Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №200/4078/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року Справа№200/4078/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волгіної Н.П., розглянувши в письмовому порядку в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 ,

Військової частини НОМЕР_2

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 29 грудня 2021 року по 20 травня 2023 року, включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 29 грудня 2021 року по 20 травня 2023 року включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати – за період з 29 грудня 2021 року по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 9 червня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); визначено, що за наявними матеріалами позивачем не пропущений строк звернення до суду із даним позовом; запропоновано відповідачам надати суду відзив на позов; зобов`язано відповідачів надати суду додаткові докази по справі, в тому числі докази на підтвердження надання позивачу документів щодо розміру та складових нарахованого та виплаченого за спірний період грошового забезпечення.

10 червня 2025 року від Військової частини НОМЕР_2 (надалі – в/ч НОМЕР_2 ) до суду надійшли заперечення на клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду. (а.с. 50-52).

16 червня 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 (надалі – НОМЕР_1 ) до суду надійшов відзив на позов, до якого додано додаткові докази по справі: копії наказів командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29 грудня 2021 року № 358, від 13 вересня 2022 року № 257, від 14 жовтня 2024 року № 304. Інших доказів, витребуваних ухвалою суду від 9 червня 2025 року, до відзиву не додано.

Ухвалою суду від 16 червня 2025 року запропоновано позивачу надати суду додаткові пояснення та докази; зобов`язано відповідачів надати суду додаткові докази та пояснення.

20 червня 2025 року від в/ч НОМЕР_2 до суду надійшло клопотання про витребування додаткових доказів у в/ч НОМЕР_3 (а.с. 73-74).

24 червня 2025 року від позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі.

Ухвалою суду від 26 червня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання в/ч НОМЕР_2 про витребування у в/ч НОМЕР_3 додаткових доказів по справі; повторно зобов`язано в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 надати суду докази, зазначені в ухвалах Донецького окружного адміністративного суду від 9 та 16 червня 2025 року.

21 липня 2025 року до суду від в/ч НОМЕР_2 надійшли письмові пояснення по справі.

В обґрунтування позовних вимог у позові зазначено наступне.

Позивач у період з 29 грудня 2021 року по 14 жовтня 2024 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_2 .

14 жовтня 2024 року після виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 позивачу стало відомо, що в період з 29 грудня 2021 року по 20 травня 2023 року відповідач нараховував йому грошове забезпечення, виходячи із розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, що є протиправним та призвело до не отримання позивачем в повному розмірі належного йому грошового забезпечення.

У січні 2025 року з метою з`ясування правильності нарахування та повноти виплати йому грошового забезпечення за час проходження військової служби позивач звернувся за правовою допомогою до Адвокатського бюро.

Представник позивача, адвокат Грішин Є.О., в інтересах позивача звернувся із запитами до в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 про надання інформації щодо розмірів встановленого ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення та всіх його складових, включаючи щомісячні основні та додаткові, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

3 березня 2025 року від в/ч НОМЕР_2 надійшов лист, в якому запитувана інформація щодо грошового забезпечення позивача відсутня та яким рекомендовано позивачу звернутися з відповідними запитами до в/ч НОМЕР_1 .

29 березня 2025 року від в/ч НОМЕР_1 надійшов лист з довідкою про доходи, в якому зазначено, що в/ч НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів та отримує грошові асигнування від в/ч НОМЕР_2 в межах виділених кошторисних призначень.

Позивач вважає протиправним не здійснення нарахування та виплати йому грошового забезпечення за спірний період із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на належний тарифний коефіцієнт згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та просить суд задовольнити позов (а.с. 1-8).

У відзиві на позов в/ч НОМЕР_1 заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, обґрунтовуючи заперечення наступним.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова № 704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (набрала чинності з 1 березня 2018 року).

Пунктом 4 зазначеної постанови (в первісній редакції) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року) (Постанова № 103) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких п. 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність із п. 4 цієї ж постанови, з яких не було вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводитися виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати.

Разом із цим примітки додатків 1 та 14 Постанови № 704 не є нормами права та не встановлюють розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, а лише роз`яснюють порядок їх обчислення (множення).

Таким чином, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

З огляду на викладене, командування в/ч вважає помилковою позицію позивача щодо незастосування в/ч при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не є нормами права та не узгоджуються з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ.

В/ч НОМЕР_1 наполягає, що при розрахунку грошового забезпечення позивача командування в/ч діяло в рамках законодавства, застосовавши при вказаному розрахунку прожитковий мінімум для працездатних осіб за січень 2018 року.

Просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог (а.с. 56-59).

У відзиві на позов (письмових поясненнях) в/ч НОМЕР_2 також заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, обґрунтовуючи заперечення таким.

Щодо перебування/не перебування в/ч НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_2 .

В/ч НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_2 як розпорядника бюджетних коштів.

Відповідно до правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України», обов`язком командира в/ч НОМЕР_1 є підготовка та оформлення документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення в/ч.

В/ч НОМЕР_2 зазначила, що надати суду запитувану копію грошового атестату позивача не є можливим, адже у фінансовій службі в/ч НОМЕР_2 з невідомих причин не зберіглася його копія. Після виготовлення грошового атестату фінансово-економічною частиною НОМЕР_2 його оригінал було безпосередньо передано до фінансово-економічної частини НОМЕР_1 , представниками якої він особисто був вручений позивачу.

Звертає увагу на те, що позивач займав посаду командира в/ч НОМЕР_1 , а тому, виходячи з характеру його службових обов`язків (зокрема, організація підготовки та оформлення документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини), посилання позивача на необізнаність зі складовими грошового забезпечення при звільненні слід відхилити.

Просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог (а.с. 89-92).

Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 (надалі – позивач, ОСОБА_1 ), є громадянином України, паспорт № НОМЕР_4 від 18 липня 2018 року; РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 від 30 червня 2016 року (а.с. 14-17).

Перший відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 НОМЕР_7 окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України) (надалі – перший відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження відповідно до зазначеного у відзиві на позов: АДРЕСА_2 , є суб`єктом владних повноважень та належним відповідачем у справі (а.с. 56, https://81dshv.mil.gov.ua/about/).

Другий відповідач, Військова частина НОМЕР_2 ( НОМЕР_9 окрема аеромобільна

ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (надалі - другий відповідач, в/ч НОМЕР_2 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_10 , місцезнаходження відповідно до зазначеного у відзиві на позов: АДРЕСА_3 , є суб`єктом владних повноважень та належним відповідачем у справі (а.с. 89, https://81dshv.mil.gov.ua/).

Як встановлено судом на підставі матеріалів справи, позивач з 29 грудня 2021 року по 14 жовтня 2024 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 (а.с. 26-28, 62-64, 56-59, 77-79).

Так, наказом (по стройовій частині) командира в/ч НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 від 29 грудня 2021 року № 358 капітана ОСОБА_1 , призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 1 жовтня 2021 року № 464 на посаду заступника командира в/ч НОМЕР_1 , який прибув з в/ч НОМЕР_11 , наказано зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і вважати таким, що з 29 грудня 2021 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 5070,00 грн на місяць, ВОС – 0212003, шпк «майор». […] Підстава: припис військової частини НОМЕР_11 від 28 грудня 2021 року № 372/620, рапорт капітана ОСОБА_1 (вх. № 5553 від 29 грудня 2021 року) (а.с. 27, 62).

Наказом (по стройовій частині) командира в/ч НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 від 13 вересня 2022 року № 257 майора ОСОБА_1 , заступника командира батальйону, призначеного наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29 серпня 2022 року № 212 на посаду командира батальйону в/ч НОМЕР_1 , вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою, посадовий оклад 5220 грн на місяць, ВОС – 0212003, шпк «підполковник» (а.с. 63).

Наказом (по стройовій частині) т.в.о. командира в/ч НОМЕР_2 полковника ОСОБА_5 від 14 жовтня 2024 року № 303 підполковника ОСОБА_1 , командира батальйону, призначеного наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 27 вересня 2024 року № 311 на посаду начальника штабу – заступника командира в/ч НОМЕР_3 , вважати таким що справи та посаду здав та направити для подальшого проходження військової служби до АДРЕСА_4 ; з 14 жовтня 2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення; визначено вважати таким, що вибув та вилучений зі складу сил та засобів, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно із бойовими наказами (розпорядженнями) у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави згідно із переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України; встановлено видати продовольчий, речовий та грошовий атестати (а.с. 28, 64).

За поясненням першого відповідача, при розрахунку грошового забезпечення позивача у спірний період застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 1 січня 2018 року (а.с. 56-59).

Зазначене підтверджується наявною у справі довідкою від 20 березня 2025 року (вих. № 250) про доходи ОСОБА_1 за 2021 – 2024 роки, виданою в/ч НОМЕР_1 (а.с. 26).

17 лютого 2025 року позивач через свого представника, адвоката Грішина Є.О., звернувся до в/ч НОМЕР_2 із запитом (вих. № 60-аз/2025), в якому просив надати інформацію щодо перебування в/ч НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні (підпорядкуванні) в/ч НОМЕР_2 , також просив направити довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 та здійснити перерахунок та доплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, на вказаний у адвокатському запиті банківський рахунок позивача (а.с. 18-19).

26 лютого 2025 року листом (вих. № 692/4117) в/ч НОМЕР_2 повідомила адвокатові, що ОСОБА_1 до списків особового складу та на всі види забезпечення при в/ч НОМЕР_2 не зараховувався, на посади для подальшого проходження військової служби не призначався. Зазначено, що підпорядкована військовій частині НОМЕР_2 в/ч НОМЕР_1 є окремою в/ч, відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру підприємств та організації України і яка за штатом має командира (начальника), фінансово-економічні та кадрові служби, а отже до компетенції командира в/ч НОМЕР_2 не належить видання наказів про преміювання особового складу в/ч НОМЕР_1 , а до компетенції фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_2 – проводить відповідні розрахунки та виплату грошового забезпечення за відповідні періоди служби. Отже, командування в/ч НОМЕР_2 не має правових підстав проводити перерахунок та доплату належного грошового забезпечення ОСОБА_1 . Запропоновано для вирішення питання щодо отримання необхідних документів звернутись безпосередньо до в/ч НОМЕР_1 та/або до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (а.с. 22-23).

17 березня 2025 року позивач через свого представника, адвоката Грішина Є.О., звернувся до в/ч НОМЕР_1 із запитом (вих. № 73-аз/2025), в якому, зокрема, просив надати інформацію щодо включення в/ч НОМЕР_1 до розпорядників бюджетних коштів (а.с. 20-21).

Листом від 24 березня 2025 року (вих. № 694/2216) в/ч НОМЕР_1 повідомило адвокатові, що не є розпорядником бюджетних коштів та отримує грошові асигнування від в/ч НОМЕР_2 в межах виділених кошторисних призначень. Разом із відповіддю на адвокатський запит в/ч направила адвокатові довідки про грошове забезпечення позивача та накази про зарахування позивача до списків особового складу в/ч та на всі види забезпечення та виключення зі списків особового складу в/ч та всіх видів забезпечення (а.с. 24-28).

Будучи не згодним із тим, що при нарахуванні йому грошового забезпечення за період з 29 грудня 2021 року по 20 травня 2023 року першим відповідачем не враховувався в якості розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року, позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом.

У відзивах на позов та письмових поясненнях відповідачі зазначають про пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом (а.с. 50-52, 56-59, 89-92).

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд встановив, що:

за поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві, відомості про суми грошового забезпечення, які йому були нараховані та виплачені, ним було отримано від в/ч НОМЕР_1 29 березня 2025 року;

доказів надання відповідачами позивачу при виключенні зі списків та особового складу в/ч (або раніше) повідомлень про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачеві протягом спірного періоду, - до позову не додано.

Враховуючи наведене, в ухвалі про відкриття провадження у справі від 9 червня 2025 року суд зазначив, що за наявними у справі матеріалами вбачається, що позивачем не пропущений строк звернення до суду із даним позовом.

Також цією ж ухвалою суд зобов`язав відповідачів надати суду, крім іншого, докази на підтвердження надання позивачу документа/документів щодо розміру та складових нарахованого та виплаченого за спірний період грошового забезпечення.

Ухвалами суду від 16 та 26 червня 2025 року відповідачів було повторно зобов`язано надати суду, в т.ч.: уточнені пояснення щодо отримання/не отримання позивачем у період проходження ним військової служби у в/ч НОМЕР_1 довідки/довідок про складові грошового забезпечення за спірні періоди (з 29 грудня 2021 року по 20 травня 2023 року) та докази на підтвердження цих пояснень; копію грошового атестату позивача та доказ про його отримання позивачем при виключенні зі складу в/ч НОМЕР_1 ; уточнені пояснення щодо обізнаності позивача про суми нарахованого йому протягом спірного періоду грошового забезпечення (пояснення щодо посадової особи, яка здійснювала нарахування грошового забезпечення позивачу / посадової особи, яка підписувала відповідні документи про нараховані до виплати позивачу суми грошового забезпечення); копію інструкції про посадові обов`язки командира в/ч НОМЕР_1 ).

20 липня 2025 року судом отримані пояснення від в/ч НОМЕР_2 , в яких зазначено, що позивачу з дня виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 (з 14 жовтня 2024 року) були вручені витяг із наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14 жовтня 2024 року № 303 про виключення зі списків особового складу та відповідні атестати, в тому числі грошовий. Також зазначено, що позивач займав посаду командира в/ч НОМЕР_1 , а тому, виходячи з характеру його службових обов`язків (зокрема, організація підготовки та оформлення документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини), посилання на необізнаність зі складовими грошового забезпечення при звільненні є недоречними.

Як зазначено в ухвалі суду від 9 червня 2025 року, Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни, зокрема до КЗпП України, якими частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

В ухвалі вказано, що виходячи з наведеної норми, право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати всіх складових заробітної плати (грошового забезпечення) за періоди до 19 липня 2022 року не було обмежено будь-яким строком; після 19 липня 2022 року - строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (а.с. 43-45).

Суд вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (надалі - Рішення КСУ № 1-р/2025) визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч. 1 ст. 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Крім іншого, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив наступне:

« 9. […] Строки звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат відповідають вимогам Конституції України лише за умови, що вони не позбавляють сутності права на своєчасне одержання винагороди за працю; вони повинні бути вмотивовані легітимною метою юридичної визначеності й ефективності судочинства, залишати працівникові реальну і достатню можливість для звернення до суду, забезпечувати баланс інтересів працівника, роботодавця та суспільства.

Застосовуючи ці критерії до оспорюваних приписів Кодексу, Конституційний Суд України констатує: законодавець хоча й мав на меті дотримання юридичної визначеності та організації правосуддя, однак тримісячний строк у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є надмірно коротким. […]

Конституційний Суд України вважає, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника п і д ч а с д і ї трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду. […]

Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих ст.ст. 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який п е р е б у в а є у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих ст.ст. 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить ч. 1 ст. 8, ч. 7 ст. 43, ч. 1 ст. 55 Конституції України. […]».

Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2025 ч. 1 ст. 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За приписами ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Разом із цим згідно із ч. 1 ст. 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами ч. 4 ст. 7 КАС якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Норма КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих ст. ст. 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить ч. 1 ст. 8, ч. 7 ст. 43, ч. 1 ст. 55 Конституції України (про що, зокрема, констатовано в Рішенні КСУ № 1-р/2025).

Відтак, в силу положень абз. 1 ч. 4 ст. 7 КАС норма ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352-ІХ як така, що суперечить Конституції України, у даному випадку не застосуватиметься судом до спірних правовідносин (щодо періоду з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року).

При вирішенні питання щодо додержання позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права та враховує наступні норми права:

- ч. 2 ст. 3 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованих діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави;

- ч. 4 ст. 43 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;

- ч. 7 ст. 43 Конституції України, згідно з якою право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом;

- ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

12 жовтня 2022 року Другий сенат Конституційного Суду України прийняв рішення № 7-р(II)/2022 (далі - Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2022), в якому зазначив:

«[…] 2.3. Конституційний Суд України неодноразово розв`язував питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (абз.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абз. 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, абз. 5 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).

У Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 констатовано, що відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення п. 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, яка набула повномасштабного характеру з 24 лютого 2022 року (абз. 1 пп. 5.1 п. 5 Рішення).

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей ч. 5 ст. 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у ст. 46 Основного Закону України [абз. 2, 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абз. 11 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].».

Отже, обмеження позивача, який є діючим військовослужбовцем, на звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року тримісячним строком, передбаченим ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352-ІХ не відповідатиме наведеним вище конституційним принципам.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що положення ч. 2 ст. 233 КЗпП відповідно до якої, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при з в і л ь н е н н і (стаття 116), - не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-ХІІ) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Згідно із ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 7 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі - Положення № 1153/2008) військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Абзацем 1 п. 12 Положення № 1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (в тому числі переміщення по службі, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу.

Згідно із п. 40 Положення № 1153/2008 у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї в/ч до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби н е припиняється.

З аналізу наведеного слідує, що «переміщення» на нове місце військової служби (в т.ч. з однієї в/ч до іншої) та «звільнення з військової служби» не є тотожними поняттями.

За висновком суду норма ч. 2 ст. 233 КЗпП, відповідно до якої, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, підлягає застосуванню саме у разі з в і л ь н е н н я військовослужбовця з військової служби.

Як встановлено судом, позивач до 14 жовтня 2024 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , після 14 жовтня 2024 року – вибув для подальшого проходження військової служби на посаді начальника штабу – заступника командира в/ч НОМЕР_3 (а.с. 28, 64).

Таким чином, виключення позивача зі списку особового складу в/ч НОМЕР_1 у зв`язку із переміщенням до в/ч НОМЕР_3 н е є з в і л ь н е н н я м з військової служби, а тому відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП.

Враховуючи наведене вище, суддя висновує, що позивач не порушив строки звернення до суду із даним позовом і в частині позовних вимог стосовно грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року.

При вирішенні справи по суті заявлених позовних вимог суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (надалі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.ст. 1 - 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військово-службовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ).

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 1 березня 2018 року (надалі - Постанова № 704), затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Відповідно до п. 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно із п. 4 Постанови № 704 (в первісній редакції) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови № 704 внесено зміни, зокрема пункт 4 Постанови № 704 викладено в наступній редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

При цьому зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови № 704 змін не зазнав.

Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Відтак, зміни до п. 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін пунктом 6 Постанови № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Верховний Суд у постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 5 червня 2024 року у справі № 420/18318/23, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до п. 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року».

У постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 Верховний Суд, зокрема, сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 1 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через збільшення на відповідний рік);

(3) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати н е є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині неправомірності нарахування йому в/ч НОМЕР_1 у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року (включно) грошового забезпечення, розрахованого із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року замість застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року, встановлених відповідними законами.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX установлено з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX установлено з 1 січня 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн.

Саме наведені розміри прожиткового мінімуму на відповідний рік (2021, 2022 та 2023) мали бути застосовані першим відповідачем при розрахунку розміру грошового забезпечення позивача у період з 29 грудня 2021 року по 19 травня 2023 року (включно).

Як наслідок, позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення позивачу грошового забезпечення за період з 29 грудня 2021 року по 19 травня 2023 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2018 року, – є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача стосовно перерахунку грошового забезпечення за 20 травня 2023 року, суд зазначає, що 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 (надалі - Постанова № 481) «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої внесені зміни до п. 4 Постанови № 704, якими викладено абзац 1 цього пункту в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 20 травня 2023 року рішенням Уряду встановлена нова розрахункова величина для розрахунку грошового забезпечення (розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями) військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, - фіксована величина у розмірі « 1762 грн» (замість показника «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)»).

Суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, а також визнано протиправним та нечинним п. 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до п. 4 Постанови № 704.

Тобто, з 18 червня 2025 року відновилася попередня редакція п. 4 Постанови № 704, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

У постанові від 30 червня 2025 року у справі № 280/8605/24 Верховний Суд зазначив: «Окремо варто зауважити, що посилання в касаційній скарзі на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 є необґрунтованим, адже, згідно з частиною другою статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.».

Зазначена позиція Верховного Суду була ним неодноразово підтримана, зокрема у постановах від 25 вересня 2025 року у справі № 420/25165/23, від 21 серпня 2025 року у справі №520/22317/23.

Таким чином, з 20 травня 2023 року правові підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, були відсутні.

Відповідно, позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення позивачу грошового забезпечення за 20 травня 2023 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2018 року, задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 29 грудня 2021 року по 20 травня 2023 року, включаючи всі складові такого грошового забезпечення (основні та додаткові) та одноразові види виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, - суд виходить з такого.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: […] 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […] 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, […] від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Відповідно до абз. 5 п. 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (надалі – Порядок № 260) грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира.

Згідно із абз. 4, 6 п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (в редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) (надалі – Правила № 280), які визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, […] що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, командир в/ч, зарахованої на фінансове забезпечення до в/ч розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення в/ч; первинні документи, заявки на кошти, платіжні доручення, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (виконавці документів) в/ч, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Відповідно до п. 1.3 Правил № 280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:

Міністр оборони України – головний розпорядник;

[…]

командири в/ч, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, – розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів третього рівня).

Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:

[…]

розпорядники коштів третього рівня – через фінансові органи військових частин.

Згідно із п. 1.5 Правил № 280 в/ч, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до в/ч – розпорядника коштів третього рівня […].

Командир в/ч, зарахованої на фінансове забезпечення до в/ч – розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення в/ч.

[…]

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) в/ч-ни, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Відповідно до п. 4.3 Правил № 280 виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати […] особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

[…]

Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира в/ч та начальника фінансового органу. […].

Як встановлено судом, в/ч НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_2 , яка є розпорядником коштів третього рівня щодо в/ч НОМЕР_1 (що визнається відповідачами).

Враховуючи зазначене, керуючись приписами ч. 2 ст. 9, ч.ч. 1-2 ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на отримання грошового забезпечення за спірний період у належному розмірі є:

- зобов`язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 грудня 2021 року по 19 травня 2023 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет України на 2021, 2022 та 2023 роки станом на 1 січня відповідного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язання в/ч НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 грудня 2021 року по 19 травня 2023 року (включно), нараховане/донараховане в/ч НОМЕР_1 на виконання даного судового рішення.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання другого відповідача здійснити перерахунок та виплату йому грошового забезпечення і з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, - суд зазначає таке.

Відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку на доходи фізичних осіб.

В силу положень п.п. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидентів є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, серед іншого, включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), що передбачено пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Пунктом 167.1 ст. 167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п.п. 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 168.5 ст.165 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, […], а у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до п. 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (надалі - Порядок № 44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, […] у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, […], а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, […] за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до п. 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Пунктом 5 Порядку № 44 установлено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

У постанові від 4 квітня 2024 року, прийнятої в межах адміністративної справи № 160/4155/22, предметом спору у якій були правовідносини щодо нарахування й виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16 серпня 2016 року до 28 лютого 2018 року і де позивач просив суд здійснити таке нарахування та виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44, Верховний Суд дійшов висновку, що: «[…] Порушене право належить захистити у спосіб стягнення з відповідача на користь позивачки щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення розміром: 4057,97 грн за період 1 березня 2018 року до 28 листопада 2019 року у загальній сумі: 85217,37 грн, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.» (п. 88).

На підставі викладеного вище, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 4 квітня 2024 року по справі № 160/4155/22, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 22 вересня 2020 року по справі № 910/3009/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, та керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача і в цій частині – шляхом зобов`язання першого відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за спірний період із розрахунком компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати – за період з 29 грудня 2021 року по день фактичної виплати (доплати) грошового забезпечення, суд виходить з такого.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» (надалі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (надалі - Порядок № 159).

Згідно з ч. 1ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 ст. 2 Закону № 2050-ІІІ (в редакції, яка діє з 26 лютого 2021 року) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період не виплати доходу; виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні приписи містяться і у 5 Порядку № 159, в якому зазначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, розрахунок та виплата компенсації здійснюється при виплаті заборгованості.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 5 березня 2020 року по справі № 140/1547/19, від 16 грудня 2020 року по справі № 521/21718/16-а, від 4 березня 2021 року по справі № 520/34/17, від 24 січня 2023 року по справі № 200/10176/19-а, від 11 серпня 2023 року по справі № 380/103/22.

Враховуючи, що станом на час розгляду справи виплата позивачу перерахованого на виконання даного судового рішення грошового забезпечення не відбулась, позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Таким чином, адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору.

Матеріали справи не містять доказів понесення позивачем інших судових витрат.

Враховуючи наведене, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29 грудня 2021 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет України на 2021 - 2023 роки станом на 1 січня відповідного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX з 1 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», - із розрахунком компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX з 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», - із розрахунком компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 1 січня 2023 року по 19 травня 2023 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX з 1 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», - із розрахунком компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 грудня 2021 року по 19 травня 2023 року (включно), нараховане/донараховане Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання даного судового рішення – із виплатою компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В задоволенні інших позовних відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.П. Волгіна