Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №1540/3949/18 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3949/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головне управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі – позивач 1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі – позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулися до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі – відповідач, ГУ ДФС в Одеській області, податковий/контролюючий орган), в якому просили: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.04.2018 № 0194478-1311-1554; від 10.04.2018 № 0066426-1311-1554.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 року (т. 1 а.с. 131-139), залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 (т. 1 а.с. 131-136), у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2026 року по справі № 1540/3949/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 у справі № 1540/3949/18 скасовано.

Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Матеріали адміністративної справи № 1540/3949/18 надійшли з Верховного Суду до Одеського окружного адміністративного суду 25 березня 2026 року.

Згідно протоколу про призначення повторного автоматизованого розподілу справи від 25.03.2026 року, адміністративну справу за № 1540/3949/18 передано на розгляд судді Одеського окружного адміністративного суду Стефанову С.О.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому посилається на те, що 21.03.2016 року позивачі набули права спільної часткової власності на виробничий будинок загальною площею 901,8 м2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 14.05.2018 року та 16.04.2018 року позивачами було отримано податкові повідомлення-рішення №0194478-1311-1554 та №0066426-1311-1554 щодо сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. На думку позивачів, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем не було враховано того факту, що в розумінні п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема: ґ) будівлі промислові та склади. Позивачі є власниками нежитлових будівель, які за вимогами ДК 018-2000 належать до класу (код 1251) «Будівлі промисловості», а тому відповідно до п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПУ України не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Враховуючи те, що будинок за своїм призначенням відноситься до будівель промисловості, то у силу наведених приписів ПК України цей об`єкт звільняється від оподаткування, а винесені відповідачем ППР, на думку позивачів є протиправними. При цьому, позивачі вважають, що об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджуються з позовними вимогами та в цілому зазначає, що ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 згідно даних Реєстру виконують наступні види діяльності: Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (47.52), Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у. (25.99), Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (46.49), Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах (47.78), Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (47.29), Виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин (25.93), Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах (47.24), - що не відповідає визначенню поняття промислові підприємства. У разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах, відповідно до норм чинного законодавства. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №823/1702/16. Враховуючи вищевикладене, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами та іншими нормативними актами України, а тому податкові повідомлення-рішення від 23.04.2018 № 0194478-1311-1554 щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 14 428,80 грн. та від 10.04.2018 року № 0060426-1311-1554 щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 14428,80 грн. за 2017 рік – є законними, винесеними згідно із вимогами чинного законодавства, а доводи наведені у позовній заяві не спростовують порушення, встановлене перевіркою та не можуть бути підставою для скасування податкових повідомлень-рішень.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року прийнято справу № 1540/3949/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень до нового до розгляду.

Справа вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.263 КАС України у межах строків, визначених ч. 2 ст.263 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Ухвалою суду від 06 травня 2026 року замінено відповідача по справі №1540/3949/18 з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) на Головне управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166).

22 травня 2026 року від Головного управління ДПС в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Станом на 26 травня 2026 року будь-яких інших заяв, клопотань з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності (розмір частки по ?) належить виробничий будинок загальною площею 901,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (884452751101), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та наявною в матеріалах справи копією технічного паспорту на виробничий будинок від 28.03.2012 року №112н-168-1274.

Вказаний об`єкт нерухомості загальною площею 901,8 кв.м в цілому складається з будівель літ. «А», «А1», «Б», «В», «Г», «Ж», «З», «Л», «К», «М» та літ. «И».

10 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0066426-1311-1554 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 14428 грн. 80 коп. відносно ОСОБА_2 , яке отримане останнім 16.04.2018 року.

23 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0194478-1311-1554, яким встановлено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 14 428 грн. 80 коп.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення позивачем отримано 14.05.2018 року.

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленням-рішеннями позивачі 26.04.2018 року та 24.05.2018 року оскаржили їх в адміністративному порядку до ДФС України, однак 06.07.2018 року та 30.07.2018 року відповідно, позивачі отримали рішення ДФС України про результати розгляду скарг від 02.07.2018 року № 9416/С/99-99- 11-02-01-14 та від 25.07.2018 № 10816/Б/99-99-11-02-01-14, якими у задоволенні скарг позивачів було відмовлено.

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0194478-1311-1554 від 23.04.2018 року та №0066426-1311-1554 від 10.04.2018 року, позивачі звернулись до суду з вимогою їх скасування.

Спірним питанням у межах цих правовідносин є, зокрема, встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачам об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Джерела права та висновки суду

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі – ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості.

Згідно зі ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до п/п. 266.1.1, п/п 266.2.1, п/п. 266.3.1, п/п. 266.3.2 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Тобто, у даній справі спірним є питання можливості застосування п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України щодо об`єкту нерухомого майна, що належить позивачам на праві спільної часткової власності.

Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті (п. 30.1 ст. 30 ПК України).

Відповідно до п/п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Згідно з п. 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 – «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 – «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 – «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 – «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 – «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 – «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 – «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 – «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 – «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

В контексті з наведеним, суд звертає увагу на те, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Як встановлено судом, ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 згідно даних Реєстру виконують наступні види діяльності: Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (47.52), Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у. (25.99), Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (46.49), Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах (47.78), Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (47.29), Виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин (25.93), Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах (47.24).

Разом з тим, сам по собі факт наявності у позивачів окремих видів діяльності, пов`язаних із роздрібною чи оптовою торгівлею, не є безумовною підставою для висновку про неможливість застосування податкової пільги, передбаченої п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Суд зазначає, що для вирішення питання щодо належності спірного об`єкта до будівель промисловості визначальним є не лише статус власника нерухомого майна, а сукупність обставин, які свідчать про функціональне призначення об`єкта, його технічні характеристики, а також фактичне використання такого майна у господарській діяльності.

З наявного у матеріалах справи технічного паспорту вбачається, що об`єкт нерухомості визначений саме як виробничий будинок та складається з комплексу виробничих і допоміжних приміщень. При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що вказаний об`єкт використовувався позивачами виключно для здійснення торговельної діяльності або не використовувався у виробничому процесі.

Крім того, суд враховує, що серед видів економічної діяльності позивачів наявні також види діяльності, пов`язані із виробництвом, а саме: виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у. (КВЕД 25.99) та виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин (КВЕД 25.93), що свідчить про здійснення позивачами діяльності виробничого характеру.

Суд також бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, відповідно до якої застосування пільги, передбаченої п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, можливе за умови використання об`єкта нерухомості за функціональним призначенням для промислового виробництва.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що спірний об`єкт нерухомості за своїми технічними характеристиками та функціональним призначенням належить до будівель промисловості у розумінні ДК 018-2000, а відповідачем не доведено належними доказами відсутності підстав для застосування до нього податкової пільги.

Відтак, податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 10.04.2018 №0066426-1311-1554 та від 23.04.2018 №0194478-1311-1554 прийняті без належного врахування характеру та функціонального призначення спірного об`єкта нерухомості, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.03.2026 року у справі №1540/3949/18, які відповідно до ч.5 ст.353 КАС України є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, Верховний Суд звернув увагу на те, що судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки доводам позивачів щодо можливого подвійного нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за один і той самий податковий період – 2017 рік.

Судом встановлено, що 25.09.2017 року позивачами були отримані податкові повідомлення-рішення від 27.06.2017 року №127066-13 та №127067-13, якими кожному з позивачів визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 12 426,80 грн.

Разом із тим, у подальшому Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення від 10.04.2018 року №0066426-1311-1554 та від 23.04.2018 року №0194478-1311-1554, якими позивачам повторно визначено податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, також за 2017 рік.

Відповідачем під час нового розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податкові повідомлення-рішення від 27.06.2017 року №127066-13 та №127067-13 були відкликані, скасовані у встановленому законом порядку або що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені не внаслідок повторного нарахування податку за той самий об`єкт оподаткування та той самий податковий період.

При цьому суд зазначає, що відповідно до принципу правової визначеності та вимог податкового законодавства один і той самий податок не може бути нарахований платнику податків двічі за один і той самий податковий період щодо одного й того ж об`єкта оподаткування.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення, зокрема, обґрунтовано, добросовісно та пропорційно.

Однак відповідачем не доведено правомірності повторного визначення позивачам податкових зобов`язань за 2017 рік, що свідчить про недотримання контролюючим органом вимог законодавства при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи наведене у сукупності, суд доходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 10.04.2018 року №0066426-1311-1554 та від 23.04.2018 року №0194478-1311-1554 є протиправними та підлягають скасуванню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивачів в сумі 1409,60 грн., підлягають стягненню на їх користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6-10, 77, 90, 139, 227, 241-243, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головне управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 0194478-1311-1554 від 23.04.2018 року та № 0066426-1311-1554 від 10.04.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДК-АГРО» (вул. Івасенка, буд. 2Б, с. Недра, Баришівський район, Київська обл., 07533, код ЄДРПОУ 34596119).

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166).

Суддя С.О. Cтефанов