Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №344/2823/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Суд: Івано-Франківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 26 травня 2026 р.

Справа: №344/2823/26

Суддя: Бойчук І. В.

Справа № 344/2823/26

Провадження № 22-ц/4808/974/26

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 березня 2026 року під головуванням судді Атаманюка Б.М. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В лютому 2026 року ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 01.07.2025 укладено Договір про надання коштів у кредит №8312194, за умовами якого встановлено, що кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 3 000 грн строком на 360 днів (з 01.07.2025 по 25.06.2026), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,95 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17,25% від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 517,50 грн).

У разі порушення позичальником/відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується неустойка в розмірі 150 грн. за кожен день понадстрокового користування. Договір кредиту підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису/одноразовий ідентифікатор 684300, що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кредитодавець на виконання умов кредитного договору №8312194 від 01.07.2025 року, виконав свої зобов`язання, зокрема передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 3 000 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Відповідача № НОМЕР_1 , за посередництвом платіжної установи (ТОВ «ЕВРОПЕЙСЬКА ПЛАТІЖНА СИСТЕМА» діє на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (платіжний інструмент для перерахування коштів на картковий рахунок фізичної особи), так як перерахунок коштів з банківського рахунку кредитодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий. Наведене вище, підтверджується електронною платіжною інструкцією № 4da6a90e-4eb4-4e42-bd08-8db49b4ca9cd від 01.07.2025 року, яка у свою чергу є первинним бухгалтерським документом, що складений та підписаний в електронній формі. (Платіжна інструкція підписана електронно-цифровим підписом платіжної установи № 4da6a90e-4eb4-4e42-bd08-8db49b4ca9cd від 01.07.2025 року.

ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» уклали договір факторингу № 16/09/25 від 16.09.2025 за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором кредиту №8312194 від 01.07.2025.

Відповідно до реєстру прав вимог №23/12/25-01 від 23.12.2025 - кредитодавець/клієнт відступив фактору/позивачу право вимоги заборгованостей до боржників на умовах передбачених договором факторингу №16/09/25 від 16.09.2025 в тому числі до відповідача ОСОБА_1 в сумі 11 443,50 грн з яких 3 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 2 593,50 грн - сума заборгованості за відсотками, 5 850 грн - сума заборгованості за пенею/неустойкою.

Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту №8312194 в розмірі 11 443,50 грн, а також судові витрати в розмірі 2662,4 грн, та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 березня 2026 року задоволено частково позов ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованість за кредитним договором №8312194 в розмірі 5593, 50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» 2199, 60 грн витрат на правничу допомогу. Судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1301,38 грн компенсовано ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність рішення суду.

Зазначає, що рішення прийнято з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, судом неправильно установлені обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.

Судом не прийнято до уваги те, що він є ветераном, учасником бойових дій та інвалідом війни другої групи. Відповідно при прийнятті рішення судом не прийнято до уваги Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

При постановленні рішення суд першої інстанції безпідставно і неправомірно посилається на ст.1054 ЦК України.

Апелянт вважає, що стягненню на користь ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» за кредитним договором підлягає сума за тілом кредиту в розмірі тільки 3 000 грн, а в стягненні додаткових нарахувань слід відмовити. Тому перегляду підлягає і сума стягнення розміру витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати частково та постановити нове рішення, яким стягнути з нього на користь ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованість за кредитним договором №8312194 в розмірі 3 000 грн.

ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Встановлено, що 01.07.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у кредит №8312194, за умовами якого встановлено, що кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 3 000 грн строком на 360 днів (з 01.07.2025 по 25.06.2026), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0.95 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17.25% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 517,50 грн). У разі порушення позичальником/відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується неустойка в розмірі 150 грн за кожен день понадстрокового користування. Договір кредиту підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису/одноразовий ідентифікатор '684300, що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» уклали договір факторингу № 16/09/25 від 16.09.2025 за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором кредиту №8312194 від 01.07.2025.

Відповідно до Реєстру прав вимог №23/12/25-01 від 23.12.2025 - кредитодавець/клієнт відступив фактору/позивачу право вимоги заборгованостей до боржників на умовах передбачених договором факторингу №16/09/25 від 16.09.2025, в тому числі до ОСОБА_1 в сумі 11 443,50 грн з яких 3 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 2 593,50 грн - сума заборгованості за відсотками, 5 850 грн - сума заборгованості за пенею/неустойкою.

Встановлено, що ОСОБА_1 порушив умови укладеного кредитного договору щодо погашення кредиту, процентів за його користування, оскільки кредит у повному обсязі ним не повернуто, проценти не сплачені.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Задовольняючи частково позов ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП», суд першої інстанції вказав, що відповідачем порушено умови укладеного кредитного договору щодо погашення кредиту, процентів за його користування, оскільки кредит ним не повернуто, проценти не сплачені.

Суд, погодившись з розрахунком позивача щодо заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 5 850,00 грн заборгованості за пенею/неустойкою, суд першої інстанції дійшов висновку, що позичальники у період воєнного стану, звільняються від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання), в тому числі, і в кредитних зобов`язаннях.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок, щодо аналізу п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі№910/10901/23, який, відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Згідно правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23(провадження № 61-8279св23), дія п.18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки в розмірі 5 850 грн слід відмовити, оскільки така нарахована позивачем у період дії в Україні воєнного стану, що є неправомірним.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду і рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується.

На думку апелянта, суд не прийняв до уваги, що він є ветераном, учасником бойових дій та інвалідом війни другої групи та не прийнято до уваги Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» слід зазначити наступне.

Колегія суддів відхиляє такі доводи і зазначає, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв`язку з наявністю в нього статусу учасника бойових дій.

Окрім того, відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Цей припис Закону є самостійною нормою і дія зазначеної норми поширюється на всіх мобілізованих військовослужбовців-позичальників без виключення.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі № 521/7927/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 викладено правовий висновок, що перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку відповідно до переліку документів, який встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. (Аналогічна позиція викладена в постанові КЦС ВС від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19).

З цього вбачається, що право на звільнення від нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до Закону №7414 мають виключно особи, які мають статус військовослужбовця і які проходять військову службу, а не всіх учасників бойових дій.

Однак відповідачем не було надано суду першої та апеляційної інстанцій жодного документу чи доказу про доведеність ним статусу особи, яка має право на пільги щодо звільнення від сплати процентів за кредитом, які наведені вище, і такі відсутні в матеріалах справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача, крім тіла кредиту, заборгованості за відсотками.

З врахуванням вищевказаного, спростовуються доводи апелянта, що стягненню на користь ТзОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» за кредитним договором підлягає тільки заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3 000 грн.

Доводи апелянта про те, що при постановленні рішення суд першої інстанції безпідставно і неправомірно посилається на ст.1054 ЦК України є необґрунтованими.

Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норму ст. 1054 ЦК України, оскільки вона регулює зобов`язання сторін у відносинах за кредитними договорами та особливості їх врегулювання при повернені кредиту та сплату процентів.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 19 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 27 травня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин

Оригінал: reyestr.court.gov.ua