Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №240/6254/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/6254/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 кошти в сумі 92678,06 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за час незаконної відсутності, поза межами військової частини НОМЕР_1 (відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 № 14 "Про завершення службового розслідування за фактом переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 ".) безпідставно отримував грошове забезпечення та премії в розмірі 92678,06 грн, на яке він не мав права, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Ухвалою суду від 05.03.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав, хоча про розгляд справи був належно повідомлений рекомендованим поштовим відправленням. .

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив таке.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 15 від 12.09.2024 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду електрозварника ремонтного відділення автомобільної техніки ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2026 № 26 "Про призначення службового розслідування за фактом переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 " позивачем проведено службове розслідування.

В ході проведення службового розслідування підтверджений факт того, що відповідач здійснив повторне самовільне залишення військової частини. Разом із тим, в ході службового розслідуванням підтверджено факт переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 за період з 11.09.2025 по 31.12.2025 в сумі 92678 грн 06 коп.

Факт виплати військовою частиною НОМЕР_1 у цей час грошового забезпечення відповідачу підтверджується довідкою-розрахунком від 19.02.2026 № 2590/511, відповідно до якої розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 за період з 11.09.2025 по 31.12.2025 складає 92678,06 грн.

З метою позасудового врегулювання і погашення у добровільному порядку відповідачем суми переплати на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про сплату від 19.02.2026 № 2590/508, на яку відповідач не відреагував.

Вважаючи, що неправомірно набуті кошти підлягають стягненню з відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України 25.03.1992 № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі Закон № 2232-XI).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-91цс14, безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.

Аналіз ст.ст. 1212, 1215 Цивільного кодексу України та вказаної правової позиції Верховного Суду України дає підстави для висновку, що у разі виплати особі без необхідності чи без правової підстави грошової допомоги або якщо відпала підстава для такої виплати, то платнику ці кошти поверненню не підлягають, крім випадків наявності рахункової помилки з боку платника і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під час розгляду справи судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти є грошовим забезпечення відповідача за період 11.09.2025 по 31.12.2025.

Аналізуючи характер спірних правовідносин, суд зазначає, що чинне законодавство визначає надлишкові виплати грошового забезпечення військовослужбовцю як пряму дійсну шкоду, завдану військовій частині (державі). Оскільки норми Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" є спеціальними у регулюванні питань відповідальності за завдання збитків під час проходження служби, саме вони підлягають першочерговому застосуванню до цих правовідносин, тоді як загальні норми Цивільного кодексу України про безпідставне збагачення (стаття 1212) застосовуються субсидіарно у частині, що не врегульована спеціальним законом.

Матеріалами справи підтверджується, що в ході проведення службового розслідування підтверджений факт того, що солдат ОСОБА_1 порушив вимоги статей 6,11,12,128 Статуту внутрішньої служби, ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України.

До того ж, в діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачене частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України - самовільне залишення військової частини або місця служби вчинені в умовах воєнного стану.

Оскільки відповідач не надав жодних документів, які б підтвердили законність перебування його поза межами частини, тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для повернення цих коштів.

Недобросовісність дій відповідача у межах спірних правовідносин полягає у свідомому отриманні (прийманні) грошового забезпечення за період, у який він фактично не виконував обов`язки військової служби через протиправне самовільне залишення розташування військової частини, про що відповідачу достеменно було відомо. Така поведінка свідчить про наявність умислу на збереження за собою коштів державного бюджету без належної правової підстави, що повністю нівелює захисні гарантії, передбачені статтею 1215 Цивільного кодексу України, та покладає на відповідача безумовний обов`язок повернути суму завданої шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оцінюючи дотримання позивачем процесуальних строків, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" позов про стягнення суми завданої шкоди може бути подано протягом одного року з дня виявлення шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, факт переплати та її точний розмір було остаточно встановлено актом службового розслідування, затвердженим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 № 14. Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду у лютому 2026 року, встановлений спеціальним законом річний строк звернення до суду суб`єктом владних повноважень не пропущено.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення завданої шкоди державі (безпідставно набутих коштів) підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, тому підстави для стягнення судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2-12, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 22, 263, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП НОМЕР_3 ) про відшкодування шкоди задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 кошти в сумі 92678,06 (дев`яносто дві тисячі шістсот сімдесят вісім гривень 06 копійок) в рахунок відшкодування шкоди, завданої державі отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби у період з 11.09.2025 по 31.12.2025.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 25 травня 2026 р.

25.05.26