини належної уваги не звернув, матеріали справи дослідив поверхнево і надав їм неналежну оцінку, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, дослідив поверхнево внаслідок чого ухвалив незаконне рішення, яке підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 11.01.2024 ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Селфі Кредит» уклали договір №1229817 про надання споживчого кредиту. Кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. За умовами договору Товариство надає споживачу кошти у кредит у національній валюті, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти, сплатити проценти за користування кредитом. Сума кредиту складає 5 500,00 грн; строк кредиту – 360 днів; періодичність платежів – кожні 30 днів; стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується в межах строку кредиту; кошти надаються Товариством в безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_2 (а.с. 14-17).

З листа ТОВ «Пейтек Україна» убачається, що на виконання договірних відносин із ТОВ «Селфі кредит» воно перерахувало кошти на платіжну картку клієнта 11.01.2024 о 21:19:31 на суму 5 500,00 грн (а.с. 19).

За інформацією, наданою АТ «ПУМБ» на виконання ухвали суду про витребування доказів, убачається, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 . Окрім того, АТ «ПУМБ» надало інформацію щодо руху коштів за цією карткою, за якою 11.01.2024 на цю карту зараховано 5 500,00 грн (а.с. 65-71).

За даними з розрахунку заборгованості за кредитним договором №1229817 від 11.01.2024 сума заборгованості ОСОБА_1 становить 33 000,00 грн, з яких 5 500,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 27 500,00 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 11.01.2024 по 29.07.2024 (а.с. 20-23).

29.07.2024 ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» уклали договір факторингу, за умовами якого останнє отримало право вимоги, зокрема до відповідача за кредитним договором №1229817 від 11.01.2024 (а.с. 39-43).

ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс», яке набуло права вимоги до відповідача за цим договором звернулось із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості на його користь.

Суд першої інстанції критично оцінив заперечення відповідача щодо отримання кредитних коштів на підставі кредитного договору №1229817 від 11.01.2024 та факт виконання кредитором свого обов`язку з надання коштів у зазначеному розмірі.

Доводи відповідача про відсутність первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ йому коштів за зазначеним вище договором, а також доказів на підтвердження факту перерахування йому кредитних коштів у вказаному позивачем розмірі, спростовано наданою АТ «ПУМБ» випискою по рахунку (а.с. 65-71).

У пункті 2.1 кредитного договору вказано, що кредитні кошти надаються шляхом перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_2 .

Натомість, стверджуючи про відсутність доказів отримання кредитних коштів на підставі кредитного договору №1229817 від 11.01.2024, відповідач доказів того, що банківська картка їй не належить та на неї не було перераховано кредитні кошти за договором, тобто на спростування отримання кредитних коштів, не надала.

Ураховуючи наведене, позивач надав докази перерахування коштів на номер картки, який відповідач зазначила у кредитному договорі.

Доводи відповідача про те, що позивач має надати суду саме виписку з особового рахунку клієнта також є помилковим, оскільки Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а позивач не є банком України, отже на нього дія Положення не поширюється, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються.

Звертаючись до суду, позивач на підтвердження понесення витрат у сумі 10 000,00 грн на правничу допомогу долучив до позовної заяви: договір про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024 (а.с.47-48); акт приймання-передачі наданих послуг №56 до договору №02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02.08.2024 (а.с. 51).

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми договорів, а саме: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Закон України від 03.09.2015 №675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

За правилами частини дванадцятої статті 11 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону №675-VIII, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами статей 526, 610, 611, 625 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У пункті 52 постанови Верховного Суду від 22.08.2024 у справі №916/735/23 викладено висновок про те, що доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, але не виключно: судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10.01.2019 у справі №526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами – є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ, передбачених кредитними договорами.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частинах четвертій – шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас суд враховує викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, за якими: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо».

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованості за договором №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024 станом на 29.07.2024 у розмірі 33 00,00 грн, яка складається з: - 5 500,00 грн – заборгованість за кредитом; - 27 500,00 грн – заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) за період з 11.01.2024 по 29.07.2024 (включно); - 0,00 грн заборгованість за штрафом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено договір №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024, за умовами яких відповідач отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зареєстрований для цієї мети в особистому кабінеті (а.с. 14-18).

Вказаний договів було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора С855, які були надіслані на мобільний номер телефону ОСОБА_1 .

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що договір №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу з врахуванням наступного.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження факту перерахування коштів відповідачу долучено до матеріалів справи лист ТОВ «Пейтек Україна» №20250211-2408 від 11.02.2025, згідно якого, між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Селфі Кредит» укладено договір про організацію переказу грошових коштів №03052022-1 від 2022-05-03. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі Кредит»: 11.01.2024 21:19:31 на суму 5 500,00 грн. Номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - d36714e9-29a1-40e8-8482-fddbe8c63ccb. Номер транзакції в системі ТОВ «Селфі Кредит» – e4f44a8df810e8ddab7ce8db4712e7f2. Session ID – 022696868183. Сайт торгівця - http://selfiecredit.com.ua. Код авторизації – 228272. Банк-еквайр - АТ «ПУМБ». Призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_4 (а.с. 19).

Крім того, факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджується інформацією, наданою АТ «ПУМБ» на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, з якої убачається, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 . Окрім того, АТ «ПУМБ» надало інформацію щодо руху коштів за цією карткою, за якою 11.01.2024 на цю карту зараховано 5 500,00 грн (а.с. 65-71).

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту укладання договору між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит», а також підтвердження факту перерахування коштів на рахунок відповідача, вказаний при укладенні договору, а також для обґрунтування розміру заборгованості за договором.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за договором №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024 не виконала, у передбачений у договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, згідно умов договору №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024 товариство надає споживачу кошти у кредит в національній валюті України - гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 5 500,00 грн. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту (строк дії договору) 360 дні (в) (день). Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти в наступному порядку та на таких умовах: стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору. Знижена процентна ставка становить 2% в день та застосовується у випадку, якщо споживач, як учасник програми лояльності товариства, до 10.02.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів. Знижка споживачу від товариства на стандартну процентну ставку є індивідуальною; у випадку її застосування сума процентів, що підлягає сплаті до вказаної вище дати, перераховується замість стандартної процентної ставки за зниженою процентною ставкою. Також, споживач може отримати індивідуальну знижку, якщо до вказаної дати здійснить повне дострокове повернення кредиту, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою буде перераховано за зниженою процентною ставкою до дати повного дострокового повернення кредиту (включно). У випадку часткового дострокового повернення кредиту такий перерахунок здійснюється тільки до дати часткового дострокового повернення кредиту, надалі застосовується стандартна процентна ставка без знижки і перерахунку. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка без знижки, що не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для споживача. Протягом строку дії договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для споживача у випадку та на умовах визначених в п. 1.5.2 договору, зокрема у випадку отримання споживачем знижки на стандартну процентну ставку. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 90 465,53% річних. За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 58 593,56% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 55 000 грн. За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 54 175 грн.

Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання умов договору, допустила прострочення виконання зобов`язань по договору.

Разом з цим, згідно вимог позовної заяви ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» з моменту отримання права вимоги за договорами, а саме з 29.07.2024 не здійснювалося нарахування заборгованості, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості.

Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Відповідач жодним чином не оспорювала укладання кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за договором №1229817 про надання споживчого кредиту від 11.01.2024, а тому з неї на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 33 000 грн.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гонтар Валерія Миколайовича – залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 травня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов