Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №380/2572/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 рокусправа № 380/2572/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 – одноразову грошову винагороди у розмірі 1 млн. гривень, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 – одноразову грошову винагороди у розмірі 1 млн. гривень, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є діючим військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, був призваний на військову службу під час дії воєнного стану у віці до 25 років та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком понад шість місяців. Позивач вважає, що повністю відповідає умовам, визначеним пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, а відмова відповідача у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди з мотивів того, що позивач був призваний на військову службу по мобілізації (а не прийнятий за контрактом), суперечить буквальному змісту цього нормативного акта, який поширюється як на осіб, прийнятих за контрактом, так і на осіб, призваних на військову службу під час воєнного стану.

Ухвалою від 16.02.2026 про відкриття провадження у справі позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України заперечила проти задоволення позову. Доводи відзиву зводяться до того, що учасниками експериментального проекту згідно з абзацом другим підпункту 1 пункту 3 постанови № 153 є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом, а Порядок реалізації експериментального проекту, затверджений цією постановою, передбачає виплату винагороди особам, які уклали контракт за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку. На переконання відповідача, оскільки позивача було призвано на військову службу по мобілізації під час воєнного стану, а не прийнято за контрактом, він не належить до кола осіб, яким передбачена відповідна виплата, а тому позивачем не доведено невідповідності дій військової частини критеріям, встановленим постановою № 153.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з копією військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 19.04.2018 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 19.03.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Станом на дату призову позивачу виповнилося 24 повних роки, тобто його вік був меншим за 25 років.

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця 2 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) у військовому (спеціальному) званні «старший солдат», тобто є особою рядового складу.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.09.2025 № 246 «Про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» старший солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 07.03.2024 по 14.06.2024 та з 10.12.2024 по 14.05.2025 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у с. Роботине Пологівського району Запорізької області, с. Юнаківка Сумського району Сумської області, м. Суджа. Зазначена довідка видана на підставі журналу бойових дій, наказів командира військової частини про вибуття та прибуття особового складу для виконання бойових завдань, наказів про оголошення періодів безпосередньої участі, витягів з наказів військового коменданта та посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_3 від 28.11.2024.

За розрахунком позивача загальна тривалість його безпосередньої участі у бойових діях у наведені періоди становить 256 днів, тобто перевищує шість місяців. Зазначені обставини відповідачем по суті не спростовані; достовірність даних, внесених до довідки від 01.09.2025 № 246, підтверджена начальником відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з повним витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-005605325 станом на 11.02.2026 відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та відомості про розшук - відсутні. Випадків притягнення позивача до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення або до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії стягнень за які не закінчився, у справі не встановлено.

22.01.2026 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з рапортом від 21.01.2026 про нарахування та виплату йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою № 153. Факт надсилання та вручення рапорту підтверджується роздруківкою трекінгу відправлення № R790070012368 та поштовою квитанцією АТ «Укрпошта».

За результатами розгляду рапорту комісією військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з реалізації виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах складено протокол № 1/05.02.2026 від 05.02.2026, яким ухвалено: «Відмовити ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі невідповідності вимогам, зазначеним в абзаці другому підпункту 1 пункту 3 та абзаці другому пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942), а саме: ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації під час воєнного стану». Зазначений протокол разом із супровідним листом надіслано позивачу.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 24 Конституції України гарантовано рівність конституційних прав і свобод громадян та їх рівність перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Правовідносини, пов`язані з виконанням громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби. Відповідно до частини другої статті 2 цього Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено види військової служби, серед яких, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, та військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан, дія якого в подальшому неодноразово продовжувалася і триває на дату розгляду цієї справи.

З метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби під час воєнного стану Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - постанова № 153), якою затверджено відповідний Порядок (далі - Порядок № 153). Постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025.

Пунктом 3 постанови № 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; МВС; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Абзацом другим пункту 4 постанови № 153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень.

Абзацами третім та четвертим пункту 4 постанови № 153 визначено особливості виплати винагороди військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (виплата пропорційно часу участі з розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі; виплата у повному обсязі у разі наявності захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або перебування та звільнення з полону).

Абзацом п`ятим пункту 4 постанови № 153 встановлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни, і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що постанова № 153 містить дві самостійні підстави для виплати коштів у розмірі 1 млн гривень, які мають різну юридичну природу та різне коло адресатів.

Перша підстава - одноразова грошова допомога за пунктом 15 Порядку № 153, яка виплачується трьома частинами громадянам України віком від 18 до 25 років, які під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту («Контракт 18-24») уклали новий контракт строком на один рік за формою згідно з додатком 2 до Порядку. Саме ця категорія осіб визначена в абзаці другому підпункту 1 пункту 3 постанови № 153 та в пунктах 1, 2, 4 Порядку № 153. Друга підстава - одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах за пунктом 4 постанови № 153, яка виплачується особам рядового, сержантського і старшинського складу, що до набрання чинності постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців. Виплата за пунктом 4 постанови № 153 не пов`язана з укладенням контракту за формою додатка 2 до Порядку № 153 і не залежить від участі особи в проекті «Контракт 18-24».

Суд звертає увагу, що відмова відповідача ґрунтується на висновку про невідповідність позивача вимогам абзацу другого підпункту 1 пункту 3 та абзацу другого пункту 4 постанови № 153, мотивованому тим, що позивача було призвано на військову службу по мобілізації, а не прийнято за контрактом.

Однак такий висновок відповідача суперечить буквальному змісту абзацу другого пункту 4 постанови № 153, який поширює право на отримання винагороди на осіб, які до набрання чинності постановою у віці до 25 років «були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану». Вживання законодавцем сполучника «або» між словами «прийняті» та «призвані» свідчить про те, що нормотворець охопив відповідною нормою обидва передбачені статтями 2, 4 Закону № 2232-XII способи комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань - як прийняття на військову службу за контрактом, так і призов (направлення) на військову службу, у тому числі за призовом під час мобілізації на особливий період.

За таких обставин той факт, що позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, а не прийнятий за контрактом, не виключає його з кола осіб, на яких поширюється дія абзацу другого пункту 4 постанови № 153, а навпаки - прямо охоплюється диспозицією цієї норми («…були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану…»). Звуження відповідачем змісту наведеної норми лише до осіб, прийнятих за контрактом, є штучним звуженням обсягу прав особи та не відповідає принципу юридичної визначеності.

Суд також наголошує, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, обираючи встановлені законодавством способи правомірної поведінки. Тлумачення положень постанови № 153, обране відповідачем, призводить до встановлення необґрунтованої відмінності у ставленні до військовослужбовців, які за однакових умов (вік до 25 років на момент вступу на службу під час воєнного стану, проходження військової служби та безпосередня участь у бойових діях не менше шести місяців) набули різного обсягу прав виключно залежно від способу комплектування (контракт чи призов), що не узгоджується з гарантованою статтею 24 Конституції України рівністю громадян перед законом та з метою прийняття постанови № 153.

Щодо посилання відповідача на положення Порядку № 153 (зокрема щодо укладення контракту за формою згідно з додатком 2 та відсутності у Порядку механізму виплати за рапортом), суд зазначає, що ці положення регулюють відносини в межах експериментального проекту «Контракт 18-24» і стосуються першої з наведених підстав виплати. Натомість право позивача ґрунтується на пункті 4 постанови № 153, який є самостійною підставою та не обумовлює виплату винагороди укладенням контракту за формою додатка 2 до Порядку. Відсутність у Порядку № 153 окремо визначеної процедури звернення за виплатою за пунктом 4 постанови не може бути підставою для позбавлення позивача гарантованого права, оскільки інше нівелювало б саму мету запровадженого державою заохочення.

Перевіряючи відповідність позивача сукупності кваліфікуючих умов, передбачених абзацом другим пункту 4 постанови № 153, суд встановив, що позивач належить до осіб рядового складу Національної гвардії України (стрілець, військове звання «старший солдат»), тобто до кола осіб, визначеного абзацом другим пункту 4 постанови № 153. Позивач до набрання чинності постановою № 153 (13.02.2025) у віці до 25 років був призваний на військову службу під час воєнного стану: 19.03.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 призваний за призовом під час мобілізації у віці 24 років, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 . Крім того, позивач проходить військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій загальною тривалістю 256 днів (у періоди з 07.03.2024 по 14.06.2024 та з 10.12.2024 по 14.05.2025), що за сукупністю становить більше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою № 153, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2025 № 246.

Суд вважає, що у спірному випадку відсутні визначені абзацом п`ятим пункту 4 постанови № 153 обставини, які виключають виплату винагороди: позивач не притягувався до кримінальної відповідальності, не притягувався два або більше разів до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення та не має чинних дисциплінарних стягнень, що підтверджується витягом ФОВА-005605325 від 11.02.2026 та матеріалами справи.

Отже, позивач повністю відповідає сукупності умов, визначених абзацом другим пункту 4 постанови № 153, а тому має право на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Усупереч наведеному відповідач не довів правомірності відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди, тоді як позивач належними та допустимими доказами підтвердив відповідність умовам, з якими постанова № 153 пов`язує виникнення права на таку виплату.

Суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04, пункт 58) рішення судів та інших органів вирішення спорів мають бути належним чином умотивовані; водночас обов`язок наводити підстави для рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони (пункт 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів).

З огляду на викладене, дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у відмові нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену постановою № 153, є протиправними, а позовна вимога про визнання таких дій протиправними - обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, а також про вжиття інших визначених законом заходів. Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено можливість прийняття рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції гарантовано право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи встановлену протиправність дій відповідача та повну відповідність позивача умовам пункту 4 постанови № 153, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбачену постановою № 153.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Оскільки позивач звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, то такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.