Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №161/23865/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/23865/25

Провадження № 2/161/910/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Олексюка А.В.,

при секретарі – Опальчук А.А.,

за участі представника позивача –Куденьчука О.А.,

представниці відповідача – Манчик О.М.,

представниці відповідача – Романішиної Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом адвоката Куденьчука Олексія Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на його користь 600 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 143 765 грн матеріальної шкоди в рахунок відшкодування витрат, понесених на отримання професійної правничої допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував під слідством та судом у період з 22.10.2020 року (вручення підозри) по 15.10.2024 року (постановлення ухвали апеляційного суду). Кримінальне переслідування завершилося його повним виправданням.

Позивач зазначив, що незаконне обвинувачення повністю зруйнувало його здоров`я як літньої людини та інваліда 3-ї групи, підірвало ділову репутацію як інженера технічного нагляду й призвело до повного краху професійної діяльності з вимушеним закриттям ФОП 29.01.2025 року. Для захисту в судах трьох інстанцій позивач поніс матеріальні витрати на адвоката у сукупному розмірі 4 500 доларів США (143 765 грн).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 24.11.2025 року у справі відкрито загальне позовне провадження.

03.12.2025 на адресу суду від представника відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області надійшов відзив у якому просить повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що позивач не надав жодних доказів (зокрема, звернень до психологів чи психотерапевтів) на підтвердження характеру, тривалості своїх душевних страждань або істотних змін у життєвих стосунках, а сама заявлена сума компенсації є необґрунтованою, завищеною та суперечить п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 4, оскільки факт ухвалення виправдувального вироку не є безумовним доказом заподіяння моральної шкоди. Розрахунок моральної шкоди є помилковим через неправильне застосування розміру мінімальної заробітної плати, яка відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» для таких обчислень становить 1600 гривень, водночас заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 143 765 гривень під час захисту в кримінальному провадженні не підтверджені належними та допустимими доказами.

04.12.2025 на адресу суду надійшла відповідь на відзив обґрунтована тим, що відповідач безпідставно намагається обмежити суму компенсації нормами Закону про Держбюджет, адже це стягнення є цивільно-правовою відповідальністю держави, а не соціальною «виплатою». При цьому заявлений розмір моральної шкоди (600 000 грн) та витрат на адвоката (143 765 грн) є повністю співмірними, обґрунтованими й підтвердженими належними доказами, оскільки захисник безперервно супроводжував позивача від першого допиту до Верховного Суду, врятувавши його від безпідставного корупційного обвинувачення, яке повністю зруйнувало здоров`я та змусило ліквідувати ФОП 29.01.2025 року.

У поданому 10.12.2025 відзиві представник Волинської обласної прокуратури просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 через його необґрунтованість і безпідставність, посилаючись на відсутність доказів заподіяння моральної шкоди та недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового слідства і прокуратури та наявністю негативних наслідків за час перебування під слідством і судом. Крім того, відповідач вказує на недоведеність факту надання правничої допомоги у зв`язку з відсутністю актів приймання-передачі послуг, листування або інших документальних підтверджень обсягу та вартості виконаних робіт.

11.12.2025 на адресу суду надійшов відзив представника Державної казначейської служби України, який просить повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що додані до позову судові рішення (вирок Луцького міськрайонного суду від 19.07.2023 та ухвала Волинського апеляційного суду від 15.10.2024 у справі № 161/21477/20) не свідчать про протиправність дій правоохоронців, оскільки такі дії у встановленому порядку протиправними не визнавались. Окремо заперечуючи проти розміру моральної шкоди у 600 000,00 грн, відповідач зазначає, що розрахунок позивача за 47 місяців і 23 дні перебування під слідством та судом є помилковим, оскільки базується на мінімальній заробітній платі в сумі 8 000,00 грн, тоді як статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» як розрахункова величина для судових виплат встановлено 1 600,00 грн. Казначейство наголошує, що стягнення не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави, а витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню через невідповідність критеріям реальності, дійсності та розумності їхнього розміру.

У судовому засіданні представник позивача — адвокат Куденьчук О.А. позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Наголосив на тривалості безпідставного кримінального переслідування, безповоротному руйнуванні підприємницької діяльності позивача та просив суд проявити справедливість і стягнути суму понад установлений законом мінімум, оскільки корупційне обвинувачення безальтернативно загрожувало особі похилого віку тривалим ув`язненням.

Представниці відповідачів — Манчик О.М. та Романішина Т.Л. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували з мотивів, викладених у раніше поданих письмових відзивах, та просили суд відмовити у позові повністю.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши доводи учасників процесу, суд дійшов висновку, що позов підлягає повному задоволенню, а заперечення відповідачів є абсолютно неспроможними з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Судом встановлено, що 03 січня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за реєстраційним номером – 42020030000000004, було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України 19.07.2023 року (а.с.20).

22 жовтня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за реєстраційним номером – 12020030000000638, було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

30 листопада 2020 року, в рамках вказаного вище об`єднаного кримінального провадження, позивачу ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, за якою кваліфікація дій позивача не змінювалася (а.с.51-54).

22 жовтня 2020 року, в рамках вказаного вище об`єднаного кримінального провадження, позивачу ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні в тому числі особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та нетяжкого злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.(а.с.55-58).

18 грудня 2020 року, прокурором у кримінальному провадженні було затверджено обвинувальний акт за яким ОСОБА_1 було звинувачено у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та нетяжкого злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (а.с.46-50)

26.02.2021 року, на стадії підготовчого судового засідання прокурором у справі було ініційовано питання вжиття заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу та накладення арешту на усе його майно, яке зареєстровано на праві власності та значиться у відкритих реєстрах за останнім (а.с.37-42).

05.03.2021 року, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області, клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 було задоволено частково та застосовано запобіжний захід у виді особистогозобов`язання з покладенням обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК. В задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно було відмовлено (а.с.74-75).

Прокурором було пред`явлено в рамках кримінального провадження цивільний позов до ОСОБА_1 про стягнення з такого в користь Луцької міської ради грошових коштів в сумі – 931 876 грн (а.с.59-64).

19.07.2023 року, вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області, ОСОБА_1 було визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні про вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України та по суду виправданим, за недоведеністю у вчинені ним даних кримінальних правопорушень (злочинів) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України. Цивільний позов прокурора відділу Волинської обласної прокуратури Москаля І.О. в інтересах Луцької міської ради до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої державі – залишено без розгляду (а.с.10-19).

15 жовтня 2024 року, Волинський апеляційний суд своєю ухвалою вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу подану прокурором без задоволення.

16 жовтня 2025 року, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Москаля І.О. залишив без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 15.10.2024 року щодо ОСОБА_1 без змін (а.с.65-69).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом № 266/94-ВР, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У наведених статтею першою цього Закону № 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону).

У статті 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, щопризвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, прицьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом».

Матеріалами справи встановлено, що позивач під слідством та судом перебував починаючи з 22.10.2020 року (повідомлення про підозру) до 15.10.2024 року (постановлення рішення судом апеляційної інстанції), інтервал між цими датами становить в повному обчисленні місяцями – 47 місяців 23 дні.

Надмірна тривалість кримінального провадження є самостійною підставою для виникнення у особи моральних страждань. Вони зумовлені тривалим станом невизначеності, потребою постійно брати участь у слідчих діях та суттєвим обмеженням звичної життєдіяльності.

Цю правову позицію чітко сформулював Верховний Суд у постановах від 22 травня 2024 року (справа №757/30529/22) та від 17 вересня 2025 року (справа №461/6351/23).

На обґрунтування розміру моральної шкоди позивач ОСОБА_1 зазначив, що впродовж усього періоду безпідставного кримінального переслідування, який тривав 3 роки і 9 місяців, він перебував у стані безперервного психологічного напруження та деструктивного стресу. Систематична участь у судових засіданнях зумовлювала глибокі емоційні переживання та почуття безпорадності, викликані реальною загрозою призначення безальтернативного суворого покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий корупційний злочин, якого він завідомо не вчиняв. Ситуація ускладнювалася невідворотним руйнуванням звичного фінансового укладу життя через необхідність оплати професійної правничої допомоги, а також вимушеним припиненням підприємницької діяльності й подальшою ліквідацією ФОП 29.01.2025 року внаслідок повної втрати ділової репутації як фахівця з технічного нагляду. Такий тривалий психотравмуючий вплив, поєднаний із постійним очікуванням суворого вироку та публічним обвинуваченням з боку держави, призвів до незворотного погіршення стану здоров`я позивача, який є особою похилого віку та має безстрокову інвалідність 3-ї групи, що свідчить про максимальну глибину та тривалість завданих йому моральних і фізичних страждань.

ОСОБА_1 є особою пенсійного віку та особою з інвалідністю III групи, яка встановлена безстроково (а.с.43-45).

Суд повністю відхиляє аргументи Державної казначейської служби України та Волинської обласної прокуратури про те, що дії слідчих не визнавалися протиправними, а причинно-наслідковий зв`язок не доведений. За приписами ст. 1176 ЦК України та ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного повідомлення про підозру та обвинувачення, відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб. У вказаній категорії справ діє принцип абсолютної відповідальності держави. Процесуальним тригером і беззаперечним доказом протиправності кримінального переслідування є сам факт ухвалення повного виправдувального вироку (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України), який набрав законної сили.

Судом встановлено, що строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом обчислюється з моменту вручення йому повідомлення про підозру (22 жовтня 2020 року) до дня набрання виправдувальним вироком законної сили за постановою суду апеляційної інстанції (15 жовтня 2024 року). Таким чином, загальний період перебування позивача під слідством і судом становить 47 місяців 23 дні.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР, розмір моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом чи судом не може бути меншим за один розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду неодноразово наголошував, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на час розгляду справи. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», розмір мінімальної заробітної плати становить 8 000 гривень.

Суд відхиляє доводи відповідачів щодо необхідності застосування розрахункової величини у розмірі 1 600 гривень при обчисленні суми компенсації. За своєю правовою природою правовідносини з відшкодування шкоди, завданої державою внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, є цивільно-правовим деліктом, а не соціальною виплатою чи публічно-правовим збором. Нормативні обмеження щодо використання розрахункової величини замість мінімальної заробітної плати не поширюються на деліктні зобов`язання держави. Застосування обмеження у 1 600 гривень до цих правовідносин призведе до неправильного застосування норм матеріального права та безпідставного звуження встановлених законом гарантій.

Таким чином, гарантований законом мінімальний розмір відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди становить 381 935 гривень 48 копійок, з яких: за 47 повних місяців: 47 місяців ? 8 000 грн = 376 000 грн 00 коп.; за 23 дні жовтня 2024 року: 8 000 грн / 31 день ? 23 дні = 5 935 грн 48 коп.

Суд не погоджується з аргументами Головного управління Національної поліції про відсутність доказів моральних страждань позивача через незвернення до профільних психологів чи психіатрів. Самим фактом тривалого перебування особи під слідством та судом ініціюються негативні психічні реакції. Керуючись правовою позицією Верховного Суду (зокрема, у справі № 757/53996/17), суд має право присудити суму, яка є вищою за визначений законом базовий мінімум, виходячи з глибини, характеру та тривалості життєвих втрат особи.

Оцінюючи обставини справи, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума моральної шкоди у розмірі 600 000 гривень є повністю співмірною, обґрунтованою та критеріям розумності. Безпідставне кримінальне переслідування тривало майже 4 роки за обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, санкція якої передбачала безальтернативне позбавлення волі на строк від 7 до 12 років із конфіскацією майна. Тривалий страх перед суворим покаранням та виснажливі судові засідання критично погіршили стан здоров`я ОСОБА_1 , який є особою пенсійного віку та особою з інвалідністю III групи безстроково.

Крім того, внаслідок незаконних дій державних органів було безповоротно знищено ділову репутацію позивача як інженера з технічного нагляду. Це призвело до повної втрати клієнтів, припинення надходження доходів та вимушеної ліквідації його статусу як фізичної особи – підприємця, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29 січня 2025 року.

За таких обставин, заявлена до стягнення сума у розмірі 600 000 гривень є не спробою безпідставного збагачення, а об`єктивним і справедливим способом часткового відновлення зруйнованого нормального укладу життя позивача, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі

Щодо витрат на професійну правничудопомогу в розмірі – 143 765 грн. при здійсненні захисту від пред`явленого кримінального звинувачення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ОСОБА_1 має право на відшкодування сум, сплачених ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги при здійсненні захисту у кримінальному провадженні.

У відповідності до ст. 118 КПК України до процесуальних витрат у кримінальному провадженні відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною та може включати консультації, складення документів і безпосередній захист від обвинувачення, а вибір її форми та суб`єктів надання є вільним волевиявленням особи. Цей підхід підтверджується і правовим висновком Верховного Суду в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20, який закріплює обов`язок держави повернути громадянину сплачені ним суми за захист у разі визнання дій правоохоронних органів незаконними.

Водночас суд наголошує, що обов`язковою умовою для стягнення таких коштів є наявність належних доказів понесених витрат та їх обґрунтованість. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22, витрати на правничу допомогу повинні бути чітко документально підтверджені та розраховані, оскільки відсутність первинних документів або детального звіту є підставою для відмови у задоволенні позову.

При оцінці заявленої суми у 143 765 грн суд враховує критерії реальності адвокатських витрат (їхню дійсність і необхідність) та розумності їхнього розміру, оцінюючи ці показники через призму конкретних обставин цієї кримінальної справи та фінансового стану сторін.

Згідно з матеріалами справи, 02.11.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Куденьчуком О.А. було укладено строковий договір про надання правової допомоги, дія якого тривала до завершення розгляду справи в суді першої інстанції (а.с. 30-31).

Відповідно до додатку до вказаного договору сторони погодили розмір гонорару за захист у кримінальному провадженні в сумі 3 000 доларів США. Судом встановлено, що ОСОБА_1 повністю виконав свої договірні зобов`язання та сплатив адвокату обумовлену суму в розмірі 3 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на момент укладення правочину становило еквівалент 85 350 гривень (а.с.30-31,34).

У зв`язку з поданням прокурором апеляційної скарги на виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 , між останнім та адвокатом Куденьчуком О.А. 25.01.2024 року було укладено новий строковий договір про надання правової допомоги. Цей правочин регламентував умови захисту інтересів клієнта на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції до моменту прийняття остаточного рішення. Відповідно до додатку до вказаного договору, сторони визначили фіксований розмір гонорару адвоката в сумі 1 000 доларів США. Судом встановлено, що ОСОБА_1 повністю оплатив обумовлену суму, що станом на момент укладення договору за офіційним курсом НБУ становило еквівалент 37 520 гривень (а.с.32-33,36).

У зв`язку з поданням прокурором касаційної скарги на ухвалу Волинського апеляційного суду, якою виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 було залишено без змін, між останнім та адвокатом Куденьчуком О.А. 04.02.2025 року було укладено строковий договір про надання правничої допомоги на стадії розгляду справи у Верховному Суді. Відповідно до додатку до вказаного договору, сторони погодили фіксований розмір гонорару адвоката в сумі 500 доларів США зі строком дії угоди до остаточного вирішення справи в суді касаційної інстанції. Судом встановлено, що ОСОБА_1 повністю оплатив визначену суму, що станом на момент укладення договору за офіційним курсом НБУ становило еквівалент 20 895 гривень (а.с.28-29,35).

Аналізуючи укладені між ОСОБА_1 та адвокатом Куденьчуком О.А. договори, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 28 додаткової постанови від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та у пункті 19 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19. Відповідно до цих висновків, розмір гонорару визначається виключно за взаємною згодою адвоката та клієнта, і суд не має права втручатися у внутрішні договірні правовідносини між ними щодо визначення вартості послуг. Крім того, у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду окремо зауважила, що ігнорування або неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення та розміру гонорару прямо суперечить фундаментальному принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.

