Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №480/450/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 р. Справа № 480/450/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 (головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька) по справі № 480/450/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні з військової служби та не виплати грошової компенсації в повному обсязі за 80 невикористаних діб з 2022 по 2024 рік основної відпустки, а також за невикористані 14 діб додаткової відпустки, як учасника бойових дій з урахуванням в розрахунку посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливість проходження служби, щомісячної премії, у розмірах зазначених у архівній довідці № 888 від 11.21.2024;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 80 невикористаних діб з 2022 по 2024 рік основної відпустки, а також за невикористані 14 діб додаткової відпустки як учасника бойових дій з урахуванням в розрахунку посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливість проходження служби, щомісячної премії, у розмірах зазначених у архівній довідці № 888 від 11.21.2024.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на не повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати таке рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач при звільненні не виплатив грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, а саме 80 діб щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та 14 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік.

В жовтні 2024 позивачем отримано 1 660,66 грн. грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та дні відпустки УБД.

Наголошує, що розрахунок компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій мав проводитись із урахуванням виплат, нарахованих за весь рік, а не за місяць, який передував звільненню.

Відповідач не подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 02.04.2021 до 19.09.2024, що вбачається з наказу по стройовій частині від 02.04.2021 № 75.

З 20.06.2022 по 07.02.2024 позивач перебував у полоні, що підтверджується Витягом з наказу по стройовій частині від 21.06.2022 № 171.

Згідно наказу № 184 від 04.07.2022 позивач був звільнений з посади та зарахований в розпорядження командира частини у зв`язку із перебуванням у полоні.

Після повернення позивача з полону 08.02.2024 продовжував проходити військову службу перебуваючи в розпорядженні командира частини, був зарахований на всі види забезпечення , згідно наказу по стройовій частині від 08.02.2024 № 42.

В період з 08.02.2024 по 28.04.2024 позивач проходив стаціонарне лікування та реабілітацію, з 24.06.2024 по 28.06.2024 проходив військово-лікарську комісію, що вбачається з довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.01.2025 № 247 (а.с. 30).

Також з 2022 по 2024 позивачем не використано 80 діб щорічної основної відпустки та 14 днів додаткової відпустки, як учасника бойових дій.

Позивачу у період з липня по вересень 2024 року нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення у розмірі 530,00 грн. за військовим званням, згідно архівної відомості № 888 від 11.11.2024

Саме із вказаного грошового забезпечення позивачу проведено розрахунок та виплату компенсації за невикористані дні щорічної та основної відпустки.

Не погоджуючись із розміром виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно застосовано при нарахуванні компенсації за невикористані дні відпусток положення Інструкції № 200, як спеціального нормативно-правового акту, що регулює механізм визначення складових грошового забезпечення та порядок їх обчислення при звільненні зі служби, а не Порядок № 100 від 08.02.1995.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначає Закон України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII (далі - Закон № 876-VII), частинами першою та другою статті 21 якого установлено, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов`язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Абзацом першим частини шостої статті 21 Закону № 876-VII визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту встановлює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з частиною першою статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Пунктом 14 ст. 10-1 Закону України № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.

Тобто законодавець установив, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, як основної, так і додаткової.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 200 від 15.03.2018 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі Інструкція № 200, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно з пунктами 3,4 розділу XXXI Інструкції № 200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення. Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної відпустки, яка визначається відповідно до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 5 розділу XXXI Інструкції № 200 у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Згідно пункту 10 розділу XXXI Інструкції № 200 грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 19.09.2024 ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі пп. «д» п.3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (а.с. 10-11).

Після звільнення відповідачем виплачена позивачу компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 1 413, 33 грн та грошова компенсація за дні відпустки УБД у розмірі 247, 33 грн у загальній сумі 1 660, 66 грн. (а.с. 12 звор. стор.).

Спірним питанням у даній справі є розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпусти та додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

На переконання позивача, зазначена компенсація має обраховуватись з урахуванням грошового забезпечення, виплаченого з січня 2024 року по день звільнення (19.09.2024) згідно постанови КМУ № 100 від 08.02.1995.

Колегія суддів вважає необґрунтованим доводи апелянта, оскільки відповідно до пункту 10 розділу XXXI Інструкції № 200 грошова компенсація проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.

Так, місяцем , що передував звільненню позивача з військової служби є серпень 2024 року. Відповідно до архівної відомості № 888 від 11.11.2024 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за серпень 2024 року складало 530,00 грн.

Відповідно до п. 10 розд. ХХХІ Інструкції № 200 одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Відтак, одноденний розмір грошового забезпечення позивача складав 17,67 грн (530 грн х 30 днів).

Відповідно до наказу № 285 від 19.09.2024 позивач не використав щорічну основну відпустку у розмірі 80 діб та щорічну додаткову відпустку як учасника бойових дій у розмірі 14 діб.

Отже, відповідачем правомірно виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки у загальній сумі 1 660, 98 грн, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність застосування у спірних відносинах Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

На відміну від працівників у розумінні Кодексу законів про працю України, військовослужбовці отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату.

Згідно зі статтею 2 КЗпП України дія трудового законодавства не поширюється на відносини, що виникають під час проходження військової служби, якщо інше прямо не передбачено законом.

У свою чергу, спеціальним порядком для врегулювання матеріального забезпечення військовослужбовців є нормативно-правові акти уповноважених органів сектору безпеки і оборони, прийняті на підставі законів.

Інструкція МВС України № 200, на підставі якої відповідач здійснив обчислення компенсації за невикористані дні відпусток, є спеціальним нормативним актом, прийнятим відповідно до Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про Національну гвардію України», та містить комплексне врегулювання питань щодо структури, порядку нарахування і виплати грошового забезпечення, у тому числі виплат при звільненні зі служби.

У той час, як Постанова КМУ № 100 регулює порядок обчислення середньої заробітної плати працівників, тобто осіб, які виконують роботу на підставі трудового договору. Вона не містить норм, які прямо поширюють її дію на військовослужбовців або визначають порядок обчислення середніх сум грошового забезпечення.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, застосування норм Постанови № 100 до правовідносин, у яких перебуває військовослужбовець, можливе лише у випадку відсутності спеціального регулювання, що відповідає загальному принципу «спеціальна норма переважає загальну».

Проте, у спірних правовідносинах таке регулювання існує та закріплене в Інструкції № 200, оскільки грошове забезпечення військовослужбовця не є заробітною платою, а отже, порядок обчислення середніх виплат за Постановою № 100 не підлягає застосуванню до військовослужбовців, якщо їх матеріальне забезпечення врегульоване спеціальними актами.

Відтак, при нарахуванні позивачу компенсації за невикористані дні відпусток відповідачем правомірно застосовані положення Інструкції № 200, як спеціального нормативно-правового акту, що регулює механізм визначення складових грошового забезпечення та порядок їх обчислення при звільненні зі служби.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, як військовослужбовець Національної гвардії України не є суб`єктом, на якого поширюється дія Порядку обчислення середньої заробітної плати, а тому застосування Постанови № 100 у спірних правовідносинах є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують наведених вище висновків суду та не впливають на вирішення даної справи.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 по справі № 480/450/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова