Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №757/21708/26-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/21708/26-ц

пр. № 2-8769/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

У квітні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України на його користь інфляційні втрати у розмірі 13 739, 86 грн, 3% річних у розмірі 2653, 15 грн, а загалом - 16 393, 01 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав, що Держава як боржник у справі № 757/4091/20-ц тривалий час неналежно виконувала судове рішення про стягнення 20 000,00 грн моральної шкоди на його користь, чим порушила строки виконання грошового зобов`язання. У зв`язку з цим, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з Державного бюджету України інфляційні втрати та три відсотки річних як компенсацію за знецінення грошових коштів за період прострочення виконання судового рішення.

Представник відповідача Державної казначейської служби України подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що виконання судових рішень про стягнення коштів з державного бюджету відбувається в особливому порядку, визначеному Бюджетним кодексом України, Порядком № 845 та іншими бюджетними нормами, а не за загальними положеннями цивільного законодавства. Казначейство зазначає, що до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 625 ЦК України щодо інфляційних втрат та трьох відсотків річних, оскільки держава в особі Казначейства виступає не як звичайний цивільно-правовий боржник, а як орган, що здійснює публічні функції в межах бюджетних призначень. Представник відповідача вказує на відсутність законодавчо встановленого строку для безспірного списання коштів у цій категорії, недостатність бюджетного фінансування відповідної програми (КПКВК 3504030) та помилковість розрахунку позивачем періоду прострочення, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач вказував, що відповідач безпідставно намагається уникнути відповідальності за тривале невиконання судового рішення, неправомірно повернувши перший виконавчий лист без виконання, що не припиняє перебігу строку прострочення. Позивач наголошує, що до правовідносин зі стягнення коштів з державного бюджету застосовуються норми статті 625 ЦК України щодо інфляційних втрат та трьох відсотків річних, оскільки держава виступає як суб`єкт цивільних правовідносин і несе відповідальність за несвоєчасне виконання судового рішення незалежно від особливостей бюджетного фінансування та програми КПКВК 3504030. Вказував, що бюджетні норми не скасовують цивільно-правової відповідальності держави за прострочення грошового зобов`язання.

ІІ. Процесуальні дії і рішення.

21 квітня 2026 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 22 квітня 2026 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

23 квітня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

29 квітня 2026 року від представника відповідача Державної казначейської служби України надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

29 квітня 2026 року від позивача ОСОБА_1. через Електронний суд надійшла заява про заперечення проти задоволення заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

30 квітня 2026 року від представника відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву.

04 травня 2026 року від позивача ОСОБА_1. через Електронний суд надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

20 травня 2026 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи у загальному позовному провадженні повідомленням сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, врахувавши доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у справі № 757/4091/20-ц, стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Казначейства.

29 липня 2021 року Печерським районним судом м. Києва на виконання рішення суду від 16 лютого 2021 року у справі № 757/4091/20-ц видано виконавчий лист, який позивачем був пред`явлений на виконання до Казначейства.

Постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року, рішення суду від 16 лютого 2021 року у справі № 757/4091/20-ц в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року змінено та викладено абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 20 000,00 грн».

Після зміни Верховним Судом резолютивної частини рішення суду від 16 лютого 2021 року у справі № 757/4091/20-ц, Казначейство листом від 26 квітня 2023 року № 5-11-11/7192 повернуло стягувану виконавчий лист від 29 липня 2021 року у справі № 757/4091/20-ц.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 повторно пред`явив виконавчий лист від 29 липня 2021 року у справі № 757/4091/20-ц на виконання до Казначейства, однак Казначейство листом від 12 вересня 2023 року № 5-11-11/16519 повторно повернуло вказаний виконавчий документ, як такий, що не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження».

17 червня 2024 року Печерським районним судом м. Києва на виконання рішення суду від 16 лютого 2021 у справі № 757/4091/20-ц, зміненого постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року, видано виконавчий лист про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 20 000,00 грн, який позивачем був пред`явлений на виконання до Казначейства та зареєстрований 22 липня 2024 року за вх. № Б-11-2258.

04 грудня 2024 року Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві звернулося до Печерського районного суду міста Києва із заявою про заміну боржника у виконавчому листі від 17 червня 2024 року у справі №757/4091/20-ц. У прохальній частині заяви просило суд замінити боржника за вказаним виконавчим листом з "Державної казначейської служби України" на "Державний бюджет України".

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року у справі №757/4091/20-ц заяву Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві від 04 грудня 2024 року про заміну боржника у виконавчому листі - залишено без розгляду.

30 грудня 2024 року Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві звернулося до Печерського районного суду міста Києва з новою заявою про виправлення описки у виконавчому листі від 17 червня 2024 року у справі №757/4091/20-ц, якою просило суд зазначити боржником за вказаним виконавчим листом "держава Україна" замість помилкового, на його думку, "Державна казначейська служби України".

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року у справі №757/4091/20-ц заяву Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про виправлення описки у виконавчому листі у справі №757/4091/20-ц задоволено. Виправлено помилку, допущену у виконавчому листі Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року у справі №757/4091/20-ц про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн, зазначити вірне найменування боржника "Держава".

Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року скасовано, у задоволенні заяви про виправлення описки у виконавчому документі відмовлено.

01 квітня 2026 року Казначейством в порядку черговості та в межах бюджетних асигнувань здійснено виконання виконавчого листа від 17 червня 2024 року у справі № 757/4091/20-ц та перераховано кошти у розмірі 20 000, 00 грн на банківський рахунок стягувача.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Постановами Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц висловлено позицію щодо правил відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

Верховний Суд наголошує на тому, що саме боржник (суб`єкт, що прострочив виконання грошового зобов`язання) повинен нести відповідальність за це.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який підлягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення суми.

Тобто Велика Палата визначає такі обов`язкові умови застосування частини другої статті 625 ЦК України як встановлення законом або договором конкретного строку для виконання боржником відповідного грошового зобов`язання, невчинення боржником дій щодо виконання грошового зобов`язання у визначений строк.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання,оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Разом із тим, Верховний Суд у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 914/1028/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 також дійшов висновку, що з огляду на акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум мають похідний характер від основного спору, тобто нерозривно пов`язані із особою боржника за рішенням суду про задоволення основного позову.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який підлягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Натомість, спір у даній справі виник внаслідок тривалого виконання судового рішення у справі № 757/4091/20-ц про відшкодування шкоди за рахунок Держави, ухваленого відповідно до статті 56 Конституції України.

Позивач ОСОБА_1 - особа, на користь якої ухвалено рішення про відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України (Держави) (стягувач). Відповідач: Казначейство - орган виконання рішення про відшкодування шкоди.

Таким чином, Казначейство не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України.

Отже, позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова