Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №420/36534/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36534/25

Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:27.02.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі – в/ч) НОМЕР_1 про:

- визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо відмови йому – ОСОБА_1 , у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі - Постанова №153);

- зобов`язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому – ОСОБА_1 , одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн на підставі абз.2 п.4 Постанови №153.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що позивач з 22-річного віку проходить військову службу та понад 6 місяців безперервно брав участь у бойових діях, не притягався до кримінальної відповідальності та не має незнятої або непогашеної судимості, а тому має право на грошову винагороду передбачену абз.2 п.4 Постанови №153. 24 вересня 2025 року позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 подав до командира в/ч НОМЕР_2 рапорт з проханням сформувати необхідний пакет документів, для нарахування та проведення виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн. У відповідь на вказаний рапорт в/ч НОМЕР_2 листом від 15 жовтня 2025 року повідомила про те, що підстави для вказаної вище виплати відсутні, оскільки позивач брав участь у бойових діях в складі іншої в/ч, а не в/ч НОМЕР_2 .

Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги:

- згідно із довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, старший матрос ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 26 липня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію російської федерації проти України, перебуваючи в Запорізькій області, Мелітопольському районі, Плодородненській сільській територіальні громаді. Таким чином, позивач з 22-річного віку проходить військову службу та понад 6 місяців безперервно брав участь у бойових діях. Тобто, єдиними умовами виплати визначеними Постановою №153 є: - вік на момент прийняття на службу (до 25 років); - строк служби у бойових умовах (безпосередня участь у бойових діях) не менше шести місяців; - відсутність випадків притягнення до кримінальної відповідальності; - безпосередня участь у бойових діях. Таким чином, позивач має право на грошову винагороду передбачену абз.2 п.4 Постанови №153. Суд першої інстанції фактично встановив, що позивач не довів те, що він відповідає двом умовам для отримання винагороди: 1) прийняття на військову службу під час воєнного стану та 2) безпосередня участь у бойових діях понад 6 місяців. Однак, зазначений висновок суду є помилковим та результатом неповної оцінки наданих позивачем доказів та обставин справи загалом;

- довідка підтверджує факт безпосередньої участі особи у бойових діях, а також вказує періоди такої участі. Законодавством не встановлено жодної іншого документа, яким би підтверджувалась вказана обставина. Суд першої інстанції відкинув зазначений доказ (довідку про безпосередню участь...) як неналежний, але водночас не зазначає, який доказ є належним у даному випадку та підтверджуватиме згадані обставини. Очевидно це у зв`язку із тим, що долучена позивачем довідка є належним, допустимим та достатнім доказом піврічної безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Постанова №153 також не передбачає іншої форми підтвердження. До того ж, суд першої інстанції не застосував ст. 77 КАС України і неправомірно переклав тягар доказування на позивача. Відповідач не подав відзиву на позовну заяву, не надав жодних доказів на підтвердження правомірності відмови, не надав документів, які б спростовували відповідність позивача критеріям абз.2 п.4 Постанови №153, не обґрунтував відсутність підстав для виплати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 30 жовтня 2023 року).

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 від 24 грудня 2020 року позивач проходив військову службу з листопада 2020 року, а саме: - з 25 листопада 2020 року по 24 грудня 2020 року у в/ч НОМЕР_5 курсантом; - з 24 грудня 2020 року по 02 жовтня 2024 року у в/ч НОМЕР_6 старшим навідником та старшим водієм; - з 10 червня 2025 року по 23 червня 2025 року у в/ч НОМЕР_7 солдатом резерву; - з 24 червня 2025 року по теперішній час у в/ч НОМЕР_2 оператором.

До списків особового складу в/ч НОМЕР_2 та на всі види забезпечення при в/ч НОМЕР_1 позивач зарахований згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24 червня 2025 року №175, як такого, що прибув з в/ч НОМЕР_7 АДРЕСА_1 та призначеного наказом командувача ВМС ЗСУ №324-РС від 19 червня 2025 року на посаду оператора відділення групи спостереження в/ч НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_6 (без дати і номера), позивач в періоди з 24 лютого 2022 року по 26 липня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Запорізькій області, Мелітопольському районі, Плодородненській сільській ТГр Запорізькій області, Запорізькому районі, Матвіївській сільській ТГр.

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" ФОВА-004290815 відсутні відомості відносно ОСОБА_1 щодо притягнення його до кримінальної відповідальності; наявності розшуку, не знятої чи непогашеної судимості.

Позивач, вважаючи, що набув право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн відповідно до п.4 Постанови №153, через ІНФОРМАЦІЯ_1 подав до командира в/ч НОМЕР_2 рапорт від 24 вересня 2025 року з проханням сформувати необхідний пакет документів, передати заявку на Міністерство оборони України щодо необхідності відповідного фінансування, нарахування та проведення виплати вказаної винагороди.

Листом від 15 жовтня 2025 року №1155/1199 в/ч НОМЕР_2 повідомила, що за період служби у в/ч НОМЕР_2 , військовослужбовець ОСОБА_1 не залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань у складі підрозділів в/ч НОМЕР_2 , а тому підстава для виплати одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн згідно абз.3 п.4 Постанови №153 відсутня.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем копія посвідчення серії НОМЕР_3 від 30 жовтня 2023 року, яка засвідчує його статус учасника бойових дій, та довідка (без номера та дати), не підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постанови №153. Інших доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, для нарахування та виплати одноразової грошової винагороди відносно позивача відсутні сукупність необхідних умов визначених абз.2,4 п.4 Постанови №153, відповідно відсутні підстави для задоволення його позовних вимог про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн на підставі абз.2 п.4 Постанови №153.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).

11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153, п.2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу.

Пунктом 3 Постанови №153, чинної станом на час виникнення спірних відносин установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно п.4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень:

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, із аналізу норм Постанови №153, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.

У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином України, у віці до 25 років, проходить службу у рядовому складі ВСУ, відсутні відомості про притягнення його до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач не був прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №64. Також не був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу.

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_4 від 24 грудня 2020 позивач проходив військову службу з листопада 2020 року, а саме: а саме: - з 25 листопада 2020 по 24 грудня 2020 у в/ч НОМЕР_5 курсантом; - з 24 грудня 2020 року по 02 жовтня 2024 року у в/ч НОМЕР_6 старшим навідником та старшим водієм; - з 10 червня 2025 року по 23 червня 2025 року у в/ч НОМЕР_7 солдатом резерву; - з 24 червня 2025 року по теперішній час у в/ч НОМЕР_2 оператором.

Отже позивач проходив військову службу до початку дії воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №64, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що у довідці в/ч НОМЕР_6 (без дати і номера), формулювання є загальним визначенням щодо осіб, які відповідно до п.19 ч.1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" мають право на статус учасника бойових дій.

Вищезазначена довідка вказує на те, що вона є підставою для надання статусу учасника бойових дій.

Згідно з цією довідкою позивач дійсно в періоди з 24 лютого 2022 року по 26 липня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Запорізькій області, Мелітопольському районі, Плодородненській сільській ТГр Запорізькій області, Запорізькому районі, Матвіївській сільській ТГр.

Разом з тим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що вищезазначена довідка не підтверджує безпосередню участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора.

Колегія суддів зазначає, що п.4 Постанови №153 не використовує поняття "учасник бойових дій", та встановлює інші вимоги ніж для отримання статусу учасника бойових дій, а саме - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постанови №153.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надана позивачем копія посвідчення серії НОМЕР_3 від 30 жовтня 2023 року, яка засвідчує його статус учасника бойових дій, та довідка (без номера та дати), не підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постанови №153.

Інших доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора в матеріалах справи відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати у справі відсутні.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 25 травня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.