Саме тому, оскільки сторони добровільно та на власний розсуд погодили фіксовані суми винагороди за кожну стадію судового розгляду (екс-еквівалент 85 350 грн, 37 520 грн та 20 895 грн), суд бере ці договірні умови за основу при розрахунку суми відшкодування. Будь-яке свавільне зменшення судом належним чином підтвердженого та сплаченого гонорару за відсутності обґрунтованих заперечень іншої сторони було б порушенням свободи договору та втручанням у приватні правовідносини. За таких обставин, оцінивши умови укладених угод та підтверджені матеріалами справи факти оплати, суд приходить до переконання про повну обґрунтованість та законність вимог щодо стягнення понесених витрат на загальну суму 143 765 гривень.

Ураховуючи, що між ОСОБА_1 та адвокатом Куденьчуком О.А. розмір гонорару за кожну стадію судового розгляду було визначено у твердій грошовій сумі, суд керується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19. Відповідно до цієї правової позиції, якщо винагорода за надання правової допомоги встановлена договором у вигляді фіксованої суми, її розмір є незмінним та не залежить від фактичного обсягу послуг чи витраченого адвокатом часу. За таких обставин позивач звільняється від обов`язку надання суду детального розрахунку витрат або погодинного опису виконаних робіт, оскільки визначальним критерієм для відшкодування є сам факт досягнення домовленості між адвокатом і клієнтом та виконання умов договору на конкретній стадії провадження.

Суд також зважає на тривалість та складність наданого захисту, адже адвокат Куденьчук О.А. вступив у процес ще до моменту повідомлення ОСОБА_1 про підозру і безперервно здійснював захист до остаточного розгляду справи Верховним Судом. Це вимагало від захисника значних часових витрат для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, формування тактики захисту та особистої участі в судових засіданнях суду кожної інстанції з метою спростування обвинувачення, яке клієнт заперечував з моменту першого допиту. З огляду на професійний досвід адвоката, рівень його завантаженості та кінцевий результат — ухвалення виправдувального вироку щодо особи, яка була змушена доводити свою невинуватість, загальна сума гонорару в розмірі 143 765,00 грн є цілком співмірною із засадами розумності й справедливості, а факт її реальної оплати повністю підтверджується долученими до позовної заяви належними та допустимими письмовими доказами.

Таким чином, дослідивши надані письмові докази, суд дійшов висновку, що загальний розмір понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу становить 143 765,00 гривень. Вказана сума є чітко структурованою за трьома стадіями судочинства: 85 350,00 гривень — у суді першої інстанції, 37 520,00 гривень — у суді апеляційної інстанції та 20 895,00 гривень — у суді касаційної інстанції. Усі зазначені суми підтверджені відповідними договорами, додатками до них та фінансовими документами про оплату. Оскільки ці витрати були безпосередньо пов`язані із захистом від пред`явленого кримінального обвинувачення, яке завершилося виправданням особи, та повністю відповідають критеріям реальності, доцільності й розумності, заявлена сума у розмірі 143 765,00 гривень підлягає відшкодуванню у повному обсязі.

За таких обставин, дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та оцінивши заперечення відповідачів, викладені у відзивах, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з врахуванням засад розумності і справедливості, суд приходить до висновку про повне задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суми грошових коштів у загальному розмірі 743 765,00 гривень, з яких: відшкодування завданої моральної шкоди – 600 000,00 гривень; відшкодування матеріальної шкоди (витрат, понесених на отримання професійної правничої допомоги) – 143 765,00 гривень».

Пунктом 13 частини статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Судовий збір у цій справі відповідно до вимог п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не справлявся, а тому судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов адвоката Куденьчука Олексія Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди — задовольнити.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України в користь ОСОБА_1 600 000 (шістсот тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України в користь ОСОБА_1 – 143 765 (сто сорок три тисячі сімсот шістдесят п`ять тисяч) гривень в рахунок відшкодування витрат понесених на отримання правової (правничої) допомоги при здійсненні захисту від обвинувачення при розгляді кримінального провадження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач: Волинська обласна прокуратура, адреса місцезнаходження: м. Луцьк , вул. Винниченка, 15, ЄДРПОУ 02909915.

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області, адреса місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Винниченка, 11, ЄДРПОУ 40108604.

Повний текст рішення складений 26.05.2026.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк