Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №520/20276/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 р. Справа № 520/20276/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А.) від 17.03.2026 по справі № 520/20276/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Житомирській області), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Житомирській області від 06.05.2025 о/р № НОМЕР_1 , яким відмовлено в перерахунку пенсії за віком із врахуванням до страхового стажу періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000;

зобов`язати ГУ ПФУ у Житомирській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000 - з 19.04.2023;

зобов`язати ГУ ПФУ у Житомирській області здійснити перерахунок пенсії із врахуванням до страхового стажу періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000 починаючи з 19.04.2023;

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.05.2025 o/p 204950017633 щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії;

зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком застосувавши показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн шляхом послідовного збільшення на коефіцієнти у розмірах: на 1,0796 (відповідно до постанови КМУ від 23 лютого 2024 року № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році") починаючи з 01.03.2024, на 1,115 (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році”, починаючи з 01.03.2025.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області, ГУ ПФУ в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.05.2025 o/p 204950017633 щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком, застосувавши показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн., шляхом послідовного збільшення на коефіцієнти у розмірах: на 1,0796 (відповідно до постанови КМУ від 23 лютого 2024 року № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році") починаючи з 01.03.2024, на 1,115 (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 “ Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році”) починаючи з 01.03.2025.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Житомирській області від 06.05.2025 № 204950017633 про відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2025 та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1 937,92 грн. (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім гривень 92 копійки).

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Житомирській області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач протиправно відмовив у проведенні перерахунку пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України № 1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в України, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1.197, установлений Постановою № 168, починаючи з 01.03.2023, у розмірі 1.0796, установлений Постановою № 185, починаючи з 01.03.2024, установивши натомість доплату в розмірі 135 грн та по 100 грн відповідно. Наголошує, що згідно з пунктом 3 Порядку № 124 перерахунку підлягають пенсії, призначені за зверненнями, які надійшли по 31 грудня включно року, що передує року, в якому проводиться перерахунок. Також, вважає правомірним відмову позивачу у не враховані до страхового стажу періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення заперечував та просив відмовити.

Відповідач-2 по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV з 19.04.2023.

Позивач через веб-портал ПФУ звернувся із заявою від 02.05.2025 про перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн, збільшивши на коефіцієнти на 1,0796, на 1,115.

Заяву позивача від 02.05.2025 розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Донецькій області.

Рішенням від 08.05.2025 № o/p 204950017633, ГУ ПФУ в Донецькій області відмовлено позивачу в перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71грн, збільшивши на коефіцієнти на 1,0796 , на 1,115.

29.04.2025 позивач звернувся до УПФ із заявою про зарахування періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000 на підставі трудової книжки, оскільки при призначенні пенсії за віком не було зараховано цей період до страхового стажу.

Заяву позивача від 29.04.2025 було розглянуто за принципом екстериторіальності головним управлінням Пенсійного Фонду України у Житомирській області.

Рішенням від 06.05.2025 № о/р № 204950017633, ГУ ПФУ у Житомирській області відмовило в зарахуванні періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000 на підставі трудової книжки.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у проведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1.197 та у розмірі 1.0796, та зарахування періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.05.2025 o/p 204950017633 щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; з протиправності рішення ГУ ПФУ у Житомирській області від 06.05.2025 № 204950017633 про відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком, застосувавши показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн., шляхом послідовного збільшення на коефіцієнти у розмірах: на 1,0796 (відповідно до постанови КМУ від 23 лютого 2024 року № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році") починаючи з 01.03.2024, на 1,115 (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році”) починаючи з 01.03.2025; та зобов?язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2025 та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду у даній справі.

В решті позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позову, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з таких підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07. 1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон України № 1282-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з приписами ст. 2 Закону України № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Обов`язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі статтею 4 Закону України № 1282-ХІІ є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ч .2 ст. 9 Закону України № 1282-ХІІ).

У зв`язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, 15.02.2022 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» № 2040-ІХ, яким частину п`яту статті 2 Закону України № 1282-ХІІ викладено в новій редакції.

Частиною 5 ст. 2 Закону України № 1282-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців 2 і 3 частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Преамбулою указаного Закону України закріплено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону України.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-ІV) для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінет Міністрів України 20.02.2019 видав постанову № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», якою, серед іншого, затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV (далі – Порядок № 124).

Згідно з п. 5 Порядку № 124 у 2019 році перерахунок пенсій у зв`язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 року на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку.

Кожен наступний перерахунок у зв`язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пунктом 4 Порядку № 124 визначено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою: К = (ЗСЦ + ЗСЗ) х 50% / 100% + 1%,

де ЗСЦ - показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках);

ЗСЗ - показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках), що визначається за такою формулою:

ЗСЗ = Псзп (1): Псзп(2) х 100% - 100%,

де Псзп (1) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення;

Псзп (2) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування коефіцієнт щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, може бути збільшено, але він не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарних роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. При цьому в разі відсутності даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, для визначення розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком зазначеного коефіцієнта для підвищення пенсії відповідно до цього Порядку.

Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 1 березня.

Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом України № 1058-ІV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування держава взяла на себе зобов`язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі – Постанова № 185) з 01.03.2024 установлено, що перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1.0796 (п. 1).

Підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 185 установлено з 01.03.2024 до пенсій, призначених відповідно до Закону України № 1058-ІV за зверненнями, що надійшли до 31.12.2023 включно, які не підвищуються з 01.03.2024 згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», встановлюється щомісячна доплата до пенсії в розмірі 100 гривень, яка виплачується додатково до щомісячних доплат до пенсії, встановлених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 № 127 «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році», пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», в межах максимального розміру пенсії, визначеного законом. Зазначені щомісячні доплати враховуються під час наступних перерахунків пенсії у зв`язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 “Питання проведення індексації пенсій у 2019 році”, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.

Підпунктом 6 ч. 2 цієї Постанови визначено, що з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон) за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення:

для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2021 році, - 1,0575;

для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2022 році, - 1,046;

для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2023 році, - 1,0345;

для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2024 році, - 1,023.

Перерахунок пенсій відповідно до цього підпункту проводиться із збереженням щомісячних доплат до пенсії, встановлених пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році” і підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році”, в межах максимального розміру пенсії, визначеного Законом. Зазначені щомісячні доплати враховуються під час подальших перерахунків пенсії у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Отже, індексація пенсій відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» проводиться згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році».

З огляду на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами, при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, абз. 1 в сукупності з абз. 2 п. 5 Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124, повинні застосовуватися лише у відповідності з ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення (а не станом на 1 жовтня 2017 року, як зазначено в п. 5 вказаного Порядку).

Індексація пенсій проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, на відповідні коефіцієнти.

Отже, орган Пенсійного фонду України, здійснюючи перерахунок пенсії пенсіонерів на підставі ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», встановивши їм щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100 грн у 2024 році, замість застосування коефіцієнту збільшення 1,0796 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії цих пенсіонерів, діяв не у відповідності до вимог законодавства.

Щодо застосування відповідачем пп. 6 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209, то ним визначений коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати у меншому розмірі, ніж той, що встановлений п. 1 цієї ж Постанови (коефіцієнт 1,115). Відтак положення пп.6 п.2 Постанови звужують зміст існуючого права позивача на індексацію пенсії з урахуванням належного показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховувався для обчислення пенсії при її призначенні, що є недопустимим.

Отже, протягом спірного періоду пенсія позивача підлягала індексації із застосуванням відповідного коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії при її призначенні, і такий коефіцієнт мав застосовуватися кумулятивно.

Відповідачем помилково застосовані наведені положення законодавства, що призвело до порушення пенсійних прав позивача, зокрема права на належну індексацію пенсії.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).

Так, принцип законодавчого визначення умов і порядку його здійснення, полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб`єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов`язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України. Це забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання. При цьому, цей принцип також передбачає рівність прав і гарантій, адже законодавство повинно гарантувати однакові умови участі в системі для всіх осіб, незалежно від їхнього соціального чи економічного статусу. Крім того, зазначений принцип загальнообов`язкового державного пенсійного страхування полягає у прозорості умов нарахування пенсій, обчислення страхового стажу, розмір внесків і виплат, що дає змогу громадянам чітко розуміти свої права та обов`язки. Цей принцип правового регулювання також втілює принцип соціальної справедливості, адже законодавчо врегульовані умови покликані забезпечити справедливий розподіл пенсійних коштів між усіма учасниками системи, враховуючи сплачені внески та тривалість страхового стажу.

Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування. Оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу - чим довший стаж, тим вищий розмір пенсії. Це стимулює громадян працювати довше та сплачувати страхові внески протягом більшого періоду. Крім того, пенсійні виплати обчислюються з урахуванням заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Більший розмір заробітної плати означає більший внесок до Пенсійного фонду, що впливає на кінцевий розмір пенсії. Отже, вказаний принцип стимулює громадян працювати офіційно, отримуючи легальну заробітну плату, з якої сплачуються страхові внески, адже це безпосередньо впливає на майбутні пенсійні виплати. Отже, принцип диференціації розмірів пенсії залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати спрямований на створення прозорої, справедливої та економічно обґрунтованої пенсійної системи. Він забезпечує зв`язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці.

Таким чином, законодавче визначення умов і порядку загальнообов`язкового державного пенсійного страхування забезпечує передбачуваність, стабільність і довіру до пенсійної системи. Це є ключовою складовою соціального захисту населення.

Отже, абзац 1 в сукупності з абзацом 2 пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.

У іншому випадку, відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Таким чином, при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2024 роках згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Застосуванню також підлягають відповідні постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року № 168, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 23 лютого 2024 року № 185.

Порядок №124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами застосування при проведенні індексації пенсій починаючи з 2020 року відповідно до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» положень пункту 5 Порядку № 124, є протиправним.

З врахуванням вищевикладеного, абзац 1 в сукупності з абзацом 2 пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення вказаної пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 440/6585/25, від 13.01.2025 у справа № 160/28752/23, від 27.01.2025 у справі № 200/24248/24, № 200/422/24, № 620/7211/24, від 28.01.2025 у справі № 400/4663/24, від 28.01.2025 у справі № 120/1483/24, від 20.02.2025 у справі № 460/2711/24, від 25.02.2025 у справі № 160/14043/24, від 12.03.2025 у справі № 340/4007/24, від 12.03.2025 у справі № 460/4783/24, від 18.03.2025 у справі № 280/7407/24, від 19.03.2025 у справі № 380/11918/24.

Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно відмовив у проведенні індексації пенсії позивача із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та у розмірі 1,115.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується в цій частині з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.05.2025 o/p 204950017633 щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком, застосувавши показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн., шляхом послідовного збільшення на коефіцієнти у розмірах: на 1,0796 (відповідно до постанови КМУ від 23 лютого 2024 року № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році") починаючи з 01.03.2024, на 1,115 (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 “ Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році”) починаючи з 01.03.2025.

Стосовно задоволених вимог позивача про визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Житомирській області від 06.05.2025 № 204950017633 про відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000 та зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2025 та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду у даній справі, колегія суддів зазначає таке.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1058-IV).

У статті 1 вказаного Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:

Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбачуваного цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За приписами пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно частини другою статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Умови призначення пенсії визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2024 року, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 років.

До набрання чинності Законом №1058-IV діяв Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Колегія суддів зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням ГУ ПФУ у Житомирській області від 06.05.2025 № о/р № 204950017633, позивачу відмовлено у зарахуванні періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000 до страхового стажу, оскільки згідно записів трудової книжки заявник працював з 05.08.1998 по 11.08.2000 в Українсько-Польському сумісному підприємстві «Сервіс-Люкс».

Підставою для прийняття ГУ ПФУ у Житомирській області рішення від 06.05.2025 № 204950017633 про відмову у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 05.08.1998 по 11.08.2000 стало те, що запис у трудовій книжці про звільнення з Українсько-Польського сумісного підприємства «Сервіс-Люкс» не засвідчений відтиском печатки підприємства або печаткою відділу кадрів, що, на думку відповідача, унеможливлює врахування зазначеного періоду до страхового стажу.

Разом з тим, у трудовій книжці позивача міститься запис про прийняття на роботу 05.08.1998 до Українсько-Польського сумісного підприємства «Сервіс-Люкс» та запис про звільнення 11.08.2000, який містить підпис посадової особи та реквізити наказу, на підставі якого здійснено звільнення, що відповідає вимогам щодо оформлення записів у трудовій книжці, встановленим законодавством, чинним на час внесення такого запису.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Отже, наведені норми свідчать, що наявність запису у трудовій книжці є пріоритетною підставою для зарахування періоду роботи до страхового стажу, а вимога щодо подання додаткових документів може застосовуватися лише у разі відсутності записів або їх очевидної недостовірності.

Колегія суддів зазначає, що відсутність відтиску печатки підприємства під записом про звільнення не може свідчити про відсутність факту роботи особи, оскільки недоліки в оформленні трудової книжки не можуть покладатися на працівника та не можуть бути підставою для обмеження його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2023 у справі № 171/843/17, в якій зазначено, що формальні недоліки у веденні трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу.

Продовжуючи розгляд справи, колегія суддів наголошує, що відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Отже, з вище наведених норм слідує, що позивача не може нести відповідальності за допущені порушення при заповненні її трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Більше того, недоліки заповнення трудової книжки не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

На переконання колегії суддів такі висновки відповідача про неврахування періоду: з 05.08.1998 по 11.08.2000, є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Житомирській області від 06.05.2025 № 204950017633 про відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 05.08.1998 по 11.08.2000 та зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2025 та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду у даній справі.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що внаслідок перерахунку пенсії позивача за спірний період не допущено протиправної поведінки та не порушено право позивача на належне пенсійне забезпечення, спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 по справі № 520/20276/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко