Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №204/2322/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3705/26 Справа № 204/2322/25 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – Ткаченко І.Ю.,

суддів: Макарова М.О., Петешенкової М.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2025 року,-

В С Т А Н О В И В:

28 лютого 2025 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів. В позовній заяві позивач вказує, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15.04.2021 року у справі № 204/8924/20 постановлено змінити встановлений рішенням суду від 18.04.2018 року у справі № 204/8381/17 спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми (1 492, 00 грн. щомісячно) на 1/4 від доходу (заробітку) відповідача. З вини відповідача виникла заборгованість зі сплати аліментів за лютий 2022 року, про що позивачу стало відомо в жовтні 2024 року, коли у виконавчому провадженні № 58359476 було встановлено, що відповідач подав до органу ДВС у 2021 році підроблену довідку про доходи, наслідком чого стало проведення державним виконавцем 28.10.2024 року розрахунку заборгованості зі сплати аліментів. Внаслідок протиправних дій відповідача протягом майже 3 років він сплачував аліменти в меншому розмірі, про що він був достеменно обізнаний. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні від 28.10.2024 року, здійсненого Петропавлівським ВДВС у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), у виконавчому провадженні у грудні 2021 року почався перебіг заборгованість зі сплати аліментів відповідачем за листопад 2021 року. 25.02.2022 року відповідачем частково сплачені аліменти за лютий 2022 року в розмірі 1 499, 00 грн., при цьому відповідно до вищевказаного розрахунку, сплаті в лютому 2022 року підлягали аліменти в розмірі 3 522, 25 грн. Після сплати 25.02.2022 року частини аліментів пеня нараховується з 01.03.2022 року на несплачену частину аліментів в розмірі 2 023, 25 грн, яка не сплачена станом на 28.02.2025 рік. Загальна сума пені за аліментами за лютий 2022 рік розрахована в таблиці та становить 2 023, 25 грн (100% від загальної суми боргу) (а.с.1-2).

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (а.с. 47-48).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження по справі, оскільки підстава та предмет позову у справах № 204/2322/25 та № 188/249/25 були різними, просить ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2025 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.50).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Закриваючи провадження по цивільній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача до відповідача з тим самим предметом спору були задоволені рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25.12.2025 року по справі №188/249/25.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції у цій справі погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, набрало законної сили рішення суду, ухвалене або постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Аналіз змісту п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 146/318/20 (провадження № 61-11374св20)).

Відповідно до зазначеного необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена процесуальна норма права направлена на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22 (провадження № 61-5564св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що «згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

Як вбачається із матеріалів справи, цивільна справа № 204/2322/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів в сумі 2023,25 грн. надійшла до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області разом з ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2025 року для розгляду за підсудністю.

Проте, в провадженні судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області перебували також матеріали цивільної справи № 188/249/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів в сумі 2023,25 грн.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25.12.2025 року по справі № 188/249/25 позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочку сплати аліментів в розмірі 2023 гривень 25 копійок та судовий збір в розмірі 1211,20 грн в дохід держави.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги позивача до відповідача з тим самим предметом спору були задоволені рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25.12.2025 року.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки підстава та предмет позову у справах № 204/2322/25 та № 188/249/25 були різними, адже у першому випадку було заявлено стягнення пені за прострочку за лютий 2022 року, а в другому - за січень 2022 року, при цьому в обох позовних заявах зазначався місяць стягнення, в тому числі у наведених у таблицях розрахунках із зазначенням місяця та дати виникнення заборгованості.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі, так як у даному випадку відсутні правові підстави для застосування п.?3 ч.?1 ст.?255 ЦПК України та закриття провадження у справі.

З урахуванням вищевикладеного, оскаржувана ухвала, у відповідності до вимог ст. 379 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2025 року - скасувати, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 27 травня 2026 року.

Судді: