Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №400/8708/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8708/25

Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Дерев`янко Л.Л.

Місце ухвалення: м. Миколаїв

Дата складання повного тексту:03.02.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі – ГУ ДСНС) у Миколаївській області, 2 державного пожежно-рятувального загону (далі – 2 ДПРЗ) ГУ ДСНС у Миколаївській області про:

- визнання протиправною бездіяльності ГУ ДСНС у Миколаївській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі – Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі – Порядок №44);

- зобов`язання ГУ ДСНС у Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що в спірний період вона проходила військову службу у ГУ ДСНС у Миколаївській області, яке на думку позивача, невірно розраховувало її грошове забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року.

Відповідач – ГУ ДСНС у Миколаївській області, позов не визнав, вказуючи, що в спірний період грошове забезпечення позивачки неодноразово підвищувалось. Виплата грошового забезпечення здійснювалась в межах бюджетних асигнувань. При цьому, застосування при розрахунку посадового окладу прожиткового мінімуму у розмірі 1 762 грн. є, на думку ГУ ДСНС у Миколаївській області, правомірним. Відтак, відповідач 1 просив у задоволенні позову відмовити. Також, відповідач 1 заявив клопотання про заміну відповідача на належного – 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Миколаївській області. Клопотання обґрунтоване тим, що ГУ ДСНС України у Миколаївській області не є належним відповідачем в частині виплати вказаних у позові видів грошового забезпечення ОСОБА_1 , оскільки Головне управління не проводить нарахувань грошового забезпечення інших відокремлених підрозділів, які мають статус окремих юридичних осіб, яким є 2 державний пожежно-рятувальний загін.

Відповідач – 2 ДПРЗ ГУ ДСНС у Миколаївській області правом подання відзиву на позов не скористався.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ГУ ДСНС у Миколаївській області, 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Миколаївській області задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Миколаївській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано ГУ ДСНС у Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ГУ ДСНС у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що не мав законних підстав для надмірного підвищення грошових доходів позивачу у зазначений ним період, адже Головне управління, як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно у межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом на поточний бюджетний рік. Разом з тим, у Головного управління відсутня можливість здійснити перерахунок грошового забезпечення позивачу за рахунок інших коштів. Також, здійснити перерахунок грошового забезпечення позивачу за вказані вище періоди за його зверненням не можливо, адже вказані дії не передбачені поточною Інструкцією про порядок нарахування і виплати грошового забезпечення - механізм здійснення нарахування за попередні періоди не визначений. Отже, враховуючи викладене вище у Головного управління немає правових підстав для перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки із розрахунку посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУ ДСНС у Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

В період, за який заявлені позовні вимоги, а саме з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року позивач проходила службу у ГУ ДСНС України в Миколаївській області, яке і здійснювало нарахування і виплату грошового забезпечення позивачці, що підтверджується листом ГУ ДСНС України в Миколаївській області на адресу суду №59 01-536/59 06.02 від 23 січня 2026 року.

Відносини між 2 ДПРЗ ГУ ДСНС у Миколаївській області і позивачем розпочались 01 грудня 2023 року і тривали до її звільнення зі служби цивільного захисту 31 жовтня 2024 року, що підтверджується довідкою 2 ДПРЗ ГУ ДСНС у Миколаївській області №59 29 01-149/59 29 від 23 січня 2026 року.

Відзив ГУ ДСНС у Миколаївській області підтверджує, що в спірний період при розрахунку грошового забезпечення застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", який складає 1 762,00 грн.

Позивач вважав, що її грошове забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року розраховувалось невірно, що стало підставою для звернення до суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що 29 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії ГУ ДСНС у Миколаївській області щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення, починаючи з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", на 01 січня 2021 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2022 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік, на 01 січня 2023 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік, є неправомірними.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам п.п.1, 3 ч.2 ст. 92 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 №2011-XII, ч.3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" №966-XIV, п.4 Постанові Кабінету Міністрів України №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", п.6 Постанові Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно абз.1 ч.4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року Постановою №704 затверджена тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пункт 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

24 лютого 2018 набула чинності Постанова №103, якою п.4 Постанови №704 викладений в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Отже, з 24 лютого 2018 року була змінена розрахункова величина, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме – замість "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)" передбачено використання "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".

Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою п.4 цієї ж постанови.

На підставі п.4 Постановою №704 в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина – розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнаний протиправним та скасований п.6 Постанови №103, яким, зокрема, були внесені зміни до п.4 Постанови №704.

Отже, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню зміни до п.4 Постанови №704, внесені п.6 Постанови №103.

Таким чином, відповідно до п.4 Постанови №704 в редакції, яка діяла до внесення змін п.6 Постанови №103, та вимог п.1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" №2017-III (далі – Закон №2017-III).

Згідно ст. 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" №966- XIV (далі – Закон №966-XIV) прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

При цьому відповідно до п.п.1, 3 ч.2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів.

Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили – закону.

В свою чергу, Закони України про Державний бюджет за 2020-2023 не містять застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.

Відповідно ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, враховуючи, що з 01 січня 2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить положенням законів про Державний бюджет України за 2020-2023 роки.

Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Натомість, як встановлено колегією суддів, виплата позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, а також матеріальної допомоги на оздоровлення у спірний період здійснювалась із розрахунку шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про правомірність застосування такої величини під час обрахунку грошового забезпечення позивача, оскільки з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 змінився нормативно-правовий підхід щодо тлумачення норм Постанови №704 та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже і грошового забезпечення, у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Вирішуючи дану справу, колегія суддів, при виборі і застосуванні норм права, за правилами ч.5 ст. 242 КАС України, враховує правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що містяться у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 10 січня 2023 року у справі №440/1185/21, від 15 березня 2023 у справі №420/6572/22, а саме:

"1) з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.".

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у межах заявлених вимог, грошове забезпечення та інші виплати ОСОБА_2 мають обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року, відповідно до Законів України про Державний бюджет України.

Підсумовуючи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо доводів апелянта стосовно пропуску строку звернення до суду, то колегія суддів наголошує, що у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст. 233 КЗпП України, у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці", необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У постанові від 28 липня 2022 року у справі №300/6805/21 Верховний Суд констатував, що до "усіх виплат" належить заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші виплати.

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів ст. 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).

У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Виходячи з наведено, колегія суддів констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

З урахуванням наведених законодавчих норм, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що оскільки спірні правовідносини стосуються періоду до 19 липня 2022 року, то вони не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про перерахунок та виплату грошового забезпечення.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 25 травня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.