Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №580/2912/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року справа № 580/2912/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) подав позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей в частині про виключення з військового обліку, зміни категорії обліку з військовозобов`язаного на не військовозобов`язаний, відповідно до відомостей, які містяться в тимчасовому посвідченні (замість військового квитка) № НОМЕР_1 від 16.09.2022 року та електронно військово-облікового документа сформованого через застосунок Резерв + від 13.01.2025 року, номер в реєстрі оберіг 210920221388851000005, стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 );

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 привести персональні дані ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у відповідність до відомостей, зазначених у військово-обліковому документі 210920221388851000005, та наявних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних, та резервістів станом на 13 січня 2025 року, та тимчасового посвідчення (замість військового квитка) № НОМЕР_1 від 16.09.2022 року, про виключення з військового обліку військовозобов`язаних 30.09.2022 з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зміни категорію обліку з військовозобов`язаного на не військовозобов`язаний.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідно до відомостей, що містяться в тимчасовому посвідченні (замість військового квитка) та електронному військово-обліковому документі позивач не є військовозобов`язаним, оскільки згідно постанови ВЛК є непридатний з виключенням з військового обліку від 30.09.2022 (на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ). Відповідно з 30.09.2022, позивач є звільненим від виконання військового обов`язку як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби.

Разом з тим, позивач 26 лютого 2026 року виявив невідповідність даних зазначених в військово-обліковому документі з Резерв+, сформованого 26.02.2026, що позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , та має статус військовозобов`язаного.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою в порядку ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» та п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 03.03.2026, згідно якої просив актуалізувати його дані про виключення з військового обліку, однак відповідач відповідь на заяву не надав.

Ухвалою від 27 березня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.

Суд встановив, що відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 16.09.2022 внесено запис про те, що 30.09.2022 медичною комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі ст. 38а, 39а, 23б Розкладу хвороб наказу МОУ № 402 від 14.08.2008 визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у застосунку «Резерв+» (а.с. 10), позивач перебуває на обліку, як військовозобов`язаний.

04.03.2026 позивач поштовим зв`язком направив відповідачу заяву, у якій, зокрема, просив:

- внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про виключення з військового обліку, відповідно до відомостей, які містяться в тимчасовому посвідченні (замість військового квитка) № НОМЕР_1 від 16.09.2022 року та електронно військово-обліковому документі сформованого через застосунок Резерв + від 13.01.2025 року;

- привести персональні дані ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у відповідність до відомостей, зазначених у військово-обліковому документі НОМЕР_3 , та наявних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних, та резервістів станом на 13 січня 2025 року;

- направити повідомлення відповідним органам Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 його структурних підрозділів, або будь-якого іншого ТЦК та СП.

Докази надання відповіді на вказану заяву у матеріалах справи відсутні.

Бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей в частині про виключення з військового обліку, зміни категорії обліку з військовозобов`язаного на не військовозобов`язаний позивач вважає протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Стаття 34 Закону № 2232-XII визначає, що персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону 2232-XII виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни, які визнані непридатними до військової служби.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Відповідно до пункту 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць визначені в Законі України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі – Закон № 1951-VIII).

Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України (стаття 1 Закону № 1951-VIII).

Згідно зі статтею 2 Закону № 1951-VIII основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII визначено, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII) особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Визначення придатності за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначення необхідності і умов застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям врегульовано Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі – Положення № 402).

Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза – це, зокрема, визначення ступеня придатності до військової служби.

Пунктом 2.1 розділу І Положення № 402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

Відповідно до п. п. 22.5, 22.6 Положення № 402 (у редакції чинній станом на 30.09.2022 – дату медичного огляду ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 ) свідоцтво про хворобу у воєнний час складається:

на всіх військовослужбовців, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

на офіцерів запасу, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Свідоцтво про хворобу підлягає розгляду, а постанова ВЛК - затвердженню: у воєнний час: на всіх військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів - ВЛК регіону, евакуаційного пункту (місцевого евакуаційного пункту, госпітальної бази).

Аналіз зазначених положень вказує на те, що непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку у воєнний час може підтверджуватись виключно свідоцтвом про хворобу, яке підлягає розгляду та затвердженню ВЛК регіону.

Суд врахував, що відомості тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 16.09.2022 не підтверджують затвердження ВЛК регіону постанови ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 від 30.09.2022 про непридатність позивача до військової служби.

Отже, суд констатує відсутність у матеріалах справи свідоцтва про хворобу, затвердженого ВЛК регіону про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку. Таким чином, відсутні підстави для зобов`язання відповідача виключити позивача з військового обліку.

Покликання представника позивача про те, що тимчасове посвідчення позивача підтверджує виключення позивача з військового обліку суд відхиляє, оскільки згідно відмітки від 30.09.2022 позивач був знятий з військового обліку, а не виключений із нього. Варто зазначити, що Закон № 2232-XII розмежовує поняття зняття та виключення з військового обліку, які не є тотожними.

З урахуванням зазначеного суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 );

2) відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 26.05.2026.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК