Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №160/3404/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/3404/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року по справі №160/3404/26 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 160/3404/26 до Комунального підприємства «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування припису,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати припис Комунального підприємства «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради № ГР-6736 від 26.01.2026 року про демонтаж гаража;

- визнати протиправними дії відповідача щодо винесення припису № ГР-6736 та підготовки до демонтажу гаража;

- зобов`язати КП «Управління контролю за благоустроєм міста» утриматися від вчинення будь-яких дій, спрямованих на демонтаж гаража позивача, до вирішення спору по суті.

Разом з позовною заявою позивач подала заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити Комунальному підприємству «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради, його посадовим особам та будь-яким іншим особам за його дорученням вчиняти будь-які дії, спрямовані на демонтаж гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 160/3404/26 – відмовлено.

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що відповідно до статей 41 Конституції України та 376 Цивільного кодексу України, рішення про знесення споруди без рішення суду є незаконним та перевищує повноваження органів місцевого самоврядування. Будівництво гаража здійснено попереднім власником, застосування сучасних норм та вимог законодавства до споруди, що існує у володінні позивача (апелянта) понад 15 років, є ретроспективним та суперечить принципу правової визначеності та стабільності цивільного обороту. Рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради прийняте без врахування фактичних обставин (наявності фундаменту, тривалого володіння гаражем) та без попереднього судового розгляду. Примусовий демонтаж гаража позивача без рішення суду є незаконним втручанням у право власності, що суперечить нормам Конституції та міжнародного права. Демонтаж може бути проведений у будь-який момент, що створює реальну загрозу знищення майна, оскільки вже є рішення № 63-2/12 від 02.12.2025, яким відповідач включив гараж позивача до Переліку самовільно встановлених споруд, що підлягають демонтажу (графічний матеріал №14, об`єкт 2). У Дніпрі демонтажі часто здійснюються без додаткового повідомлення власників, що свідчить про системний характер порушення процедури. Об`єкт буде знищено без можливості відновлення, якщо демонтаж відбудеться в поточному порядку. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову щодо забезпечення, що ставить позивача у ризик втрати майна до остаточного рішення суду, що є неприпустимим.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що припис від 26.01.2026 № ГР-6736 оформлено не конкретно ОСОБА_1 , а власнику металевого гаража. Як вбачається з клопотання про залучення співпозивача, поданого ОСОБА_1 06.03.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та доданої до нього розписки, металевий гараж щодо якого було оформлено припис від 26.01.2026 №ГР-6736 належить ОСОБА_2 . Сам собою факт оформлення КП «Управління контролю за благоустроєм міста» припису від 26.01.2026 № ГР-6736 не може автоматично свідчити про те, що він є протиправним, стосується прав та інтересів позивача, та обмежує його діяльність. Враховуючи, що припис від 26.01.2026 № ГР-6736 оформлювався власнику гаража, яким позивач не є, а також те, що в районі буд. АДРЕСА_1 на цей час розміщено щонайменше 29 металевих гаражів, то винесення за заявою позивача заборони щодо вчинення будь-яких дій, спрямованих на демонтаж невідомо якого гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є незаконним та безпідставним. У матеріалах справи відсутні докази реєстрації спірного гаража у державному реєстрі прав (в якому реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки як того вимагають положення частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»). Щодо посилань в апеляційній скарзі на справу № 852/2а-1/19, то за результатами перегляду цієї справи першою, апеляційною та касаційною інстанціями, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 (набрало законної сили 28.12.2023) позивачу в задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено повністю. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 по справі № 160/3404/26 постановлено законно, обґрунтовано, з правильним застосуванням норм матеріального та додержанням норм процесуального права, тому підстави для скасування цієї ухвали відсутні.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що гараж не будувався позивачем, а був придбаний її матір`ю у 2011 році як готовий об`єкт, що виключає будь-які твердження про самовільне будівництво. Гараж позивача чітко ідентифікований у офіційних документах відповідача, а саме: у графічних матеріалах до рішення Дніпровської міської ради він зазначений у рядку № 46, район № 2 як об`єкт, що підлягає демонтажу. Вказані матеріали є офіційно оприлюдненими та затвердженими, що свідчить про наявність конкретного плану демонтажу, який стосується саме її гаража, а не абстрактної групи об`єктів. Гараж може бути демонтований у будь-який момент без додаткового попередження. Це свідчить про реальну, безпосередню та невідворотну загрозу втрати майна, що є прямою підставою для забезпечення позову (ст.150 КАС України).

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, зі змісту заяви про забезпечення позову слідує, що предметом оскарження у цій справі є припис Комунального підприємства «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради № ГР-6736 від 26.01.2026 року про демонтаж гаража.

З тексту оскаржуваного припису слідує, що позивачу необхідно демонтувати власними силами протягом п`яти днів з дня прийняття цього рішення самовільно встановлений на території міста гараж та привести земельну ділянку на місці демонтованого об`єкта до первинного стану. Також попереджено, що у разі ігнорування буде вжито заходи щодо примусового демонтажу цієї споруди.

З метою недопущення порушення своїх прав, які гарантовані Конституцією України, позивач звернулась до суду із заявою про забезпечення позову.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника, - судом не встановлено.

Стосовно наведеного, згідно з частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої цієї статті, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

У силу частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За змістом частини другої цієї статті заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих у цій статті обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Суд також підкреслював, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Тому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/6840/20 та від 16 січня 2023 року у справі № 640/1995/22.

Разом з тим, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Суд звертає увагу й на те, що підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову наведені у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає. За правилами вказаних норм, забезпечення позову допускається, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Здійснюючи апеляційний перегляд цієї справи, колегія суддів враховує, що у цій конкретній ситуації, з урахуванням фактичних обставин справи та наведених заявником аргументів, визначених процесуальним законом підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову не виникло.

Так, суд першої інстанції встановив, що позивач у поданій одночасно із заявою про забезпечення позову позовній заяві просить визнати протиправним та скасувати припис Комунального підприємства «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради № ГР-6736 від 26.01.2026 року про демонтаж гаража.

Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Колегія суддів зазначає, що заявник не навела конкретних обставин, які свідчать про намір відповідача провести демонтаж гаража, а зазначила про абстакту можливість таких дій.

Крім того, не наведено обставин, які дають підстави вважати, що захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, або для відновлення таких прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.

З урахуванням приведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засідання усіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року по справі №160/3404/26 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року по справі №160/3404/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко