Рішення від 16 листопада 2023 р. у справі №200/9042/20-а — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2023 року Справа№200/9042/20-а

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

за участю

секретаря судового засідання Дяченка А.В.

позивача ОСОБА_1 в режимі відеоконференції

представника відповідачів 2 і 3 Тичиніна Я.Д. в режимі відеоконференції

розглянув в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання протиправними і скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У вересні 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі – відповідач 1, Дев`ята кадрова комісія, Комісія), Офісу Генерального прокурора (далі – відповідач 2), Донецької обласної прокуратури (далі – відповідач 3), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16 листопада 2020 року, позивач просив:

1. визнати протиправним та скасувати рішення Дев`ятої кадрової комісії від 15 липня 2020 року № 11/1 «Про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації»;

2. визнати протиправним та скасувати наказ в. о. керівника Донецької обласної прокуратури від 12 жовтня 2020 року № 1377-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 15 жовтня 2020 року;

3. поновити ОСОБА_1 з 16 жовтня 2020 року на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області, в Донецькій обласній прокуратурі;

4. стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 жовтня 2020 року без урахування обов`язкових відрахувань.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 05 жовтня 2020 року позовна заява залишена без руху.

26 жовтня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

01 грудня 2020 року суд постановив ухвалу, якою прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог та залучив до участі у справі як третього відповідача – Донецьку обласну прокуратуру (далі – відповідач 3).

07 липня 2021 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково.

25 листопада 2021 року Перший апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою змінив рішення суду від 07 липня 2021 року.

01 червня 2023 року Верховний Суд прийняв постанову, якою скасував рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

20 червня 2023 року матеріали адміністративної справи № 200/9042/20-а надійшли до Донецького окружного адміністративного суду.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду справа № 200/9042/20-а передана на розгляду судді Кравченко Т.О.

26 червня 2023 року суд постановив ухвалу про прийняття до провадження адміністративної справи; вирішив розглядати справу в порядку загального позовного провадження; розпочав підготовче провадження та призначив підготовче засідання.

14 липня 2023 року в підготовчому засіданні оголошена перерва до 11 серпня 2023 року.

17 липня 2023 року суд постановив ухвалу, якою продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з дня закінчення шістдесятиденного строку, визначеного ч. 4 ст. 173 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).

11 серпня 2023 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25 серпня 2023 року.

В судовому засіданні 25 серпня 2023 року оголошена перерва до 22 вересня 2023 року.

Судове засідання, призначене на 22 вересня 2023 року, відкладено до 13 жовтня 2023 року з технічних причин, що унеможливили участь учасників справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

25 вересня 2023 року суд постановив ухвалу про витребування додаткових доказів.

В судовому засіданні 13 жовтня 2023 року оголошена перерва до 03 листопада 2023 року; в судовому засіданні 03 листопада 2023 року – до 17 листопада 2023 року.

Справа розглянута по суті 17 листопада 2023 року в судовому засіданні за участю позивача та представника відповідачів 2 і 3, які надали пояснення, аналогічні тим, що викладені у поданих ними заявах по суті справи.

На підставі ч. 1 ст. 229 КАС під час судового розгляду справи здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу.

Як на час прийняття справи до провадження, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 06 листопада 2023 року № 734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 08 листопада 2023 року № 3429-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин обіймав посаду прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області.

У зв`язку з набранням чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі – Закон № 113) позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі, погодився з умовами та процедурами проведення атестації та був допущена до її проходження.

15 липня 2020 року Дев`ята кадрова комісія прийняла рішення № 11/1 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Вважаючи це рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Позивач зазначив, що успішно подолав перший та другий етапи атестації та був допущений до її третього етапу – співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

В червні 2020 року від Дев`ятої кадрової комісії позивач отримав повідомлення з пропозицією надати письмові пояснення, зокрема щодо вартості придбаних та проданих транспортних засобів, фактів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією. На цей запит він надав письмові пояснення.

Позивач вказував на те, що 15 липня 2020 року виконав практичне завдання та пройшов співбесіду.

Того ж дня близько 17:00 голова Комісії оголосив рішення, прийняте за результатами проходження позивачем третього етапу атестації, а саме «неуспішно».

Позивач наголошував на тому, що рішення, оголошене головою Комісії, не містило будь-якого обґрунтування і складалося лише з одного речення.

15 липня 2020 року близько 18:00 на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора оприлюднене аналогічне рішення, що містило лише відомості про прізвище, ім`я, по батькові прокурора та результат співбесіди.

28 серпня 2020 року у відповідь на свій запит позивач отримав рішення Дев`ятої кадрової комісії від 15 липня 2020 року № 11/1 про неуспішне проходження ним атестації. Проте зміст цього рішення істотно відрізнявся від того, що було проголошено головою Комісії за результатами співбесіди.

Позивач стверджував, що в рішенні від 15 липня 2020 року № 11/1, яке він отримав на свій запит, Комісія відобразила хід співбесіди, що суттєво відрізнявся від відомостей, наведених в протоколі засідання.

Зауважив, що зміст протоколу не дозволяє встановити, як проголосував той чи інший член Комісії, що, на погляд позивача, свідчить про відсутність відкритого голосування.

Позивач стверджував, що в порушення вимог Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі – Порядок № 221), під час проголошення рішення про неуспішне проходження атестації Комісія не повідомила будь-яких мотивів його прийняття.

Однак зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою його прийняття слугував висновок Комісії про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

В оскаржуваному рішенні Комісія вказала, що нею встановлений факт застосування до позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн за постановою суду у справі № 235/6131/19 за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 2 ст. 176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а саме за недотримання порядку декларування майна в частині відображення реальної вартості.

Позивач зауважив, що відповідно до п. 18 Порядку № 233 під час проведення співбесіди члени комісії можуть користуватися рекомендаціями з оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Однак такі відомості в протоколі та рішенні відсутні, а тому висновок про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є виключно суб`єктивним умовиводом Комісії, позбавленим будь-якого обґрунтування, оскільки ні Закон № 113, ні Порядок № 221, ні Порядок роботи кадрових комісій, затверджений наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233, (далі – Порядок № 233), вимог до оцінювання прокурора взагалі не містять.

З посиланням на п. 12 Порядку № 233 позивач наголошував, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Зауважив, що відповідно до ст. 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 липня 2017 року, прокурор повинен здійснювати службові повноваження сумлінно, компетентно, вчасно і відповідально; постійно підвищувати свій загальноосвітній та професійний рівень, культуру спілкування, виявляти ініціативу, відповідальне ставлення та творчий підхід до виконання своїх службових обов`язків, фахово орієнтуватися у чинному законодавстві, передавати власний професійний досвід колегам; він має усвідомлювати, що його діяльність оцінюється з урахуванням рівня підготовки, знання законодавства, компетентності, ініціативності, комунікативних здібностей, здатності вчасно і якісно виконувати службові обов`язки та завдання.

На переконання позивача, професійна компетентність – це професійна можливість здійснення ним повноважень в його професійній діяльності. Така можливість була оцінена під час складання ним іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, тобто під час першого етапу атестації, який він подолав успішно.

Між тим жодних мотивів, які зумовили висновок Комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, в оскаржуваному рішенні не наведено.

Згідно зі ст. 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів професійна діяльність прокурорів ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина, недопущення дискримінації; незалежності та самостійності; політичної нейтральності; презумпції невинуватості; справедливості, неупередженості та об`єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; прозорості службової діяльності, конфіденційності; утримання від виконання незаконних наказів та вказівок; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; доброчесності, зразковості поведінки та дисциплінованості; поваги до незалежності суддів.

Ці принципи втілені в нормах ст. 5-17 розділу II Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, які визначають основні вимоги до професійної поведінки прокурора.

Відповідно до ст. 32 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів оцінка дотримання норм професійної етики та поведінки прокурора може проводитися під час дисциплінарного провадження та надаватися при вирішенні питань щодо підвищення по службі, присвоєння класного чину, підготовці характеристик та рекомендацій.

Позивач наголосив, що Комісія в оскаржуваному рішенні не вказала, якими критеріями керувалася, визнаючи його таким, що не відповідає вимогам професійної етики.

Крім того, як свідчить лист Офісу Генерального прокурора від 31 серпня 2020 року № 27/3-3947вих.20, в період з 18 липня 2017 року скарги відносно позивача не надходили, дисциплінарні провадження щодо нього відсутні.

Ст. 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів визначено, що при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність.

У зв`язку з цим позивач наголосив, що сумлінно виконує обов`язок щодо вдосконалення свого професійного рівня та підвищення кваліфікації, до дисциплінарної відповідальності не притягувався і щорічно проходив таємну перевірку доброчесності.

Позивач відзначив, що за результатами перевірки доброчесності встановлено, що до підрозділів внутрішньої безпеки не надходила інформація про недостовірність інформації, зазначеної ним в довідках про доброчесність. На цій підставі позивач стверджував, що його анкетні дані за 2017-2020 роки є достовірними, а він визнаний таким, що пройшов таємну перевірку доброчесності.

Позивач зауважив, що Комісія не обґрунтувала, в чому саме полягає його недоброчесність. Більш того, на переконання позивача, такий критерій як «наявність сумнівів у доброчесності прокурора» законодавством взагалі не передбачений.

Позивач зазначив, що зі змісту оскаржуваного рішення можна дійти висновку, що висновок Комісії про його невідповідність переліченим вище критеріям є наслідком порушенням ним порядку заповнення та подання щорічних декларацій.

Однак відповідно до п. 6, 8 ч. 1 ст. 11 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ «Про запобігання корупції» (далі – Закон № 1700) здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб; здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування належить до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК).

Механізм антикорупційного контролю, визначений Законом № 1700 та підзаконними актами НАЗК, дозволяє не лише ефективно виявляти факти порушення, але й з`ясовувати причину цих порушень та наявність обставин, які виключають застосування заходів адміністративної відповідальності.

На переконання позивача, саме НАЗК, а не Комісія, наділене повноваженнями здійснювати контроль та перевірку суб`єктів декларування.

При цьому в рішенні Комісії відсутні дані щодо проведення НАЗК відповідної перевірки та її результатів.

З огляду на це позивач доводив, що твердження Комісії про його невідповідність критерію доброчесності є необґрунтованим, суперечить процедурі, яка встановлена Порядком проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 16 червня 2016 року № 205, (далі – Порядок № 205), та не підтверджене належними доказами, оскільки відповідно до вказаної процедури позивач визнаний таким, що пройшов перевірку доброчесності, а матеріали, які б свідчили про зворотнє, до органів прокуратури та Комісії не надходили.

Позивач визнав, що був притягнений до адміністративної відповідальності за несвоєчасне подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані. Зазначив, що відповідне судове рішення набрало законної сили 11 листопада 2019 року; прокуратура Донецької області була поінформована про його існування і в триденний строк після його надходження мала вирішити питання про наявність підстав для застосування ст. 51, 54 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697).

При цьому ст. 51 Закону № 1697 (в редакції, чинний станом на 28 листопада 2019 року), були визначені загальні підстави для звільнення прокурора, а ст. 54 цього Закону – підстави для звільнення прокурора у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення.

Позивач зауважив, що не вчиняв корупційних правопорушень, пов`язаних з порушенням обмежень, передбачених Законом № 1700, і продовжив працювати в органах прокуратури, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення через наявність вказаного судового рішення.

Внесення змін до Закону № 1697, які передбачали несумісність прокурора з займаною посадою через наявність адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, відбулося лише в березні 2020 року, а тому відповідно до ст. 58 Конституції України вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що не мають зворотної дії у часі.

Також позивач зазначив, що аналіз положень п. 5, 6 розділу І Порядку № 221 зумовлює висновок, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора, (у тому числі загальних здібностей та навичок), та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії.

Позивач висловив сумніви щодо обізнаності Дев`ятої кадрової комісії з результатами проходження ним перших двох етапів атестації, оскільки їх проводила Перша кадрова комісія.

Зазначав, що будь-які сумніви Дев`ятої кадрової комісії щодо достовірності результатів попередніх іспитів чи наявності інших недоліків в рівні його знань, відповідності іншим критеріям тощо Комісія повинна була обґрунтувати.

Крім того, ні Дев`ята кадрова комісія, ні Офіс Генерального прокурора не надали докази наявності інформації, одержаної в порядку п. 9, 10 розділу IV Порядку № 221, яка була покладена в основу негативного висновку щодо рівня професійної етики та доброчесності прокурора, отже наявність «обґрунтованого сумніву» нічим не мотивована, що свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям обґрунтованості та безсторонності.

В оскаржуваному рішенні Комісія зазначив, що позивач був підданий адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 2 ст. 176-2 КУпАП. Однак ст. 176 КУпАП передбачає відповідальність за виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення і жодним чином не пов`язана з корупцією, а ст. 176-2 в КУпАП взагалі відсутня.

Також в рішенні зазначено, що співбесіда проводилася з прокурором «відділу забезпечення державного обвинувачення в регіоні управління підтримання державного обвинувачення в суді прокуратури Донецької області», однак така посада в штатному розписі прокуратури Донецької області відсутня.

При цьому, ні Порядок № 221, ні Закон України № 113 не містять чітких критеріїв/показників збирання, дослідження та оцінки інформації, що є необхідною для цілей атестації.

Відсутність критеріїв оцінювання також підтверджується тим, що Комісія ставила питання, які взагалі не стосуються атестації, наприклад щодо місця проживання позивача в 2015 році тощо.

Зі змісту оскаржуваного рішення неможливо встановити, якими критеріями керувалася Комісія, приймаючи рішення про неуспішне проходження атестації.

З огляду на викладене позивач доводив, що рішення Дев`ятої кадрової комісії від 15 липня 2020 року № 11/1 про неуспішне проходження ним атестації прийнято без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Крім того, позивач зауважив, що згідно з п. 9 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заяви прокурорів, які не відповідатимуть затвердженим формам вважатимуться неподаними з відповідними правовими наслідками. Тобто, будь-яка інша за формою заява не є підставою проходження атестації та тягне за собою визнання прокурора таким, що заяву не подав, з наступним звільненням.

Таким чином, форма заяви, запропонована Генеральним прокурором у погодженому ним Порядку, містить, начебто, добровільне погодження з наступним звільненням.

У такий спосіб законодавець поставив позивача перед вибором: подати заяву встановленої форми про намір перейти до органу прокуратури або не подавати таку заяву, наслідком чого буде звільнення із займаної посади на підставі п. «д» ч. 1 ст. 51 Закону № 1697.

Консультативною радою європейських суддів та Консультативною радою європейських прокурорів 08 грудня 2009 року в м. Страсбург прийнята Бордоська декларація, відповідно до п. 8 якої для забезпечення незалежного статусу прокурорів потрібне дотримання деяких мінімальних вимог, зокрема, щоб їх позиція та діяльність не були предметом впливу чи втручання з боку будь якого джерела ззовні самої прокурорської служби; щоб їх призначення, просування по службі, гарантії перебування на посаді, включно з можливістю переведення, здійснювалися лише на підставі закону або за їхньою згодою, а умови оплати праці забезпечувалися законом.

Позивач зазначив, що для того, щоб продовжити реалізовувати своє право на вибір професії, він мав погодитись з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними Порядком № 221, погодитись із звільненням, у разі неуспішного проходження атестації, а також з тим, що будь-яка недостовірна інформацію щодо нього є доведеним фактом та не підлягає підтвердженню.

Передбачена Порядком № 221 форма заяви про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру та про намір пройти атестацію, яка у своєму змісті містить положення про те, що позивач погоджується з тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб, (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню прямо суперечить вимогам п. 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113.

В той же час, підписанням саме такої форми (змісту) заяви позивач фактично надав кадровим комісіям право на збір стосовно нього будь-якої інформації та персональних даних, які можуть бути в подальшому розголошені та використані без законної мети.

Тобто така обов`язкова умова як подання заяви встановленої форми свідчить про очевидне втручання суб`єкта владних повноважень у його особисті права і свободи.

Більш того, збиранням такої інформації можуть бути порушені права та інтереси необмеженого кола інших осіб, (у тому числі членів його сім`ї).

Крім того, відповідачами не доведено, яким чином використання такої інформації вплине на перевірку його компетентності та професійності під час проведення атестації.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Окрім того, виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

В п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням викладеного позивач доводив, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині призвело до втрати легітимності процедури проведення атестації та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень.

В заяві про збільшення позовних вимог від 16 листопада 2020 року позивач додатково зазначив, що наказом в. о. керівника Донецької обласної прокуратури від 12 жовтня 2020 року № 1377-к, який виданий на підставі підп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, він звільнений з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 15 жовтня 2020 року на підставі п. «д» ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 у зв`язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

В якості підстави для видання цього наказу зазначено рішення Дев`ятої кадрової комісії від 15 липня 2020 року № 11/1 та протокол № 16 засідання Дев`ятої кадрової комісії від 10 вересня 2020 року.

Позивач доводив, що наказ в. о. керівника Донецької обласної прокуратури від 12 жовтня 2020 року № 1377-к є протиправним та підлягає скасуванню.

Зазначив, що наказом Генерального прокурора від 03 вересня 2020 року № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» перейменовано юридичну особу «Прокуратура Донецької області» на «Донецька обласна прокуратура» без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.

У зв`язку з прийняттям цих наказів прокуратура Донецької області (ідентифікаційний код 25707002) змінила найменування на Донецьку обласну прокуратуру (ідентифікаційний код 25707002), про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відповідні відомості.

Отже, відбулося перейменування юридичної особи як складової системи прокуратури без проведення процедури ліквідації чи реорганізації.

Позивач наголосив, що відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону № 1697 прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з підп. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 за умови настання такої підстави, як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону № 1697 керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Наказом від 12 жовтня 2020 року № 1377-к позивач звільнений з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 у зв`язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Однак будь-якої реорганізації, ліквідації та скорочення чисельності кількості прокурорів прокуратури Донецької області не відбулося, фактично була частково змінена внутрішня (організаційна) структура.

Позивач зауважив, що посилання Донецької обласної прокуратури як на підставу звільнення на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 і рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором є такими, що не ґрунтуються на положеннях цього пункту, оскільки, передбачивши таку підставу для звільнення в іншому законі, відповідних змін до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697, які б дозволяли звільнити прокурора на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, законодавець до п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону не вніс.

Наведене, на переконання позивача, є свідченням того, що застосована до нього правова норма не відповідала вимогам «якості закону».

З огляду на викладене позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ в. о. керівника Донецької обласної прокуратури від 12 жовтня 2020 року № 1377-к, поновити його з 16 жовтня 2020 року на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області, в Донецькій обласній прокуратурі, та стягнути з Донецької обласної прокуратури середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 жовтня 2020 року без урахування обов`язкових відрахувань.

Просив задовольнити позов.

У відповіді на відзив відповідача 2 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, аналогічних тим, що викладені у позовній заяві.

При новому розгляді справи позивач надав письмові пояснення, в яких наполягав на задоволенні позову з підстав, наведених в ньому.

Додатково зазначив, що рішення про неуспішне проходження прокурором атестації мало містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів прокурор не відповідає займаній посаді, та, відповідно, підлягає звільненню. Встановлення рівня професійної компетентності прокурора, (у тому числі загальних здібностей та навичок), та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження прокурором атестації з підстав недостатнього рівня компетентності прокурора чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійній етиці, Комісія має зазначити, на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином.

Позивач доводив, що оскаржуване рішення не містить обґрунтувань і мотивів, на яких ґрунтується висновок Комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності.

Зауважив, що оскаржуване рішення містить загальні посилання на його невідповідність професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності.

Позивач відзначив, що фактично всі сумніви Комісії зводяться до дотримання ним порядку заповнення ним щорічних декларацій.

Наголосив, що на усі конкретно поставлені питання Комісії надав повні та лаконічні відповіді, які узгоджувалися з раніше наданими Комісії письмовими поясненнями, які були підтверджені письмовими доказами (тими, що збереглися у нього).

На переконання позивача, обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише наявністю у Комісії обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики, професійної компетентності та доброчесності дискрецією її повноважень та тим, що задекларована ним вартість автомобілів відрізняється від вартості аналогічних транспортних засобів, не відповідає приписам Порядку № 221.

Позивач зауважив, що рішення, наслідком якого може бути звільнення прокурора з посади, повинно бути, перш за все, об`єктивним та повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його здатністю підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати професійні обов`язки, а також щодо відповідності прокурора етичним та антикорупційним критеріям.

Позивач вказував на те, що задекларував всі об`єкти нерухомо та рухомого майна, які перебували у його власності чи користуванні. Будь-яких доказів щодо сумнівності укладених угод, пояснень сторін правочинів про те, що вартість автомобілів, за яку вони були придбані/продані, не відповідала дійсній вартості, наявності у нього будь-яких інших об`єктів, якими б він користувався, проте не задекларував, відповідачами не надано.

Зауважив, що інформацію про вартість автомобілів Комісія отримала з сайтів продажу транспортних засобів, проте встановлення вартості майна у такий спосіб не відповідає загальним вимогам для цивільно-правових угод. Перш ніж продати чи купити автомобіль проводиться його оцінка експертами для цілей оподаткування, і занизити вартість автомобіля неможливо, як і значно завищити. Більш того за змістом цивільно-правових правовідносин, купуючи майно, сторони вільні у своєму виборі, і ніхто не може впливати на їх вибір.

Під час дослідження вартості транспортних засобів Комісія жодним чином не досліджувала їх фактичний технічний та зовнішній стан, наявність дефектів, комплектність, необхідність подальшого ремонту тощо. З огляду на це співставлення вартості їх придбання та продажу з цінами, зазначеними для автомобілів відповідного року випуску на спеціалізованих сайтах, є необґрунтованим, а отримані на підставі цього висновки – відносними та суб`єктивними.

З огляду на викладене позивач доводив, що висновки Комісії про його недоброчесність, а саме щодо недотримання порядку декларування майна та сумніви щодо відображення їх реальної вартості не відповідають фактичним обставинам.

З приводу притягнення до адміністративної відповідальності позивач зазначив таке.

Позивач наголосив, що підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності слугував факт несвоєчасного повідомлення про зміну майнового стану (не на десятий, а на дванадцятий день).

Відзначив, що Закон № 1700 розмежовує поняття «корупційного правопорушення» та «правопорушення, пов`язаного з корупцією».

Зауважив, що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, тобто за правопорушення, пов`язане з корупцією (порушення вимог фінансового контролю), а не за корупційне правопорушення.

На момент притягнення його до адміністративної відповідальності Закон № 1697 передбачав звільнення прокурора з посади за вчинення корупційного адміністративного правопорушення.

Позивач відзначив, що прокуратура Донецької області була повідомлена про рішення суду про притягнення його до адміністративної відповідальності. З цього приводу на оперативній нараді, яка відбулася 25 листопада 2019 року, за результатами перевірки Генеральною прокуратурою України у п. 9.3 протоколу наради № 9 визначено у триденний строк після надходження до прокуратури судового рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності вирішити питання про наявність підстав для застосування ст. 51, 54 Закону № 1697.

Позивач наголосив, що працював в органах прокуратури по 15 жовтня 2020 року, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення через наявність судового рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. Внесення змін до Закону № 1697, які передбачали несумісність прокурора з займаною посадою через наявність адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, відбулося лише 20 березня 2020 року.

З огляду на викладене позивач доводив, що сама по собі постанова Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у справі № 235/6131/19 від 10 жовтня 2019 року не може бути покладена в основу рішення про визнання його недоброчесним.

Позивач відзначив, що 15 листопада 2019 року сплатив штраф.

Наголосив, що відповідно до ст. 39 КУпАП якщо особа, яка піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Позивач зауважив, що твердження відповідача 2 про те, що наявність відомостей про нього (позивача) в Реєстрі осіб, які вчинили корупційні діяння, або правопорушення, пов`язані з корупцією, свідчать про його недоброчесність, не відповідають цілям проведення атестації та позиції Верховного Суду у цій справі (п. 61 постанови), відповідно до якого обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, і важливим є чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, з огляду на наслідки, які це потягне.

Позивач зауважив, що метою співбесіди є перевірка прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

Доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципі добра і справедливості.

Позивач зазначив, що фактично відповідач 2 вказує на несумісність його поведінки з перебуванням на посаді прокурора.

Між тим, відповідно до ст. 18 Кодексу професійної етики працівнику прокуратури не слід допускати дій і поведінки, які можуть зашкодити репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Отже, для звільнення необхідно вчинення такого проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на прокурора обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, призводить до приниження авторитету державного органу.

Позивач зауважив, що для нього залишається незрозумілим рішення, в якому Комісія без жодних експертиз оцінила вартість автомобілів, бо «на сайті інші відомості», визначила, що факт подання ним повідомлення про зміни майнового стану на 10 днів пізніше зашкодили чи принизили авторитет державного органу, в якому він працює.

Зазначив, що мав у власності лише один автомобіль, продавав і купував інший, оскільки його доходи не дозволяли купити новий транспортний засіб.

Позивач зауважив, що наказом в. о. Генерального прокурора від 07 жовтня 2020 року № 473 утворена Шістнадцята кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур з метою проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур, у тому числі військових прокуратур регіонів Україні і об`єднаних сил.

18 лютого 2022 року Шістнадцята кадрова комісія прийняла рішення № 1 про успішне проходження позивачем атестації.

В цьому рішенні Шістнадцята кадрова комісія зазначила, що, керуючись п. 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113 та п. 6 розділу І, п. 16 розділу ІV Порядку № 221, враховуючи результати проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, позивач є таким, що успішно пройшов атестацію.

Позивач наголосив, що Шістнадцята кадрова комісія, наділена такими ж повноваженням як і Дев`ята кадрова комісія, прийняла рішення про його відповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що, на переконання позивача, є додатковим свідченням переконливості його доводів щодо неправомірності рішення Дев`ятої кадрової комісії про його прагнення продовжити працювати в органах прокуратури, як особи, яка відповідає критеріям, що дають право обіймати посаду прокурора.

Позивач зазначив, що наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 01 березня 2022 року № 304-к він переведений на посаду прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання публічного обвинувачення в суді Донецької обласної прокуратури з 01 березня 2022 року як такий, що успішно пройшов атестацію прокурорів регіональних прокуратур.

Цей наказ виданий, зокрема на підставі рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 18 лютого 2022 року № 1 про успішне проходження позивачем атестації.

Позивач наголосив, що на час розгляду цієї справи продовжує працювати в органах прокуратури, сумлінно виконує свої обов`язки, не має дисциплінарних стягнень, а лише заохочення.

В додаткових поясненнях від 15 листопада 2023 року з приводу твердження відповідача 2 про те, що проходження позивачем повторної співбесіди не має значення для розгляду цієї справи позивач зазначив таке.

Шістнадцята кадрова комісія при прийнятті рішення про успішне проходження позивачем атестації була наділена такими ж повноваженнями, що і Дев`ята кадрова комісія.

Процедура співбесіди не мала формального характеру.

Так, відповідно до протоколу № 64 засідання Шістнадцятої кадрової комісії від 18 лютого 2022 року нею приймалися рішення як про успішне, так і про неуспішне проходження прокурором атестації.

У розпорядженні кадрової комісії перебували всі матеріали атестації щодо позивача, у тому числі й опитувальник з поясненнями. Під час співбесіди він виконав практичне завдання і надав відповіді на всі питання членів комісії, за результатами чого Шістнадцята кадрова комісія прийняла рішення про успішне проходження ним атестації як такого, що відповідає вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.

Крім того, позивач доводив, що вирішення його вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд має застосувати норму ст. 81 Закону № 1697 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)2023, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абз. 2 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113.

Просив задовольнити позов.

Відповідач 1 – Дев`ята кадрова комісія на час розгляду справи фактично була ліквідована, а тому жодних заяв по суті справи суду не надавала.

Відповідач 2 – Офіс Генерального прокурора позов не визнав, надав відзив на позовну заяву. Доводив, що у спірних правовідносинах Дев`ята кадрова комісія діяла в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.

Зазначив, що 24 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113.

Згідно з п. 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697.

За приписами п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Конституційний Суд України в рішенні від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003 зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена ч. 6 ст. 96 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Згідно з цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема «Про прокуратуру» (ст. 46).

П. 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 визначено, що предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора.

П. 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

На виконання вказаних положень Закону № 113 наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджений Порядок проходження прокурорами атестації (далі – Порядок № 221).

Зазначений наказ оприлюднений на офіційному сайті Генеральної прокуратури України та з цієї дати набрав чинності.

П. 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком.

Така згода є лише свідченням усвідомлення прокурором можливих наслідків неуспішного проходження атестації, передбачених п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, а саме звільнення. Жодних застережень щодо обмеження права на судовий захист ні Порядок № 221, ні форма заяви не містять.

П. 9 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора наведені в додатку 2 цього Порядку.

Згідно з п. 10 розділу І Порядку № 221 вказана заява подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 виконав вищевказані вимоги Закону № 113 і Порядку № 221, а саме подав заяву у встановлений строк і за визначеною формою про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Відповідач 2 зауважив, що у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури – на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у ст. 27 Закону № 1697 (п. 18 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113).

Відповідно до п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 звільнення прокурорів, які успішно пройшли атестацію, передбачено лише у разі відсутності вакансій в обласних прокуратурах та відмови таких прокурорів від переведення на вакантну посаду прокурора до органу прокуратури в установленому Законом порядку. Питання переведення прокурорів в інший орган прокуратури регламентується Законом № 1697, Законом № 113 і не стосуються процедури атестації. Нормами Закону № 113 право прокурора на обрання місця роботи не обмежується.

Згідно з п. 9, 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

На виконання зазначеної норми Закону № 113 наказами Генерального прокурора затверджений Порядок № 221 і створена Дев`ята кадрова комісія та визначено її персональний склад.

Відповідач 2 вказував на безпідставність твердження позивача про те, що передбачена формою заяви згода на використання анонімної інформації щодо прокурора, є незаконною.

Зауважив, що метою атестації прокурорів є виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, встановлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора, його професійної етики та доброчесності (п. 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113).

П. 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 передбачена така обов`язкова складова процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності і доброчесності. При цьому фізичні та юридичні особи до проведення співбесіди з кандидатом мають право подавати до Офісу Генерального прокурора відомості, які можуть свідчити про невідповідність кандидата критеріям доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові кандидата заздалегідь оприлюднюється (п. 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113).

Законом не закріплено жодних формальних вимог до складання таких повідомлень, відомостей, зокрема щодо порядку їх оформлення, підписання, направлення, долучення додатків тощо. Тож Генеральний прокурор, затверджуючи Порядок № 221 та діючи в межах наданих йому повноважень, не міг самостійно встановлювати формальні обмеження для прийняття відомостей від фізичних та юридичних осіб щодо кандидатів, у тому числі поданих анонімно, що стосуються питань доброчесності та професійності прокурорів, які проходять атестацію.

Отже, п. 10 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Відповідно до приписів п. 10-14 розділу IV Порядку № 221 прокурору надається можливість під час співбесіди спростувати зазначену інформацію, зокрема таку, що міститься в анонімних повідомленнях.

Так, в абз. 2 п. 11 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності – скановані копії документів).

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод органи державної влади можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя у випадках 1) коли втручання здійснюється згідно із законом, 2) є необхідним у демократичному суспільстві, 3) здійснюється в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Кадрові комісії отримують інформацію про можливу невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності для проведення співбесіди. Отримання такої інформації відбувається на підставі прямої норми закону – п. 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113. Отримання цієї інформації є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки зумовлене потребою проведення атестації прокурорів як першочергової, тимчасової та надзвичайної процедури в розумінні Венеційської комісії, спрямованої на кадрове перезавантаження органів прокуратури, з метою посилення інституційної спроможності, ефективності системи органів прокуратури та, як наслідок, підвищення до неї довіри суспільства. Відповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є його обов`язком згідно з Законом № 1697 та міжнародним стандартам.

Проведення реформи органів прокуратури загалом, і атестації зокрема, спрямоване на ефективне виконання прокуратурою своїх конституційних обов`язків як складової системи правосуддя України, від ефективності діяльності якої залежить захист прав і свобод інших осіб, тому підтвердження професійної компетентності прокурора, його відповідність вимогам професійної етики та доброчесності, безпосередньо впливає на ефективність його діяльності, від чого залежить рівень захисту прав і свобод необмеженої кількості осіб. Таким чином, отримання кадровими комісіями для проведення співбесід з прокурорами інформації, передбаченої п. 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, жодним чином не суперечить вимогам ст. 32 Конституції України.

Відповідач 2 зазначив, що наказом Генерального прокурора від 06 червня 2020 року № 251 створена Дев`ята кадрова комісія та затверджено їх персональний склад, до графіку роботи якої був включений позивач.

Згідно з оприлюдненим на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора графіком для проходження співбесіди позивачу була визначена дата 15 липня 2020 року.

Кадрові комісії – дорадчі колегіальні органи, які не входили до структури Генеральної прокуратури України і були створені для забезпечення проведення атестації прокурорів.

Як вбачається зі змісту Порядку № 221, кадрові комісії за результатами атестації приймають рішення про успішне або неуспішне проходження атестації, шляхом голосування. Голосуючи за те чи інше рішення, кожний член комісії діє за внутрішнім переконанням.

Предметом співбесіди є оцінка професійної компетентності прокурора, його професійної етики та доброчесності (п. 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113).

Відповідно до п. 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

П. 8 розділу IV Порядку № 221 установлено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі.

Порядком № 221 передбачено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора.

Також фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності.

П. 11 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що дослідження вищевказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду, здійснюється членами комісії.

Відповідно до п. 12-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда складається з певних етапів, серед яких є послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності.

Виходячи із змісту підп. 3 п. 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, п. 9 розділу IV Порядку № 221 критеріями дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, зокрема є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики.

П. 15, 16 Порядку № 221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до п. 12 Порядку № 233 рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Як вбачається з протоколу засідання Дев`ятої кадрової комісії від 15 липня 2020 року № 11/1 на голосування комісії була поставлена пропозиція ухвалити рішення про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , враховуючи результати проведення співбесіди з метою виявлення відповідності вимогам компетентності, професійної етики та доброчесності. «За» вказану пропозицію проголосували 5 членів комісії, «проти» – 1.

Саме за результатами обговорення членами комісії з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання, лише після надання прокурором відповідей на поставлені питання щодо його професійної компетентності та обговорення результатів проведеної співбесіди, члени комісії висловлюють свої пропозиції щодо рішення та проводять відкрите голосування.

Ні Порядок № 221, ні Закон № 113 не містять вимог щодо поіменного голосування із відображенням цього у протоколі.

Відповідач 2 зазначив, що за наслідками проведеної з позивачем співбесіди Комісія, керуючись п. 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, п. 6 розділу І, п. 16 розділу IV Порядку № 221, прийняла рішення від 15 липня 2020 року № 11/1 про неуспішне проходження ним атестації.

На підставі досліджених матеріалів атестації, зокрема особової справи, запитальника і відповідей на нього, пояснень прокурора, у Дев`ятої кадрової комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, з огляду на таке.

Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2019 року у справі № 235/6131/19, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 2 ст. 176-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Відповідні відомості щодо нього внесені до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення НАЗК. Зазначені обставини, на думку Комісії, унеможливлюють подальше здійснення прокурором ОСОБА_1 своїх повноважень.

Комісія встановила факт недотримання ОСОБА_1 порядку декларування майна.

Крім того, існують обґрунтовані сумніви щодо відображення реальної вартості майна, значеного ним у щорічних деклараціях.

Так, відповідно до щорічної декларації ОСОБА_1 про майно доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013 рік, 23 квітня 2013 року прокурор набув автомобіль Mazda 6 за 149 000,00 грн (18 625 доларів США за тогочасним курсом). Зі слів прокурора, зазначений автомобіль був проданий у квітні 2016 року за суму, співрозмірну з вартістю його придбання. Водночас, у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік ОСОБА_1 не задекларував доходи від його продажу. Разом з тим у вказаній декларації прокурор відобразив набуття у власність 26 квітня 2016 року автомобіля Skoda Superb, 2008 року випуску, за 149 000, грн (згідно з тогочасним курсом 25,33 грн за 1 долар США – 5 883,00 доларів США). Зазначена прокурором вартість автомобіля є сумнівною, оскільки на липень 2020 року аналогічний автомобіль коштував близько 8 000,00 доларів США.

Крім того, відповідно до щорічної декларації прокурора за 2017 рік, автомобіль Skoda Superb, 2008 року, був відчужений за 50 000,00 грн, обґрунтовано пояснити низьку вартість проданого автомобіля під час співбесіди прокурор не зміг, зазначивши, що автомобіль потребував капітального ремонту.

Також, відповідно до щорічної декларації за 2017 рік ОСОБА_1 10 листопада 2017 року набув у власність автомобіль Kia Optima, 2012 року випуску, за 149 000,00 грн (26,55 грн за 1 долар США – 5 620,00). У Комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо достовірності відображення прокурором у декларації вартості придбання автомобіля, оскільки на липень 2020 року аналогічний автомобіль коштував близько 10 000,00 доларів США на спеціалізованих сайтах з продажу автомобілів. Відповідно до щорічної декларації за 2018 ОСОБА_1 продав зазначений автомобіль Kia Optima, 2012 року випуску, за 300 000,00 грн, тобто в вдвічі дорожче, ніж придбав. Під час співбесіди прокурор пояснив, що відремонтував зазначений автомобіль, а саме здійснив капітальний ремонт двигуна за 2 000,00 доларів США та пофарбував бампер за 100,00 доларів США, крім того придбав літній та зимній комплект гуми, що жодним чином не поясню зростання вартості автомобіля на 150 000,00 грн.

З огляду на викладене Комісія прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

Відповідач 2 зауважив, що обсяг мотивів, які кадрова комісія повинна навести у рішенні, жодним нормативно-правовим актом не визначений.

Стосовно доводів позивача про те, що в рішенні від 15 липня 2020 року № 11/1 неправильно зазначена посада ОСОБА_1 , відповідач 2 зазначив, що на засіданні, яке відбулося 10 вересня 2020 року, Комісія прийняла рішення про виправлення описки в рішенні від 15 липня 2020 року № 11/1, а саме у тексті рішення вирішено вважати вірним посаду прокурора ОСОБА_1 як «прокурор відділу забезпечення обвинувачення у регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області».

На переконання відповідача 2, не можуть братися до уваги і доводи позивача щодо зазначення в рішенні від 15 липня 2020 року № 11/1 не тієї статті КУпАП, за якою ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності.

Так, в тексті рішення від 15 липня 2020 року № 11/1 вказано «ст. 176-2 КУпАП» замість правильної «ст. 172-6 КУпАП», що є технічною помилкою, яка жодним чином не могла вплинути на рішення Комісії, оскільки така помилка не спростовує факту притягнення прокурора до адміністративної відповідальністю за правопорушення, що пов`язане з корупцією, що підтверджений матеріалами атестації, а також відомостями, які є у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідач 2 зауважив, що згідно з вимогами ст. 19 Закону № 1697 прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися Присяги прокурора, правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Відповідно до п. 39 Бордоської декларації прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб`єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії.

У Європейських керівних принципах з етики і поведінки для прокурорів («Будапештські керівні принципи»), прийнятих на 6-й конференції Генеральних прокурорів Європи у Будапешті 31 травня 2005 року, відзначено, що прокурори відіграють ключову роль у системі кримінальної юстиції, і повинні твердо дотримуватися професійних стандартів та підтримувати честь і гідність своєї професії; відповідати найвищим стандартам чесності і піклування, прокурори не повинні компрометувати своїми вчинками в приватному житті такі позитивні якості співробітників органів прокуратури, як чесність, справедливість і неупередженість.

Аналогічні положення викладені у Стандартах професійної відповідальності та викладення основних прав і обов`язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 21 квітня 1999 року.

Відповідно до п. 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті восьмим Конгресом Організації Об`єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня – 07 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.

Ст. 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року, визначено, що одними із принципів, на яких ґрунтується професійна діяльність прокурорів, є доброчесність, формування довіри до прокуратури.

Кодексом передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність, сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї (ст. 11); при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності (ст. 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавство, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (ст. 19).

Крім того, одним із критеріїв оцінки дотримання правил прокурорської етики та доброчесності є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, а тому кадрова комісія вправі надавати оцінку дотриманню цих вимог прокурорами. В іншому випадку нівелюється сама мета як проведення співбесіди, так і атестації в цілому.

Саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.

Адже саме кадрові комісії за приписами Закону № 113, Порядку № 221 надають оцінку матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Згідно з Рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи № К(80)2 державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зробив правовий висновок, згідно з яким у таких випадках судовий контроль є обмеженим.

Як зазначено у рішеннях Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 9901/66/19, від 27 травня 2020 року у справі № 9901/88/19 в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як «доброчесність» і «суспільна довіра», оцінювання завжди має суб`єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена складу комісій, яке зрештою і визначає характер їх голосування.

Достатнім є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих особою пояснень та аргументів, (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо її достатньої відповідності цим критеріям.

Суд не наділений повноваженнями визначати питання для оцінювання відповідності критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності), у тому числі й щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок. Отже, повноваження членів кадрової комісії щодо вирішення питання щодо відповідності прокурора критерію доброчесності є дискреційними та знаходяться в межах їх виключної компетенції.

Рішення Дев`ятої кадрової комісії від 15 липня 2020 року № 11/1 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.

Таким чином воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно.

Щодо посилань позивача на те, що Комісія не врахувала результати попередніх етапів атестації, відповідач 2 зазначив наступне.

Законом № 113, Порядками № 221 і № 233 не передбачено, що рішення кадрової комісії за результатами проходження співбесіди повинно містити посилання на результати попередніх етапів проходження атестації. При цьому ні Закон № 113, ні Порядок № 221 не передбачають, що під час проведення співбесіди взагалі повинні обговорюватися ці результати.

Так, відповідно до положень п. 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, п. 5 розділу II, п. 6 розділу III, п. 1 розділу IV Порядку № 221, якщо прокурор за результатами складення іспитів набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком № 221, це є підставою для недопущення прокурора до наступного етапу атестації або етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Згідно з п. 12, 13 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором Правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

При цьому відповідно до п. 9, 10, 11 розділу IV Порядку № 221 матеріалами атестації є не інформація про результати проходження іспитів першого і другого етапів, а інформація, отримана від усіх органів прокуратури, Ради прокурорів України, секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Національного агентства з питань запобігання корупції, інших органів державної влади та місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, в тому числі про кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Посилання позивача на те, що він проходив таємні перевірки доброчесності і це має бути підставою для прийняття кадровою комісією рішення про успішне проходження ним атестації, є безпідставними.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону № 1697 прокурор зобов`язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності. Згідно з п. 11 розділу II Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 16 червня 2016 року № 205 (далі – Порядок № 205), проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, у разі ненадходження протягом 12 місяців до підрозділу внутрішньої безпеки інформації, яка може свідчити про недостовірність поданих прокурором тверджень в анкеті доброчесності, прокурор вважається таким, що пройшов таємну перевірку доброчесності. Твердження в анкеті вважаються достовірними.

Тобто проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури жодним чином не замінює порядок проходження прокурорами атестації. Різні способи отримання інформації та її оцінки в межах цих процедур об`єктивно можуть призводити до відмінних результатів, адже обсяг даних про прокурора, які оцінювалися, може відрізнятися. Процедура атестації передбачає більш ретельне дослідження. Законодавство не визнає преюдиційне значення для кадрової комісії висновків про визнання прокурора таким, що пройшов таємну перевірку доброчесності, і такі висновки не перешкоджають їй дати самостійну оцінку відповідності прокурора критерію доброчесності.

Згідно з підп. 3 п. 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, зокрема матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора. Таким чином, Закон № 113 прямо відносить матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора лише до одного з джерел інформації, яке може використовуватися комісією при ухваленні рішення про успішне проходження прокурором атестації, та яке не є визначальним чи остаточним або таким, що перешкоджає дослідженню та використанню інформації про доброчесність прокурора з інших джерел.

Таким чином, як проведення таємної перевірки доброчесності, так і проведення атестації, передбачені нормами законодавства. Водночас вони є різними процедурами та мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одне одному.

Існуюча процедура перевірки доброчесності абсолютно відрізняється від атестації і виконується за заявочним принципом (якщо немає заяв і скарг – то доброчесний). Тоді як атестація – це активний процес збору, перевірки і оцінки доброчесності комісією.

Окрім того, потреба у загальній атестації працівників прокуратури виникла саме тому, що попередні інструменти та механізми не були достатньо ефективні і призвели до значного рівня недовіри до органів прокуратури. Тому законодавець, зважаючи на суспільну потребу, запровадив разовий механізм комплексного оцінювання усіх працівників прокуратури, незалежно від проходження і результатів усіх інших перевірок.

Також відповідач 2 вважав такими, що не ґрунтуються на законі, твердження позивача про те, що кадрова комісія перебирає на себе повноваження НАЗК.

Зазначив, що жодна норма Закону № 1700 чи іншого закону не вказує про виключність повноважень НАЗК з перевірки декларацій і не заперечує права інших органів в межах їх компетенції здійснювати такі перевірки. Також не існує жодного документа самого НАЗК, який би вказував на виключність його компетенції. Висновок про виключність повноважень НАЗК базується лише на одній з правових позицій Верховного Суду у правовідносинах, що не є подібними до правовідносин, які є предметом спору у справі, що розглядається, (справа № 814/886/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону № 1700 НАЗК наділено повноваженнями перевіряти декларації лише з чітко визначеною метою: а) з`ясування достовірності задекларованих відомостей, б) точності оцінки задекларованих активів, в) перевірка на наявність конфлікту інтересів, г) ознак незаконного збагачення. НАЗК не може вирішувати і не вирішує питання доброчесності декларанта, відповідності витрат та майна члена сім`ї декларанта його доходам, відповідності дій декларанта вимогам щодо професійної етики тощо. Тому висновок, про необхідність попереднього рішення НАЗК для оцінки доброчесності прокурора кадровою комісією, в тому числі щодо майнових питань, є хибним.

Закон передбачає два механізми контролю НАЗК за належним декларуванням: повна перевірка декларацій (ст. 50 Закону № 1700); моніторинг способу життя суб`єктів декларування (ст. 51 Закону № 1700). Повна перевірка здійснюється відповідно до Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 15 квітня 2020 року № 144/20, (далі – Порядок № 144/20). Під час проведення атестації позивача був чинним Порядок проведення контролю та повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року № 56 (далі – Порядок № 56).

У межах повної перевірки НАЗК проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. Питання доброчесності суб`єктів декларування не є предметом жодної з перевірок, що проводить НАЗК.

Ні Порядок № 56, ні Порядок № 144/20 не передбачають проведення повної перевірки декларанта на запити прокуратури чи кадрових комісій з метою проведення атестації. Такі перевірки проводяться в загальному порядку черговості на підставі відповідного алгоритму, що враховує посаду суб`єкта декларування та оцінку корупційних ризиків.

Тобто цей порядок фактично унеможливлює одночасну перевірку усіх учасників атестації для її цілей, оскільки це б суперечило алгоритму повної перевірки та принципу черговості в залежності від оцінки ризиків. Окрім того, НАЗК не проводить перевірку декларацій, які подавали прокурори до запровадження електронних декларацій. Тоді як при атестації прокурорів надається оцінка інформації і з цих декларацій.

Моніторинг способу життя суб`єктів декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам. Тобто це передбачає необхідність наявності інформації про таку невідповідність, яку вже НАЗК перевіряє. Тоді як робота кадрових комісій спрямована саме на самостійне виявлення фактів такої невідповідності.

Крім того, Закон № 1700 був прийнятий до прийняття низки інших законів, які прямо передбачають можливість інших органів здійснювати перевірку декларацій в межах їх компетенції задля досягнення конкретної мети. Саме таким є Закон № 113, який наділяє компетенцією кадрові комісії перевіряти доброчесність прокурорів.

До того ж предмет перевірки при атестації є значно ширшим, ніж при повній перевірці декларацій НАЗК. Завданням кадрових комісій не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв`язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил. При цьому, на відміну від НАЗК, кадрова комісія має значну долю дискреції. Рішення приймається кадровою комісією колегіально за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням атестаційної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, а також Порядку № 221.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що оцінка критеріїв професійної етики та доброчесності покладається саме на членів кадрової комісії і ґрунтується на засадах рівноправності та співпричетності до рішення. Такий висновок базується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 9901/257/19.

Відповідач 2 зауважив, що Комісія не вирішувала питання належності заповнення позивачем декларацій, не встановлювала вину особи у вчиненні корупційних правопорушень, не вчиняла дій, віднесених до виключної компетенції інших органів, у тому числі НАЗК, з контролю та перевірки декларацій, а діяла суто у межах своїх повноважень – в площині оцінки відповідності прокурора критерію доброчесності під час атестації.

Таким чином, процедура перевірки доброчесності прокурорів кадровими комісіями у межах атестації та перевірка їх декларацій НАЗК в рамках повної перевірки є різними процесами, які прямо визначені різними законами, мають різний предмет та мету, різні інструменти її досягнення та різні результати.

Твердження, що повноваженнями перевірки декларацій прокурорів при здійсненні атестації наділене лише НАЗК, означало б заперечення можливості кадрових комісій самостійно реалізовувати свої повноваження, які прямо передбачені Законом № 113. Окрім того, таке твердження означало б абсолютну неможливість провести атестацію прокурорів у передбачений Законом № 113 спосіб та строк, оскільки повністю би поставило кадрові комісії в залежність від проведення НАЗК повних перевірок декларацій прокурорів.

Зважаючи на їх чисельність та практику проведення НАЗК таких перевірок, на це пішли б роки. Це б призвело до неможливості кадрових комісій самостійно виконувати покладені на них функції щодо проведення атестації прокурорів та поставило б їх у абсолютно необґрунтовану залежність від НАЗК. Очевидно, що такої мети у законодавця не було і таке тлумачення законодавства є хибним.

Позивач зазначає, що рішення про неуспішне проходження прокурором атестації від 15 липня 2020 року № 11/1 не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки містить виключно висновок про наявність у Комісії «обґрунтованих сумнівів» без наведення у рішенні аргументів, які б засвідчували правомірність такого рішення.

Цей аргумент позивача відповідач 2 вважав безпідставним і таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (п. 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113) – це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.

Кадрові комісії встановлюють відповідність прокурорів критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, щоб визначити, хто з них гідний продовжувати роботу у реформованих органах прокуратури. Незважаючи на те, що наслідком рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є звільнення такого прокурора з посади, вказане рішення кадрової комісії не може бути підставою для притягнення прокурора до відповідальності, хоча навіть існуюча процедура розгляду дисциплінарних скарг передбачає невідповідність критеріям як підставу для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, зокрема у формі звільнення (за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури тощо). Завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності.

Так обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

У разі наявності у членів кадрових комісій обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності прокурора критеріям, йому надається можливість довести протилежне до прийняття остаточного рішення за результатами атестації. На відміну від кримінального провадження, у процесі оцінки прокурора під час атестації не існує презумпції невинуватості. Кадрова комісія не зобов`язана доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо було встановлено обґрунтований сумнів і прокурор не зміг переконливо спростувати його, таких чинників може бути достатньо для того, щоб кадрова комісія визнала прокурора таким, що неуспішно пройшов атестацію, з огляду на серйозність наявності певного одного чинника або з огляду на наявність їх сукупності.

Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких сама по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).

При цьому кадрові комісії приймають рішення колегіально після закритого обговорення, процес якого згідно з вимогами законодавства не повинен фіксуватися ні в протоколі засідання, ні в рішенні кадрової комісії. Тому забезпечити повну і всебічну перевірку з боку суду факту врахування членами кадрових комісій абсолютно усіх обставин, які стосуються прийняття ними рішення, а priori неможливо.

Відповідач 2 зауважив, що рішення кадрових комісій про неуспішне проходження прокурором атестації на стадії співбесіди приймалися в межах проведення атестації, як одноразової події надзвичайного характеру, що зумовлена необхідністю підвищити ефективність діяльності органів прокуратури шляхом проведення оцінки усіх прокурів на відповідність критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Атестація прокурорів є окремою, тимчасовою процедурою аd hoc, яка обумовлена низьким рівнем довіри суспільства до прокуратури та передбачена винятково Законом № 113. Регулювання діяльності кадрових комісії, в тому числі вимоги щодо їх рішень про неуспішне проходження атестації на стадії співбесіди, встановлені тим самим законодавством, яке регулює процес проведення атестації в цілому.

Для цілей атестації відповідного стандарту обґрунтованості та того рівня аргументації, яка наведена в рішеннях кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації за результатами співбесіди, цілком достатньо для того, щоб дійти до висновку, що прокурор не відповідає одному чи кільком критеріям, які встановлені у підп. 2 п. 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 (професійна компетентність, професійна етика, доброчесність).

Кадрова комісія не зобов`язана нормами Закону юридично доводити або встановлювати у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.

Відсутність у суду законодавчої можливості перевірити ці обставини у зв`язку з об`єктивними причинами наприклад, таємність обговорення членами кадрових комісій отриманої інформації, жодним чином автоматично не означає, що рішення кадрової комісії є необґрунтованими та протиправними.

Саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.

Відповідач 2 зазначив, що зі змісту п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС випливає, що під обґрунтованістю розуміється врахування суб`єктом владних повноважень усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Жодних інших загальних вимог, критеріїв чи умов для визнання рішення суб`єкта владних повноважень обґрунтованим ні в КАС, ні в інших законодавчих актах, немає.

Саме по собі поняття «обґрунтованості» не має єдиного, чітко визначеного та універсального переліку характеристик, яким мають відповідати абсолютно всі рішення суб`єктів владних повноважень або інших суб`єктів прийняття рішень. Обґрунтованість окремого рішення має встановлюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням відповідного законодавства, характеру рішень, мети їх ухвалення та обставин, за яких вони приймалися.

При визначенні рівня обґрунтованості, який має бути забезпечений у рішеннях кадрових комісій про неуспішне проходження прокурором атестації на стадії співбесіди, необхідно виходити зі спеціального законодавства, що регулює їх діяльність, зокрема Закону №113, Порядку № 221, Порядку № 233. Саме це законодавство є обов`язковим для дотримання кадровими комісіями.

Так, абз. 3 п. 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації, прийняте кадровими комісіями за результатами співбесіди, повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Це єдина вимога до обґрунтованості (своєрідний стандарт обґрунтованості) рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації як в цілому, так і на стадії співбесіди, зокрема. Цієї вимоги кадрові комісії мають дотримуватися при прийнятті своїх рішень про неуспішне проходження атестації. Цього стандарту було повністю дотримано при прийнятті рішення про неуспішне проходження атестації позивачем за результатами співбесіди, оскільки в цьому рішенні перераховані всі обставини, що вплинули на його прийняття.

З огляду на викладене відповідач 2 доводив, що рішення Дев`ятої кадрової комісії від 15 липня 2020 року № 11/1 про неуспішне проходження позивачем атестації є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням Порядку № 221, у межах та у спосіб, передбачених законодавством.

Вимоги позивача про визнання протиправним і скасування наказу Донецької обласної прокуратури від 12 жовтня 2020 року № 1377-к, поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач 2 вважав безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, аналогічних тим, що наведені відповідачем 3.

Просив відмовити в позові.

При новому розгляді справи відповідач 2 надав відзив на позовну заяву, в якому навів заперечення, аналогічні тим, що викладені у первісно поданому відзиві.

В додаткових поясненнях від 06 вересня 2023 року № 15/1/2-59651/20 відповідач 2 відзначив, що предметом спору у справі, що розглядається, є рішення Комісії про неуспішне проходження позивачем атестації через його невідповідність, між іншим, вимогам доброчесності.

Відповідач 2 відзначив, що оцінка професійної компетенції прокурора, його професійної етики та доброчесності – це суб`єктивне відображення інформації про прокурора за наслідками співбесіди (п. 12 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113).

Відповідно до п. 11 розділу ІV Порядку № 221 дослідження інформації, визначеної у п. 10 розділу ІV цього Порядку, матеріалів атестації, здійснюється членами кадрової комісії.

За змістом п. 12 розділу ІV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації, у тому числі щодо дотримання прокурором правил доброчесності.

Результати голосування відображені в протоколі засідання кадрової комісії. Члени кадрової комісії, реалізуючи сукупність прав та обов`язків, що надали можливість вибору на власний розсуд одного з двох рішень (про успішне або неуспішне проходження атестації), передбачених нормативно-правовими актами (п. 17 розділу ІІ Закону № 113, п. 8 розділу І, п. 16 розділу ІV Порядку № 221) проголосували проти ухвалення рішення про успішне проходження ОСОБА_1 атестації, тобто відповідно до п. 12 Порядку № 233 прийнято рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідач 2 наголосив, що приписами п. 12 Порядку № 233 імперативно визначено, що якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Комісія за результатами проведеної з позивачем співбесіди прийняла відповідне рішення про неуспішне проходження прокурором атестації, що врегульовано як Законом № 113, так і Порядком № 221.

Враховуючи викладене, відповідач 2 наполягав на тому, що повторне проходження позивачем співбесіди не має значення для розгляду цієї справи, оскільки оскаржуване рішення про неуспішне проходження прокурором атестації прийнято раніше у часі.

Просив відмовити в позові.

Відповідач 3 – Донецька обласна прокуратура позов не визнав, надав відзив на позовну заяву; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.

Щодо рішення про неуспішне проходження позивачем атестації відповідач 3 навів заперечення, аналогічні запереченням відповідача 2.

З приводу законності та обґрунтованості наказу Донецької обласної прокуратури від 12 жовтня 2020 року № 1377-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 у зв`язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури, відповідач 3 зазначив таке.

Юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури.

Підставу звільнення в наказі сформульовано у відповідності до п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113.

Крім того, скорочення кількості прокурорів органів прокуратури передбачено ст. 14 Закону № 1697 у зв`язку з внесенням до неї змін Законом № 113. Зокрема, змінами, внесеними Законом № 113, встановлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб.

Норми Закону № 1697, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі до КЗпП.

Крім того, законодавцем внесено зміни до ст. 32 та 40 КЗпП. Так згідно з ч. 5 ст. 32 КЗпП переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус. Ч. 5 ст. 40 КЗпП передбачено особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. 42, 42-1, ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Так, ч. 5 ст. 51 Закону № 1697 визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Таким чином, норми Законів № 1697 та № 113, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП.

Відповідно до абз. 2 п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1991 року № 1-рп/9 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, з дня набрання чинності Законом № 113, а саме з 25 вересня 2019 року, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, ст. 42, 42-1, ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП, на які посилається позивач, встановлюються Законом № 1697. Тому з 25 вересня 2019 року саме цей закон, а не КЗпП, поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 і Донецької обласною прокуратурою.

Вимога позивача про поновлення його на посаді внаслідок незаконного звільнення відповідач 3 також вважав безпідставною, виходячи з наступного.

Закон № 113 та Порядок № 221 визначають процедуру атестації прокурорів та слідчих, встановлюють рівні умови її проходження та наслідки неуспішного проходження, а саме звільнення з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 (п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113).

Крім того, призначення на адміністративні посади відбувається шляхом проходження ще одного етапу – співбесіди з кандидатом з метою визначення його професійних та морально-ділових якостей, а також управлінсько-організаторських здібностей, передбаченого Положенням про Комісію з добору керівного складу органів прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора від 15 квітня 2020 року № 190.

З огляду на це поновлення позивача на посаді, який неуспішно пройшов атестацію, та без успішного її проходження, на посаді в органах прокуратури, усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію.

Оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 15 грудня 2013 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , гуртожиток, про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

У зв`язку з тимчасовою окупацією його населеного пункту позивач був вимушений залишити місце свого постійного проживання, перемістився на підконтрольну органам державної влади України територію і набув статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідкою від 28 листопада 2016 року № 26841.

Фактичне місце проживання/перебування позивача після переміщення: АДРЕСА_2 .

На підставі записів в трудовій книжці серії НОМЕР_3 суд встановив таке:

[…]

Запис 2 – 11 листопада 2010 року на підставі наказу від 11 листопада 2010 року № 1491 ОСОБА_1 призначений стажистом на посаду старшого помічника прокурора Олександрівського району прокуратури Донецької області.

Запис 3 – 16 червня 2011 року прийняв Присягу працівника прокуратури.

[…]

Запис 9 – 14 квітня 2016 року на підставі наказу від 14 квітня 2016 року № 1039-к призначений прокурором відділу забезпечення державного обвинувачення у регіоні управління підтримання державного обвинувачення в суді прокуратури Донецької області.

Запис 10 – 26 липня 2018 року на підставі наказу від 26 липня 2018 року № 594-к у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису прокуратури області вирішено вважати позивача прокурором відділу забезпечення обвинувачення у регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора відділу забезпечення обвинувачення у регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області.

11 вересня 2020 року на підставі наказів Генерального прокурора від 03 вересня 2020 року № 410 та від 08 вересня 2020 року № 414 прокуратура Донецької області перейменована на Донецьку обласну прокуратуру, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці та громадських формувань внесений відповідний запис.

Того ж дня до трудової книжки позивача внесений запис 11 про перейменування прокуратури Донецької області на Донецьку обласну прокуратуру.

Щодо проходження позивачем атестації суд встановив такі обставини.

04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

В цій заяві позивач зазначив, що на підставі п. 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 просить перевести його на посаду прокурора в окружній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.

Позивач вказав, що з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними Порядком № 221, ознайомлений та погоджується.

Крім того, позивач погодився з тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісією може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб, (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.

Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, позивач надав згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної в п. 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що може містити персональні дані, а також надав згоду на надсилання йому комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності.

Позивач підтвердив, що усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, його буде звільнено з посади прокурора.

ОСОБА_1 успішно подолав перший та другий етапи атестації, (про що, з-поміж іншого, свідчать відомість про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора, звіт про результати іспиту, відомість про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки), та був допущений до третього етапу атестації – проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Дев`ята кадрова комісія утворена наказом Генерального прокурора від 02 червня 2020 року № 251 «Про створення дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур» (зі змінами, внесеними наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року № 300), з метою проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур. Цим же наказом затверджений її персональний склад.

Для проходження третього етапу атестації позивач був включений до відповідного графіка на 15 липня 2020 року.

До проведення співбесіди Дев`ята кадрова комісія підготувала узагальнену Інформацію про прокурора ОСОБА_1 (Загальні (особисті) відомості).

Згідно з цією інформацію по таким критеріям як професійна компетентність та професійна етика позивач зауважень не мав.

Водночас за критерієм доброчесності в Інформації про прокурора наведені висновки щодо неповноти декларування ним інформації про майно, доходи і витрати, а також про заниження вартості його майна.

В Інформації про прокурора відзначена відсутність його декларацій до 2014 року.

Зазначено, що в декларації за 2015 рік позивач задекларував право власності на автомобіль Mazda 6, 2008 року випуску, вартістю 149 000 грн, набуте 23 березня 2013 року.

В декларації за 2016 рік це авто відсутнє, як і не зазначені доходи, отримані від його продажу, проте в розділі «Видатки та правочини» вказано, що припинено право власності на автомобіль. Водночас прокурор задекларував автомобіль Skoda Superb, 2008 року випуску, право власності на який набув 26 квітня 2016 року. Вартість цього автомобіля на дату набуття 149 000 грн, або 5 882 доларів США (згідно з офіційним курсом Національного банку України на 26 квітня 2016 року 1 долар США – 25,3389 грн).

В Інформації міститься висновок, що вартість автомобіля Skoda Superb очевидно занижена. На підтвердження чого наведено посилання на оголошення, оприлюднене на сайті http://www.autoprodazha.com 25 травня 2016 року, про продаж автомобіля Skoda Superb, 2008 року випуску, 195 тис. км, 1,8 л, бензин, механічна КПП, за 12 000 доларів США.

В Інформації також зазначено, що в декларації за 2017 рік позивач вказав дохід від продажу рухомого майна 50 000 грн (Skoda Superb, 2008 року випуску) та набуття права власності на автомобіль Kia Optima, 2012 року випуску, за 149 000 грн або 5 612 доларів США.

Інформація містить висновок про те, що ринкова вартість автомобіля Kia Optima вдвічі більша. На підтвердження чого наведено посилання на оголошення, оприлюднене на сайті http://www.auto.ria.com 07 квітня 2017 року, про продаж автомобіля Kia Optima Sport, 2012 року випуску, 106 тис. км, 2,4 л, бензин, автоматична КПП, автомобіль на гарантії до середини липня 2017 року, комплектація SPORT, придбаний у офіційного дилера, вартістю 17 300 долар США. Згідно з офіційним курсом Національного банку України на 10 жовтня 2017 року: 1 долар США – 26,5586 грн.

В наступному 2018 році цей автомобіль був проданий за 300 000 грн та придбано автомобіль Kia Optima, 2015 року випуску, за 273 681 грн, а також сплачено ввізне мито в сумі 107 800 грн.

До проведення співбесіди Дев`ята кадрова комісія звернулася до позивача з пропозицією надати відповіді на питання, які у неї виникли, на що отримала письмові пояснення ОСОБА_1 .

У запитальнику відображені такі питання Комісії та відповіді на них, надані позивачем:

Питання 1: «Відповідно до Вашої щорічної декларації за 2015 рік Вам на праві власності (з 24 квітня 2013 року) належав автомобіль Mazda 06, 2008 року випуску. Поясніть, чи за власні кошти Ви набули право власності на вказане майно? Якщо «так», поясніть джерело походження коштів та надайте підтверджуючі документи. Якщо «ні», поясніть, хто і на якій підставі надав Вам гроші чи оплатив придбання зазначеного майна і поясніть походження цих коштів. Надайте підтверджуючі документи».

Відповідь на питання 1: «Так, за власні кошти. Дійсно з 2013 року у моїй власності перебував автомобіль Mazda 06, 2008 року випуску. Того ж року (навесні) мною був проданий автомобіль Honda Civic, 2008 року випуску, за 120 000 грн. На гроші від продажу автомобіля Honda, а також на заощаджені гроші, отримані з заробітної плати в прокуратурі, мною був придбаний автомобіль Mazda 06. Підтверджуючі документи щодо продажу автомобіля Honda, а також придбання автомобіля Mazda 06 на даний час не збереглися через значний проміжок часу, а також у зв`язку з тим, що оформлення договорів купівлі-продажу автомобілів здійснювалося у сервісних центрах м. Донецьк та м. Ясинувата Донецької області (відповідно), які на теперішній час тимчасово перебувають на непідконтрольній Україні території. Ніхто гроші мені не давав».

Питання 2: «В щорічній декларації за 2016 рік Ви не декларуєте автомобіль Mazda 06, 2008 року випуску, в розділі 6 «Цінне рухоме майно – транспортні засоби» та не декларуєте отримання доходів від його відчуження в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки». Поясніть, яким чином Ви припинили право власності на автомобіль Mazda 06, 2008 року випуску? Надайте підтверджуючі документи».

Відповідь на питання 2: «Так, автомобіль Mazda 06, 2008 року випуску, мною був проданий 13 квітня 2016 року за 149 000 грн. Підтверджуючі документи продажу автомобіля Mazda 06 на даний час не збереглися через значний проміжок часу, (в сервісних центрах документи зберігаються 3 роки). 26 квітня 2016 року мною був придбаний автомобіль Skoda Superb, 2008 року випуску, який був задекларований у звітному періоді».

Питання 3: «Відповідно до Вашої щорічної декларації за 2016 рік Вам на праві власності з 26 квітня 2016 року належав автомобіль Skoda Superb, вартість якого на дату набуття задекларована Вами в сумі 149 000 грн. Поясніть, чи за власні кошти Ви набули права власності на вказане майно? Якщо «так», поясніть джерело походження коштів та надайте підтверджуючі документи. Якщо «ні», поясніть, хто і на якій підставі надав Вам гроші чи оплатив придбання зазначеного майна і проясніть проходження цих коштів. Надайте підтверджуючі документи. Поясніть, чим зумовлена така низька вартість автомобіля на дату набуття? Надайте підтверджуючі документи».

Відповідь на питання 3: «Так, за власні кошти. На кошти від продажу автомобіля Mazda 06, 2008 року випуску, й був придбаний автомобіль Skoda Superb, 2008 року випуску. Підтверджуючі документи продажу автомобіля Mazda 06 на даний час не збереглися через значний проміжок часу, (в сервісних центрах документи зберігаються 3 роки). Ніхто гроші мені не давав. Технічний та косметичний стан автомобіля».

Питання 4: «Відповідно до Вашої щорічної декларації за 2017 рік Ви отримали дохід за відчуження рухомого майна в сумі 50 000 грн. Поясніть, за відчуження якого саме майна Ви отримали зазначений дохід? Надайте підтверджуючі документи. У разі, якщо Ви отримали дохід за відчуження автомобіля Skoda Superb, поясніть, чим зумовлена така низька вартість автомобіля на момент його відчуження? Надайте підтверджуючі документи».

Відповідь на питання 4: «Від продажу автомобіля Skoda Superb, 2008 року випуску. Підтверджуючі документи в додатку № 1. Технічним та косметичним станом автомобіля (зламалася коробка передач, необхідно було робити капітальний ремонт двигуна)».

Питання 5: «Відповідно до Вашої щорічної декларації за 2017 рік Вам на праві власності належав автомобіль Kia Optima, 2012 року випуску, вартістю 149 000 грн. Поясніть, чим зумовлена така низька вартість автомобіля під час його набуття? Надайте підтверджуючі документи».

Відповідь на питання 5: «Вартість автомобіля обумовлена домовленістю з продавцем з урахуванням його технічного та косметичного стану. Підтверджуючі документи покупки автомобіля в додатку № 2».

Питання 6: «В 2018 році під час відчуження автомобіля Kia Optima, 2012 року випуску, Ви отримали дохід в сумі 300 000 грн. Поясніть, чому вартість автомобіля на дату його відчуження більша, ніж вартість на дату набуття? Надайте підтверджуючі документи».

Відповідь на питання 6: «Автомобіль Kia Optima, 2012 року випуску, мною був значно поліпшений, а саме відремонтований та приведений у гарний технічний та косметичний стан. Підтверджуючі документи продажу автомобіля у додатку № 3».

[…]

Питання 8: «Чи притягувались Ви до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією?».

Відповідь на питання 8: «Постановою Красноармійського міського суду від 10 жовтня 2019 року мене притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП та накладено стягнення у виді 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1 700 грн штрафу. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року вищезазначене рішення залишено без змін. Штраф мною був одразу сплачений. У судових засіданнях провину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, з урахуванням відсутності умислу на приховування майна та несвоєчасне повідомлення НАЗК про суттєві зміни у майновому стані».

Разом з письмовими відповідями на питання Комісії позивач надав копію договору купівлі-продажу транспортного засобу за 149 000 грн (встановити будь-які інші відомості, зокрема, щодо сторін і предмета договору неможливо через низьку якість копії); договір купівлі-продажу транспортного засобу від 13 лютого 2019 року № 5152/2017/699138, за умовами якого ОСОБА_1 продав транспортний засіб – Skoda Superb, 2008 року випуску, за домовленістю сторін ціна транспортного засобу становила 49 000 грн; договір купівлі-продажу транспортного засобу від 13 лютого 2019 року (з необумовленим виправленням на дату – «02 червня 2018 року») № 1444/2018/967915, за умовами якого ОСОБА_1 продав транспортний засіб – Kia Optima, 2012 року випуску, за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 295 444,21 грн.

15 липня 2020 року в рамках проходження третього етапу атестації ОСОБА_1 виконав практичне завдання.

Того ж дня Дев`ята кадрова комісія провела з ним співбесіду.

Суд дослідив відеозапис співбесіди (назва файлу «S1300007», тип файлу МР4 (.МР4), розмір 1,48 ГБ) і встановив таке.

З 00:10:45 до 00:15:46 – відбувалось обговорення питань, пов`язаних з транспортними засобами, з 00:15:50 – 00:25:40 – щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а також вартості автомобілів:

[…]

Комісія: «Ще раз по порядку, починаючи з Вашого першого автомобіля, як Ви його набули, яка вартість?».

Позивач: «Перший автомобіль мені подарували мої батьки в 2010 році, це був Hyundai Accent, це було приблизно 80 000 грн».

Комісія: «Це автомобіль новий був?».

Позивач: «Ні, 2008 року».

Комісія: «А подарували десь у 2010 році?».

Позивач: «А подарували в 2010 році. Коли я пішов на роботу. […]».

Комісія: «Вартість автомобіля 10 000 доларів США, так?».

Позивач: «Плюс-мінус так, я зараз не пам`ятаю. Потім зазначений автомобіль я продав».

Комісія: «За яку суму?».

Позивач: «Там, трошки дешевше. Купив автомобіль Hyundai Coupe. Теж продав».

Комісія: «Вартість придбання і продажу?».

Позивач: «Там було щось або на 1 000 або на 2 000 доларів США дорожче. Потім я його продав, теж не набагато дорожче, там було на 200 або на 300 доларів США. Потім купив автомобіль Honda Civic, 2008 року. Це вже був 2012 рік. За 120 000 грн. Потім також його продав. За таку ж суму. Потім купив Mazda 6 за 149 000 грн в 2013 році».

Комісія: «Яка це вартість була в доларах США на той час?».

Позивач: «Це курс був 8, щось близько 18».

Комісія: «Придбали Ви Mazda 6, так?».

Позивач: «Mazda 6, так, 2008 року. Всі автомобілі були 2008 року випуску. Потім також його продав. Купив Skoda».

Комісія: «В якому році продали Mazda 6?».

Позивач: «Через рік, через два […] Через два».

Комісія: «Тобто спочатку ще один автомобіль купили?».

Позивач: «Ні, я продав його. Я продав цей автомобіль і купив Skoda Superb, 2008 року випуску. Продав його в квітні і в квітні купив, через пару тижнів, Skoda Superb».

Комісія: «Тобто продали Ви в 2016 році, правильно? Перед придбанням автомобіля Skoda?».

Позивач: «Перед автомобілем Skoda».

Комісія: «Яка була сума продажу?».

Позивач: «149 000 грн. Придбання і продажу».

Комісія: «А чому Ви не вказуєте дохід від продажу автомобіля в декларації за 2016 рік?».

Позивач: «В той рік не було необхідності повідомляти про суттєві зміни в майновому стані. Я питав у керівництва, в кадри дзвонив. Сказали облікувати таким чином».

Комісія: «Яким?».

Позивач: «В декларації наступного звітного періоду. Що ти продав, купив і вказав».

Комісія: «Хто може слова Ваші підтвердити? […]».

Позивач: «Моє керівництво».

Комісія: «Яке саме?».

Позивач: «Ну, на той час ОСОБА_2 , куратор, […]».

Комісія: «Він спеціаліст з заповнення?».

Позивач: «Не спеціаліст. В кадри я дзвонив. Я така особа, що якщо я чогось не розумію, я дзвоню, я питаю. Я розумію, що це певна відповідальність, що посадовій особі потрібно все декларувати. Тим більш, що всі свої автомобілі, які я придбав, я ставив на себе, тому що вважав, що я не від кого не залежу, не від кого гроші не отримую. Не хотів нікого обманювати, вводити в оману».

Комісія: «Ви продали в 2016 році автомобіль. В 2015 році в декларації був, в 2016 році в декларації його нема. Нема ні автомобіля, ні доходів від продажу автомобіля. Тобто, якби я зараз Вас би не вислухав, у мене б склалось враження, що автомобіль кудись зник».

Позивач: «Ні, він не зник. Я продав автомобіль».

Комісія: «Ви отримали певну суму коштів за цей автомобіль, тобто це склало Ваш дохід, який в подальшому дозволив Вам купити Skoda Superb?».

Позивач: «Так».

Комісія: «Тоді виникає питання, за які кошти Ви купили Skoda Superb?».

Позивач: «Це кошти від продажу».

Комісія: «Це з Ваших слів. З Вашої заробітної плати сумніви виникають, що Ви його могли придбати».

Позивач: «Я ж продав його».

Комісія: «Ви ці гроші не показали».

Позивач: «Я Вас розумію. Розумію, про що Ви кажете. Я тоді спитав, як воно робиться. Я тоді так вніс. Рівнозначний автомобіль продав. Рівнозначний купив».

Комісія: «З цього приводу НАЗК Вам […]?».

Позивач: «Ні, з іншого приводу».

Комісія: «Розкажіть про ситуацію, чому НАЗК до Вас адміністративне стягнення застосувало?».

Позивач: «В 2018 році у мене був автомобіль Kia Optima, я його реалізував за 300 000 грн. В мене був знайомий, який нещодавно пригнав автомобіль з ринку Америки, битий. З Грузії цей чоловік автомобіль купує, приганяє в Грузію, ремонтує, а особа приїжджає в Грузію, купує автомобіль і переганяє як битий під розмитнення сюди. Я спитав у нього, що це за особа, чи можна їй довіряти. Він сказав, що, так, цей чоловік може тобі допомогти в цьому питанні. З ним здзвонився, ми поспілкувалися, він сказав, що може мені допомогти, потрібна певна сума грошей, 50 000 грн, щоб він поїхав туди, вибрав автомобіль та пригнав його на поромі, поставив на облік та потім надав його мені. Він надав мені типову довіреність, яку я у нотаріуса погодив. Ми уклали договір, що він пригонить мені автомобіль, а потім ми здійснимо всі необхідні розрахунки. Він поїхав до Грузії, придбав там автомобіль. Там були певні труднощі з його придбанням, а також з доставкою, тому що там були проблеми з поромом. Він затримався в Грузії. Потім він приїхав до м. Києва, поставив його на облік. Я через 3-4 дні приїхав до м. Києва, а саме 30 червня, забрав цей автомобіль, приїхав додому та через 6 чи 7 днів поставив його на суттєві зміни в майновому стані. Я для себе вважав, що я як власник автомобіля, набувач, в мене виникають права на його власність з того моменту, коли я побачив його в натурі, та коли я міг ним розпоряджатися».

Комісія: «У Вас є юридична освіта. Ви ж розумієте?».

Позивач: «Я розумію, так для себе вважав. Я ні від кого не бажав цей автомобіль приховати. Я, коли отримав його, одразу вніс відомості щодо суттєвих змін в майновому стані. У мене не було бажання […]».

Комісія: «Зрозуміло. Автомобіль Kia Optima, 2012 року, Ви придбали в 2017 році?».

Позивач: «За рік до цього».

Комісія: «Яка сума була придбання?».

Позивач: «149 000 грн».

Комісія: «Вона відповідала ринковій?».

Позивач: «Ну, з урахуванням його стану, так».

Комісія: «Чим Ви можете підтвердити його неналежний стан? […] Цей автомобіль просто дорожче коштує, ніж та сума, яку Ви заплатили, при чому значно дорожче. На AutoRia перше оголошення на автомобіль Kia Optima, 2012 року, це сума близько 10 000 доларів США. У Вас сума значно менше, при тому, що це було в 2017 році придбано».

Позивач: «Так домовились з покупцем. Там були проблеми щодо косметичного його стану, а також технічного».

Комісія: «Тобто Ви наполягаєте на тому, що це була реальна сума, яку Ви заплатили, чи це була домовленість, яку Ви […]?».

Позивач: «Це домовленість була, а також сума договору. Ми ж уклали. Угода є документом».

Комісія: «Фактично Ви передали більшу суму, чи рівно ту, яка зазначена в декларації?».

Позивач: «Я вже не пам`ятаю. Мабуть, таку суму».

Комісія: «Далі Ви цей автомобіль продали вдвічі дорожче, правильно?».

Позивач: «Так. Привів його в значно […] кращий стан».

Комісія: «Які саме заходи були здійснені Вами, щоб даний автомобіль зріс у ціні? Як Ви можете це підтвердити?».

Позивач: «Якоюсь технічною документацією я не підтверджу, тому що певні роботи я робив сам з цим автомобілем. […]».

Комісія» «Я так розумію, ззовні якісь були пошкодження?».

Позивач: «Так, бампер, крило перефарбовувалось».

Комісія: «Ви ці послуги неофіційно отримували?».

Позивач: «Ну, у нас же є люди, які ці послуги […]».

Комісія: «Квитанції у Вас?».

Позивач: «Нічого немає».

Комісія: «Тобто поліпшення були на половину вартості автомобіля? Міняли двигун? Коробку передач? Пофарбували?».

Позивач: «Ні, не двигун. Там був капітальний ремонт двигуна».

Комісія: «Яка вартість цього ремонту була?».

Позивач: «Близько 2 000 доларів США».

Комісія: «Крім двигуна, які ще витрати здійснювались Вами для покращення?».

Позивач: «Поточне обслуговування, гума […]».

Комісія: «Для бампера реставрація скільки коштувала?».

Позивач: «100 доларів США».

Комісія: «Це які там неполадки були? Ви виправили?».

Позивач: « […] поточне обслуговування, замінив всі мастила, поміняв гуму, зимову, літню. З диском була проблема. Виправив його».

Комісія: «Дивіться, математика: 2 000 доларів США ремонт двигуна + 100 доларів США ремонт бампера + 500 […]».

Позивач: «Я привів його в певну якість, в певний стан, потім […] у нас була з покупцем домовленість. Це наша з ним домовленість. Він міг купити його за ту суму, яку я визначив. Я міг сказати і 20 000 доларів США, і 30 000 доларів США, але ми домовились за таку суму. Розумієте?»

Комісія: «Так, а далі Ви придбали […] і зараз користуєтесь Kia Optima, 2015 року?».

Позивач: «Так».

[…]

Комісія: «На підставі якого нормативно-правового акта здійснюється заповнення декларацій?».

Позивач: «Закон України «Про запобігання корупції».

Комісія: «Ви його читали перед заповненням декларації?».

Позивач: «Якої саме?».

Комісія: « […] зокрема, ст. 45. Відповідно до Ваших доходів, наприклад, за 2015-2016 рік, якщо Ви не задекларуєте доходи від продажу свого автомобіля Mazda 6, у Вас загальні доходи сім`ї складають […] 200 000 грн, це разом з податками, які вираховуються ще з Вашого доходу. Заробітної плати недостатньо для купівлі автомобіля».

Позивач: «Але ж я продав автомобіль».

Комісія: «Так, але Ви не зазначили дохід».

Позивач: «Я розумію. Я отримав дохід від цього і через тиждень-два купив рівнозначний автомобіль. Я не від кого нічого не приховую. Не мав ніякого умислу. Всі ці автомобілі я декларував на себе. Свою заробітну плату […] я розподілив на проживання, утримання сім`ї, а також купівлю автомобіля».

Комісія: «Чи визнавались Ви винним у вчиненні адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією?».

Позивач: «Так, визнавався».

Комісія: «Чи набрало зазначене судове рішення законної сили?».

Позивач: «Воно набрало законної сили та я заплатив вже штраф».

Комісія: «Чи внесено відомості щодо Вас до Єдиного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення?».

Позивач: «Так. З цього приводу».

Комісія: «Чи відомі Вам положення ст. 54 Закону України «Про прокуратуру»?».

Позивач: «Так, воно говорить, що якщо особа вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, то вона підлягає звільненню».

Комісія: «Не може продовжувати здійснювати свої повноваження».

Позивач: « […] я зауважу. Коли я скоїв казане правопорушення, діяла інша редакція закону, там було сказано, якщо особа вчинила корупційне правопорушення, пов`язане з певними обмеженнями, передбаченими Законом України «Про запобігання корупції», а обмеження не стосуються суттєвих змін в майновому стані. 20 березня 2020 року були внесені змін до закону, де вказано, якщо особа вичинить корупційне правопорушення, вона не підлягає в подальшому проходженню служби в прокуратурі, проте тоді була інша редакція закону».

[…]

15 липня 2020 року відбулось засідання Дев`ятої кадрової комісії.

Як свідчить протокол від 15 липня 2020 року № 11, на порядку денному було питання: «Про результати проведення співбесіди та виконання практичного (ситуаційного) завдання та оцінки рівня володіння практичними навичками, а також відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності».

В рамках розгляду цього питання порядку денного Комісія провела співбесіди та оцінку рівня володіння практичними знаннями та навичками, а також відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності з 15 прокурорами, в тому числі ОСОБА_1 .

За результатами проведених співбесід щодо відповідності прокурорів вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності та таємного обговорення члени Комісії перейшли до голосування.

Зокрема, голова Комісії поставила на голосування пропозицію ухвалити рішення про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , враховуючи проведення співбесіди з метою виявлення відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

За це рішення проголосували: «за» – 5, «проти» – 1, рішення прийнято.

Рішення Дев`ятої кадрової комісії від 15 липня 2020 року № 11/1 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» містить наведене нижче обґрунтування.

Комісія зазначила, що, приймаючи це рішення, керувалася п. 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 та п. 6 розділу І, п. 16 розділу ІV Порядку № 221 і під час проведення співбесіди з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність прокурора відділу забезпечення державного обвинувачення в регіоні управління підтримання державного обвинувачення в суді прокуратури Донецької області ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:

«[…]