Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №629/3755/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/3755/26

Номер провадження 3/629/899/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2026 року року Лозівський міськрайонний суду Харківської області у складі головуючого судді Ткаченко Н.В., за участю секретаря Олексенко Т.В., прокурора Шкребця А.Є., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з 7-ого управління (з обслуговування Харківської області) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт.Сахновщина Сахновщинський район Харківська область, громадянки України, не працюючої, інваліда 2 групи, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ,

якому відповідно до ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП роз`яснені права,

про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП, -

встановив:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 339 від 21.04.2026 року, ОСОБА_1 , будучи 27.01.2023 звільненою з посади головного спеціаліста відділу обслуговування громадян № 11 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі Головне управління), являючись відповідно до п. п. «в», «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VII суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону, усупереч вимогам абз. 2 ч. 2 ст. 45 вказаного Закону несвоєчасно, а саме: 07.02.2026 о 15.38, подала без поважних причин декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічну за 2023 рік, чим вчинила правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 1726 КУпАП.

ОСОБА_1 в судовому засіданні свою провину у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією не визнала, пояснила, що вона вчасно подала декларацію за 2023 рік в 2024 році, однак не вірно її назвала. Коли їй подзвонила і повідомили, що вона не подала декларацію за 2023 рік, вона в 2026 році подала декларацію аналогічну декларації, яку подавала в 2024 році.

У судовому засіданні прокурор Шкребець А.Є. вказав, що ОСОБА_1 зобов`язана була подати не пізніше 31.01.2024 декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період не охоплений раніше поданими деклараціями, а саме з 01.01.2023 по 27.01.2023, (при звільненні), на виконання вимог п. 27 р. ХІІІ «Прикінцеві положення» України «Про запобігання корупції» з урахуванням абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції, яка діяла до внесення змін на підставі Закону України від 20.09.2023 № 3384-IX). ОСОБА_1 подала декларацію 14.02.2024, однак в декларації при звільненні нею не правильно зазначено період, за який її подано, а саме вказано 01.01.2023-31.12.2023 замість період 01.01.2023-27.01.2023. Декларація при звільненні та щорічна декларація - це різні види декларацій, які подаються за різний період та не замінюють одна одну, їх подання - це виконання двох різних обов`язків фінансового контролю. Перебіг дворічного строку накладення на особу адміністративного стягнення, передбаченого ч.4 ст.38 КУпАП обчислюється з дня подання щорічної декларації за 2023 рік, тобто 07.02.2026, тому перебіг шестимісячного строку накладення на особу адміністративного стягнення починається з 21.04.2026 з дати складання протоколу про адміністративне правопорушення. Підстави для застосування ст.22 КУпАП відсутні, оскільки правопорушення пов`язані з корупцією становлять суспільну небезпеку. Зазначив, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, просив визнати ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, та призначити стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наявних у справі пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, керуючись законом, встановив наступне.

Відповідно до п. п. «и», «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VII посадові та службові особи інших державних органів, у тому числі Пенсійного фонду, державні службовці є суб`єктами, на яких поширюється дія Закону № 1700-VII.

Згідно з п. п. 1, 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Пунктом 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, встановлено, що головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі-головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Згідно з Посадовою інструкцією, затвердженою начальником Головного управління 31.12.2021, метою посади (головний спеціаліст відділу о головний спеціаліст відділу обслуговування громадян № 11 (сервісний центр) управління обслуговування громадян) є забезпечення реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення, виконання вимог актів законодавства про пенсійне забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1, ст. 6, ч. 3 ст. 21 Закону України «Про державну службу» державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців. Встановлюються такі категорії посад державної служби: категорія "В" інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б". Особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, з дня призначення на посаду.

Згідно з ч. 5 ст. 5 Закону України «Про державну службу» на державних службовців поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та службовою особою органу Пенсійного фонду, є суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону.

Наказом начальника Головного управління від 09.06.2021 № 397-0 ОСОБА_1 з 09.06.2021 переведено на посаду головного спеціаліста відділу обслуговування громадян № 11 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління.

Вказана посада віднесена до категорії «В» посад державної служби.

Наказом начальника Головного управління від 26.01.2023 № 192-0 ОСОБА_1 27.01.2023 звільнено з посади головного спеціаліста відділу обслуговування громадян № 11 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що ОСОБА_1 подала наступні декларації:

-14.02.2024 об 11:10 декларацію щорічну за 2022;

-14.02.2024 о 12:43 декларацію (при звільненні) за період 01.01.2023 по 31.12.2023;

-07.02.2026 о 15:38 декларацію щорічну за 2023.

Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення, серед іншого, є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

За положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, встановлюються, серед іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, який в силу положень ст. 251 КУпАП, є одним із джерел доказів у справі про адміністративне правопорушення.

Постанова суду згідно зі ст.283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, на достатніх і незаперечних доказах.

Відповідно до ч. 1 ст. 172-6 КУпАП відповідальність за вказане правопорушення настає у разі несвоєчасного подання без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функції держави або місцевого самоврядування. Диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про запобігання корупції» під корупційним правопорушенням розуміється діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та /або цивільно-правову відповідальність. Відповідно до п. 9 ст. 1 ЗУ «Про запобігання корупції» правопорушення пов`язане з корупцією - це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 Закону, за яке Законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну чи цивільно-правову відповідальність.

Кодекс України про адміністративне правопорушення визначає, що адміністративне правопорушення по своїм суб`єктивним властивостям - діяння чи бездіяльність, вчинені з певною ціллю і з певних мотивів. Ці органічно зв`язані між собою, взаємозалежні форми психічної активності створюють зміст суб`єктивної сторони правопорушення. Вина це є психічне ставлення особи в формі умислу або необережності до своїх дій і їх наслідкам. Вина - це обов`язкова умова адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати діяння як конкретне правопорушення. Кожний склад правопорушення обов`язково складається з таких елементів: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу правопорушення, що виключає відповідальність особи за вчинене нею діяння.

Згідно п. 2 роз`яснень Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ», щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов`язані корупцією» вих. 224-943/0/4-17 від 22.05.2017, суб`єктивна сторона правопорушення передбаченого ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. Також, на умисну форму вини, і наявність відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи, чи інтересу третіх осіб, як на обов`язкові ознаками корупційного правопорушення звертає увагу Конституційний Суд України у рішенні від 06.10.2010 ( справа№ 1-27/2010).

Положеннями ст. 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала, або свідомо допускала настання цих наслідків.

В протоколі про адміністративне правопорушення складеному щодо ОСОБА_1 відсутні будь-які дані про форму вини, в даному випадку- наявність умислу на вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Умисел - це відношення пізнавальної можливості і волі суб`єкта до вчиненого ним діяння. Його обов`язкові елементи, це повне усвідомлення протиправності скоєного діяння в його юридичних і соціально-побутових особливостях, передбачення антигромадських результатів свого діяння (бездіяльності), бажання або усвідомлене допущення настання вказаних наслідків. Відсутність умислу і необережності засвідчують про випадок - такому збігу життєвих обставин, при яких особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати властивостей вчиненого або не передбачала і не могла передбачати наслідків вчиненого діяння. Випадок і вина - це категорії взаємовиключні, а тому вчинення діяння або бездіяльності випадково, не є умовою адміністративної відповідальності.

Ознака прямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та у передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.

Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони конкретного правопорушення, а й повне розуміння його суспільної небезпеки.

З пояснень ОСОБА_1 , вбачається, що остання не мала на меті приховати інформацію про свій майновий стан або уникнути декларування, оскільки «декларація після звільнення» за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 рік, подана 14.02.2024, а 07.02.2026 році була подана щорічна декларація за 2023 рік, яка охоплювала такий же період що і «декларація при звільненні».

З Роз`яснення НАЗК вбачається, якщо декларація при звільненні охопила період з 01.01.2025 по 31.12.2025 включно. У такому разі не потрібно подавати щорічну декларацію за 2025 рік, бо вказана декларація вже фактично є річною.

Відповідно до ст. 8 КУпАП закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року вказує, що при оцінці доказів суд, як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідно встановити той факт, що ОСОБА_1 усвідомлювала суспільну небезпечність неподання щорічної декларації за 2023 рік, передбачала неможливість здійснення фінансового контролю з боку держави та бажала настання таких наслідків, або байдуже ставилася до їх настання чи свідомо допускала їх настання.

Склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, є формальним, оскільки обов`язковим елементом об`єктивної сторони є умисна дія, умисне несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, а суб`єктивної сторони - наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу. Тому орган, уповноважений на складання протоколу про адміністративне правопорушення повинен довести в діях особи умисел на несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави.

Матеріали справи про адміністративне правопорушення, окрім формального визначення умислу суб`єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», який полягає у тому, що будучи обізнаним про встановлені антикорупційним законодавством вимоги, заборони та обмеження, не виконуючи їх, допускають порушення своєю навмисною протиправною поведінкою, не містять жодних даних про наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП.

Враховуючи усі обставини, викладені вище, беручи до уваги, що 14.02.2024 ОСОБА_1 була подана декларація (при звільненні) якою був охоплений період з 01.01.2023 по 31.12.2023, тобто за той саме період 2023 року за який була подана декларація (щорічна) 07.02.2026, отже декларація (при звільненні) вже фактично є річною, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про те, що у ОСОБА_1 не було мети приховати майновий стан чи уникнути декларування, тому суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутня суб`єктивна сторона (вина у формі умислу) адміністративного правопорушення та негативні наслідки таких дій, а отже, і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.172-6 КУпАП, також відсутній.

Крім того, суд звертає увагу, що у цій справі ОСОБА_1 інкриміновано саме несвоєчасне подання щорічної декларації за 2023 рік, яку, за твердженням прокурора, вона подала 07.02.2026, а не питання своєчасності подання декларації при звільненні. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 14.02.2024 подала декларацію з типом «при звільненні», у якій зазначила звітний період з 01.01.2023 по 31.12.2023, тобто охопила весь календарний 2023 рік. Отже, відомості за 2023 рік були подані нею до закінчення граничного строку подання щорічної декларації за 2023 рік, який спливав 31.03.2024. Неправильне визначення виду декларації або її назви за наявності фактичного подання відомостей за весь звітний період саме по собі не доводить умисного несвоєчасного подання щорічної декларації та не свідчить про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Складений протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи наведене, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-яких доказів, що безпосередньо, поза розумним сумнівом вказували б на наявність у ОСОБА_1 умислу (прямого чи непрямого) та відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи, чи інтересу третіх осіб, направленого на порушення вимог фінансового контролю чи переслідування будь-якого корупційного інтересу, а тому суд вважає, що в діях останньої відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.172-6 КУпАП, у зв`язку з чим провадження в справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст.ст.24,172-6 ч.1, 247,284 КУпАП, -

постановив:

Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.172-6 КУпАП - закрити у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП.

На постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подана апеляційна скарга в Харківський апеляційний суд через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя Наталія ТКАЧЕНКО