Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №420/38145/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38145/25

Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В. Дата і місце ухвалення: 17.03.2026р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді у розмірі 117 114,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2025р. у справі №420/11296/24 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні з 12.03.2024р. Рішення суду у відповідній частині допущено до негайного виконання. Однак, фактично Держпродспоживслужба поновила позивача на посаді керівника ПМГУ лише 20 серпня 2025 року, що підтверджується наказом №731-к від 20 серпня 2025 року. За таких обставин, на підставі статті 236 КЗпП України, відповідач повинен нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 01.07.2025 по 20.08.2025р., що становить 117 114,36 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 01.07.2025р. у справі №420/11296/24 про поновлення на посаді за період з 02.07.2025р. по 19.08.2025р. включно у сумі 80372,60 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 17.03.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що рішення суду по справі №420/11296/24 виконано Держпродспоживслужбою шляхом видачі наказу від 20.08.2025р. №731 к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ». До звільнення ОСОБА_1 працював у Південному МГУ на посаді начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні. Враховуючи зазначене, облік робочого часу, нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалась Південним МГУ. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у пункті 45 постанови Верховного Суду від 19.08.2020р. у справі №140/2951/19 виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням.

Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не враховано факт пропуску позивачем строку звернення з даним позовом до суду, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.

ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Позивач зазначає, що оскільки стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням та/або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, то належним відповідачем, який, відповідно до статті 236 КЗпП України, має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, є уповноважений орган (його посадова особа), до повноважень якого, в силу відповідного закону, належить вирішення питання про поновлення працівника на посаді. Позивач вважає необґрунтованими посилання апелянта на пропуск ним строку звернення до суду та зазначає, що частину першу статті 233 КЗпП визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025р.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 07.12.2020р. №410-к-2020 ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні.

Наказами Держпродспоживслужби від 12.12.2023р. №781-к та від 12.03.2024р. №184-к позивача звільнено з посади начальника ПМГУ.

Вважаючи незаконним своє звільнення ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2025р. у справі №420/11296/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025р., задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 12.03.2024р. №184-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні з 12.03.2024р.

Стягнуто з Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.03.2024р. по 01.07.2025р. в сумі 783058,76 грн. з відповідним відрахуванням встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 49371,74 грн. з відповідним відрахуванням встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

На виконання судового рішення по справі №420/11296/24 наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 20.08.2025р. №731-к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні з 12.03.2024р.

У зв`язку із затримкою виконання Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 01.07.2025 по 20.08.2025р. в сумі 117 114,36 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , виходив з того, що положення статті 236 КЗпП України установлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватися. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що з 02.07.2025р. (наступний день після ухвалення Одеським окружним адміністративним судом рішення про поновлення на посаді) по 19.08.2025р. (день, що передує дню видачі наказу Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про поновлення позивача на посаді) відповідач не виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок щодо негайного поновлення позивача на посаді, тому ОСОБА_1 має право на стягнення на його користь середнього заробітку за час такої затримки в сумі 80372,60 грн. (2296,36 грн. х 35 робочих днів).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У силу ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Положеннями ст.236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, стаття 236 КЗпП України передбачає обов`язок роботодавця, у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, виплатити працівнику середній заробіток за час затримки.

Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Невиконання у період з 02.07.2025р. по 19.08.2025р. судового рішення по справі №420/11296/24 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді сторонами у справі не заперечується.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідачем у даній справі, як і у справі №420/11296/24, судовим рішенням у якій позивача було поновлено на посаді, є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка є суб`єктом призначення, що згідно із визначенням, наданим у Законі України «Про державну службу», означає державний орган або посадову особу, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка була зобов`язана виконати негайно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2025р. у справі №420/11296/24 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, вказане судове рішення виконано тільки 20.08.2025р.

А відтак, згідно ст.236 КЗпП України, позивач набув право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2025 року по справі №260/8573/23 зазначив, що оскільки стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням та/або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, то належним відповідачем, який, відповідно до статті 236 КЗпП України, має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, є уповноважений орган (його посадова особа), до повноважень якого, в силу відповідного закону, належить вирішення питання про поновлення працівника на посаді.

За наведених обставин колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що облік робочого часу, нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалась Південним МГУ, яке і має нести відповідальність за затримку виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді у вигляді виплати на його користь середнього заробітку.

Варто зазначити, що заперечень щодо проведеного судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді апеляційна скарга Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів не містить.

Щодо ж до посилань апелянта на пропуск позивачем тримісячного строку звернення з даним позовом до суду, встановленого ст.233 КЗпП України, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки відповідний строк починає обчислюватися з моменту фактичного виконання рішення суду про поновлення на роботі (коли роботодавець видав наказ про поновлення або допустив до роботи), у даному випадку – 20.08.2025р. та закінчується 20.11.2025р.

А відтак, звернення ОСОБА_1 з позовом до суду 11.11.2025р. має місце з дотриманням строку звернення, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 26 травня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук